Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №308/3453/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3453/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд у складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Теляєва К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), від імені та в інтересах якої діє представник адвокат Химинець Михайло Іванович, до Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 001890Е від 24.02.2026 року,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 250 частини 6 КАС України 08.06.2026 проголошено скорочену (вступну та резолютивну частину) судового рішення 10.06.2026 складено повне судове рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), від імені та в інтересах якої діє представник адвокат Химинець Михайло Іванович, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закаорпатської області із позовом до Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 001890Е від 24.02.2026 року.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позов обґрунтовано тим, що 24.02.2026 року, начальником 3 групи ІПК віпс (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_3 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 001890Е відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство НІМЕЧЧИНА, (закордонний паспорт НОМЕР_3 ) про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, та якою накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн.

У позові вказано на те, що правопорушення, громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) вона не вчиняла, у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

Окрім того, позивач зазначає, що Відповідачем порушено процедуру розгляду справи та притягнення громадянки Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) до відповідальності.

Позивач зазначає, що згідно відповіді № 2101.6-2011/2101.3-26 від 04.03.2026 ГУ ДМС в Закарпатській області на адвокатський запит інформовано, що 28.01.2026 року ГУ ДМС прийнято рішення про продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 25.04.2026 року (у зв`язку із поданням заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну).

Таким чином твердження у оскаржуваній Постанові, що громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) перевищила встановлений термін перебування на території України, а саме: перебувала в Україні 118 днів протягом 180, тобто перевищила встановлений строк перебування в Україні на днів. За продовженням строку перебування в Україні до компетентних органів України не зверталася, не відповідає фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

У позовній заяві містяться покликання на ч.1 ст. 203 КУпАП, п.п. 4,21,31 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою КМУ від 15.02.2012 року №150, ч.ч.1-2 ст.2, ст.ст. 280, 242, 247, 283, п.3ч.3 ст. 286, ч.2 ст.279, ст.252, ч.1-3 ст. 7, ст.9, ст. 288, п.3 ст. 293 КУпАП, ст.62 Конституції України, ч. 2 ст. 77 КАС України, постанову Верховного Суду від 08.07.2020 року в справі №463/1352/16-а.

Представник позивача, на підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 62 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 3, 19 - 20, 120, 122, 123, 160 - 161 КАС України, ст. ст. 7, 222, 258, 288 КУпАП, постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року, ст. 6 Європейської конвенції з прав людини,просить: визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 001890Е від 24.02.2026 року винесену начальником 3 групи ІПК віпс (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_3 військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про накладення на громадянки Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ) адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн., а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Представником відповідача по справі ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_4 ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву, у якому, вказано на те, що: 24.02.2026 року о 14 год. 40 хв. у міжнародному пункті пропуску «Ужгород», під час проходження прикордонного контролю на вихід з України, прикордонним нарядом «Перевірка документів» було виявлено громадянку Федеративної Респубілки ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час перевірки паспортного документа було встановлено наявність відмітки Державної Міграційної служби України (№ запису 0000104495) про продовження строку перебування лише до 28.01.2026. Жодних інших документів, які б підтверджували законність перебування в Україні після вказаної дати, позивачкою надано не було. Інформація про подальше продовження строку також була відсутня в автоматизованій системі прикордонного контролю «ГАРТ-1».

На момент прикордонного контролю 24.02.2026 р. у паспорті №С77WN43M4 який був наданий на паспортний контроль була лише наявна одна відмітка Державної міграційної служби України (запис №0000104495) про продовження строку до 28.01.2026. Жодних інших чинних відміток про подальше продовження (наприклад, до квітня 2026 р.) у паспорті не було. Таким чином, згідно з імперативною нормою пункту 23 Порядку №150, на момент перетину кордону позивачка юридично не вважалася особою, якій продовжено строк перебування.

Згідно з пунктом 24 Порядку № 150, дійсність відмітки перевіряється через офіційний веб-сайт ДМС або QR-код. Під час розгляду справи ОСОБА_3 було перевірено наявну відмітку. Перевірка підтвердила, що термін дії даної відмітки закінчився 28.01.2026. Оскільки нової відмітки в паспорті не було, а дані в системі «ГАРТ-1» не містили відомостей про нове продовження, у посадової особи були всі законні підстави для висновку про вчинення правопорушення за частиною першою ст. 203 КУпАП.

Зважаючи на те, що позивачка не оспорювала факт правопорушення на місці, відповідно до статті 258 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складався, а було винесено Постанову про накладання адміністративного стягнення №001890Е від 24.02.2026 з накладенням на позивачку штрафу в розмірі 1700 грн 00 коп., який був сплачений позивачкою добровільно на місці вчинення правопорушення (квитанція №75571283 від 24.02.2026)

У відзиві вказано на те, що дії посадової особи Відповідача —( ОСОБА_3 ) — ґрунтувалися на імперативних нормах Закону України «Про прикордонний контроль», ст.13., п. 3 ч. 1 ст.10.

При цьому представник відповідача зазначає, що Закон покладає обов`язок доведення легальності перебування саме на іноземця. Оскільки на момент перетину кордону Позивачка не надала жодних доказів продовження строку після 28.01.2026 (навіть у паперовому вигляді), які б спростовували дані її паспорта. Більше того, вона не оспорювала факт порушення та добровільно сплатила штраф (квитанція №75571283), чим фактично визнала свою вину на момент події, посадова особа була зобов`язана діяти відповідно до частини четвертої статті 13 вказаного Закону та притягнути її до відповідальності

У відзиві вказано на те, що таким чином, посадова особа НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, здійснюючи контроль щодо позивачки 24.02.2026 р., діяв у суворій відповідності до покладеного на нього законом обов`язку щодо перевірки законності її перебування в Україні. Будь-які документи від Державної міграційної служби України, на які позивач посилається в позові, не були пред`явлені під час прикордонного контролю, що виключає протиправність дій прикордонного наряду. Вина особи була доведена на підставі наявних на той момент доказів, що повністю відповідає принципу об`єктивності та законності.

Під час оформлення матеріалів позивачка не заперечувала факт порушення, не заявляла про наявність інших рішень ДМС та добровільно сплатила штраф (квитанція №75571283). Це підтверджує, що станом на 24.02.2026 р. посадова особа НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ прийняла рішення на підставі фактичних даних та документів, наданих самою особою.

Отже, Постанова про накладення адміністративного стягнення №001890Е від 24.02.2026 р. винесена посадовою особою НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені законом. Невиконання іноземцем свого обов`язку щодо надання документів, передбаченого статтею 10 та статею 13 Закону «Про прикордонний контроль», пунктом 23 Порядку продовження строку перебування та тимчасового прживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, не може бути підставою для визнання дій прикордонників неправомірними.

Відповідач обґрунтовуючи свою позицію покликається на: п. 23 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №150 від 15.02.2012, 258 КУпАП, ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 162, 175, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач просить суд: у задоволенні позовних вимог громадянки Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ) про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №001890Е від 24.02.2026 — відмовити в повному обсязі; визнати дії посадової особи Відповідача правомірними та такими, що вчинені у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Від представника позивача по справі надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, зазначає, що позов підтримує в повному обсязі та просить задоволити. При цьому адвокат вказує на те, що 03.04.2026 року ОСОБА_1 (НОЙМАНН ВІКТОРІЯ) Державною Міграційною службою України надано дозвіл на іміграцію в Україну терміном на один рік, що підтверджує законність перебування нею на території України, та спростовує твердження у оскаржуваній Постанові, що громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) перевищила встановлений термін перебування на території України, а саме: перебувала в Україні 118 днів протягом 180, тобто перевищила встановлений строк перебування в Україні на днів. За продовженням строку перебування в Україні до компетентних органів України не зверталася, не відповідає фактичним обставинам справи, у зв?язку з чим у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

За твердженням представника позивача: про наявність рішення про продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 25.04.2026 року (у зв?язку із поданням заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну), праціники ДПС України повинні були бути обізнані оскільки мають доступ до баз даних ДМС України. Підтвердження того, що така перевірка по базам ДМС України працівниками ДПС проводилася, суду надано не було.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час та місце судового засідання, згідно заяви адвоката Химинець М.І., він просить розглянути справу без участі позивача та його представника, підтримує позов, просить його задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, згідно відзиву на позовну заяву просила: у задоволенні позовних вимог громадянки Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_11 ) про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №001890Е від 24.02.2026 — відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом згідно наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що:

24.02.2026 року о 14 год. 40 хв. у міжнародному пункті пропуску «Ужгород», під час проходження прикордонного контролю на вихід з України, прикордонним нарядом «Перевірка документів» було виявлено громадянку Федеративної Респубілки Німеннчина ОСОБА_10 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перевірки паспортного документа було встановлено наявність відмітки Державної Міграційної служби України (№ запису 0000104495) про продовження строку перебування лише до 28.01.2026.

Вказане підтверджується копією паспортного документу виданого на ім`я позивача - паспорті №С77WN43M4 який був наданий на паспортний контроль. Так, у вказаному документі наявні відмітки про продовження строку перебування Державної міграційної служби України (запис №0000104495) до 28.01.2026 – одна с яких містить перекреслення.

У відзиві представник відповідача зазначає, що жодних інших чинних відміток про подальше продовження строку перебування у паспорті не було. Позивачем такі твердження не спростовано, копії паспортного документу позивача із відміткою про продовження строку перебування позивача після 28.01.2026 – суду не надано.

Згідно з пунктом 24 Порядку № 150, дійсність відмітки перевіряється через офіційний веб-сайт ДМС або QR-код. Під час розгляду справи ОСОБА_3 було перевірено наявну відмітку. Перевірка підтвердила, що термін дії даної відмітки закінчився 28.01.2026. Оскільки нової відмітки в паспорті не було, а дані в системі «ГАРТ-1» не містили відомостей про нове продовження, у посадової особи були всі законні підстави для висновку про вчинення правопорушення за частиною першою ст. 203 КУпАП.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається Законом України № 3773-VI від 22.09.2011, який регламентує їхні права, обов`язки, порядок в`їзду, перебування та виїзду з країни, так відповідно до ч.3 ст.. 3 іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ст.. 17, вказаного Закону іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування….

Продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 4, 22, 23, 24 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 р. № 979).

4.Строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 16 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.

22. Рішення про продовження строку перебування оформляється шляхом внесення до відомчої інформаційної системи ДМС із використанням кваліфікованого електронного підпису інформації про строк, на який продовжено строк перебування. Номер запису про продовження строку перебування формується відомчою інформаційною системою ДМС.

23. Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого була подана заява, в паспортному документі іноземця або в документі, що посвідчує особу без громадянства, проставляє відмітку про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 2 та вносить до неї строк, до якого було продовжено строк перебування, та номер запису про продовження строку перебування.

Іноземець або особа без громадянства вважаються такими, яким продовжено строк перебування, лише за наявності в паспортному документі іноземця або в документі, що посвідчує особу без громадянства, зазначеної відмітки.

24. Дійсність відмітки про продовження строку перебування перевіряється на офіційному веб-сайті ДМС, в тому числі шляхом переходу за посиланням, яке міститься у двовимірному штрих-коді (QR-код), внесеному у відмітку про продовження строку перебування.

Так, дійсність наявної у паспортному документі відмітки було перевірено під час розгляду справи начальником 3 групи ІПК віпс (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_3

Перевірка підтвердила, що термін дії даної відмітки закінчився 28.01.2026. Оскільки нової відмітки в паспорті не було, а дані в системі «ГАРТ-1» не містили відомостей про нове продовження.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Так, з досліджених під час судового розгляду матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, встановлено те, що така відповідає вимогам чинного законодавства, винесена з дотриманням встановленої процедури на підставі належних та допустимих доказів уповноваженою особою. Крім того, стягнення призначене посадовою особою, яка винесла постанову визначено в межах санкції відповідної статті КУпАП, з врахуванням фактичних обставин справи. Таке стягнення відповідає засадам його призначення.

Суд враховує що під час розгляду справи відносно ОСОБА_12 , вона вину у вчиненні правопорушення визнала, про що свідчить і те, що протокол про адміністративне правопорушення не складався, а було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення №001890Е від 24.02.2026 з накладенням на позивачку штрафу в розмірі 1700 грн 00 коп., який був сплачений позивачкою добровільно на місці вчинення правопорушення (квитанція №75571283 від 24.02.2026).

Так, відповідно до 258 КУпАП, протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених також статтями 202-203-1, 204-2, 204-4 (у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в`їзду-виїзду) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається…..

Згідно п.п. 3,5,6 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю "Гарт-1" Державної прикордонної служби України (наказ АДПСУ від 30.09.2008 N 810 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 листопада 2008 р. за N 1086/15777 { Із змінами, внесеними згідно з Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби N 750 ( z0959-10 ) від 05.10.2010 :

Система "Гарт-1" - це сукупність організаційно-розпорядчих заходів, програмно-технічних та телекомунікаційних засобів, що забезпечують обробку інформації (уведення, записування, зчитування, зберігання, знищення, приймання, передавання) щодо прикордонного контролю осіб і транспортних засобів, які перетинають державний кордон України, та автоматизований доступ до інформації, що зберігається в базах даних системи "Гарт-1".

Система "Гарт-1" створюється і використовується в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі в боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції з метою своєчасного та достовірного інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності підрозділів та органів Державної прикордонної служби України для здійснення ними заходів із запобігання і недопущення в`їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі гідно з дорученнями правоохоронних органів, розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, посилення контролю за додержанням правил в`їзду, виїзду, перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, а також виконання інших завдань у правоохоронній сфері згідно із законодавством.

Функціями системи "Гарт-1" є автоматизація процесів перевірки відомостей про осіб, які перетинають державний кордон України, за базами даних осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, недійсних, викрадених і втрачених документів на право виїзду за кордон та іншими базами даних, що створюються та використовуються відповідно до законодавства; надання користувачам доступу до інформації, що зберігається в системі "Гарт-1";

Таким чином при розгляді справи посадовою особою ДПС було встановлено відсутність щодо ОСОБА_12 , інформації про подальше продовження строку в автоматизованій системі прикордонного контролю «ГАРТ-1», а згідно наявної в паспортному документі відмітки Державної Міграційної служби України (№ запису 0000104495) про продовження строку перебування лише до 28.01.2026., при цьому жодних інших документів, які б підтверджували законність перебування в Україні після вказаної дати, позивачкою надано не було.

Разом із тим, відповідно до ст. 13 Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (зі змінами та доповненнями) іноземці або особи без громадянства, які не підтвердили дотримання ними правил та строку перебування на території України, притягуються до відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, згідно з імперативною нормою пункту 23 Порядку №150, на момент перетину кордону позивачка юридично не вважалася особою, якій продовжено строк перебування на території України.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі,за своїм внутрішнім переконанням,що ґрунтується на їх безпосередньому,всебічному,повному та об`єктивному дослідженні.

Частинами 1 та 2 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст.77КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст.251 КУпАП.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд критично ставиться до доводів позивача, що постанова підлягає скасуванню, оскільки згідно відповіді № 2101.6-2011/2101.3-26 від 04.03.2026 ГУ ДМС в Закарпатській області на адвокатський запит інформовано, що 28.01.2026 року ГУ ДМС прийнято рішення про продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 25.04.2026 року (у зв`язку із поданням заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну).

Так, позивачем не доведено що під час розгляду адміністративної справи відносно ОСОБА_12 посадовій особі – співробітнику прикордонної служби було відомо чи повідомлено про наявність такого рішення. Натомість із наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що як адвокатський запит так і відповідно відповідь на нього отримано представником позивача уже після накладення на ОСОБА_12 адміністративного стягнення у виді штрафу.

Варто зазначити, що із наданої до суду копії паспорту громадянки Німеччини ОСОБА_2 вбачається наявність лише відмітки про продовження строку перебування саме до 28.01.2026.

Позивачем та її представником не використано їх право на подання відповіді на відзив, жодного обґрунтування причин відсутності відмітки, враховуючи відповідь ГУ ДМС про прийняте рішення про продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 25.04.2026 року (у зв`язку із поданням заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну), ними суду не надано.

Позивачем не надано суду ні копії рішення про продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 25.04.2026 року, ні заяви з якою би вона зверталась до ГУ ДМС з таким питанням.

Крім цього позивачем не надано жодних пояснень про причини відсутності таких відомостей в системі "Гарт-1", відповідної відмітки в паспорті іноземця.

Згідно наданої відповіді ГУ ДМС про прийняте рішення про продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 25.04.2026 року не вбачається що наявні відомості було оформлено шляхом внесення до відомчої інформаційної системи ДМС із використанням кваліфікованого електронного підпису інформації про строк, на який продовжено строк перебування. Даних про номер запису про продовження строку перебування, який формується відомчою інформаційною системою ДМС не надано також.

Крім цього, іноземець або особа без громадянства вважаються такими, яким продовжено строк перебування, лише за наявності в паспортному документі іноземця або в документі, що посвідчує особу без громадянства, зазначеної відмітки. А дійсність відмітки про продовження строку перебування перевіряється на офіційному веб-сайті ДМС, в тому числі шляхом переходу за посиланням, яке міститься у двовимірному штрих-коді (QR-код), внесеному у відмітку про продовження строку перебування.

Статтею 77 КАС передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України” (Заява № 3236/03) від 03 квітня 2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підстави для сумніву, що відповідач діяв неправомірно.

Також відповідно до п. 2 ст. 90 КАС України, жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 зроблено висновок, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Крім того, статтею 160 КАС України встановлено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. ч. 4 ст. 161 КАС України зобов`язано позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів)

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача правопорушення передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП, станом на момент розгляду відносно неї справи про адміністративне правопорушення.

Також, у даній справі позивачем не було доведено, а судом не встановлено порушень при прийнятті оскаржуваної постанови, які могли б вплинути на кінцевий результат розгляду питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Доводи позивача наведені ним в позовній заяві, як на підставу для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Твердження позивача про те що відповідачем порушено процедуру розгляду справи та притягнення громадянки Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) до відповідальності, не конкретизовані, носять формальний характер та ґрунтується на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.

Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб`єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).

У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.

Наявні в матеріалах справи докази не спростовують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Суд, за наведено вважає, що відсутні підстави для визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 001890Е від 24.02.2026 року винесену начальником 3 групи ІПК віпс (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_3 військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про накладення на громадянки Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ) адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн., а позов задоволенню не підлягає.

Вимога про стягнення судових витрат, згідно ст. 139 КАС України не вирішується, так як в задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі “Роуз Торія проти Іспанії”, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії”, параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

Керуючись статтями 19, 55,59 Конституції України; Законом України «Про прикордонний контроль», Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Порядком продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 р. № 979); статтями 203, 245, 251, 268, 278, 283, 284 КУпАП; статтями 2, 5, 7, 9, 72, 77, 80, 90,205, 229, 241-246,250,251,255,257, 268, 286 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), від імені та в інтересах якої діє представник адвокат Химинець Михайло Іванович, до Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 001890Е від 24.02.2026 року, відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції

Позивач: ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) адреса АДРЕСА_1

Відповідач: ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош