Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №990/65/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 990/65/26

адміністративне провадження № П/990/65/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Кашпур О. В., Смоковича М. І., Соколова В. М.,

за участі секретаря судового засідання Ловецкого В. Л. та учасників справи:

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки Огнев`юк Т. В.,

представниці відповідача Капші А. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/65/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" подала 06.03.2026 до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 05.02.2026 № 41/ас-26 (далі - Оскаржуване рішення, Рішення № 41/ас-26);

- зобов`язати Комісію поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами), та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 у межах зазначеного конкурсу.

ІІ. Обставини справи.

Указом Президента України від 11.10.2010 № 951/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п`ять років, Указом Президента України від 28.09.2017 № 295/2017 - призначено на посаду судді цього суду.

Рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах (далі - Конкурс).

До Комісії звернулася ОСОБА_1 із заявою від 25.12.2023 про допуск до участі в Конкурсі як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років.

ВККС рішенням від 04.03.2024 № 105/ас-24 допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

Рішеннями Комісії від 11.09.2024 № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах Конкурсу та визначено черговість етапів його проведення: перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

Рішенням Комісії від 21.10.2024 № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

Рішенням Комісії від 20.01.2025 № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 17.04.2025 № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Рішенням ВККС від 02.07.2025 № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії Конкурсу, зокрема Київський апеляційний суд.

Від позивачки надійшла заява від 09.07.2025 про намір претендувати на посаду судді Київського апеляційного суду.

Рішенням Комісії від 30.07.2025 № 143/зп-25 визначено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів, серед іншого, Київського апеляційного суду проводить постійна колегія № 2 ВККС.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу між членами Комісії від 01.08.2025 доповідачем у справі визначено члена Комісії Сидоровича Р. М.

Комісія 06.08.2025 звернулася до позивачки з листом № 21-6808/25, у якому запропонувала надати для долучення до досьє та оцінювання під час співбесіди пояснення та докази, які, на її думку, підтверджують відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності.

У відповідь на вказаний лист ОСОБА_1 направила лист від 18.08.2025 з відповідними поясненнями, який надійшов до Комісії 19.08.2025.

За результатами спеціальної перевірки ОСОБА_1 уповноважені працівники секретаріату Комісії склали довідку від 25.09.2025 № 21.2-490/25. Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України.

З наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає ОСОБА_1 зайняттю посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.

Громадська рада доброчесності (далі - ГРД) затвердила 30.01.2026 висновок про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Висновок надійшов до ВККС 02.02.2026.

Листом від 02.02.2026 № 32дпс-1209/23 ВККС запропонувала позивачці надати пояснення щодо обставин, викладених у висновку. У відповідь ОСОБА_1 направила відповідні пояснення, які надійшли до Комісії 03.02.2026.

Комісія у складі колегії № 2 провела 05.02.2026 співбесіду зі ОСОБА_1 , під час якої досліджено матеріали досьє, висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

За результатами проведеної співбесіди Комісія ухвалила рішення від 05.02.2026 № 41/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)», в якому:

- встановила, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді.

- визначила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 704,36 бала.

- визнала ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що під час визначення результатів кваліфікаційного оцінювання Комісія здійснювала оцінювання кандидата за низкою критеріїв, визначених законодавством, а саме: професійної компетентності, особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності та професійної етики.

При цьому професійна компетентність оцінювалася максимально у 400 балів та включала складові кваліфікаційного іспиту, з яких: рівень когнітивних здібностей - 60 балів; рівень знань з історії української державності - 40 балів; рівень загальних знань у сфері права - 50 балів; рівень знань зі спеціалізації суду відповідного рівня - 100 балів; рівень здатності практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 150 балів.

Особиста компетентність оцінювалася максимально у 50 балів та охоплювала такі показники: рішучість та відповідальність - 25 балів, безперервний розвиток - 25 балів.

Соціальна компетентність також оцінювалася максимально у 50 балів та включала такі показники: ефективна комунікація - 12,5 бала, ефективна взаємодія - 12,5 бала, стійкість мотивації - 12,5 бала, емоційна стійкість - 12,5 бала.

Окремо Комісія здійснювала оцінювання за критеріями доброчесності та професійної етики, які оцінювалися максимально у 300 балів.

Загальний результат складеного ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту становить 365,7 бала, у зв`язку з чим Комісія в Оскаржуваному рішенні виснувала про підтвердження позивачкою здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.

Оцінюючи рівень особистої компетентності, Комісія в Оскаржуваному рішенні зазначила, що кандидат не продемонструвала належного рівня відповідальності. На думку Комісії, неодноразове відрядження кандидата для здійснення правосуддя за відсутності фактичного виконання суддівських повноважень свідчить про неналежне ставлення до реалізації мети такого відрядження та не узгоджується зі змістом показника відповідальності. Комісія виходила з того, що відповідальність як складова особистої компетентності передбачає готовність судді здійснювати правосуддя, у тому числі в умовах підвищеного навантаження чи організаційних труднощів, а також належне виконання обов`язків у суді, до якого суддю відряджено.

Крім того, у рішенні Комісії зазначено, що за результатами обговорення показника «безперервний розвиток» встановлено, що кандидат під час співбесіди не продемонструвала чіткого розуміння сутності наукової новизни як обов`язкової складової дисертаційного дослідження. На думку Комісії, надані пояснення мали загальний характер та не дозволили ідентифікувати конкретний оригінальний науковий внесок кандидата.

З урахуванням зазначеного, критерій особистої компетентності члени ВККС оцінили такими балами: за показником «рішучість та відповідальність» (11, 14, 20), середній бал - 15; за показником «безперервний розвиток» (11, 18, 19), середній бал - 16. Загальний бал за критерій - 31, що є нижчим за 75% (37,5 бала) від максимально можливого бала, а тому Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Оцінюючи письмові пояснення кандидата та відповіді, надані під час співбесіди, Комісія встановила, що кандидат продемонструвала належний рівень соціальної компетентності.

Зазначений критерій члени Комісії оцінили такими балами: за показником «ефективна комунікація» (9, 9, 10), середній бал - 9,33; за показником «ефективна взаємодія» (11, 10, 10), середній бал - 10,33; за показником «стійкість мотивації» (9, 9, 9), середній бал - 9; за показником «емоційна стійкість» (9, 9, 9), середній бал - 9. Загальний бал за критерій становить 37,66 балів із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала) від максимально можливого бала, а тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критерію соціальної компетентності.

За результатами дослідження досьє кандидата, висновку ГРД, письмових пояснень та співбесіди, а також голосування членів Комісії під час закритого обговорення, сумарний бал за критеріями професійної етики та доброчесності становить 270 із 300 можливих, що є вищим за 75 % (225 балів) від максимально можливого бала, у зв`язку з чим Комісія вирішила визнати кандидата такою, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

Не погодившись з таким рішення Комісії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідача.

Позивачка вважає Оскаржуване рішення протиправним, необґрунтованим, невмотивованим і таким, що підлягає скасуванню через порушення принципів вмотивованості адміністративного акта, об`єктивності, пропорційності та права на доступ до публічної служби, а також у зв`язку з порушенням порядку та методології кваліфікаційного оцінювання.

Комісія не здійснила повного та всебічного аналізу компетентностей позивачки, не врахувала матеріали досьє, письмові пояснення та подані документи, підтверджені досягнення у професійній діяльності, наведені позивачкою приклади рішучих дій, участь у програмах професійного розвитку.

На думку позивачки, Комісія свої висновки зробила, обмежившись лише двома епізодами: щодо процедур відрядження судді та щодо дисертаційного дослідження, але не проаналізувала жодну з інших обставин. Як стверджує позивачка, такий підхід суперечить встановленому порядку проведення кваліфікаційного оцінювання, зокрема: послідовне обговорення, право кандидата надати пояснення та документацію щодо кожного показника, зокрема в письмовому вигляді, а також принципам об`єктивності, прозорості, неупередженості оцінювання).

Наведене є істотним порушенням встановленої процедури кваліфікаційного оцінювання і призвело до несправедливого і неправильного оцінювання показника «Рішучість і відповідальність».

Не погодившись із вимогами позовної заяви, ВККС подала до суду письмовий відзив, у якому просила відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Комісія зауважила, що при оцінці критерію «особиста компетентність» важлива роль відводиться активній участі кандидата в підтвердженні власної відповідності встановленим показникам цього критерію. Пасивна позиція або надання лише формальних відомостей, без належного обґрунтування, саморефлексії та фахового змісту, можуть негативно впливати на оцінювання Комісією відповідного критерію.

Саме у процесі співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити, наскільки кандидат демонструє здатність до самостійного прийняття рішень у складних обставинах, готовність нести персональну відповідальність за наслідки своєї професійної діяльності, а також рівень його усвідомлення потреби у постійному вдосконаленні знань, навичок і професійних якостей. Особливо важливою є здатність кандидата детально та переконливо пояснити твердження, викладені в мотиваційному листі, а також надати чіткі й узгоджені пояснення щодо наданих ним відомостей, що підтверджують відповідність показникам особистої компетентності.

За доводами Комісії, саме співбесіда формує остаточну оцінку кандидата на посаду судді. Сам характер оцінювання особистої компетентності має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Наголошуючи на тому, що Комісією під час проведення кваліфікаційного оцінювання додержаний принцип рівності умов кваліфікаційного оцінювання щодо надання позивачці розумної можливості представляти свої знання і уміння, матеріали досьє, доповнювати, спростовувати чи уточнювати дані, що містяться у досьє, надавати усні і письмові пояснення, ВККС наполягала на тому, що її повноваження стосовно оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин на предмет відповідності його певному критерію є дискреційними, а ухвалення рішення відбувається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Це означає, що жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у реалізацію Комісією повноваження щодо вирішення питання відповідності судді визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання, та перебирати на себе її повноваження.

Підкреслюючи, що Комісія під час ухвалення оскаржуваного рішення виходила з того, що надана кандидаткою письмова інформація та наведені нею під час співбесіди доводи не продемонстрували належного рівня особистої компетентності, ВККС доводила, що конкурсна процедура та процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно позивачки була проведена в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, дії Комісії були повністю регламентовані нормами Закону про судоустрій та нормативними актами, прийнятими Комісією на основі положень цього Закону, будь-які порушення прав, свобод чи законних інтересів ОСОБА_1 як учасника процедури конкурсу та кваліфікаційного оцінювання відсутні, а оскаржуване рішення Комісії містить правові підстави та мотиви його ухвалення.

Узагальнюючи викладене, Комісія наполягала на тому, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки фактичні обставини справи і зібрані у ній докази свідчать про те, що ВККС при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІV. Процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2026 для розгляду цієї справи було визначено такий склад колегії суддів: Дашутін І. В. (суддя-доповідач), Загороднюк А. Г., Кашпур О. В., Смокович М. І., Соколов В. М.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності актів ВККС.

Зазначена категорія справ розглядається у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Верховний Суд у зазначеному складі колегії суддів ухвалою від 13.03.2026 відкрив провадження у цій справі та призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Представниця відповідача заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні.

V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Аналогічні за змістом вимоги до особи, яка може бути призначена на посаду судді, закріплені у статті 69 Закону про судоустрій.

Статтею 28 Закону про судоустрій визначено додаткові, спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді апеляційного суду: суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 3 цієї частини, щонайменше сім років.

Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону про судоустрій встановлено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону про судоустрій в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону.

Частина четверта статті 79-3 Закону про судоустрій визначає, серед іншого, що відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді.

Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у главі 1 "Кваліфікаційне оцінювання суддів" розділу V "Кваліфікаційний рівень судді" Закону про судоустрій.

Частиною першою статті 83 Закону про судоустрій встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Відповідно до положень частини першої статті 85 Закону про судоустрій кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Згідно з частинами дев`ятою статті 85 Закону про судоустрій співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Частина перша статті 88 Закону про судоустрій визначає, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

При цьому, частина друга цієї статті передбачає, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 88 Закону про судоустрій рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Щодо меж судового контролю рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Якщо суб`єкт владних повноважень діє всупереч нормам Конституції та законів України, запроваджено механізм, який забезпечує законність дій влади та гарантує судовий захист прав громадян, зокрема через право суду скасувати неправомірний індивідуальний акт.

Так, приписами частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На виконання вказаних конституційних гарантій КАС України деталізує механізм судового захисту прав осіб від протиправних рішень суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право у встановленому КАС України порядку звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта (пункт 2 частини першої статті 5 КАС України).

Критерії оцінки рішень суб`єктів владних повноважень викладені в частині другій статті 2 КАС України, в якій, зокрема, визначено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- добросовісно;

- розсудливо;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Водночас, як було зазначено вище, спеціальним законом (статтею 88 Закону про судоустрій) обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів звертає увагу, що рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, показників особа не відповідає вимогам для надання їй рекомендацій для призначення суддею.

Оскільки члени ВККС, приймаючи одне з передбачених законом рішень за результатом проведеного оцінювання кандидатів на посаду судді, керуються своїм внутрішнім переконанням, на Комісію покладається обов`язок наведення відповідних мотивів та їх обґрунтувань стосовно своєї позиції, особливо, коли виникають підстави вважати, що такий кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Отже, вмотивоване рішення Комісії про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а має забезпечити дотримання принципу юридичної визначеності у питанні встановлення підстав для такого висновку.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають демонструвати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям особистої, соціальної компетенції, доброчесності чи професійної етики.

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталений підхід щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій (постанови від 14.11.2024 у справі № 990/139/21, від 20.03.2025 у справі № 990/134/21, від 05.06.2025 у справі № 990/117/24, від 04.09.2025 у справі № 990/123/24), за яким повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі про судоустрій. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС України не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема, тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю.

Отже, оспорюване у цій справі рішення Комісії не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак, здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.

Обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону про судоустрій (зокрема, щодо відсутності повноважень у складу ВККС, який проводив оцінювання; непідписання рішення відповідними членами Комісії; неналежного повідомлення судді (кандидата) про проведення кваліфікаційного оцінювання у випадку ухвалення рішення через неявку), колегія суддів не встановила.

Однак оцінка Судом спірного рішення Комісії у розрізі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій побудована на іншому підході, адже не обмежується перевіркою дотримання вимог закону щодо змісту та форми ухваленого рішення, а також повноважень ВККС, а спрямована на з`ясування питання, чи містить рішення Комісії визначені законом підстави його ухвалення або мотиви його прийняття крізь призму критеріїв, на відповідність яких оцінювався кандидат на посаду судді, та чи є викладені у рішенні висновки об`єктивними та обґрунтованими, оскільки саме ці ключові аспекти лежать у площині юридичного спору в цій справі.

У справі, що розглядається, Комісія дійшла висновку про непідтвердження позивачкою здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Позивачка, заперечуючи правомірність такого висновку, зазначає, що наведені у рішенні Комісії мотиви не є належними та об`єктивними, ґрунтуються на припущеннях, у зв`язку з чим оскаржуване рішення не відповідає вимогам вмотивованості та підлягає скасуванню.

За таких обставин перед судом постає питання щодо відповідності оскаржуваного рішення вимогам закону, а саме: чи містить воно належні та достатні мотиви його ухвалення крізь призму критеріїв оцінювання кандидата, а також чи є викладені у ньому висновки об`єктивними та обґрунтованими, оскільки саме ці аспекти становлять предмет судового контролю у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика та доброчесність.

Отже, законодавець ставить до особи, яка претендує на зайняття посади судді апеляційного суду, вимоги щодо компетентності, доброчесності та професійної етики, відповідність яким має бути встановлена під час кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності таким критеріям та засоби їх установлення затверджуються ВККС.

Рішенням Комісії від 22.01.2025 № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення).

Пункт 1.1 Положення визначає, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення ВККС здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики.

Відповідно до пункту 5.1 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам.

Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності (пункт 5.2 Положення).

Згідно з пунктом 5.5 Положення суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Пункт 6.21 Положення визначає, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів, зокрема, послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень (пункт 6.23 Положення).

Отже, з наведених положень убачається, що відповідність кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється Комісією на підставі дослідження матеріалів досьє, результатів співбесіди, в тому числі відповідей і пояснень кандидата на поставлені запитання відповідно до внутрішнього переконання членів Комісії. При цьому для визнання кандидата таким, що відповідає критерію, необхідним є набрання не менше 75 відсотків від максимально можливих балів за кожен критерій.

Відповідно до оскаржуваного рішення Комісія дійшла висновку про невідповідність позивачки критерію особистої компетентності.

Колегія суддів послідовно дослідила зміст зазначеного критерію у взаємозв`язку з мотивами, наведеними у рішенні Комісії, та перевірила обґрунтованість відповідних висновків, з приводу чого зазначає про таке.

Відповідно до пункту 2.4 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток.

Згідно з пунктом 2.5 Положення рішучість - це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, в тому числі додаткових/понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.

Пункт 2.6 Положення визначає, що відповідальність - це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини.

Відповідно до пункту 2.7 Положення безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля судді (кандидата на посаду судді) щодо професійного саморозвитку.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об`єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв`язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо.

Згідно з пунктом 2.15 Положення показники критерію особистої компетентності оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.

Відповідно до підпункту 5.6.1.2 Положення вага критерію особистої компетентності під час кваліфікаційного оцінювання складає 50 балів, з яких: рішучість та відповідальність - 25 балів, безперервний розвиток - 25 балів

Пункт 5.7 Положення визначає, що оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі палати або колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала.

У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі колегії обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок всіх членів колегії.

Зміст означених вище показників вказує, що особиста компетентність судді (кандидата на посаду судді) проявляється у поєднанні умінь, зокрема, вчасно ухвалювати рішення, незважаючи на їх складність чи умови, в яких вони приймаються; брати на себе відповідальність за ухвалені рішення та усвідомлювати їх наслідки; постійно розвиватися у професійній діяльності.

Ці показники оцінюються членами ВККС за їх внутрішнім переконанням, яке за своєю суттю є певним (позитивним чи негативним) стійким уявленням (судженням) члена Комісії про особистість судді (кандидата на посаду судді), що має бути сформованим на підставі повної, всебічної та об`єктивної оцінки відомостей та пояснень, що містяться у досьє та які надані під час проведення співбесіди. Поряд із цим не можна залишити поза увагою, що означені показники неможливо виміряти за певними сталими формулами чи іншими кількісними чи якісними критеріями, відтак вони оцінюються саме на підставі професійного судження членів Комісії. При цьому ВККС є спеціально уповноваженим органом, якому законодавець надав дискреційні повноваження із оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) на відповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Слід зазначити, що ВККС вільна у виборі будь-яких підстав, з огляду на які вона може засумніватися у можливості виставлення судді (кандидату на посаду судді) максимального бала за показниками «рішучість і відповідальність», «безперервний розвиток». Однак така свобода (дискреція) суб`єкта владних повноважень у наданні оцінки компетентностям судді (кандидата на посаду судді) не є абсолютною і обмежується обов`язком Комісії сформувати свій висновок на підставі повної і всебічної оцінки всіх істотних фактичних обставин. Відповідний висновок Комісії має бути логічним, раціональним і таким, що не видається свавільним для стороннього спостерігача.

Інакше неможливо перевірити, чи сформоване внутрішнє переконання ґрунтується на повній, всебічній та об`єктивній оцінці встановлених обставин, а тому дискреційний характер повноважень Комісії у сфері оцінювання особистісних компетентностей не знижує, а навпаки підвищує вимоги до обґрунтованості відповідного рішення.

Критерій особистої компетентності члени ВККС оцінили такими балами: за показником «рішучість та відповідальність» - 11, 14, 20 балів, середній бал - 15; за показником «безперервний розвиток» - 11, 18, 19 балів, середній бал - 16.

Загальний бал за критерій - 31, що є нижчим за 75 відсотків (37,5 бала) від максимально можливого бала, а тому Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Колегія суддів звертає увагу, що висновок про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя за критерієм особистої компетентності має для кандидата істотні правові наслідки, оскільки фактично означає визнання недостатнім рівня однієї з ключових складових здатності до здійснення правосуддя.

Тому, хоча визначення кількості балів та оцінка відповідних показників належать до дискреційних повноважень Комісії, реалізація таких повноважень не звільняє її від обов`язку навести належне та переконливе обґрунтування причин, з яких встановлені обставини свідчать саме про нездатність кандидата здійснювати правосуддя.

Сам по собі факт виявлення окремих відповідей чи обставин, які, на думку Комісії, негативно характеризують кандидата, безперечно впливає на кількість нарахованих балів. Проте для висновку про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя за відповідним критерієм Комісія повинна продемонструвати, що виявлені недоліки або їх сукупність мають істотний характер, є достатньо вагомими та об`єктивно і раціонально пояснюють такий негативний висновок.

Дослідивши матеріали справи та епізодично прослухавши засідання Комісії, на якому відбувалася співбесіда зі ОСОБА_1 , колегія суддів констатує, що засідання Комісії було побудоване за принципом «питання - відповідь», тобто члени Комісії ставили кандидатові питання, на які кандидат на посаду судді надавала відповіді.

Нагадаємо, що відповідно до пунктів 2.4-2.6 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток.

Аналіз змісту Положення у частині чіткого визначення, зокрема, критеріїв компетентностей, у тому числі особистої, дозволяє констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію щодо оцінювання кандидата та виставлення балів за цими показниками, визначивши чіткі критерії кожного окремого елементу.

Так, наприклад, показник «рішучість», сформований Комісією, є чітким, зрозумілим та вичерпним, оскільки включає такі окремі елементи, які можуть оцінюватися як кожен окремо, так і в сукупності. Кандидат відповідатиме цьому критерію, якщо:

- вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні;

- не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі;

- демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, в тому числі додаткових/понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.

Отже, визначення балів за цим критерієм повинно обґрунтовуватися саме недотриманням одного із зазначених елементів.

Так само показник «відповідальність» уключає в себе такі характеристики, як:

- вміння оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення;

- приймати повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки;

- у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукати можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини.

Цей підхід застосовний до всіх елементів критерію «особиста компетентність», сформульованих Комісією у пунктах 2.4-2.7 Положення, у тому числі й до показника «безперервний розвиток».

Як бачимо, методологічна конструкція оцінювання особистої компетентності, закріплена у Положенні, виходить із позитивної моделі ознак: перелік чітко визначає, які саме поведінкові характеристики та дії дають підстави вважати кандидата особисто компетентним. Це означає, що висновок про невідповідність може бути зроблений лише тоді, коли під час співбесіди встановлено фактично зафіксовані прояви, які прямо суперечать цим позитивним ознакам.

Комісія в Оскаржуваному рішенні зазначила про те, що на переконання ОСОБА_1 про її відповідність показнику рішучості та відповідальності свідчить відсутність випадків закриття нею проваджень за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності з причин, що залежали від неї. Зауважила, що невідкладні клопотання до слідчого судді завжди розглядала у день їх надходження; у зупинених кримінальних провадженнях періодично надсилала нагадування щодо розшуку обвинувачених.

Як приклад, кандидат навела розгляд у 2014 році кримінальної справи № 263/11854/13-к, яка перебувала в провадженні судів з 2012 року, містила 28 епізодів шахрайства, 26 потерпілих та 16 цивільних позовів, а вирок у ній двічі скасовувався. Упродовж чотирьох місяців ОСОБА_1 забезпечила її розгляд та ухвалення вироку. З огляду на невідкладність завершення провадження, кандидат вживала додаткових організаційних заходів для дотримання розумних строків розгляду справи, у тому числі за умов складної безпекової ситуації у місті. Так, вночі перед судовим засіданням готувала вдома проєкт вироку, аби не втрачати робочий час вдень, а за вікном всю ніч лунали звуки вибухів, адже дім розташовано через дорогу від захопленої будівлі міської ради, яку звільняли від екстремістів тієї ночі.

На підтвердження відповідності показнику рішучості та відповідальності ОСОБА_1 навела приклад розгляду кримінальної справи № 263/10/13-к за обвинуваченням особи за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України. За наявності сумнівів щодо осудності обвинуваченого, попри зовнішні ознаки його процесуальної спроможності та визнання ним вини, кандидат з власної ініціативи залучила захисника та призначила судово-психіатричну експертизу, за результатами якої було встановлено неосудність особи як на момент вчинення діяння, так і під час судового розгляду.

Разом з тим наведені вище обставини Комісія лише відобразила в описовій частині Оскаржуваного рішення як пояснення кандидата щодо її відповідності показнику «рішучість та відповідальність», однак жодної оцінки цим обставинам фактично не надала.

Зокрема, Оскаржуване рішення не містить мотивів, з яких Комісія відхилила наведені позивачкою приклади професійної діяльності або визнала їх недостатніми для підтвердження відповідного показника особистої компетентності. Так само відсутній аналіз того, чи свідчать наведені кандидатом обставини про здатність приймати рішення в складних умовах, діяти ініціативно, забезпечувати ефективну організацію розгляду справ та нести відповідальність за наслідки власних процесуальних рішень.

Натомість єдиними обставинами, яким Комісія надала змістовну оцінку в межах показника «рішучість та відповідальність» та які фактично покладені в основу негативного висновку стали обставини щодо відряджень позивачки для здійснення правосуддя до інших судів: Солом`янського районного суду міста Києва та Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області.

Комісія встановила, що у травні 2022 року позивачка достроково вийшла з відпустки по догляду за дитиною, проте правосуддя не здійснювала у зв`язку із зупиненням здійснення судочинства Центральним районним судом міста Маріуполя Донецької області.

ВРП рішенням від 12.09.2023 № 887/0/15/23 відрядило позивачку за її згодою до Солом`янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя строком на один рік, починаючи з 18.09.2023.

Однак фактично під час відрядження позивачка правосуддя не здійснювала у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду.

Після закінчення у вересні 2024 року строку відрядження позивачка повернулася до штату суду, з якого її було відряджено (Центральний районний суд міста Маріуполя Донецької області). Після закінчення відрядження позивачка вийшла з відпустки, але правосуддя не здійснювала, оскільки вказаний суд правосуддя не здійснює з вказаних вище причин.

ВРП рішенням від 06.02.2025 № 188/0/15-25 відрядило позивачку до Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області для здійснення правосуддя строком на один рік, починаючи з 17.02.2025. У період такого відрядження позивачка правосуддя не здійснювала у зв`язку із перебуванням у відпусті для догляду за дитиною.

На запитання Комісії про мотиви, з яких кандидат надала згоду на відрядження до Солом`янського районного суду міста Києва, якщо вона надалі жодного дня не відправляла там правосуддя, ОСОБА_1 відповіла, що мала намір там працювати, але у зв`язку з тим, що син почав часто хворіти, прийняла рішення піти у відпустку для догляду за дитиною.

Стосовно нездійснення правосуддя в Заводському районному суді міста Кам`янського позивачка під час співбесіди повідомила, що під час розгляду питання про її відрядження до цього суду вона пояснювала, що не зможе вийти на роботу в іншій місцевості (крім міста Києва), оскільки не має на кого залишити дитину.

Дослідивши викладені вище обставини та пояснення позивачки, Комісія констатувала, що неодноразове відрядження кандидата для здійснення правосуддя без фактичного виконання суддівських повноважень свідчить про формальний характер участі ОСОБА_1 у механізмі відрядження та відсутність належного відповідального ставлення до виконання суддівських обов`язків. Така поведінка, на думку Комісії, не відповідає змісту показника відповідальності, який охоплює готовність судді реально здійснювати правосуддя у складних умовах, а не уникати виконання покладених функцій шляхом тривалої відсутності в суді, до якого його відряджено.

Колегія суддів не може вважати об`єктивними та раціональними наведені висновки Комісії з огляду на таке.

Як убачається зі стенограми засідання Комісії, яка була підготовлена та надана до матеріалів справи представницею позивачки та відповідність якої підтвержено представником відповідача у судовому засіданні, позивачка під час співбесіди надала послідовні, чіткі та однозначні пояснення щодо обставин, які зумовили необхідність оформлення відпусток для догляду за дитиною під час відряджень. Водночас із мотивувальної частини оскаржуваного рішення не вбачається, що зазначені пояснення були належним чином враховані та оцінені Комісією.

Наприклад, стосовно відрядження до Солом`янського районного суду міста Києва позивачка пояснила, що, надаючи згоду на таке відрядження, мала реальний намір здійснювати правосуддя у цьому суді. На підтвердження цього вона зазначила, що брала участь у зборах суддів, здійснювала організаційні заходи, пов`язані з підготовкою до початку роботи, зокрема щодо облаштування робочого кабінету, а також зверталася з поданням про призначення помічника судді. Тобто поведінка позивачки після прийняття рішення про відрядження була спрямована на фактичний початок виконання суддівських повноважень у відповідному суді.

При цьому під час співбесіди позивачка пояснила, що надалі виникли обставини, пов`язані зі станом здоров`я дитини та необхідністю здійснення догляду за нею, у зв`язку з чим вона була вимушена оформити відповідні відпустки. Такі обставини підтверджувалися належними медичними документами.

Проте Комісія фактично не надала оцінки наведеним поясненням та доказам. Натомість висновок про формальний характер участі позивачки у механізмі відрядження суддів ґрунтується переважно на припущенні про мотиви поведінки кандидата та не містить повного та всебічного аналізу обставин, зокрема тих, на які позивачка посилалася під час співбесіди і які, за її твердженням, об`єктивно унеможливили виконання суддівських повноважень під час відрядження.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що наведене Комісією обґрунтування фактично зводиться до оцінки рішення позивачки скористатися передбаченими законом соціальними гарантіями у зв`язку з необхідністю догляду за малолітньою дитиною.

При цьому зі змісту Оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія не ставить під сумнів ані законність оформлення позивачкою відповідних відпусток, ані достовірність наданих нею пояснень щодо обставин, які зумовили необхідність такого догляду. Так само Комісією не встановлено фактів зловживання правом, подання недостовірних відомостей чи інших форм недобросовісної поведінки.

За таких обставин висновок про формальний характер участі позивачки у механізмі відрядження фактично ґрунтується на тому, що після надання згоди на відрядження вона віддала перевагу реалізації свого права на догляд за дитиною, а не здійсненню правосуддя у суді, до якого була відряджена.

Водночас самі по собі зауваження ВККС стосовно того, як та в який час кандидат реалізувала належні їй сімейні та соціальні права, причому за відсутності будь-яких інших встановлених Комісією обставин, які б свідчили про неналежне виконання професійних обов`язків, не може бути достатньою підставою для висновку про некомпетентність. Більше того, коли саме цей аргумент є єдиною підставою для негативного висновку щодо відповідності кандидата критерію особистої компетентності, таке рішення не виглядає раціонально обґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу, що вибір між продовженням професійної діяльності та необхідністю тимчасово зосередитися на догляді за дитиною не може оцінюватися Комісією з позиції того, яке рішення було б більш доцільним чи правильним. В іншому випадку це спричинить порушення право на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, Комісія не була вправі підміняти власною оцінкою особистий вибір позивачки щодо реалізації сімейних прав та обов`язків, особливо за відсутності встановлених обставин, які б свідчили про недобросовісність її поведінки або використання права на відпустку не за його призначенням.

Крім того, покладений в основу Оскаржуваного рішення висновок про відсутність у позивачки належного рівня відповідальності не узгоджується зі змістом самого показника «рішучість та відповідальність», визначеного Комісією, та не містить належного обґрунтування того, який саме його складник, на думку Комісії, не був підтверджений.

Як убачається з установлених Комісією критеріїв, показник «відповідальність» передбачає, зокрема, вміння оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення, приймати особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки, а також не перекладати відповідальність на інших осіб чи зовнішні обставини у разі виникнення перешкод та ускладнень. Водночас в Оскаржуваному рішенні не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що позивачка діяла неусвідомлено, не оцінювала наслідків своїх рішень, ухилялася від відповідальності за них або намагалася перекласти таку відповідальність на інших осіб.

Навпаки, встановлені факти свідчать про те, що позивачка відкрито повідомила про обставини, які перешкоджали негайному початку роботи у суді, до якого її було відряджено, належним чином оформила передбачені законом відпустки та послідовно пояснювала мотиви своїх дій. Сам по собі вибір на користь здійснення догляду за дитиною не свідчить про відсутність відповідальності, оскільки не є тотожним ані ухиленню від прийняття рішень, ані перекладанню відповідальності на інших осіб.

Так само Комісія не навела переконливого обґрунтування того, яким чином встановлені нею обставини свідчать про невідповідність позивачки показнику «рішучість». Зміст цього показника пов`язаний зі здатністю своєчасно приймати рішення, не відкладати їх попри складнощі та демонструвати розуміння невідкладності вирішення питань. Проте в Оскаржуваному рішенні відсутній аналіз того, яке саме рішення позивачка не прийняла, яке рішення було безпідставно відкладене або які конкретні дії свідчили б про небажання долати наявні труднощі. Натомість Комісія фактично ототожнила реалізацію права на догляд за дитиною з недостатньою рішучістю та відповідальністю, не пояснивши логічного зв`язку між такими обставинами та відповідними критеріями оцінювання.

З огляду на наслідки кваліфікаційного оцінювання, висновок про непідтвердження особистої компетентності фактично означає констатацію несумісності поведінки особи з вимогами, що ставляться до судді. Проте такий висновок не може ґрунтуватися виключно на тому, що Комісія критично оцінює життєвий вибір особи щодо реалізації належного їй права, якщо така реалізація відбувалася у повній відповідності до закону. Саме по собі використання суддею передбачених законом соціальних гарантій не може свідчити про відсутність відповідальності, рішучості чи інших складових особистої компетентності.

Отже, посилання лише на наведені обставини як на підставу для висновку про непідтвердження особистої компетентності є явно необґрунтованим. Комісія також не навела у мотивах Оскаржуваного рішення жодних інших обставин, які б могли впливати на оцінку цього показника особистої компетентності. Такий підхід свідчить про недостатню обґрунтованість та передчасність висновків Оскаржуваного рішення.

Щодо елементу «безперервний розвиток», то колегія суддів звертає увагу, що наведені Комісією обставини, пов`язані з навчанням, підвищенням кваліфікації, участю позивачки у професійних, наукових та міжнародних заходах, а також здійсненням нею аналізу власної судової практики, були лише відображені в Оскаржуваному рішенні як пояснення кандидата щодо відповідності показнику «безперервний розвиток». Водночас Комісія фактично не надала їм самостійної оцінки.

Зокрема, Оскаржуване рішення не містить аналізу того, яке значення для оцінки показника «безперервний розвиток» мали проходження позивачкою навчань у Національній школі суддів України, участь у заходах Української Гельсінської спілки з прав людини, Аспен Інституту Київ, міжнародних форумах, навчанні за підтримки USAID, а також підвищення кваліфікації у сфері фінансового моніторингу. Так само Комісія не пояснила, чи врахувала вона обставини щодо систематичного моніторингу позивачкою підстав скасування або зміни постановлених нею судових рішень та обміну професійним досвідом з колегами.

Натомість єдиною обставиною, якій Комісія надала змістовну оцінку в межах показника «безперервний розвиток» та яка фактично стала підставою для негативного висновку, була відповідь позивачки під час співбесіди на питання про наукову новизну її дисертаційного дослідження.

При цьому із стенограми засідання вбачається, що сам факт навчання позивачки в аспірантурі, підготовки та захисту дисертації Комісія загалом сприймала як обставину, що може позитивно характеризувати кандидата у контексті безперервного розвитку. Тобто наявність у позивачки досвіду наукової роботи сама по собі не заперечувалася та не ставилася Комісією під сумнів. Негативної оцінки зазнала не наукова діяльність як така, а лише те, наскільки переконливо, на думку Комісії, позивачка під час співбесіди пояснила зміст наукової новизни власного дисертаційного дослідження.

Колегія суддів не заперечує право Комісії ставити кандидату питання щодо професійного, освітнього чи наукового досвіду, а також оцінювати зміст і переконливість наданих відповідей. Водночас така оцінка повинна залишатися пов`язаною із відповідним критерієм кваліфікаційного оцінювання та не підміняти собою оцінку результатів дисертаційного дослідження.

У цьому контексті слід враховувати, що питання наукової новизни дисертації належить до предмета оцінки у межах процедури захисту дисертаційного дослідження. Тоді як лише незгода Комісії з тим, як кандидат під час співбесіди сформулювала відповідь щодо її наукової новизни, не може автоматично спростовувати значення такого досвіду для оцінки безперервного розвитку.

Колегія суддів враховує, що за показником «безперервний розвиток» члени колегії Комісії виставили позивачці 11, 18 та 19 балів із максимально можливих 25 балів. Таким чином, один із членів колегії оцінив цей показник у 11 балів, що становить лише 44 % від максимально можливого результату та є менше половини від граничної кількості балів. Водночас з матеріалів справи вбачається, що настільки суттєве зниження оцінки було обґрунтоване фактично лише відповіддю позивачки на питання щодо наукової новизни її дисертаційного дослідження.

За відсутності аналізу інших обставин, які характеризують професійний розвиток позивачки, зокрема її навчання, підвищення кваліфікації, участі у професійних та міжнародних заходах, наукової діяльності та роботи над удосконаленням власної судової практики, такий підхід не може бути визнаний раціональним. Сам по собі один епізод співбесіди, навіть за умови критичної оцінки відповіді кандидата, не здатний обґрунтувати настільки істотне зниження оцінки за показником, який покликаний відображати тривалий та комплексний процес професійного розвитку особи, що додатково свідчить про недостатнє обґрунтування висновків Оскаржуваного рішення.

Показник «безперервний розвиток» за своєю суттю передбачає оцінку того, чи демонструє кандидат сталість професійного навчання, здатність оновлювати знання, аналізувати власний досвід, реагувати на зміни у правозастосуванні та підтримувати належний рівень професійної компетентності. Тому його оцінка не може бути зведена виключно до перевірки того, наскільки вдало кандидат під час співбесіди сформулювала зміст наукової новизни дисертації, тим більше якщо Комісія не пояснила, чому саме ця відповідь має вирішальне значення порівняно з усією іншою інформацією про професійний розвиток позивачки.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що мотиви Комісії в цій частині не демонструють належного обґрунтованого та раціонального зв`язку між встановленими обставинами та негативною оцінкою позивачки за показником «безперервний розвиток».

Зважаючи на наведене, Суд уважає, що визначення Комісією кандидату ОСОБА_1 підсумкового балу за критерієм особистої компетентності у розмірі 31 балів з 50 можливих є недостатньо обґрунтованим, невмотивованим належним чином та не відповідає вимогам принципу пропорційності.

Таким чином, в обсязі встановлених у цій справі обставин, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що Рішення № 41/ас-26 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суд за критерієм особистої компетентності не може бути визнано таким, що відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій, а також критеріям пропорційності, обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір за подання цього позову позивачка сплатила у розмірі 1064,96 грн, що відповідає розміру, визначеному положеннями Закону України «Про судовий збір», тож понесені судові витрати на сплату судового збору за подання цієї позовної заяви підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Комісії.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 КАС України,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 05.02.2026 № 41/ас-26 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів її кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код 37316378) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 10.06.2026.

Головуючий суддя І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

О. В. Кашпур

М. І. Смокович

В. М. Соколов