Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №159/1113/26 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1113/26

Провадження № 2/159/1373/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі головуючого судді Шишиліна О. Г., за участі секретаря Сабецької К. О., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу загального провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ковельської міської ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ковельської міської ради Волинської області про припинення спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мама ОСОБА_3 . Позивач прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті мами, шляхом спільного проживання з спадкодавцем на момент відкриття спадщини. До складу спадкової маси, з поміж іншого, увійшла квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з наявністю зареєстрованого за спадкодавцем права власності на частку житлового будинку, який перебуває у процесі поділу, та відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру, нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті її мами ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що за вказаних обставин реалізація її спадкових прав можлива лише в судовому порядку, шляхом припинення права спільної часткової власності на частку житлового будинку та визнання за нею у порядку спадкування права власності на квартиру утворену в результаті поділу житлового будинку.

Ухвалою суду від 27.02.2026 відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01.04.2026 витребувано у приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. письмові докази по справі, підготовче судове засідання відкладено.

Ухвалою суду від 11.05.2026 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду на 10.06.2026р..

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримують повністю, з підстав, викладених у позовній заяві та просять його задовольнити.

Представник відповідача Ковельської міської ради Волинської області в судове засідання не з`явився, будучи належними чином повідомлений про дату та час розгляду справи, відзив не подав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, 08 травня 2026 року подав до суду письмові пояснення в яких просив відмовити у задоволенні позову щодо нього у повному обсязі у зв`язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача, 12 травня 2026 року подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, відзив не подав.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 вказано, що за таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників справи про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Отже, за таких умов, датою рішення суд зазначає дату складання повного тексту рішення.

Згідно з ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У цій справі предметом спору є припинення права спільної часткової власності та визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті мами права власності на квартиру.

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначила Ковельську міську раду Волинської області, оскільки відсутні інші спадкоємці ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 у з в`язку з тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 . Також, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки в АДРЕСА_3 .

Пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останнього не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку про таке.

Ухвалою Народного суду Ковельського району Волинської області від 18.10.1983 було затверджено мирову угоду згідно з якою ОСОБА_5 належить 7/20 частин будівель по АДРЕСА_4 , що в натурі складає кімнату І-1 площею 10,1 кв. м., кімнату І-2 площею 9,8 кв. м., веранду І площею 6,7 кв. м., частку східець, хлів Б-І, літня кухня В-І, погріб під кухнею, вбиральня, гараж, ОСОБА_3 належить 13/20 частин житлового будинку і будівель по АДРЕСА_4 , що складається з кімнати І-4 площею 9,4 кв. м., кімнати І-3 площею 12,6 кв. м., коридора ІІ площею 5,6 кв. м., кладової ІІІ площею 4,5 кв. м., погреба під сіньми, частини східців, літньої кухні Г-І, хліва Г, погреба під хлівом Г, колодязя, огорожа залишається в спільному користуванні обох співвласників.

Згідно з реєстраційним посвідченням виданим Волинським обласним бюро технічної інвентаризації 06.12.1983 за ОСОБА_3 було зареєстровано на праві особистої власності 13/20 частки житлового будинку в АДРЕСА_4 .

В технічному паспорті на об`єкт нерухомого майна, зазначено, що житловий будинок побудований в 1953 році.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Волиньпроект» Волинської обласної ради від 19.02.2025 право власності станом на 31.12.2012 на нерухоме майно, житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано 06.12.1983 на праві приватної спільної часткової власності 13/20 частки за ОСОБА_3 , 7/20 частки за ОСОБА_5 на підставі ухвали народного суду Ковельського району про затвердження мирової угоди від 18.10.1983.

З договору дарування частки житлового будинку посвідченого Лехкобит Л. В. приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області 10.03.2016 та зареєстрованого за №254 вбачається, що ОСОБА_5 подарував відповідачу ОСОБА_2 належні йому 7/20 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_3 .

Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2024 (справа №159/5563/24), яке набуло законної сили 20.12.2024, припинено право спільної часткової приватної власності відповідача по даній справі ОСОБА_2 на 7/20 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 та виділено в приватну власність ОСОБА_2 7/20 частки в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в окремий об`єкт нерухомого майна з належними господарськими спорудами, а саме приміщення: кімната 1-1 площею 10.1 кв. м., кімната 1-2 площею 9,8 кв. м., веранда 1 площею 6,7 кв. м., частина сходів, хлів Б-1, літня кухня В-1, погріб під кухнею, вбиральня, гараж.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2026, №465255750 відповідач ОСОБА_2 26 лютого 2025 року зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2024, справа №159/5563/24.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2026, №464900886 за адресою: АДРЕСА_3 зареєстроване право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,048 га, кадастровий номер 0710400000:42:004:0048 на підставі договору дарування земельної ділянки посвідченого Лехкобит Л. В. приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області 10.03.2016, №255. Також, за даною адресою зареєстровано об`єкт нерухомого майна – житловий будинок загальною площею 58,7 кв. м., житловою площею 41,9 кв. м., вказано, що об`єкт перебуває в процесі поділу.

Згідно з ситуаційним планом складеним ТОВ «Центр Ковельгеодезія», 2026 року в користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею 0,0789 га в АДРЕСА_5 .

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже суд дійшов висновку, що право власності ОСОБА_3 на 13/20 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 виникло з моменту його державної реєстрації 06.12.1983 відповідно до вимог діючого на той час законодавства.

Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 ст.364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток житлового будинку, що є спільною частковою власністю, судам належать мати на увазі, що виходячи зі змісту ст. 115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також маже мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Статтею 367 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Суд встановив, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2024 право спільної часткової власності відповідача ОСОБА_2 на 7/20 частки житлового будинку в АДРЕСА_3 припинено. Виділено у натурі у власність належні йому 7/20 частки цього будинку. Зазначене рішення набрало законної сили, не скасоване і не змінене.

Інших співвласників будинку в АДРЕСА_3 , окрім ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 суд не встановив.

Спільна часткова власність не може існувати за наявності лише одного власника, їх має бути декілька. Лише за наявності декількох власників майно може існувати у їх спільній власності.

Отже, суд дійшов висновку, що після виділення у власність в натурі 7/20 частки житлового будинку АДРЕСА_3 рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області, фактично відбувся поділ нерухомого майна, яке перебувало у спільній частковій власності. Припинення права спільної часткової власності у будинку відповідача ОСОБА_2 призвело до фактичного припинення права спільної часткової власності на це майно і у іншого співвласника.

Згідно з свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис №79.

З матеріалів спадкової справи №62/2021 заведеної після смерті ОСОБА_3 вбачається, що спадщину після її смерті прийняла дочка, позивач по справі – ОСОБА_1 , шляхом спільного проживання разом з спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні.

Згідно з ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Згідно з ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як передбачено ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, поділ нерухомого майна, відсутність державної реєстрації права власності на спірне майно, яке утворилося в результаті поділу та ввійшло до складу спадщини померлої ОСОБА_3 , не позбавляє позивача права на спадкування.

Листом від 03.03.2025, №92/02-14 приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Н. С. фактично відмовила позивачу у видачі свідоцтва на спадщину на квартиру в будинку з підстав відсутності правовстановлюючих документів на це спадкове майно.

Оформлення відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді відповіді на заяву, а не постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не змінює суті такого документу нотаріуса і зводиться до відмови заявнику у видачі свідоцтва, що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в Постанові від 07.02.2024 у справі №201/1883/21.

Враховуючи час побудови нерухомого майна, яке спадкується, відсутність ознак самовільного будівництва, суд вважає необхідним вжити заходи для захисту прав позивача ОСОБА_1 , в спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України, а саме шляхом визнання права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування.

Керуючись ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ковельської міської ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задовольнити повністю.

Припинити право спільної часткової власності на 13/20 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на окремий об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_1 , яка складається із наступних приміщень – 1-1 коридор площею 4,6 кв. м., 1-2 кухня площею 5,5 кв. м., 1-3 кімната площею 9,5 кв. м., 1-4 кімната площею 12,8 кв. м. та господарські будівлі та споруди «Г-1» літня кухня, «г» прибудова, «Е-1» сарай, «С-1» гараж, «1» огорожа, «2» ворота з хвірткою в порядку спадкування за законом після смерті мами – ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.06.2026 року.

Головуючий:О. Г. ШИШИЛІН