Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №361/1063/25 — Київський апеляційний суд

-

Справа № 361/1063/25 Головуючий в суді І інстанції Скрипка О.В.

Провадження № 33/824/1349/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає на АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №224811 зафіксовано, що 19.01.2025 р. о 10 год. 58 хв. за адресою в м. Бровари, по вул. Чорних Запорожців біля буд. 61, Броварський район, Київської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Golf V» д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу зі згоди водія у встановленому законом порядку із застосуванням приладу «Drager Alcotest 6820», проба позитивна - 0,28 проміле. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9А ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Не погодившись з такою постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено спрощений підхід до розгляду зазначеної справи.

У судове засідання ОСОБА_1 двічі не з`явився.

Інтереси ОСОБА_1 спочатку представлені були адвокатом Шох К.А, з якою повноваження були припинені. У подальшому інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Кубрак Ю.В., якою було подане клопотання про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з перебуванням на військовій службі у ЗСУ, що підтверджує формою 5 від 23.02.2026 року.

Розглянувши відповідне клопотання та заслухавши обгрунтування наведеного клопотання апеляційним судом не встановлено підстав для його задоволення, оскільки положеннями КУпАП не передбачено зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Як вбачається з положень пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У клопотанні адвокат Кубрак Ю.В. просить застосувати за аналогією закону положення частини першої статті 335 КПК, згідно із якою у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.

Вищевказана норма закону була прийнята 14.04.2022, набрала чинності 01.05.2022.

Слід зазначити, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до вимог КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. Натомість, в силу приписів статті 268 КУпАП явка особи при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, не є обов`язковою.

Верховним Судом в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За приписами статті 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Частиною другою статті 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, не є обов`язковою.

Окрім цього, у клопотанні не вказано, у чому саме полягає неможливість розгляду судом зазначеної справи у період знаходження ОСОБА_1 на військовій службі, враховуючи, що він не позбавлений можливості здійснювати реалізацію наданих йому чинним законодавством прав засобами поштового чи електронного зв`язку, або шляхом залучення захисника для здійснення захисту, яким власне було подано це клопотання.

Відтак об`єктивної неможливості розгляду справи апеляційний суд не вбачає.

Також, адвокатом Кубрак Ю.В. було надано доповнену апеляційну скаргу, в якій наведені доводи щодо незаконної зупинки транспортного засобу працівниками поліції, щодо відсутності ознак алкогольного сп`янінням, порушення встановленого порядку проведення огляду на стан сп`янінням як підстави для закриття провадження у справі, щодо неприпустимості результатів огляду через прострочене калібрування приладу Drager 6820, відсутності факту відсторонення та не врахування спеціального статусу ОСОБА_1 як діючого військовослужбовця.

Адвокат Кубрак Ю.В. в судовому засіданні просила оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі за відсутності події та складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

ОСОБА_1 у судові засідання, які були призначені апеляційним судом, не з`являвся, про розгляд справи був належним чином повідомлений, що не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №224811 від 19.01.2025 р., направленням на огляд водія ОСОБА_1 з метою встановлення стану сп`яніння, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння та роздруківкою приладу «DRAGER Alcotest 6820», відповідно до якого водій ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння (проба позитивна 0,28 проміле), відеозаписом з боді-камери поліцейського, на якому зафіксовано факт керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 та проходження ним огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.

Апеляційний суд не може визнати доведеними підстави для задоволення клопотань адвоката Кубрак Ю.В. з приводу визнання причини зупинки транспортного засобу безпідставною, про визнання відеозапису неналежним доказом, про визнання недійсною процедури огляду та про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації з урахуванням наступного.

Адвокат стверджує у своєму клопотанні, що наявний у матеріалах справи відеозапис є неповним, не повністю відображає всієї картини подій, що стали підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а саме, на відеозаписі не зафіксовано руху транспортного засобу, не зафіксовано руху, керування, зупинку, першочергове спілкування, підстав зупинки, озвучення ознак сп`яніння, пропонування огляду, складання та зачитування протоколу порушником. Відтак, на переконання адвоката, наявне у справі відео не може бути належним доказом, оскільки не відображає повний юридичний склад адміністративного правопорушення та не містить всі його складові елементи.

Проте, такі твердження ґрунтуються на помилковому тлумаченні адвокатом норм процесуального права, оскільки закон не вимагає, щоб кожен окремо взятий доказ містив підтвердження усіх складових правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже положеннями наведеної статті прямо передбачено, що наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюються на підставі сукупності усіх доказів.

Крім того, адвокат не зважаючи на своє клопотання про невизнання відеозапису як доказу, сам посилається на такий доказ в обгрунтування свого іншого клопотання про визнання причини зупинки транспортного запису безпідставною, про визнання процедури огляду недійсною, що є суперечливою позицією адвоката.

Також помилковим є клопотання адвоката про визнання причини зупинки транспортного засобу безпідставною, оскільки відповідними повноваженнями щодо прийняття рішення про зупинку транспортного засобу наділений саме поліцейський, який знаходиться на місці події, а не суд. Також не є предметом оцінки у даній справі дії поліцейських щодо правомірності зупинки транспортного засобу, оскільки стороною захисту не обґрунтовано, яким чином причина зупинки транспортного засобу впливає, чи перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із доведеністю чи спростуванням складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на керування ОСОБА_1 автомобілем, який на вимогу працівника поліції пройшов огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння із застосуванням технічного приладу «Драгер», який показав у нього стан алкогольного сп`яніння 0.28 проміле, при цьому ОСОБА_1 не зазначав працівнику поліції щодо своєї незгоди з результатом, а вказав на те, що вживав алкоголь напередодні.

З урахуванням наведеного сам факт того, що поліцейськими не було запропоновано проходження огляду на стан сп`яніння у медзакладі, не може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, оскільки він не заперечував результат огляду на стан сп`яніння на місці зупинки.

Не можна також узяти до уваги пояснення особи, які наявні у п. 14 протоколу, оскільки зазначивши «заперечую» та «не згоден» ОСОБА_1 не указав, що він заперечує та незгодний саме з результатом проведеного огляду, а не з причиною зупинки транспортного засобу чи таке інше.

Не можна також взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції не було направлено ОСОБА_1 на медогляд до медзакладу, тому він самостійно пройшов такий огляд на стан сп`яніння, за наслідком якого обставина сп`яніння не підтверджена. Такі доводи не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки відповідно до доданої до матеріалів справи довідки №454265 від 21.01.2025 року о 13:22:31 у ОСОБА_1 було виявлено наявність етанолу у розмірі 0,15 проміле, що не спростовує наявність у нього стану алкогольного сп`яніння у розмірі 0.28 проміле станом на 19.01.2025 року о 10:58.

Безпідставними також є доводи сторони захисту про необхідність застосування міжнародних стандартів, які дозволяють рівень алкоголю у крові та в повітрі, що видихається, у межах 0,5 проміле з огляду на наступне.

У статті 8 Віденської Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, з доповненнями, внесеними Європейською угодою від 01 травня 1971 року, міститься норма про те, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, що стосуються керування транспортними засобами під дією алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю у крові, а у відповідних випадках у повітрі, що видихається, перевищення якого є не сумісним із керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю у крові у відповідності з національним законодавством не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові чи 0,25 мг на літр повітря, що видихається.

Проте, Конвенція не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші за 0,25% у повітрі, що видихається що й має місце в національному законодавстві України, яким встановлено мінімальний показник рівня алкоголю у крові 0,2% проміле, що не суперечить наведеній Конвенції.

Що стосується посилань адвоката Кубрак Ю.В., що ОСОБА_1 не відсторонено працівниками поліції від керування транспортним засобом, то такі обставини не складають об`єктивну сторону складу адміністративного правопорушення, тому не є тією безумовною підставою для визнання дій водія такими, що не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, який містить самостійні підстави для притягнення до адміністративної відповідальності та не спростовує його вину в порушенні вимог п. 2.9а Правил дорожнього руху.

Відсутні підстави також для задоволення клопотання про визнання процедури огляду недійсною з підстав не застосування поліцейськими постанови КМУ від 12 січня 2024 р. № 32 «Про затвердження Порядку направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду» (Порядку №32).

Відповідно до наведеного Порядку №32 огляду підлягають військовослужбовці/військовозобов`язані, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин (установ, закладів) у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (далі - стан сп`яніння).

Жодних із наведених обставин, а саме виконання обов`язків військової служби або перебування на території військових частин, матеріалами справи не встановлено.

За таких обставин, огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведений з дотриманням ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, тому вважається дійсним.

Дані відеозапису, які долучені до протоколу, надають можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, та підтверджують те, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння.

Доводи захисника про відсутність підстав для оглядуОСОБА_1 поліцейським на стан сп`яніння, оскільки ні в протоколі ні на відеозаписі не зафіксовано ознаки сп`яніння, не заслуговують на увагу, оскільки ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан водія, дійшли висновку, що він може перебувати в стані алкогольного сп`яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, на що останній погодився та пройшов огляд на місці із застосуванням приладу Drager, яким було підтверджено стан алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_1 з результатом тесту - 0,28 %.

Отже, виявлення у водіїв ознак сп`яніння є дискреційними повноваженнями поліцейських, безпосередньо шляхом візуального спостереження та аналізу поведінки водія. При цьому, спростування виявлених ознак сп`яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп`яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана