Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №820/6031/17 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Київ

справа № 820/6031/17

адміністративне провадження № К/9901/55643/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Ейвім»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 (судді: Перцова Т.С., Жигилій С.П., Сіренко О.І.)

у справі № 820/6031/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Ейвім»

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Ейвім» (далі - позивач, ТОВ «ВО «Ейвім») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003181406, яким донараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та порушення вимог валютного законодавства в сумі 969 509,28 грн.,

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406, яким за порушення порядку та строків декларування валютних цінностей нараховано штрафні санкції у розмірі 340,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваних податкових рішень, оскільки укладеними контрактами було передбачено, що всі спори, пов`язані з виконанням контрактів повинні бути врегульовані між покупцем та продавцем шляхом переговорів та, у відповідності до пункту 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу нерезидента щомісячно надсилались претензії з проханням погасити заборгованість протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 позовні вимоги ТОВ «ВО «Ейвім» задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003181406 та № 00003191406.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача, як учасника господарських відносин, не встановлено протиправної поведінки, збитків держави і вини в порушенні правил здійснення господарської діяльності оскільки позивач вживав належні від нього заходи для повернення валютної виручки, вів претензійну роботу, внаслідок якої відбувалося поступове погашення боргів. Також суд зазначив, що затримка в поверненні валютної виручки за вищезазначеними контрактами виникла не з вини позивача, а з вини контрагента позивача нерезидента. Посилаючись на ст. 6 КАС України, згідно з якою суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, який в рішеннях у справах «Інтерсплав проти України», «Бізнес Супорт Сентре проти Болгарії», «Булвес АТ проти Болгарії», що є джерелом права в Україні, дійшов висновку про неприпустимість залучення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, дотриманні правил індивідуальної відповідальності.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406, суд першої інстанції також зазначив, що у постанові Верховний Суд України від 07.02.2012 у справі № 21-904а10, розглянувши питання неоднакового застосування судами касаційної інстанції п. 2 ст. 16 Декрету, зробив висновок, що положення Указу Президента України від 27.06.1999 N 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року N 2796-ХП «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України, та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Харківській області задоволено, скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі № 820/6031/17 та прийнято нову постанову якою у задоволенні позову ТОВ «ВО «Ейвім» відмовлено.

Скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ведення претензійної роботи (надсилання позивачем претензій на адресу контрагента з проханням погасити заборгованість протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення), невстановлення судом протиправної поведінки, збитків держави, вини в порушенні правил здійснення господарської діяльності у розумінні ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не є обставиною, за наявності якої резидент звільняється від сплати пені за порушення відповідних строків повернення валютної виручки.

Тоді як до перевірки не надано висновків центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків по зовнішньоекономічним договорам від 27.09.2016 № 6_2016, від 22.11.2016 № 7_2016 від 21.12.2016 № 8_2016, укладеним з ТОВ «Центур» (Росія). Також, до перевірки не надано документів щодо звернення ТОВ «ВО «Ейвім» до судових органів з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента по вказаним контрактам або сертифікату Торгово-промислової палати України або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни стосовно виникнення форс-мажорних обставин при виконанні зовнішньоекономічних договорів. Не надано таких документів і до судів першої та апеляційної інстанцій.

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

За переконанням відповідача, ТОВ «ВО «Ейвім» не мало можливості отримати висновок уповноваженого органу щодо продовження строків розрахунків за контрактами з нерезидентом. Більш того, скаржник пояснює, що укладеними контрактами визначено порядок врегулювання спорів, в яких передбачалось, що всі спори, пов`язані з виконанням контрактів повинні бути врегульовані сторонами шляхом переговорів.

Позивач стверджує, що директор ТОВ «ВО «Ейвім» вживав належні від нього заходи для повернення валютної виручки, вів претензійну роботу, внаслідок якої відбулося поступове погашення боргів. Відтак, на всіх етапах взаємовідносин з нерезидентом поведінка позивача була правомірною і не суперечить встановленими законодавчими актами правилам здійснення господарської діяльності. Тоді як, наявні докази свідчать, що причиною порушення строку повернення валютної виручки в Україну були не умисні дії резидента, а дії контрагентів-нерезидентів.

При цьому, скаржник посилаючись на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі 12.04.2016 у справі № К/800/43747/15. зазначив, що вина суб`єкта господарювання в порушенні вимог ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» відсутня, у випадку, якщо ним вжито заходів для повернення валютної виручки.

Тоді як посилаючись на позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 04.11.2014 у справі № 21-469а14, скаржник зазначив, що порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є порушеннями валютного законодавства, що підпадають під визначення порушень, за які застосовуються адміністративно господарські санкції, передбачені ст. 238 Господарського кодексу України і на них не поширюється штрафні фінансові санкції, розмір і порядок стягнення яких визначається податковим законодавством.

Позивач також зазначив, що визначена відповідачем пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті по експортним операціям є адміністративно-господарською санкцією, а відтак така пеня повинна була застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач посилаючись на постанову Верховного суду України від 07.02.2012 у справі № 21-904а10, зазначив, що на органи доходів і зборів не поширюються вимоги по застосуванню штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 16 Декрету.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідач зауважив, що у спірних відносинах мало місце порушення позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині недотримання граничного строку надходження валютної виручки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з ТОВ «Центур» (Росія), оскільки при перевірці не було надано ні висновків центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків по контрактам, ані документів щодо звернення ТОВ «ВО «Ейвім» до судових органів з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента по контрактам або сертифікату Торгово-промислової палати України або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни стосовно виникнення форс-мажорних обставин при виконанні.

Відповідач також зазначив, що позивачем не дотримано вимоги ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю в частині ненадання до податкового органу «Декларації про валютні цінності, доходи і майно, що належать резиденту України та незаконно знаходяться за її межами станом на 01.07.2017» з обов`язковим відображенням у розділі 111 «Майно та товари за кордоном» п. 3.5 заборгованості, по якій на звітну дату перевищено встановлені законодавством строки розрахунків за експортними контрактами № 7_2016 від 22.11.2016 у сумі 2 100 000,00 рублів РФ, № 8_2016 від 21.12.2016 у сумі 1 948 200,00 рублів РФ.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі направлень від 22.09.2017 № 7301 та № 7302 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВО «Ейвім» з питань дотримання вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічними контрактами від 27.09.2016 № 6_2016 за період з 27.09.2016 по 31.08.2017, від 22.11.2016 № 7_2016 за період з 22.11.2016 по 31.08.2017, від 21.12.2016 № 8_2016 за період з 21.12.2016 по 31.08.2017, за результатами якої складено акт від 02.10.2017 № 14062/20-40-14-06-08/35244910 (т. 1 а.с. 139-144), яким встановлено порушення позивачем вимог:

1) ст. 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», зі змінами та доповненнями, по зовнішньоекономічним контрактам від 27.09.2016 № 6_2016, від 22.11.2016 № 7_2016, та від 21.12.2016 № 8_2016, які укладені з ООО «Центур» (Росія);

2) ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» із змінами та доповненнями, в частині порушення строків декларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України станом на 01.04.2017 та станом на 01.07.2017.

На підставі акту податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.11.2017:

1) № 00003181406, яким до позивача застосовано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та за невиконання зобов`язань та порушення вимог валютного законодавства в сумі 969509,28 грн. (т. 1 а.с. 145),

2). № 00003191406, яким застосовано штрафні санкції за невиконання зобов`язань і порушення вимог валютного законодавства в сумі 340,00 грн. (т. 1 а.с. 153).

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), що пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Разом з тим, порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а також граничні строки розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг регулювалися Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на. строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

У відповідності до пункту 1 постанови Національного банку України від 14.09.2016 № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», яка діяла з 15.09.2016 по 15.12.2016, встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Відповідно до пункту 1 Постанови Правління Національного банку України від 07.06.2016 № 342 визначено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Аналогічні строки щодо термінів розрахунків за операціями при імпорті/експорті товарів/послуг були встановлені постановами Правління Національного Банку України від 14.09.2016 № 386.

Пунктом 1 Постанови Національного банку України від 13.12.2016 № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», яка діяла з 16.12.2016 по 25.05.2017, встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Згідно з Постановою Правління Національного банку України від 25.05.2017 №41 «Про внесення змін до деяких нормативно - правових актів Національного банку України» внесено зміни до Постанови Правління НБУ від 13.12.2016 № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»: пункт 1 виключено.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строки, зазначені у статтях 1 та 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 та 2 цього Закону, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Київською ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області отримано повідомлення уповноваженого банку Філія ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Харків від 09.02.2017 № 068-05/18592, від 07.04.2017 № 068-05/1/1299, від 05.05.2017 № 068-05/1/1592 про виявлені факти порушень ТОВ «ВО «Ейвім» законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами від 27.09.2016 № 6_2016 (дата оформлення МД 28.09.2016), від 22.11.2016 № 7_2016 (дата оформлення МД 22.11.2016), від 21.12.2016 № 8_2016 (дата оформлення МД 23.12.2016), укладеними з ТОВ «Центур» (Росія).

На виконання вимог контракту від 27.09.2016 № 6_2016 (т. 1 а.с. 100-102) за період з 27.09.2016 по 31.08.2017 ТОВ «ВО «Ейвім» (Продавець) відвантажило на адресу нерезидента ТОВ «Центур» (Росія) (Покупець) товар - втулка шліцьова, шестерня (УКТЗЕД 8483908100) згідно МД (т. 1 а.с. 109-110) від 28.09.2016 № 807100000/2016/037758 на загальну суму 1240655,00 рублів РФ (екв. 503135,23 грн.), граничний строк надходження валютної виручки - 26.01.2017.

Валютна виручка від підприємства-нерезидента ТОВ «Центур» (Росія) на валютний рахунок ТОВ «ВО «Ейвім» № 26000000133184 (рубль РФ) у Філії ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Харків, МФО 351618 та № 26005000033819 (рубль РФ) у ПАТ «УКРЕКСІМБАНК», МФО 322313 надійшла 13.04.2017 та 30.05.2017 на загальну суму 1 240 655,00 рублів РФ (екв. 584 692,56 гри.).

На виконання вимог контракту від 22.11.2016 № 7_2016 (т. 1 а.с. 112-114) за період з 22.11.2016 по 31.08.2017 ТОВ «Виробниче об`єднання «Ейвім» (Продавець) відвантажило на адресу нерезидента ТОВ «Центур» (Росія) (Покупець) товар - шестерня, ступіця, вали трансмісійні, поршень нижній, поршень верхній, штовхач, привід для насосу та вентилятору, згідно МД (т. 1 а.с. 122-125) від 22.11.2016 № 807100000/2016/046808 на загальну суму 2 259 700,00 рублів РФ (екв. 905 303,61 грн.), граничний строк надходження валютної виручки - 22.03.2017.

Валютна виручка від підприємства-нерезидента ТОВ «Центур» (Росія) на валютний рахунок ТОВ «ВО «Ейвім» № 26005000033819 (рубль РФ) у ПАТ «УКРЕКСІМБАНК», МФО 322313 надійшла 30.05.2017 та 04.07.2017 на загальну суму 659 700,00 рублів РФ (екв. 294 715,00 грн.), з порушенням законодавчо встановлених строків розрахунків.

Валютна виручка у сумі 1 600 000,00 рублів РФ в рамках виконання експортного контракту від 22.11.2016 № 7_2016 в законодавчо встановлені строки та станом на 31.08.2017 на валютні рахунки ТОВ «ВО «Ейвім» не надходила.

Станом на 31.08.2017 по зовнішньоекономічному Контракту від 22.11.2016 № 7_2016 у ТОВ «ВО «Ейвім» обліковується дебіторська заборгованість у розмірі 1 600 000.00 рублів / РФ з граничним строком надходження валютної виручки - 22.03.2017.

На виконання вимог контракту від 21.12.2016 № 8_2016 (т. 1 а.с. 127-129) за період з 21.12.2016 по 31.08.2017 ТОВ «ВО «Ейвім» (Продавець) відвантажило на адресу нерезидента ТОВ «Центур» (Росія) (Покупець) товар - шестерня колічна мала, шестерня, втулка шліцьова, вали трансмісійні, поршень нижній, поршень верхній, корпус насоса, корпус нижній, згідно МД (т. 1 а.с. 131-133) від 23.12.2016 № 807100000/2016/052274 на загальну суму 1 948 200,00 рублів РФ (екв. 841 388,62 грн.), граничний строк надходження валютної виручки - 22.04.2017.

Валютна виручка в рамках виконання експортного контракту від 21.12.2016 № 8_2016 в законодавчо встановлені строки та станом на 31.08.2017 на валютні рахунки ТОВ «ВО «Ейвім» не надійшла.

Станом на 31.08.2017 по зовнішньоекономічному контракту від 21.12.2016 № 8_2016 у ТОВ «ВО «Ейвім» обліковується дебіторська заборгованість у розмірі 1 948 200,00 рублів РФ з граничним строком надходження валютної виручки - 22.04.2017, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується учасниками справи.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, а також доказів надання до перевірки відомостей щодо прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків є рішення суду про задоволення позову.

Відсутні також і висновки центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків по зовнішньоекономічним контрактам від 27.09.2016 № 6_2016, від 22.11.2016 № 7_2016 від 21.12.2016 № 8_2016, укладених між позивачем з ТОВ «Центур» (Росія).

Крім того, матеріали справи також не містить жодних доказів надання до перевірки документів щодо звернення позивача до судових органів з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента по вказаним контрактам або сертифікату Торгово-промислової палати України або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни стосовно виникнення форс-мажорних обставин при виконанні зовнішньоекономічних договорів.

Вказані обставини позивачем не заперечуються та не спростовуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про порушення позивачем строків розрахунків за експортними контрактами, що свідчить про правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003181406.

При цьому, суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що ведення претензійної роботи (надсилання позивачем претензій на адресу контрагента з проханням погасити заборгованість протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення), невстановлення судом протиправної поведінки, збитків держави, вини в порушенні правил здійснення господарської діяльності у розумінні ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не є обставиною, за наявності якої резидент звільняється від сплати пені за порушення відповідних строків повернення валютної виручки.

Посилання позивача на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі 12.04.2016 у справі № К/800/43747/15, відносно того, що вина суб`єкта господарювання в порушенні вимог ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» відсутня, у випадку, якщо ним вжито заходів для повернення валютної виручки, Суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки у справі № К/800/43747/15 позивачем вживалися заходи щодо повернення валютної виручки шляхом звернення з позовом про стягнення заборгованості до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, що передбачено ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Посилання заявника на те, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті по експортним операціям є адміністративно-господарською санкцією, а відтак така пеня повинна була застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки Верховний Суд у постанові 26.12.2018 у справі № 826/2697/16 звернув увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI статтю 250 Господарського кодексу України доповнено частиною 2, відповідно до якої (у редакції, чинній на час виникнення відносин), дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Тобто, частиною 2 статті 250 Господарського кодексу України обмежено сферу дії частини 1 вказаної статті.

У той же час, норми ПК України встановлюють інший строк нарахування позивачу грошового зобов`язання, зокрема і щодо пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД.

За визначенням пункту 14.1.39 пункту 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення відносин) грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини 1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, статтею 102 ПК України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 у справі № 813/3978/17 також зазначив, що частиною 2 статті 250 Господарського Кодексу України обумовлено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи, а відтак Верховний Суд зазначив, що з огляду на зміст спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що при перевірці рішень контролюючих органів щодо накладення пені передбаченої положеннями статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за порушення розрахунків в іноземній валюті не застосовуються строки передбачені статтею 250 Господарського Кодексу України та що відповідачем нараховано пеню в межах встановленого статтею 102 Податкового Кодексу України строку.

З огляду на те, що з дати встановлення факту (дата проведення перевірки з 22.09.2017 по 26.09.2017) порушення позивачем норм статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» до дати встановлення фактів таких порушень (перевіряємий період за зовнішньоекономічними контрактами від 27.09.2016 № 6_2016 за період з 27.09.2016 по 31.08.2017, від 22.11.2016 № 7_2016 за період з 22.11.2016 по 31.08.2017, від 21.12.2016 № 8_2016 за період з 21.12.2016 по 31.08.2017) минуло менше 1095 днів, нарахування позивачу грошового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 03.11.2017 № 00003181406, є правомірним, а грошове зобов`язання за таким податковим повідомленням-рішенням нараховане з дотриманням строків, визначених ч. 1 ст. 102 ПК України.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406, яким застосовано штрафні санкції в сумі 340,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов`язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Декрету до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Отже, у пункті 2 статті 16 вказаного Декрету компетентним органом, який має застосовувати санкції, передбачені цим пунктом, визначено Національний банк України.

Відповідно, органи системи ДПС України не є компетентними органами щодо застосування до суб`єкта господарювання санкцій, визначених у пункті 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1996 №15-93, застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких податкові органи не відносяться, а тому у податкового органу не було повноважень для застосування до позивача фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 07.02.2012 у справі №21-904а10. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 826/2800/17, від 10.06.2020 у справі №160/9757/19, від 04.03.2020 у справі №280/5170/18, від 23.02.2021 у справі № 820/1249/18, від 14.09.2021 у справі № 817/1590/16, а також від 15.05.2023 у справі № 820/2419/17, але не виключно.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя зазначеної статті).

Згідно з частиною 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Підсумовуючи викладене, судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406 із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції. В іншій частині судове рішення апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Ейвім» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 у справі № 820/6031/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406. В цій частині залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі № 820/6031/17, яким задоволені позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00003191406.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2018 у справі № 820/6031/17, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк