Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №766/1930/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/1930/24 Головуюча у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/819/296/26 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.111-2 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: - ОСОБА_2 ,

суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №42023232140000017 від 03.07.2023 року за апеляційною скаргою прокурора, за відсутності обвинуваченої ОСОБА_8 (in absentia), на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 18 грудня 2025 року, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Херсон, громадянку України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму,

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 України та призначено покарання в виді у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років без конфіскації майна з позбавленням права займати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 15 (п`ятнадцять) років.

Постановлено строк відбування призначеного ОСОБА_8 покарання рахувати з моменту її фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права займати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг постановлено рахувати з моменту відбуття ОСОБА_8 основного покарання.

Запобіжний захід ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.12.2023 року, постановлено залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів Кіровоградського НДЕКЦ МВС України за проведення експертиз в сумі 2390 (дві тисячі триста дев`яносто) гривень.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.12.2023 року (490/10225/23, пр. № 1-кс/490/8013/2023), на майно ОСОБА_8 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,5 кв.м.

Вирішено питання речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винною та засуджено за вчинення вищевказаного кримінального правопорушення за наступних обставин.

Всупереч законного порядку установленого Конституцією України, Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими діючими нормативно-правовими актами, на тимчасово окупованій території Генічеського району Херсонської області, цілеспрямовано було створено підпорядковану, керовану та фінансовану російською федерацією окупаційну адміністрацію - «Новотроицкая военно-гражданская администрация Херсонской области», в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України, з метою подальшого утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом території.

Так, на початку квітня 2023 року ОСОБА_8 призначено на посаду так званої «в.о. голови Новотроїцької військово-цивільної адміністрації Херсонської області» про що, на офіційному сайті окупаційної влади розміщено відповідну публікацію. Надалі 20.04.2023 року відповідні відомості внесені до «Единого государственного реестра юридических лиц», про зміну юридичної особи (керівника) у незаконно створеній установі «Новотроицкая военно-гражданская администрация Херсонской области» (реєстраційний номер 1229500010849).

У подальшому ОСОБА_8 неодноразово у період з травня 2023 року по листопад 2023 року брала участь у проведенні масових заходів та привітанні з нагоди свят як так звана в.о. голови незаконно створеної «Новотроїцької військово-цивільної адміністрації Херсонської області», а також здійснювала виступи щодо проведення виборів, підтримки президента росії в.в. путіна, підготовки смт Новотроїцьке до виборів, сприяла та впроваджувала стандарти роботи за новим законодавством держави-агресора (рф) на території смт Новотроїцьке, Генічеського району, Херсонської області та у подальшому всі вищезазначені заходи висвітлювала у засобах масової інформації та мережі Інтернет чим реалізовувала та підтримувала рішення та дії держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора.

Відповідно до ст. 37 Конституції України утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, забороняються.

Згідно зі ст. 3 Закону України № 2365-ІІІ від 05.04.2001 «Про політичні партії в Україні» політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з прямим умислом та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_8 , являючись громадянкою України, фактично проживаючи на території смт.Новотроїцьке, Генічеського району, Херсонської області будучи достеменно проінформованою та розуміючи факт захоплення Генічеського району та Херсонської області збройними силами рф, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаною про те, що Херсонська область є невід`ємною складовою частиною України, порядок утворення органів виконавчої влади регулюється виключно Конституцією України та законами України, в порушення ст. 37 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про політичні партії в Україні», перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше квітня 2023 року (більш точний час досудовим розслідуванням встановити за об`єктивних причин не виявилось можливим), подала заяву та зареєструвалася кандидатом для подальшого балотування від партії «Єдина Росія» в Херсонській області в депутати до законодавчих (представницьких) органів державної влади суб`єктів російської федерації, тим самим з метою пособництва державі-агресору та окупаційній адміністрації держави-агресора і завдання шкоди Україні, реалізувала та підтримала рішення та дії держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора щодо проведення виборів депутатів на території тимчасово окупованої Херсонської області.

Надалі, ОСОБА_8 умисно, свідомо, з метою завдання шкоди Україні, бажаючи реалізувати та підтримати рішення та дії країни-агресора та її окупаційної адміністрації щодо встановлення контролю на території тимчасово окупованого Генічеського району, становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, після проведення так званих всеросійських виборів депутатів законодавчих зібрань та органів місцевого самоврядування, 17 жовтня 2023 року була обрана на засіданні незаконно створеної Новотроїцької ради депутатів, так званою «головою Новотроїцького муніципального округу Херсонської області». Після цього ОСОБА_8 прийняла присягу та добровільно очолила вказану незаконно створену установу.

Крім того, у подальшому перебуваючи на посаді так званої «голови Новотроїцького муніципального округу Херсонської області», ОСОБА_8 почала приймати рішення за новим законодавством держави-агресора, а саме: про внесення змін в регламент депутатів Новотроїцького муніципального округу; про затвердження тимчасового положення про грошове забезпечення муніципальних службовців; щодо питання правонаступництва Новотроїцького муніципального округу; про затвердження положення про структуру Адміністрації Новотроїцького муніципального округу Херсонської області; щодо створення адміністрації Новотроїцького муніципального округу та наділенням її правами юридичного особи; таким чином здійснювала підтримку рішень та дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора.

Вищевказані дії ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 1 ст. 111-2 КК України, як пособництво державі агресору, тобто вчинення умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора, громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та дій держави-агресора, та окупаційної адміністрації держави-агресора.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції прокурор подав на нього апеляційну скаргу в якій не оспорюючи доведеності вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_8 просить оскаржуваний вирок відносно неї, в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 , призначити покарання за ч. 1 ст. 111-2 КК України у виді 12 (дванадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна з позбавленням права займати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг, строком на 15 (п`ятнадцять) років.

З резолютивної частини вироку суду виключити вказівку про скасування арешту на майно ОСОБА_8 .

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована доводами про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування своїх вимог вказує, з посиланням на вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, апелянт зазначає проте, що поза належною увагою суду фактично залишено той принцип, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Крім того, апелянт зазначає про те, що при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_8 у вигляді 11 років позбавлення волі, суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як особливо тяжкий злочин, характер кримінального правопорушення, яке вчинено обвинуваченою умисно проти основ національної безпеки України, яке посягнуло на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, котрі забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, що спричинило негативні наслідки для територіальної цілісності України.

Кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_8 в умовах окупації м. Херсона і сприяло утвердженню авторитету окупаційної влади в умовах, коли було відомо про вчинення військовими рф масових руйнувань цивільної інфраструктури, промислових будівель на території України, масових злочинів проти цивільного населення України.

Разом із цим суд першої інстанції не в повній мірі зважив на конкретні обставини кримінального провадження, характер (зміст) протиправних дій обвинуваченої, особу ОСОБА_8 як у загально - соціальному плані, так і в плані її потенційної суспільної небезпеки.

З урахуванням вищевикладеного вважаю, що наведене свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, що посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави.

Саме сукупність цих даних, суб`єктивне ставлення до вчиненого - прямий умисел, ідеологічний мотив, добровільність співпраці з окупаційною адміністрацією держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень, дій держави-агресора, її окупаційної адміністрації, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого і необхідність призначення обвинуваченій максимальної міри покарання у вигляді 12 років позбавлення волі, яке є справедливим та таким, що відповідає принципу невідворотності покарання за колабораційну діяльність.

Також, апелянт зазначає про безпідставність не застосування судом першої інстанції додаткового покарання у виді конфіскації майна обвинуваченої ОСОБА_8 .

Так, конфіскація майна, як будь-яке покарання, є мірою державного примусу, що обмежує право власності та застосовується для досягнення встановлених законом цілей покарання та індивідуалізації покарання.

Конфіскація майна, як вид кримінального покарання, відноситься до числа додаткових покарань, що зумовлює певні особливості в застосуванні та виконанні цього виду покарання.

Крім того, конфіскація майна, як і будь-яке інше покарання, має призначатися відповідно до принципів та загальних засад призначення покарання.

Так, застосування конфіскації майна є важливим інструментом у боротьбі зі злочинами проти основ національної безпеки в Україні.

Частинами 1,2 статті 59 КК України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.

Таким чином, законодавець не ставить у залежність вчинення кримінального правопорушення цієї категорії від корисливої мотивації такої злочинної діяльності.

Хоча ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачає альтернативну можливість застосування або незастосування конфіскації майна, судом з урахуванням особи обвинуваченої та інкримінованих їй дій щодо співпраці з представниками держави-агресора, не застосовано конфіскацію майна, належним чином не обґрунтовано, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На переконання обвинувачення, з огляду на вчинення ОСОБА_8 особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення та особи обвинуваченої, призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна є необхідним для досягнення встановлених законом цілей покарання та індивідуалізації покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, захисника, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишилися на попередніх позиціях, перевіривши та дослідивши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, та правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 111-2 КК України, учасниками судового провадження не оспорюються, тому відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє вирок суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст.50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При призначанні ОСОБА_8 основного покарання за вчинене нею кримінальне правопорушення судом першої інстанції дотримано принципу про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення.

Так, призначаючи ОСОБА_8 основне покарання, суд першої інстанції врахував підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченою злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, яке посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави та дані про особу винної, відсутність обставин, що пом`якшують та наявність обставини що обтяжує покарання, з урахуванням чого призначив обвинуваченій покарання у виді 11 років позбавлення волі із забороною займати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 15 років.

Обставинами, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання, суд першої інстанції враховав вчинення злочину з використанням умов воєнного стану в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Тобто, суд першої інстанції, в межах своїх дискреційних повноважень, при призначенні ОСОБА_8 основного покарання, фактично прийняв до уваги всі наявні у суду дані, що характеризують особу обвинуваченого, в тому числі і в соціально - побутовому плані, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, тяжкість його наслідків, форму і ступінь вини.

Колегія суддів вважає, що основне покарання, призначене судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_8 у повній мірі відповідає ст. 50, 65 КК, є справедливим, законним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципам справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та невідворотності покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, підстав для його посилення колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставність не застосування судом першої інстанції додаткового покарання у виді конфіскації майна обвинуваченої ОСОБА_8 .

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваного вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винною та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, який відповідно до вимог ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, вчиненим проти основ національної безпеки України.

Згідно оскаржуваного вироку суду першої інстанції, суд відмовляючи у призначенні додаткового покарання послався на постанову від 07.10.2025 року № 953/694/23, в якій Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності у винного корисливого мотиву для вчинення злочину застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна є неправильним, навіть за умови, що воно передбачено санкцією статті як обов`язкове. Така позиція, на яку вказує Суд, узгоджується із викладеною Верховним Судом України у постанові від 04 квітня 2011 року у справі № 5-1кс11, де Суд зазначив, що при призначенні покарання слід виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й із тих норм Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов`язані з призначенням покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі й тих положень, що передбачені частиною 2 ст. 59 КК України.

Разом з тим, аналізуючи вимоги ч. 2 ст. 59 КК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що конфіскація майна встановлюється за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, які передбачають корисний мотив їх вчинення і не залежно від такого мотиву за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості. А отже посилання суду першої інстанції на вищевказану постанову Верховного Суду, як єдину підставу не застосування до обвинуваченої додаткового покарання у виді конфіскації майна та уникнення судом першої інстанції належної мотивації щодо можливого застосування до обвинуваченої ОСОБА_8 такого додаткового покарання є безпідставними.

Враховуючи, що ОСОБА_8 вчинила злочин проти основ національної безпеки України, його тяжкість та обставини вчинення, дані про особу обвинуваченої, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування відносно обвинуваченої конфіскації всього майна, належного їй на праві власності. Саме застосування такого додаткового покарання у виді конфіскації всього належного на праві власності ОСОБА_8 майна буде необхідним для досягнення встановлених законом цілей такого додаткового покарання та його індивідуалізації.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді конфіскації усього належного їй на праві приватної власності майна, тому арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.12.2023 року (490/10225/23, пр. № 1-кс/490/8013/2023), на майно ОСОБА_8 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,5 кв.м., - скасуванню не підлягає.

Зважаючи на викладене, оскаржуваний вирок суду першої інстанції, в частині призначеного ОСОБА_8 покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку, а отже апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.404, 405, 407, 409, 414, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 18 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111-2 КК України скасувати в частині призначеного їй покарання.

Постановити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.1 ст.111-2 України у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років з позбавленням права займати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього належного їй на праві приватної власності майна.

З резолютивної частини вироку суду виключити вказівку про скасування арешту на майно ОСОБА_8 .

Вирок набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржений учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

СУДДІ:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12