Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №766/20727/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/20727/24 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/819/91/26 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Категорія: ч. 4 ст.185 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12024231030001482 від 21.09.2024 року за апеляційною скаргою заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2025 року яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, громадянина України, з повною середньою освітою, не одруженого, дітей на утримані не маючого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не маючого судимості,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст.76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 5571 гривні 30 копійок.

Вирішено питання речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за вчинення вищевказаного кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, ОСОБА_7 20.09.2024 в період часу з 18:15 години до 20:00 години, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи єдиний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, шляхом розбиття скла у віконній рамі кафе-бару «Грааль», розташованого за адресою: м. Херсон, Бериславське шосе, буд 11, проник до приміщення кафе, звідки таємно для оточуючих викрав дві нові сталеві печі типу «буржуйки» загальною вартістю 6584 гривень, які належать потерпілій ОСОБА_11 . У подальшому місце вчинення злочину покинув, а викраденим розпоряджився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на вищезазначену суму.

Вищевказані дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане із проникненням в інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуваний вирок скасувати, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, та ухвалити, в цій частині, новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

Апеляційна скарга прокурора мотивована доводами про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Зокрема, як зазначає апелянт, суд першої інстанції також не зважив на конкретні обставини вчинення злочину, зокрема те, що ОСОБА_7 , скориставшись тим, що кафе не перебуває під наглядом власниці, оскільки остання була змушена припинити роботу кафе через безпекову ситуацію у м. Херсоні та виїхати до іншої області, шляхом розбиття скла проник у приміщення кафе, звідки викрав майно потерпілій на загальну суму 6584 грн.

Не погоджується апелянт із визнанням судом першої інстанції обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 – щире каяття, оскільки, як зазначає апелянт матеріали провадження не містять даних на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_7 вживав заходів для виправлення наслідків вчиненого, а викриття його злочинної діяльності стало можливе виключно через втручання працівників правоохоронного органу.

Також, як зазначає апелянт, поза увагою суду першої інстанції залишились дані про особу обвинуваченого, який схильний до скоєння умисних корисних злочинів, раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини.

Зокрема, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 притягувався до кримінальної відповідальності: 1) 05.07.2007 Дніпровським районним судом м. Херсона за ч. 1 ст. 129 КК України до 6 місяців позбавлення; 2) 29.05.2008 Дніпровським районним судом м. Херсона за ч. 1 ст. 383 КК України до 1 місяця арешту; 3) 05.03.2009 Дніпровським районним судом м. Херсона за ч. 2 ст. 194 КК України до 3 років позбавлення волі; 4) 12.09.2013 Дніпровським районним судом м. Херсона за ч. З ст. 185, 69 КК України до 1 року позбавлення волі; 5) вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 ОСОБА_7 виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, який не набрав законної сили, оскільки оскаржується прокурором.

Крім того, на переконання апелянта, суд першої інстанції не врахував те, що обвинувачений не має законних джерел доходів та міцних соціальних зв`язків, що може зумовити продовження ним злочинної діяльності у разі призначення покарання, не пов`язаного з триманням обвинуваченого в умовах ізоляції.

Заслухавши суддю - доповідача, прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, дослідивши матеріали кримінального провадження, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишилися на попередніх позиціях, останнє слово обвинуваченого, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зазначене кримінальне провадження в суді першої інстанції розглянуто відповідного до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК України, учасниками судового провадження не оспорюються.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених санкцією статті Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для ї виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даними про особу винного.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Статтею ст.75 КК України, передбачено звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При цьому, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Зазначених вимог закону при призначенні покарання судом першої інстанції дотримано не було.

При призначенні покарання поза увагою суду фактично залишено той принцип, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 послався на врахування характеру та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, вину визнав, розкаявся у вчиненому та спряв розкриттю злочину. Остатнє судом першої інстанції віднесено до обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого. Обставин, що обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.

Із зазначеним колегія суддів апеляційного суду погоджується частково.

Так, на переконання колегії суддів, як про те вірно йдеться в апеляційній скарзі прокурора щире каяття обвинуваченого у вчиненому не підтверджується як матеріалами кримінального провадженні, так і поведінкою обвинуваченого, який не вживав заходів для усунення наслідків вчиненого, а викриття його злочинної діяльності стало можливе виключно через втручання працівників правоохоронного органу. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує його покарання - щире каяття.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 є особою непрацевлаштованою, неодруженою, утриманців не має, що в свою чергу вказує на відсутність у нього постійного легального джерела прибутку, а отже засобів для існування та осіб, які б мали на нього визначальний вплив з метою запобігання ним вчинення нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням зазначеного, судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 було призначене покарання у мінімальному розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі, з чим погоджується і колегія суддів та проти чого не заперечує в апеляційній скарзі прокурор.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Призначення покарання (ст. 65 КК) та звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) є різними самостійними інститутами кримінального права.

Однак, вищевказаних вимог закону при призначенні ОСОБА_7 покарання із звільненням його від відбування покарання з випробуванням, судом першої інстанції дотримано не було.

Висновок суду про наявність підстав для застосування ст.75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням зроблено без урахування всіх обставин справи та особи винного, які мають правове значення при призначенні покарання, а в самому судовому рішенні взагалі відсутня мотивація цьому.

Отже, на переконання колегії суддів вважає, що призначення ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування з іспитовим строком, не відповідає вимогам ст. 65, 75 КК України, не сприяє меті покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати пропорційним і спів мірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його суспільній небезпечності.

Характер і ступінь суспільної небезпеки вчинено злочину та дані про особу ОСОБА_7 свідчать про підвищену суспільну небезпечність його особи та неможливість виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання.

На переконання колегії суддів покарання, без застосування вимог ст. 75 КК України, відповідатиме вимогам ст.65 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових злочинів.

Зважаючи на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції, в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання - скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України, в частині призначеного йому покарання, скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Обчислення строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.

В інший частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржений учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим в той же строк з моменту отриманням ним вироку суду.

СУДДІ:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14