Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №471/85/26 — Братський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/85/26

Провадження №2/471/233/26

Номер рядка звіту 67

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року с-ще Братське

Братський районний суд Миколаївської області

у складі:

головуючого судді – Гукової І.Б.,

за участю секретаря – Прокопчук Н.Г.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду с-ща Братське цивільну справу № 471/85/26 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в період шлюбу з відповідачем вони придбали житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстровано на відповідача. На сьогодні вона бажає розпорядитися своєю часткою у спільному майні, а для цього потрібно виділити її частку у спільному майні.

Під час судового засідання представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, вказаних у позові. Також суду пояснила, що після розірвання шлюбу з відповідачем позивачка продовжила проживати у житловому будинку до вересня 2021 року. З цього часу знялася з реєстрації у будинку. Наразі вона бажає розпорядитися своєю часткою у спільному майні, однак відповідач вирішити це питання у позасудовому порядку на бажає, а тому позивач вимушена звернутися до суду із вказаним позовом.

Відповідач у судовому засідання позовні вимоги не визнав, суду надав заяву про застосування строків позовної давності. Також зазначив, що відповідач після розірвання шлюбу проживала у будинку до 2019 року, отже до суду позивачка звернулася з пропуском трирічного строку. Окрім цього, спірний будинок було придбано на кошти його батьків, а отже не є спільною сумісною власністю подружжя. Наразі у будинку проживає він зі своєю дружиною, відповідач не має права претендувати на проживання у цьому житловому будинку.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив.

23 серпня 1986 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

10 квітня 1987 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівля-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого останні придбав вказаний будинок.

08.11.2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

Позивач зазначає, що житловий будинок було придбано у період шлюбу, після розірвання якого вона продовжувала там проживати до вересня 2021 року.

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах СК України.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно зі статтею 57 СК України у редакції на час розірвання шлюбу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі

договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які

належали їй, йому особисто.

У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічні приписи містяться у ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України чинного на момент придбання будинку.

Відповідач зазначає, що спірний житловий будинок було придбано на кошти його батьків, а отже не є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач доказів того, що будинок є його особистою власністю суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний житловий будинок, який було придбано у період шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя.

Що стосується застосування строків позовної давності.

Відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства".

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Представник позивача під час судового засідання пояснила суду, що після розірвання шлюбу позивач проживала у спірному житловому будинку до вересня 2021 року. Спір щодо використання майна виник тільки після того, як вона виявила намір розпорядитися своєю часткою у майні.

Відповідач же зазначає, що позивачка залишила житловий будинок у 2019 році.

Під час судового засідання було допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 які показали суду, що позивачка після розірвання шлюбу переїхала проживати до літньої кухні вказаного житлового будинку та проживала там до травня 2021 року.

Згідно відмітки про місце проживання на стор. 11-12 паспорта громадянина України, ОСОБА_3 була зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_2 29.09.1988 року, знята з реєстрації 13.09.2021 року.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023). Дана норма Закону діяла до 04.09.2025 року.

До суду позивач звернулася 26.01.2026 року, таким чином, суд приходить до висновку, що строк для звернення до суду із позовом про поділ майна подружжя позивачем не пропущено.

Отже, суд вважає, що позивачем повністю доведено позовні вимоги, тому позов підлягає задоволенню.

З відповідача на користь позивача слід стягнути витрати понесені при сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 259, 260-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , право приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , як таке, що набуто в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_2 , право приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , як таке, що набуто в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судові витрати понесені при сплаті судового збору в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Миколаївського апеляційного суду в порядку, передбаченому ст. 354 ЦПК України.

Суддя Гукова І. Б.,