Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №640/32485/20 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 640/32485/20

адміністративне провадження № К/990/8504/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.

суддів: Уханенка С.А., Смоковича М.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за касаційною скаргою адвоката Леськова Валерія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Мазур А.С.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді - Аліменко В.О., Кузьмишина О.М.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа: Київська обласна прокуратура про визнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

У грудні 2020 року адвокат Леськов Валерій Петровича (далі - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), третя особа: Київська обласна прокуратура (далі - третя особа), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29 жовтня 2020 року про затвердження штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади "заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури";

- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) однієї штатної посади "заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури", займаної ОСОБА_1 з 31 січня 2017 року;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили внести зміни до штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури), затвердивши у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури додатково штатну посаду "заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури", займану ОСОБА_1 з 31 жовтня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані незгодою ОСОБА_1 з рішенням та діями Офісу Генерального прокурора, в частині виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури однієї штатної посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку займав позивач.

Представник позивача уважає необґрунтованим указане рішення відповідача з огляду на відсутність для цього підстав, передбачених Положенням про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18 грудня 2017 року №351. Так указаним Положенням передбачено, що пропозиції щодо змін до структури чи штатної чисельності вносяться виключно з метою удосконалення організації роботи органу (підрозділу) прокуратури, виходячи зі стану злочинності в регіоні, обсягу роботи органу (підрозділу) прокуратури та навантаження на його працівників, а також у разі змін законодавства, якщо це впливає на обсяг компетенції прокуратури, її організацію та діяльність, або адміністративно-територіальний устрій.

Також зазначає, що штатний розпис є організаційно-розпорядчим документом Офісу Генерального прокурора, який використовується для вирішення організаційно-розпорядчих завдань управління. На думку позивача, штатний розпис є локальним нормативно-правовим актом, тобто документом, яким, у разі його затвердження, зобов`язана керуватися державна установа/організація у своїй діяльності. Унаслідок скорочення однієї посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку обіймав позивач, Київська обласна прокуратура фактично вивела його поза штат працівників, що призвело до порушення його права на проходження публічної служби на вищевказаній посаді.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

08 жовтня 2012 року наказом Генеральної прокуратури України №144ш затверджено структуру та штатну чисельність прокуратури Київської області. У структурі прокуратури Київської області на правах самостійного структурного підрозділу передбачено прокуратуру Києво-Святошинського району загальною кількістю працівників 36 одиниць, зокрема 1 одиниця - прокурор району, 2 одиниці - заступник прокурора.

Наказом Генеральної прокуратури України від 23 вересня 2015 року №82-ш внесені зміни до вищевказаного наказу Генеральної прокуратури в частині структури прокуратури Київської області, а саме: виключено з її структури прокуратуру Києво-Святошинського району та включено Києво-Святошинську місцеву прокуратуру кількістю 96 осіб, з яких: керівник - 1 особа, перший заступник керівника - 1 особа, заступник керівника - 2 особи.

Відповідно до наказу прокурора Київської області від 30 жовтня 2017 року №291-к ОСОБА_1 з 31 жовтня 2017 року призначений на посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

У подальшому, наказом Генерального прокурора України від 13 листопада 2018 року №135ш на підставі подань прокурора Київської області від 01 листопада 2018 №11-1528вих18 та №11-1529вих18 з метою удосконалення роботи прокуратури Київської області до наказу Генеральної прокуратури України від 08 жовтня 2012 року №144ш внесені зміни в частині скорочення в Києво-Святошинській місцевій прокуратурі однієї посади заступника керівника прокуратури.

Як вбачається зі змісту встановлених рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року у справі № 640/22070/18, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року обставин, 26 листопада 2018 року прокурором Київської області ОСОБА_2 винесено заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 попередження про вивільнення №11-218вих-18.

У період з 20 грудня 2018 року по 24 лютого 2020 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою його малолітнього сина у домашньому догляді, тому в указаний період не виконував свої посадові обов`язки.

Відповідно до наказу в.о. прокурора Київської області від 21 лютого 2020 року №64-к позивач приступив до виконання своїх посадових обов`язків у зв`язку із закінченням зазначеної відпустки.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 жовтня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 03 вересня 2019 року №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» та наказу Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур», прокуратуру Київської області перейменовано в Київську обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, вказана прокуратура розпочала свою роботу 11 вересня 2019 року.

Згідно з довідкою Київської обласної прокуратури від 06 листопада 2020 року та довідкою Київської обласної прокуратури про доходи від 06 листопада 2020 року №21ф-401 станом на 06 листопада 2020 року позивач отримував заробітну плату за посадою заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

З листа Офісу Генерального прокурора від 04 грудня 2020 року №21-4083вих20 ОСОБА_1 дізнався, що станом на 16 жовтня 2020 року штатним розписом Київської обласної прокуратури, затвердженим першим заступником Генерального прокурора Говдою Р.М. 29 жовтня 2020 року, у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури передбачено лише 2 посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури: 1 посада першого заступника керівника місцевої прокуратури, 1 посада - заступника керівника місцевої прокуратури.

Так, на думку позивача, рішенням першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29 жовтня 2020 року про затвердження штатного розпису у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури скорочено одну штатну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Наказом прокурора Київської області від 19 грудня 2018 року №628к позивача закріплено за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, а у подальшому наказом прокурора Київської області від 10 березня 2020 року №85к - за Києво-Святошинської місцевою прокуратурою.

Наказом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 13 квітня 2020 року №32 «Про розподіл обов`язків між працівниками» визначено розподіл обов`язків між оперативними працівниками цієї прокуратури. Разом з тим, вказаний наказ не містить інформації щодо позивача, що є підтвердженням відсутності останнього у штаті цієї прокуратури.

Вважаючи дії відповідача щодо виключення посади позивача зі штату Києво-Святошинської місцевої прокуратури протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому вказали, що правом працівника залишається оспорювати саме правомірність його звільнення, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у справі №755/3495/16-ц.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що штатний розпис в розумінні КАС України є ані нормативно-правовим, ані індивідуальним актом, оскільки за своїми ознаками не підпадає під визначення нормативно-правового чи індивідуального акта, що містяться в пунктах 18 та 19 частини 1 статті 4 КАС України. Оскільки штатний розпис не є рішенням суб`єкта владних, то позивач фактично оскаржує дії заступника Генерального прокурора Говди Р.М щодо затвердження цього штатного розпису, помилково ототожнюючи їх із прийняттям рішення про таке затвердження.

При цьому, суди дійшли висновку, що сам по собі вищевказаний штатний розпис як розпорядчий акт не створює для ОСОБА_1 жодних прав та обов`язків, оскільки, в ньому взагалі відсутні відомості щодо позивача та про зайняту ним посаду, а відтак, обраний останнім спосіб захисту є неефективним, а задоволення позовних вимог не зумовлює виникнення для нього будь-яких прав і обов`язків.

Також суди вказали про те, що виключення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури» зі штатного розпису Київської обласної прокуратури відбулося не внаслідок затвердження першим заступником Генерального прокурора ОСОБА_3 штатного розпису на 16 жовтня 2020 року, як стверджував позивач, а наказом Генеральної прокуратури України від 13 листопада 2018 року №135-ш.

А тому, суди вважали, що діями Першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_3 щодо затвердження 29 жовтня 2020 року штатного розпису Київської обласної прокуратури в частині визначення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури» не порушено прав позивача, оскільки, відповідна посада була скорочена раніше, а саме, наказом Генерального прокуратура України від 13 листопада 2018 року №135ш.

Таким чином, суди констатували, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в умовах реформування органів прокуратури фактично спрямовані на вчинення за результатами їх судового розгляду дій щодо призначення його на адміністративну посаду заступника окружної прокуратури у інший, ніж визначений законодавством спосіб.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

У березні 2023 року адвокат Леськов Валерій Петрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2026 року (у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Шевцової Н.В. у цій справі) для розгляду справи № 640/32485/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Уханенка С.А., Смоковича М.І.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Так, скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, оскільки судами попередніх інстанцій порушено статті 2, 5, 46 КАС України та зроблено висновок про неефективність обраного позивачем способу захисту всупереч правовому висновку, викладеному у пунктах 58 - 63 постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №640/13475/19 (про поновлення ОСОБА_1 на роботі, скасування наказу від 19 червня 2019 року в частині зазначення посади).

В обґрунтування зазначено, що станом на момент звернення до суду з цим позовом (21 грудня 2020 року) позивач займав посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, починаючи з 31 жовтня 2017 року, та жодним рішенням (наказом) керівника прокуратури Київської області із вказаної адміністративної посади звільнений не був. Указані обставини підтверджуються преюдиційними рішеннями: постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №640/13475/19, постановою Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №640/22070/18 за позовними заявами ОСОБА_1 .

Позивач стверджує, що в порядку скорочення останній не був звільнений з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області згідно з наказом Генерального прокурора ОСОБА_4 від 13 листопада 2018 року №135-ш.

Крім того, вказує, що у пунктах 54 - 56 постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №640/13475/19 зроблено правовий висновок, що без прийняття відповідного наказу ОСОБА_1 не був звільнений/переведений з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

При цьому, у пунктах 61 - 63 вказаної постанови зроблено правовий висновок про те, що при обставинах, коли ОСОБА_1 не було звільнено з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, належним способом захисту прав останнього є вимоги про визнання протиправними дій прокуратури щодо виключення ОСОБА_1 зі штату Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки першим заступником Генерального прокурора Р. Говдою 29 жовтня 2020 року за поданням колишнього прокурора Київської області М. Киричука неправомірно затверджено штатний розпис Київської обласної прокуратури на 16 жовтня 2020 року без однієї посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, то позивач правомірно звернувся з відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Офісом Генерального прокурора подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній, заперечуючи проти касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року - залишити без змін.

Відповідач наголошує, що посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури скорочено не затвердженням штатного розпису Київської обласної прокуратури першим заступником Генерального прокурора ОСОБА_3 29 грудня 2020 року, а наказом Генерального прокурора України ще у 2018 році (від 13 листопада 2018 року № 135).

Вказує, що першим заступником Генерального прокурора ОСОБА_3 затвердженням 29 грудня 2020 року штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади «заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», права позивача не порушено, оскільки відповідна посада була скорочена раніше, який позивачем у судовому порядку не оскаржувався.

Київська обласна прокуратура подала пояснення, в яких просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року - залишити без змін.

В обґрунтування вказала, що діями першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. щодо затвердження 29 жовтня 2020 року штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури» не порушено права позивача, оскільки, відповідна посада була скорочена раніше, а саме, наказом Генерального прокурора України від 13 листопада 2018 року № 135ш. При цьому, зазначений наказ позивачем у судовому порядку не оскаржувався.

Водночас зазначила, що оскільки штатний розпис не є рішенням суб`єкта владних повноважень, то фактично позивач оскаржує дії заступника Генерального прокурора Говди Р.М щодо затвердження штатного розпису, помилково ототожнюючи їх із прийняттям рішення про таке затвердження.

VI. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Розділом ІІ Закону № 1697-VII закріплено організаційні основи системи прокуратури.

Частиною 1 статті 7 Закону № 1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Згідно частини 4 статті 7 Закону № 1697-VII, Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону № 1697-VII, Генеральний прокурор організовує діяльність органів прокуратури України, зокрема: визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій (пункт 2), здійснює розподіл обов`язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора (пункт 6-1), затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу (пункт 7).

Положеннями частини 2 статті 9 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Зокрема, згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697.

За приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження тимчасово здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури та місцеві прокуратури.

Пунктом 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року, зокрема, призначення на адміністративні посади, передбачені пунктами 7-15 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру", здійснюється керівником обласної прокуратури - щодо адміністративних посад прокурорів у відповідній обласній прокуратурі та в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Призначення на посади, передбачені пунктами 4-15 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру", здійснюється після відповідного схвалення Комісією з добору керівного складу органів прокуратури, склад і положення про яку затверджуються Генеральним прокурором.

VІI. Висновки Верховного Суду

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо правомірності прийняття відповідачем рішенням щодо виключення адміністративної посади, займаної позивачем, зі штатного розпису Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку із неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у пунктах 58 - 63 постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №640/13475/19 щодо неефективності обраного позивачем способу захисту.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій убачається, що позивачем оскаржуються дії відповідача щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури однієї штатної посади "заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури", займаної ОСОБА_1 з 31 січня 2017 року.

Слід зазначити, що штатний розпис належить до організаційно-розпорядчих документів, що використовуються для вирішення організаційно-розпорядчих завдань управління. До цього ж виду документів також віднесено і наказ про внесення змін у штатний розклад. Таким чином, штатний розпис та наказ про внесення змін до штатного розпису є окремими документами організаційно-розпорядчого характеру.

Верховний Суд у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18 зазначив, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складником права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне правомірність його звільнення.

Така ж правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 640/7652/19 та від 10 березня 2020 року у справі № 822/364/17.

Ураховуючи викладене, оскільки затвердження штатного розпису є складовою права на внутрішню організацію діяльності органів прокуратури, то правом працівника залишається оспорювати саме правомірність прийняття рішення про його звільнення.

Водночас, повертаючись до обставин вказаної справи, слід зазначити, що позивач у період з 20 грудня 2018 року по 24 лютого 2020 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою його малолітнього сина у домашньому догляді, та в указаний період не виконував свої посадові обов`язки. При цьому, відповідно до наданої позивачем довідки про доходи від 06 листопада 2020 року, останньому у період з березня 2020 року по жовтень 2020 року нараховувалась заробітна плата відповідно до займаної посади.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 із займаної ним посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звільнений не був. Натомість, наказом прокурора Київської області від 19 грудня 2018 року №628к позивача закріплено за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, а у подальшому наказом прокурора Київської області від 10 березня 2020 року №85к - за Києво-Святошинською місцевою прокуратурою.

Таким чином, на момент звернення до суду із позовною заявою, позивач продовжував працювати заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури та отримував заробітну плату за посадою заступника керівника указаного органу, що вказує про відсутність порушеного права позивача.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що затвердження першим заступником Генерального прокурора штатного розпису, яким, за твердженням позивача, виключено одну штатну посаду, яку займав позивач, не може свідчити про порушення відповідачем прав позивача, оскільки не вказує на зміну умов праці останнього. Водночас слід зауважити, що внесення змін до штатного розпису є дискреційними повноваженнями органу, тобто право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

При цьому, виключно у разі звільнення відбудеться порушення прав ОСОБА_1 , проте таких дій відповідачем стосовно позивача вчинено не було.

Натомість, такими рішеннями є накази про закріплення ОСОБА_1 за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, а у подальшому - за Києво-Святошинською місцевою прокуратурою, які прийняті як наслідок зміни штатного розпису. Проте, позивачем указані накази оскаржені не були, що вказує про обрання останнім неефетивного способу захисту свого порушеного права.

Таким чином, з огляду на вказану практику Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача з огляду на затвердження першим заступником Генерального прокурора ОСОБА_3 29 жовтня 2020 року штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади «заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», а також, зважаючи на те, що відповідна посада була скорочена раніше, а саме, 13 листопада 2018 року, наказом Генерального прокурора України №135ш, який позивачем оскаржений не був.

Разом з тим, Суд не бере до уваги посилання скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №640/13475/19, оскільки зазначення у пунктах 58 - 63 постанови щодо неефективності обраного позивачем способу захисту не є правовою позицією, а є лише констатацією факту, однією із встановлених обставин справи та їх оцінкою.

Як встановлено судами у справі №640/13475/19, позивачем не оскаржувались накази прокурора Київської області від 19 грудня 2018 року №628к та від 10 березня 2020 року №85к, відповідно до яких ОСОБА_1 закріплено за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, а у подальшому - за Києво-Святошинською місцевою прокуратурою, які прийняті як наслідок зміни штатного розпису.

Водночас суди у цій справі констатували, що звільнення прокурора із займаної посади, в тому числі і переведення прокурора на іншу посаду, відбувається шляхом видання відповідного наказу.

У той же час, накази про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області або про переведення на іншу посаду прокуратурою Київської області не приймались.

Таким чином, Верховний Суд уважав, що звернення позивача із позовною вимогою про поновлення на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області без видання відповідного наказу про звільнення із займаної посади або про переведення на іншу посаду є передчасним.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №640/13475/19 з посиланням на частину 1 статті 5, частину 2 статті 46 КАС України вказав, що позивач, звертаючись до адміністративного суду лише із позовною вимогою про поновлення на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права.

Таким чином, Верховним Судом у вищевказаній постанові зроблено висновок про неправильно обраний спосіб захисту позивачем, а не визначено з якими вимогами останній мав би звернутись до суду із новим позовом.

При цьому, ОСОБА_1 не взято до уваги, що правовою підставою поновлення на посаді є оскарження наказу про звільнення. Проте, зважаючи на встановлені обставини у вказаній справі, а саме - відсутність наказу про звільнення позивача, Суд доходить висновку, що права останнього у цьому аспекті правовідносин не порушені.

Отже, переглядаючи справу у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З огляду на все вищевказане, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ураховуючи приписи частини першої статті 341 КАС України, Верховний Суд не надає оцінки доводам касаційної скарги, які не були підставою для відкриття даного касаційного провадження.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Леськова Валерія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді С. А. Уханенко

М. І. Смокович