Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №515/2000/25 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/2000/25

Провадження № 2/515/48/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дем`янової О.А.,

за участю: секретаря судового засідання Унгурян Т.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту неприйняття спадщини спадкоємцем та усунення спадкоємця від права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дімітренка В.В. звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту неприйняття спадщини спадкоємцем та усунення спадкоємця від права на спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Лиман Татарбунарського (тепер Білгород-Дністровського) району Одеської області у віці 61 рік померла його сестра ОСОБА_3 . Після смерті сестри відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 4,30 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на в межах Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, яка належала спадкодавці на підставі Державного акту на право приватної власності на землю. Як спадкоємець другої черги за законом він вчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сестри, однак, отримав відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом через те, що на день відкриття спадщини із спадкодавцем був зареєстрований її син ОСОБА_2 -відповідач у справі, який вважається таким, що прийняв спадщину.

Також вказав, що 16 листопада 2017 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року за ним визнано право власності на вищевказану земельну ділянку. Однак, після спливу шести років ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 16 лютого 2024 року відповідачу поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, вищевказане заочне рішення суду скасовано та за результатами розгляду цієї цивільної справи Саратський районний суд Одеської області 10 грудня 2024 року у справі №515/1831/17 виніс рішення, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення через застосування позивачем способу захисту, який не узгоджується із положенням ст.16 ЦК України. У рішенні суду, зокрема, зазначено, що «Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку».

Зазначив також, що хоча в резолютивних частинах рішення Саратського районного суду та постанови Одеського апеляційного суду йому у позові відмовлено та нічого не вказано про встановлення факту неприйняття спадщини ОСОБА_2 , проте, в описових частинах обох рішень цей факт достеменно встановлений та відображений в рішенні Саратського районного суду на аркуші 8 та аркуші 6 постанови Одеського апеляційного суду.

Позивач вказав також, що відповідач у справі не проживав разом з матір`ю на день відкриття спадщини 19 грудня 2014 року та більше, ніж за рік до того, своєчасно не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а його формальна реєстрація у будинку спадкодавиці стала перешкодою для оформлення спадкових прав позивача в нотаріальному порядку.

Посилаючись на те, що відповідач у справі хоча і був зареєстрований за адресою проживання своєї матері на день відкриття спадщини, однак, життям матері не цікавився, не приймав участі в організації та не поніс витрат на її поховання, на протязі семи років не виваляв інтересу щодо спадкового майна, що залишилося після її смерті, у встановлений законодавством строк не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, просив ухвалити рішення, яким встановити факт неприйняття ОСОБА_2 спадщини після померлої матері ОСОБА_3 та усунути його від права на спадкування за законом на земельну ділянку, яка належала його матері за життя.

30 квітня 2026 року представник позивача адвокат Дімітренко В.Є. через канцелярію суду подав заяву про відмову від позовних вимог в частині усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, просив задовольнити вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту неприйняття відповідачем спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Проте, просив встановити факт неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті матері ОСОБА_3 .

Відповідачу судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку за місцем його проживання направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками. На адресу суду повернулися поштові конверти з відмітками «Адресат відсутній» (а.с.36,37,67).

Згідно з ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «Відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18).

Судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

У встановлений судом строк відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи, часткову відмову позивача від позовних вимог, суд приходить до висновку, що вчастині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування - провадження слід закрити.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи та матеріали нотаріальної справи №183/2015, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лиман Татарбунарського району Одеської області померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції в Одеській області, про що 23 грудня 2014 року зроблено відповідний актовий запис про смерть № 593.

Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,30 га, в межах території Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на прав власності на земельну ділянку серії ІV-ОД № 022096, виданого Татарбунарською райдержадміністрацією 27 вересня 2004 року на підставі розпорядження від 25 березня 2004 року №141/Ф-2004, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4640. За даними ГУ Держгеокадастру в Одеській області вартість земельної ділянки станом на 01 липня 2017 року становить 154 299,80 грн.

Позивач є братом спадкодавця, факт родинних відносин підтверджено: копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого повторно 03 листопада 2017 року Новосанжарським районним відділом державної реєстрації акті цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на підставі актового запису № 17 від 08 квітня 1956 року, вчиненого виконавчим комітетом Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області; відомості про батьків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 , виданого 28 червня 1973 року; відомості про батьків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідач є сином спадкодавця, факт родинних відносин підтверджено: копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_4 , виданого повторно Татарбунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2, вчинений 26 січня 1987 року Виконавчим комітетом Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, відомості про батьків: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ; копією свідоцтва про зміну прізвища з «Вартекуш» на « ОСОБА_8 » серії НОМЕР_5 , виданого повторно Татарбунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису № 14 від 29 листопада 2013 року.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 183/2015, заведеної після смерті ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини 16.06.2015 року звернувся позивач у справі, ОСОБА_1

20 жовтня 2017 року за №1353/02-14 державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Д.Ю.Колісник винесено лист-роз`яснення про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на спадщину, після померлої ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що у матеріалах спадкової справи є довідка видана Лиманською сільською радою Татарбунарського району Одеської області 29.09.2017 року, у якій зазначено, що разом зі спадкодавцем на момент смерті був зареєстрований син померлої, ОСОБА_2 , 1986 року народження, який відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом та який відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України є спадкоємцем, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини та вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України (шість місяців), він не заявив відмову від неї. Разом з тим, у даному листі-роз`ясненні державним нотаріусом позивачу ОСОБА_1 роз`яснено, що відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

З матеріалів спадкової справи №183/2015 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , 21.09.2021 року звернувся до Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті його матері ОСОБА_3 .

Згідно довідок Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 29 вересня 2017 року вих. №670 та від 29 липня 2021 року вих. №321, за даними обліку погосподарської книги № 9 за 2011-2015 роки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею у будинку зареєстрований син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповідальні розпорядження, за відомостями Лиманської сільської ради, спадкодавець не залишала. Заповіти, посвідчені сільською радою, відсутні.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини або відмову від її прийняття відповідач не звертався. Спадкову справу заведено на підставі заяви про прийняття спадщини позивача.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року у справі №515/1831/17 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на зазначену земельну ділянку залишено без задоволення (а.с.12-14). Підставою відмови слугувало застосування позивачем способу захисту, який не узгоджується із положенням ст.16 ЦК України. У рішенні суду, зокрема, зазначено, що «Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку». Проте, згідно рішення суду: «Судом встановлено що на день смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач був зареєстрований за місцем фактичного проживання спадкодавця: АДРЕСА_1 . Водночас фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 було відмінним, останні роки він не проживав з матір`ю за цією адресою, а проживав за іншими адресами, що підтверджено в судовому засіданні показами свідків. Враховуючи наведене, матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини після смерті матері в порядку ст. 1269 ЦК України не подавав, хоча і був зареєстрований разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, але фактично з нею не проживав, в тому числі на момент смерті спадкодавця, лише 21.09.2021 року звернувся до Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті його матері ОСОБА_3 . За таких обставин, відповідач не може вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті матері в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.»

Вказане рішення залишено без змін Одеським апеляційним судом та набрало законної сили.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд вважає факт того, що фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 було відмінним, останні роки він не проживав з матір`ю за цією адресою, а проживав за іншими адресами, а тому ОСОБА_2 не може вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті матері в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, додатково доказуванню не підлягає, оскільки цей факт встановлено в рішенні Саратського районного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року у справі №515/1831/17, яке набрало законної сили.

Наведені обставини сторонами не заперечуються та матеріалами справи не спростовано.

Отже, оскільки ОСОБА_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований, проте не проживав, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому ОСОБА_2 як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті матері, а отже, не набув права на спадкове майно.

Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Проте, що стосується позову ОСОБА_1 про встановлення факту неприйняття спадщини, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення факту неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Однак, виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагався довести те, що лише він є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 .

З огляду на викладене у задоволенні позову ОСОБА_1 має бути відмовлено у зв`язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов КЦС ВС в Постанові від 26.07.2023 року по справі № 641/3893/20.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту неприйняття ОСОБА_2 спадщини після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Лиман Татарбунарського району Одеської області.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81,83,89,141,178, 191,209, 223, 235, 258-259, 263-265, 352, 354- 355 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування - провадження закрити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту неприйняття спадщини спадкоємцем - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (рнокпп НОМЕР_6 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (рнокпп НОМЕР_7 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя О.А.Дем`янова