Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №752/2339/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 33/824/2585/2026

Справа № 752/2339/26

Головуючий в суді І інстанції Токман Ю.Ф.

Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді головуючого Кашперської Т.Ц., за участі секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2026 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір в сумі 665,60 грн.

ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він 06 січня 2026 року о 17:50 в м. Києві на вул. Юлії Здановської на вимогу поліцейського відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу через систему «Електронний суд» 16 квітня 2026 року, у якій просив скасувати постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2026 року та закрити провадження в справі в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Посилався на те, що вважає постанову незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим підлягає скасуванню із закриттям провадження в справі.

Вказував, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 нібито відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, посилаючись на протокол про адміністративне правопорушення та відеозапис, а також зробив висновок, що його небажання проходити огляд без адвоката не є поважною причиною та свідчить про відмову. Такий висновок є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Вказував, що суд першої інстанції фактично підмінив зміст його дій та неправильно їх кваліфікував. ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду, а наполягав на реалізації свого законного права на правову допомогу, що прямо передбачено ст. 268 КУпАП. Очікування адвоката не може вважатися відмовою або ухиленням від проходження огляду, оскільки така поведінка є реалізацією процесуальних гарантій, а не протиправною бездіяльністю. Суд фактично поставив реалізацію ОСОБА_1 права на захист у залежність від виконання вимоги поліцейського негайно, без жодних гарантій, що є неприпустимим. Посилання суду на те, що огляд має бути проведений протягом двох годин, не спростовує його права на захист і не надає працівникам поліції права ігнорувати це право. Більше того, суд взагалі не дослідив, чи були створені належні умови для реалізації цього права та чи діяли працівники поліції добросовісно.

Суд також дійшов висновку про наявність відмови виключно на підставі суб`єктивного трактування поведінки, не встановивши жодних об`єктивних дій, які б свідчили про категоричну відмову від проходження огляду. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що він прямо відмовився проходити огляд. Натомість із його пояснень випливає протилежне - він не заперечував проти огляду як такого.

Крім того, суд безпідставно визнав відеозапис належним і допустимим доказом, не перевіривши його походження, цілісність, безперервність та відповідність вимогам закону. При цьому суд не надав належної оцінки іншим доказам, у тому числі тим, що спростовують позицію обвинувачення, такий підхід суперечить вимогам ст. 251 КУпАП щодо допустимості доказів.

Вказував, що суд фактично переклав обов`язок доведення на нього, зазначивши, що доводи ОСОБА_1 не спростовують обов`язку виконувати вимоги поліцейського. Проте у справах про адміністративні правопорушення обов`язок доведення покладається на орган, який притягає до відповідальності. Вина особи має бути доведена поза розумним сумнівом, що прямо випливає як із національного законодавства, так і практики ЄСПЛ.

Зазначав, що суд не перевірив законності дій працівників поліції, які фактично створили ситуацію, за якої будь-яка поведінка з боку ОСОБА_1 могла бути інтерпретована як відмова. Зокрема, не було встановлено законність вимоги залишити транспортний засіб, не досліджено підстави для направлення на огляд, не перевірено, чи не були дії поліцейських спрямовані на досягнення іншої мети, ніж забезпечення безпеки дорожнього руху.

Суд першої інстанції також надав оцінку обставинам, які не мають юридичного значення для складу правопорушення, зокрема нібито небажанню ОСОБА_1 бути доставленим до ТЦКСП, і використав це як аргумент проти нього. Такий підхід є упередженим і свідчить про вихід суду за межі предмета доказування.

Вважав, що фактично суд визнав його винним не на підставі доведеного факту відмови, а на підставі припущень і власної інтерпретації поведінки, що прямо суперечить принципу презумпції невинуватості.

У справі відсутні належні, допустимі та достатні докази, які підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а всі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитися на його користь.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.

Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначених вимог закону у цій справі у повній мірі дотримано не було, а постанова судді суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові докази та дійшов до хибного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідальність за ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами особами, які перебувають в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з об`єктивної сторони адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, може проявлятись у відмові особи, яка керує транспортним засобом, на вимогу працівника поліції від проходження в установленому порядку огляду в закладі охорони здоров`я для визначення стану наркотичного сп`яніння, а суб`єктивна сторона передбачає умисну форму вини.

Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Згідно п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

У відповідності до вимог частини першої ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа, уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов`язана скласти протокол, в якому в обов`язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто дії особи, які відповідають диспозиції статті 130 КУпАП та утворюють об`єктивну сторону складу зазначеного правопорушення.

Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 560505 від 06 січня 2026 року вказано, що водій ОСОБА_1 06 січня 2026 року о 17:50 в м. Київ, вул. Юлії Здановської (Ломоносова) керуючи автомобілем Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме поведінка не відповідає обстановці, зіниці очей не реагують на світло, у встановленому законом порядку водій відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, чим порушив п. 2.5 ПДР, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Також до матеріалів справи було долучено відеозапис на оптичному диску (а. с. 9). Суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи встановив, що на долученому до матеріалів справи диску відсутній відеозапис, який би стосувався події даного правопорушення, в зв`язку з чим листом від 02 березня 2026 року витребував з Управління патрульної поліції у м. Києві зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення відеозапис для його дослідження у судовому засіданні, зазначивши, що метою такого витребування є повний та об`єктивний розгляд справи (а. с. 14).

Листом Управління патрульної поліції у м. Києві від 17 березня 2026 року на запит суду направлено всі наявні відеозаписи з мобільного телефону працівників поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП 06 січня 2026 року відносно ОСОБА_1 , а також повідомлено, що під час складання адміністративного матеріалу 06 січня 2026 року відносно ОСОБА_1 відеозйомка на нагрудні відеокамери (відеореєстратори) не проводилась.

Із вказаних відеоматеріалів, долучених на запит суду до матеріалів справи, вбачається, що на них зафіксовано спілкування між поліцейськими та ОСОБА_1 , який знаходиться в салоні транспортного засобу на водійському сидінні, з приводу складеного відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне затримання, копія якого в матеріалах справи відсутня.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають такі категорії фізичних осіб: особи, до яких застосовано адміністративне затримання, - на правничі послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, а саме захист та складання документів процесуального характеру.

Так, на отриманому судом з Управління патрульної поліції у м. Києві відеофайлі під назвою «document_5314533970191357863» зафіксовано, що працівник поліції о 03:20 відеозапису звертається до ОСОБА_1 : «Тимур, запитую Вас востаннє: Ви виходите добровільно з автомобіля?» ОСОБА_1 відповідає, що очікує свого адвоката. Працівник поліції повідомляє, що протокол затримання складений і в ньому зазначений час. ОСОБА_1 повідомляє, що нікуди не їде, але йому потрібна допомога адвоката. О 04:05 відеозапису працівник поліції пропонує ОСОБА_1 проїхати до лікаря нарколога для встановлення його стану, тому що його поведінка не відповідає обстановці, а також наявне тремтіння пальців рук. ОСОБА_1 заперечує наявність у себе ознак наркотичного сп`яніння. О 04:45 ОСОБА_1 повідомляє, що буде чекати свого адвоката. О 05:15 та о 05:45 відеозапису ОСОБА_1 на повторну пропозицію працівників поліції пройти медичний огляд у лікаря нарколога повідомляє, що згодний пройти огляд, але йому потрібна допомога адвоката. О 05:55 працівник поліції повідомляє ОСОБА_1 , що по протоколу затримання він вже затриманий і повинен лежати в кайданках. О 06:03 працівник поліції запитує, чи вийде ОСОБА_1 з автомобіля, щоб поїхати на огляд до лікаря нарколога. О 06:10 ОСОБА_1 повідомляє, що чекає адвоката, на що працівник поліції повідомляє, що розцінює це як відмову від проходження огляду, і що відносно ОСОБА_1 буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення п. 2.5.

З урахуванням вищевикладеного, поведінка ОСОБА_1 , який на пропозицію працівників поліції погодився на проходження огляду у лікаря нарколога, однак повідомив, що йому необхідна допомога адвоката, оскільки він перебуває у статусі затриманого, що узгоджується із положеннями п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», була помилково розцінена працівниками поліції та судом першої інстанції як пасивні дії щодо ухилення від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння та підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що вимога працівників поліції до ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння до лікаря нарколога була висунута безпосередньо після його відмови вийти з транспортного засобу, а отже виключно з метою спонукання ОСОБА_1 вийти з автомобіля.

Зазначене підтверджується також змістом протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 560505, в якому зазначено, що у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а не наркотичного, про наявність ознак якого працівники поліції повідомляли ОСОБА_1 на відеозаписі, і з чого також вбачається невідповідність обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, фактичним обставинам справи.

Оскільки за умов виявлення у особи ознак алкогольного сп`яніння висунута їй пропозиція пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння є вочевидь безпідставною, це дає підстави для висновку про штучність мотивів складання протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 560505, і що дії поліцейських були спрямовані на досягнення іншої мети, ніж забезпечення безпеки дорожнього руху.

Вищенаведене залишилось поза увагою суду першої інстанції, яким натомість надано оцінку обставинам, які не мають юридичного значення для складу правопорушення, зокрема нібито небажанню ОСОБА_1 бути доставленим до ТЦКСП, і використано це як аргумент проти нього.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що такий підхід є упередженим і свідчить про вихід суду за межі предмета доказування.

Апеляційний суд враховує положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), згідно яких у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Натомість, суд першої інстанції самостійно відредагував фабулу адміністративного правопорушення, відшукуючи докази на користь обвинувачення, та змінив обґрунтування обвинувачення, вказавши у постанові, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Разом із тим, у долученому до матеріалів справи відеозаписі, який працівниками поліції було зроблено на мобільний телефон, всупереч п. 5 Розділу ІІ Інструкції № 1026 відсутні відомості про дату і час відеозйомки, а тому при його перегляді не можна дійти беззаперечного висновку, що він стосується саме подій, які мали місце у дату і час, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 560505, і такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом у справі.

Таким чином аналіз вказаних доказів дає підстави стверджувати про недотримання поліцейськими вимог нормативних документів, які регламентують порядок виявлення та фіксації відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, а також оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, яке ставиться їй в вину, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» ( п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282).

Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: ... юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

У відповідності до п. 4.1 вказаного рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Україна, давши згоду на обов`язковість міжнародного договору, зобов`язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» для України є джерелами права і обов`язковими до застосування.

Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI;

У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

У відповідності до п. 4.1 вказаного рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2026 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв`язку із недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Допущені порушення вимог закону є безумовною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає

Суддя Кашперська Т.Ц.