Вирок від 09 червня 2026 р. у справі №734/5562/25 — Козелецький районний суд Чернігівської області

Справа № 734/5562/25

Провадження № 1-кп/734/134/26

В И Р О К

іменем України

10 червня 2026 року селище Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні судову справу - кримінальне провадження № 62025100150006186, відомості про яке 17 грудня 2025 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кролевця Кролевецького району Сумської області, українця, громадянина України, із вищою освітою, військовослужбовця Збройних Сил України за призовом під час мобілізації, на особливий період, військове звання – солдат, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 4 ст. 402 і ч. 4 ст. 409 КК України,

із участю сторін кримінального провадження – прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 і захисника-адвоката ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. За Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, із 05.30 години 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, що діє до цього часу.

23 листопада 2024 року військовозобов`язаного ОСОБА_3 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової служби.

Згідно з ч. 6 ст. 2, п. 4 ч. 1 і ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Початком проходження військової служби для громадян, прийнятих па військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Із 23 листопада 2024 року ОСОБА_3 почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 листопада 2024 року № 345 солдата ОСОБА_3 призначено на посаду курсанта 2 навчальної роти 1 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Статтями 17 і 65 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки з найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

У ст.ст. 1 і 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України.

Згідно зі ст.ст. 1-3 і 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів. У ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначене право командира віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого, - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.ст. 11 і 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі ст.ст. 28-30 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання, а підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитись до нього з повагою.

Статтями 35-37 Статуту передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово в тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати виданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до Додатку № 1 ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України військову присягу складають військовослужбовці, які прибули до військової частини для проходження військової служби і раніше не складали Військової присяги, - після проходження ними програми підготовки вивчення основних положень військового законодавства України, військових статутів стосовно їх прав та обов`язків, виконання вправи стрільби стрілецької зброї, але не пізніше ніж через місяць від дня прибуття до військової частини.

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127 і 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2 і 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_3 зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно викопувати військовий обов`язок, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Проте, військовослужбовець ОСОБА_3 у порушення вказаних норм законодавства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення і вчинив злочини проти встановленого порядку несення військової служби.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 27 жовтня 2025 року № 1331 (з основної діяльності), військовослужбовцю ОСОБА_3 наказано пройти підготовку на базі 1 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 у період із 28 жовтня 2025 року до 18 грудня 2025 року за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63» (шосте видання), затвердженого 10 липня 2025 року Головнокомандувачем Збройних Сил України, і скласти Військову присягу на вірність Українському народові.

Письмовий наказ командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 27 жовтня 2025 року № 1331 (з основної діяльності) є законним, тобто таким, що виданий у межах повноважень військової службової особи, чіткий, зрозумілий і не містить подвійного тлумачення, а також реальний до його виконання. Командир Військової частини НОМЕР_1 за своєю посадою та військовим званням є начальником для всього особового складу військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 .

На виконання вказаного наказу, командиром 3 навчальної роти 1 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 , у присутності начальника штабу 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_8 , т.в.о заступника командира військової частини НОМЕР_1 з ППП майора ОСОБА_9 , а також інших військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , приблизно о 14.25 години 28 жовтня 2025 року під час шикування, перебуваючи за місцем тимчасового розташування Військової частини НОМЕР_1 у лісосмузі неподалік від АДРЕСА_3 , військовослужбовцю ОСОБА_3 доведено в усній формі наказ командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 27 жовтня 2025 року № 1331 (з основної діяльності) щодо проходження підготовки на базі НОМЕР_2 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 у період із 28 жовтня 2025 року до 18 грудня 2025 року за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63» та складання Військової присяги на вірність Українському народові.

Військовослужбовець ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, перебуваючи у вказаному місці, відкрито відмовився виконати письмовий наказ командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 27 жовтня 2025 року № 1331 (з основної діяльності). При цьому, від військовослужбовця ОСОБА_3 жодних скарг, у тому числі на стан здоров`я, не надходило.

Зазначені умисні дії військовослужбовця ОСОБА_3 хоча і не спричинили тяжких наслідків, але стали передумовою зниження бойової готовності військового підрозділу в умовах війни, а також завдали шкоди авторитету органам військового управління і є небезпечним діянням, що посягає на встановлений порядок підлеглості та військової дисципліни, породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності і боєздатності військових формувань.

Крім цього, військовослужбовець ОСОБА_3 , діючи з мотивів ухилитися від проходження військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст.ст. 17 і 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 і 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 і 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , із моменту його призначення 24 листопада 2024 року на посаду курсанта Військової частини НОМЕР_1 до 28 жовтня 2025 року включно, відкрито відмовився від несення обов`язків військової служби, зокрема, від проходження курсу базової загальновійськової та фахової підготовки, носіння військової форми одягу, дотримання правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання, використання зброї, виконання вправ стрільби зі стрілецької зброї, дотримання внутрішнього розпорядку дня, складання Військової присяги на вірність Українському народові та виконання свого Конституційного обов`язку щодо захисту Батьківщини, про що приблизно о 14.25 годині 28 жовтня 2025 року, перебуваючи за місцем тимчасового розташування Військової частини НОМЕР_1 у лісосмузі неподалік АДРЕСА_3 , заявив усно під час доведення йому в усній формі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 27 жовтня 2025 року № 1331 (з основної діяльності).

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Обвинувачений ОСОБА_3 винуватим себе не визнав у вчиненні кримінальних правопорушень і показав, що є членом релігійної організації і має певні релігійні переконання. Стаття 35 Конституції України є нормою прямої дії. Має право на альтернативну службу. Коли виписали у 2024 році на вулиці повістку, з`явився до ТЦК та уточнив дані. Захотів стати на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявляв про свої переконання. Прийшла повістка з ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних і туди з`явився, пройшов ВЛК. У Військовій частині НОМЕР_1 , де проходив військову службу, теж заявляв про релігійні переконання, на нього тиснули. Зарахували до 2 навчальної роти. Від проходження БЗВП не відмовлявся. Зброї не брав, працював у штабі, заповняв журнали і заготовляв ліс, а в суботу не працював по заповіді, пробув одинадцять місяців. Від виконання наказів не відмовлявся у 99 відсотках випадків, крім тих, що суперечили релігійним переконанням. Не є військовослужбовцем, є комбатантом і не відмовлявся нести службу. Був присутнім 28 жовтня 2025 року, коли зачитали наказ. У наказі було про прийняття присяги, наказ був зрозумілим, якусь частину наказу розумів. Той, хто оголошував наказ, не є його безпосереднім командиром. Сказав про своє право на альтернативну службу. Не може присягати і тримати зброю. Від виконання цього наказу не відмовлявся. Вважає, що наказ є незаконним. Підійшли працівники ДБР і поліція, зачитали наказ і на камеру почали фіксувати. Коли дійшла його черга, відповів, що не відмовляється від альтернативної служби. Від проходження БЗВП не відмовлявся, не міг дати чіткої відповіді. Формений одяг не носив і БЗВП не проходив. Заходи дисциплінарного характеру щодо нього не застосовувались.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) підтверджується такими доказами:

військовозобов`язаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний 23 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 за мобілізацією до лав Збройних Сил України і відправлений до Військової частини НОМЕР_3 для проходження військової служби;

згідно з Довідкою № ІІ/23873 військово-лікарської комісії, що видана 22 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є придатним до військової служби;

згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 листопада 2024 року № 345 ОСОБА_6 на виконання вимог Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022, військовослужбовців, призваних за мобілізацією, необхідно вважати такими, що прибули з територіальних центів комплектування та соціальної підтримки, із 24 листопада 2024 року зараховано до списків особового складу частини і на всі види забезпечення, зокрема, солдата ОСОБА_3 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_6 , – до 2 навчальної роти 1 навчального батальйону;

за наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27 жовтня 2025 року № 1331 «Про організацію навчання особовим складом військової частини НОМЕР_1 » ОСОБА_6 у відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 10 жовтня 2025 року № 920 на базі 1 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 сплановано підготовку особового складу призваних на військову службу під час мобілізації з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на базовій загальновійськовій підготовці. З метою якісної організації та підготовки військовослужбовців наказано: 1.Підготовку осіб, призваних на військову службу під час мобілізації, які не проходили військову службу, або/та мають перерву у військовій службі більше десяти років, та направлені з ТЦК та СП до навчального центру для проходження базової загальновійськової підготовки, організувати та здійснити на базі 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 у період із 28 жовтня 2025 року до 18 грудня 2025 року, із них: 28 жовтня 2025 року - проведення підготовчих заходів та нульового дня «перезавантаження»; 29 жовтня 2025 року - ознайомчий курс; із 30 жовтня 2025 року до 22 листопада 2025 року - курс індивідуальної підготовки; 23 листопада 2025 року - резервний день; із 24 листопада 2025 року до 13 грудня 2025 року - курс вивчення дій у складі підрозділу (відділення, взводу); 14 грудня 2025 року - резервний день; із 15 грудня 2025 року до 17 грудня 2025 року - підсумковий контроль у формі комплексного тактичного заняття (проведення 3-х добового польового виходу); 18 грудня 2025 року - випуск, видача особовому складу відповідних документів про проходження навчання; із 19 грудня 2025 року - відправка особового складу до місць подальшого проходження служби відповідно до розподілу Генерального штабу Збройних Сил України); підготовку особового складу здійснити за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63» (шосте видання), затвердженого Головнокомандувачем Збройних Сил України 10 липня 2025 року (далі - Програма БЗВП); в ході організації та проведення навчання, заняття з особовим складом планувати та проводити з понеділка по суботу включно (неділя - вихідний день), тривалість навчального дня - 8 навчальних годин і 2 години самостійної підготовки, тривалість однієї навчальної години - 45 хвилин, під час проведення польових занять тривалість навчального дня збільшувати до 10 навчальних годин. Навчання організувати і провести для наступних військовослужбовців: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2.Відповідно до Додатку № 1 ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України Військову присягу складають: військовослужбовці, які прибули до військової частини для проходження військової служби, і раніше не складали Військової присяги, - після проходження ними програми підготовки, вивчення основних положень військового законодавства України, військових статутів стосовно їх прав та обов`язків, виконання вправи стрільби із стрілецької зброї, але не пізніше ніж через місяць від дня прибуття до Військової частини. Командиру 1 навчального батальйону, організувати в районах розташування підрозділів, в укритті для особового складу, із урахуванням безпекових вимог при оголошенні сигналів «Ракетна небезпека», «Повітряна тривога», складання військової присяги на вірність Українському народові, особовим складом підпорядкованого підрозділу; забезпечити особовий склад, який складає військову присягу, автоматами АК-74 (АКМ-47) із розрахунку на кожного військовослужбовця для складання військової присяги; після складання Військової присяги організувати заповнення відповідних розділів у військових квитках військовослужбовців; списки особового складу, який склав військову присягу, завірити печаткою і зберігати в штабі частини в окремій папці. Привести до Військової присяги на вірність Українському народові особовий склад військовослужбовців, зокрема, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3.Скласти Військову присягу на вірність Українському народові особовим складом військовослужбовців, зокрема, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 4.Контроль за виконанням наказу покладений на начальника штабу військової частини, що його стосується; 5.Наказ довести до особового складу військової частини, що його стосується;

відомостями, що містяться у протоколі огляду від 28 жовтня 2025 року і на цифровому носії інформації micro-sd 64GB, - відеозаписом зафіксовані оголошення 28 жовтня 2025 року наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27 жовтня 2025 року № 1331 «Про організацію навчання особовим складом військової частини НОМЕР_1 » ОСОБА_6 у присутності солдата ОСОБА_3 та відмову солдата ОСОБА_3 від виконання вимог цього наказу;

свідок ОСОБА_9 показав, що є військовослужбовцем Збройних Сил України, із ОСОБА_3 мав службові відносини і є старшим за військовим званням. ОСОБА_3 у його підпорядкуванні знаходився близько двох місяців, про релігійні переконання заявив, коли прибув до підрозділу. ОСОБА_3 виконував обов`язки, які йому ставив командир роти, і працював на комп`ютері. Майор ОСОБА_10 є безпосереднім командиром ОСОБА_3 . Події відбулися у лісі неподалік населеного пункту Десна наприкінці жовтня 2025 року, коли доводився до відома наказ командира військової частини. Наказ доводився в усній формі майором ОСОБА_7 і був зрозумілим. ОСОБА_3 був присутнім і відмовився від наказу з релігійних переконань. ОСОБА_3 сказав, що за релігійними переконаннями не може прийняти присягу. Ті, хто відмовився виконувати наказ, були затримані правоохоронними органами. Без використання зброї ОСОБА_3 не може пройти БЗВП. Внутрішнього розпорядку дня, правил ввічливості, поведінки і військового вітання ОСОБА_3 дотримувався. Сумнівів щодо релігійних переконань ОСОБА_3 не мав;

свідок ОСОБА_7 показав, що є командиром 3 навчальної роти Військової частини НОМЕР_1 , не є прямим командиром для ОСОБА_3 28 жовтня 2025 року зачитав групі військовослужбовців, які входили до 2 і 4 навчальної роти, наказ командира військової частини про складання присяги і проходження навчання, наказ був чітким. ОСОБА_3 відмовився проходити військову службу, прийняти присягу і пройти навчання, причину цієї відмови не пригадує. ОСОБА_3 відмовився від наказу, не вдягав військову форму і стрільби не виконував. ОСОБА_3 мав виконати наказ командира військової частини і надати відповідь, що згоден. Що саме сказав ОСОБА_3 , не пригадує. Про релігійні переконання ОСОБА_3 не знає. Військову присягу мали складати не 28 жовтня 2025 року, а пізніше. Без використання зброї виконати програму не є можливим. До 28 жовтня 2025 року ОСОБА_3 займався канцелярською роботою на комп`ютері. Безпосереднім командиром ОСОБА_3 є майор ОСОБА_10 . Під час зачитування наказу знаходились у місці розташування Військової частини НОМЕР_1 .

Свідок ОСОБА_11 показав, що є священнослужителем, пастором. ОСОБА_3 із 2017 року є членом церкви, був дияконом, є добрим сім`янином. Із ОСОБА_3 має дружні відносини і знає його із липня 2023 року. Зі слів ОСОБА_3 його забрали і примусово привели на ВЛК. Подавали усі документи для проходження ним альтернативної служби. Приїздив до нього у військову частину. ОСОБА_3 казав, що бажає виконувати обов`язки, присяги не приймав, бо це суперечить Божому Закону. ОСОБА_3 ніколи не відмовлявся бути законослухняним громадянином, за своїми життям і способом дій завжди служив суспільству. ОСОБА_3 щиро сповідує свої релігійні переконання.

Свідок ОСОБА_12 показав, що є пастором Церкви християн Адвентистів Сьомого Дня. ОСОБА_3 знає із 2017року, із ним склались чудові відносини. ОСОБА_3 активно був залучений у 2017-2024 роках до церкви, прийняв віру і є щирим прихожанином. Церква входить до релігійних організацій, прихожани якої за своїми переконаннями не беруть зброю, виконують усі закони, що є в державі. Про обставини мобілізації ОСОБА_3 не знає.

Свідок ОСОБА_13 показала, що ОСОБА_3 є чоловіком, у зареєстрованому шлюбі перебувають із 2019 року. У 2024 році чоловік у ЦНАП м. Кролевця оновив дані, подав до Київської МДА заяву про заміну військової служби на альтернативну службу. У вересні 2024 року до ТЦК прибув ОСОБА_3 самостійно. На 12 листопада надіслали повістку і на 22 листопада дали направлення на ВЛК. ОСОБА_3 пройшов ВЛК, повторно надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_4 документи про заміну військової служби на альтернативну службу. Намагались відвести у невідомому напрямку, погрожували фізичною розправою. Зі слів чоловіка, він відстоював свою позицію і просив замінити військову службу на альтернативну. У військовій частині виконував завдання, що не суперечили його релігійним переконанням. Один раз у місяць-півтора відпускали ОСОБА_3 на добу-півтори до м. Києва, де він приймав участь у службі у церкві. ОСОБА_3 погоджувався виконувати обов`язки військової служби, якщо це не суперечило його релігійним переконанням. ОСОБА_3 раніше не проходив військову службу у Збройних Силах України.

Свідок ОСОБА_14 показав, що є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , із ОСОБА_3 склались дружні відносини, разом служили близько року. На той час займав посаду у 2 навчальній роті, а командиром був ОСОБА_10 ОСОБА_3 від служби у Збройних Силах України відмовлявся через релігійні переконання. ОСОБА_3 займався господарчими роботами, роботу робив добре і виконував завдання, що йому ставились. Заробітну плату ОСОБА_3 не отримував і відмовлявся від неї. Розпорядку дня дотримуються всі і БЗВП входить до розпорядку дня. ОСОБА_3 не проходив БЗВП і зброю до рук не брав, вправ зі стрільби не виконував.

Стороною захисту надана у копії лист-заява від 01 липня 2024 року Церкви Адвентистів Сьомого Дня, адресована для пред`явлення у відповідні військові комісаріати, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, військові адміністрації, державні адміністрації, будь-якому органу державної влади, про звільнення ОСОБА_3 від призову на військову службу піж час мобілізації або вжиття заходів щодо вирішення питання про заміну виконання військового обов`язку невійськовою службою, у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з довідкою № 401-2024, що видана 01 липня 2024 року ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16 грудня 2017 року прийняв водне хрещення в Церкві адвентистів сьомого дня, є членом громади та звершує служіння керівника місійного відділу в громаді № 3 м. Києва.

Із заявою № 6 від 04 липня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Київської районної військової адміністрації про заміну виконання військового обов`язку альтернативою (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями.

Із заявами від 27 вересня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_7 про неможливість мобілізації у зв`язку з релігійними переконаннями та про оформлення йому довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

У повідомленнях від 04 липня 2024 року і 27 вересня 2024 року, адресованих до ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 зазначив про неможливість мобілізації та військової служби через релігійні переконання.

Із заявою № 6 від 04 листопада 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Київської районної військової адміністрації про заміну виконання військового обов`язку альтернативою (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями.

За час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 військовослужбовець ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності не притягався, відмовлявся писати рапорт на отримання щомісячного грошового забезпечення, відмовлявся надавати банківські реквізити для зарахування щомісячного грошового забезпечення, у зв`язку з чим всі суми депоновані на спеціальний рахунок і не виплачувались на картковий рахунок військовослужбовця (згідно з листами № 3561 від 27 квітня 2026 року і № 923 від 29 квітня 2025 року Військової частини НОМЕР_1 ).

Надані стороною захисту листи Генерального штабу Збройних Сил України від 17 квітня 2014 року і 03 вересня 2025 року, Міністерства соціальної політики України від 18 квітня 2014 року, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 27 березня 2024 року, Служби зовнішньої розвідки України від 17 травня 2023 року про проходження військової служби і альтернативної (невійськової) служби, а також протокол від 03 серпня 2023 року засідання робочої групи для опрацювання питання щодо розроблення окремого нормативно-правового акта з метою приведення Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу до вимог статті 35 Конституції України, протокол від 04 жовтня 2024 року міжвідомчої наради щодо створення робочої групи з підготовки законодавчих пропозицій щодо проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану, протокол № 1 від 12 листопада 2024 року і протокол № 2 від 08 січня 2025 року засідання Міжвідомчої робочої групи з підготовки законодавчих пропозицій щодо проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану, на особливий період, листи Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 26 травня 2023 року і 04 грудня 2024 року, Міністерства оборони України від 02 серпня 2024 року і лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 02 червня 2025 року, носять інформаційний характер.

Положеннями ч.ч. 1 і 2 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір. Відступ від положень цієї статті згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

У ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) визначене право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до ч. 2 зазначеної статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Ні положення ст. 18 Пакту, ні ст. 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені ст. 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia) від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v. Greece) від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; «МушфігМаммадов та інші проти Азербайджану» (MushfigMammadovetAutres v. Azerbaidjan) від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkiye) від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням зазначеної вище статті (рішення у справах: «ЕнверАйдемір проти Туреччини» (EnverAydemir v. Turkiye) від 07 червня 2016 року, заява № 26012/11, пункти 78 і 81; «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkiye) від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42). Фактично у цьому випадку на карту поставлене питання про розуміння і межі свободи релігії та совісті (рішення у згаданих вище справах: «ЕнверАйдемір проти Туреччини», пункт 78; «Канатли проти Туреччини», пункт 43).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував про те, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у справі «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v. Greece), пункт 54). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень ст. 9 Конвенції і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia), пункт 110; «МушфігМаммадов та інші проти Азербайджану» (MushfigMammadovetAutres v. Azerbaidjan), пункт 74).

На рівні національного законодавства України право на свободу совісті та віросповідання гарантоване як одне з конституційних прав людини, зміст якого закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до ч. 4 вказаної статті у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України, як конституційно-правова норма, згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст.ст. 1 і 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Указаним Законом заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на альтернативну (невійськову) службу не передбачена.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (ч. 6 ст. 2 цього Закону).

Згідно зі ст. 65 Конституції України і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Правовими нормами ст. 64 Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

За Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений відповідними Указами Президента України, і діє до цього часу. За Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації.

У воєнний час, під час мобілізації та оборонної війни обов`язок захисту України, - держави, що зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України, незалежно від їхнього віросповідання. У воєнний час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави та інтересами самого громадянина.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.

Існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, що є значно більшою за площею і кількістю населення, а лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів. Наступ на Україну носить широкомасштабний характер, так як 24 лютого 2022 року військове вторгнення здійснене не лише з території Російської Федерації, а й з території Республіки Білорусь. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря, сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.

Відтак, в Україні оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією, - для відсічі ворожої збройної агресії Російської Федерації.

Саме військова служба за мобілізацією, на особливий період, нині є першочерговим заходом із метою забезпечення національних інтересів України, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку Російської Федерації. Мобілізація з боку держави України є єдиним необхідним і невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а держава по суті з лютого 2014 року перебуває у стані «оборонної війни». Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й християнами Церкви Адвентистів Сьомого Дня. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо існування держави поставлене під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження, зокрема, мобілізації військовозобов`язаних.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22 викладена позиція про те, що призов на військову службу за мобілізацією не означає автоматично, що він зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Згідно з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24, воєнний стан в Україні накладає обмеження на всі сфери суспільного та особистого життя. Тому право сповідувати свою релігію або переконання, яке визнається та захищається державною, є обмеженим в частині відмови від мобілізації. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 зробила висновок про те, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом із тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних із носінням або використанням зброї.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК України наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Також про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або не вчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Відповідно до п. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Приписами вказаних статутів установлено обов`язковість виконання підлеглим будь-якої законної вимоги керівника.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 10-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Базова загальновійськова підготовка проводиться у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, навчальних частинах (центрах) Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, а також у закладах вищої освіти всіх форм власності. Для проведення базової загальновійськової підготовки залучаються громадські організації та об`єднання, у тому числі громадські об`єднання ветеранів війни. Порядок проведення базової загальновійськової підготовки визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

До переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, належать Адвентисти-реформісти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри, Товариство Свідомості Крішни.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08 липня 1992 року (дата запису – 25 березня 2014 року) проведена державна реєстрація юридичної особи – Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Християн Адвентистів Сьомого дня в Шевченківському районі м. Києва».

ОСОБА_3 , який є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня, під час судового розгляду довів факт наявності у нього релігійних переконань, і суд не заперечує їх важливість саме для нього.

Складом відмови від несення обов`язків військової служби охоплюються випадки ухилення від виконання цих обов`язків під приводом релігійних переконань.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем Збройних Сил України, є придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знав про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову (альтернативну) службу, та в умовах воєнного стану вчинив непокору і відмову від несення обов`язків військової служби, як він стверджує, - у зв`язку з релігійними переконаннями, є злочинними, і тому притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 402 і ч. 4 ст. 409 КК України не є втручанням у його свободу сповідувати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 ст. 9 Європейської конвенції з прав людини.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Правовими нормами ч.ч. 1 і 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1)у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2)відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3)враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При встановлених обставинах, оцінюючи перевірені докази, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення (злочини), передбачені: ч. 4 ст. 402 КК України, - непокора, що виразилась у відкритій відмові виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану; ч. 4 ст. 409 КК України, - відмова від несення обов`язків військової служби, вчинена в умовах воєнного стану.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , який вперше вчинив кримінальні правопорушення, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, що згідно зі ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, особу винного, який задовільно характеризується за місцем проходження військової служби, не перебуває під наглядом у лікарів - нарколога і психіатра, вивчивши зміст досудової доповіді (ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній; ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній), відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, і вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України - у виді позбавлення волі на певний строк, за ч. 4 ст. 409 КК України - у виді позбавлення волі на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на певний строк. Правові підстави для застосування положень ст.ст. 69 і 75 КК України відсутні. Призначене обвинуваченому ОСОБА_3 покарання буде достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

До набрання цим вироком суду законної сили необхідно залишити обвинуваченому ОСОБА_3 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_3 слід відраховувати з 28 жовтня 2025 року, - із часу його фактичного затримання (згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, від 28 жовтня 2025 року).

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`явлений. Речові докази і процесуальні витрати відсутні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України суд в умовах дії воєнного стану, після складання і підписання повного тексту вироку суду користується своїм правом обмежитися проголошенням резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку суду в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369-371, 373, 374 і 376 КПК України, суд

у х в а л и в:

визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 4 ст. 402 і ч. 4 ст. 409 КК України. Призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць, за ч. 4 ст. 409 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_3 призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Залишити обвинуваченому ОСОБА_3 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання цим вироком суду законної сили. Строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_3 відраховувати з 28 жовтня 2025 року, - із часу фактичного затримання.

На вирок суду першої інстанції може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Козелецький районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів із дня проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3 , який перебуває під вартою, - у такий же строк із дня вручення копії вироку суду. Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя