Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №912/3239/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026 м. Дніпро Справа № 912/3239/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Левшиної Г.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Верхацький І.В.;

від відповідача (апелянта): не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 (суддя Коваленко Н.М.)

у справі № 912/3239/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка,

про стягнення 10 259 491, 99 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради про стягнення заборгованості за Договором постачання природного газу № 9381-ТКЕ(24)-10 від 20.09.2024 у розмірі 11 559 491, 99 грн, а також судових витрат зі сплати судового збору.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку судом прийнято до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснювався виходячи із суми позову 10 259 491, 99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу за Договором постачання природного газу № 9381-ТКЕ(24)-10 від 20.09.2024.

Позивач зазначав, що на виконання умов договору у період листопада 2024 року – березня 2025 року ним було поставлено відповідачу природний газ, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 10 259 491, 99 грн.

Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 610, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору, позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 10 259 491, 99 грн та покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради про стягнення заборгованості задоволено повністю.

Суд стягнув з Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» основний борг у розмірі 10 259 491, 99 грн, а також судовий збір у сумі 123 113, 90 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами укладено Договір постачання природного газу № 9381-ТКЕ(24)-10 від 20.09.2024, на виконання якого позивач здійснив постачання природного газу відповідачу, тоді як останній належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо його оплати.

Суд врахував, що відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі, а тому, перевіривши наявність законних підстав для прийняття такого визнання та встановивши, що воно не суперечить закону і не порушує права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, прийняв визнання позову та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначив, що заява відповідача про визнання позову була подана 23.03.2026, тобто після початку розгляду справи по суті, який розпочався 05.03.2026. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене суд поклав витрати зі сплати судового збору у повному обсязі на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в частині розподілу судових витрат, Комунальне підприємство «Власівські мережі» Світловодської міської ради звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Апелянт просить здійснити розподіл судових витрат шляхом стягнення з Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» судового збору у розмірі 61 556, 95 грн та повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з Державного бюджету України 61 556, 95 грн судового збору, сплаченого при поданні позову.

На думку скаржника, суд неправильно застосував положення статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір», унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для повернення позивачу 50 відсотків судового збору з Державного бюджету України у зв`язку з визнанням відповідачем позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Комунальне підприємство «Власівські мережі» Світловодської міської ради зазначає, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в частині розподілу судових витрат ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Скаржник не заперечує наявність заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не оспорює правомірність задоволення позовних вимог та не ставить під сумнів законність рішення суду в частині стягнення основного боргу. Апеляційна скарга подана виключно щодо вирішення питання про розподіл судових витрат та застосування положень статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, та безпідставно поклав на відповідача обов`язок відшкодувати судовий збір у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що 23.03.2026 відповідачем подано заяву про визнання позову в повному обсязі, яка була прийнята судом та покладена в основу оскаржуваного рішення. При цьому апелянт наголошує, що хоча на момент подання відповідної заяви було відкрито стадію розгляду справи по суті, фактичний розгляд спору ще не розпочався.

За твердженням скаржника, під час судового засідання 05.03.2026 суд не здійснював дослідження доказів, не заслуховував пояснення сторін щодо предмета спору та не розпочинав розгляд матеріалів справи по суті, а лише розглянув клопотання представника відповідача про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи та оголосив перерву. Надалі 19.03.2026 судом вирішувалося виключно процесуальне питання щодо повернення справи до стадії підготовчого провадження, а судове засідання, призначене на 24.03.2026, фактично не відбулося у зв`язку з тривалою повітряною тривогою.

Апелянт також зазначає, що відповідач залучив професійного представника лише напередодні судового засідання 05.03.2026, у зв`язку з чим представником було заявлено клопотання про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи та формування правової позиції. На думку скаржника, саме після отримання професійної правничої допомоги та аналізу матеріалів справи відповідач дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і визнав позов у повному обсязі.

Крім того, скаржник вважає, що застосований судом підхід не відповідає меті статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка спрямована на заохочення сторін до добровільного врегулювання спору та мінімізацію процесуальних витрат. На переконання апелянта, покладення на відповідача обов`язку зі сплати судового збору в повному обсязі за обставин добровільного визнання позову до фактичного розгляду спору по суті не узгоджується із завданнями господарського судочинства та принципом процесуальної економії.

Комунальне підприємство «Власівські мережі» Світловодської міської ради вважає, що за таких обставин на момент подання заяви про визнання позову суд фактично не приступив до розгляду спору по суті, а тому суд надмірно формально підійшов до застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України, ототожнивши початок розгляду справи по суті виключно з відкриттям відповідного судового засідання.

Скаржник зазначає, що метою статті 130 Господарського процесуального кодексу України є стимулювання сторін до добровільного врегулювання спору та заохочення відповідача до визнання обґрунтованих позовних вимог без необхідності здійснення судом повноцінного розгляду справи. На переконання апелянта, саме така ситуація мала місце у цій справі, оскільки відповідач визнав позов до початку фактичного дослідження судом обставин спору та доказів.

Крім того, Комунальне підприємство «Власівські мережі» Світловодської міської ради звертає увагу на необхідність застосування принципу недопущення надмірного формалізму під час тлумачення процесуальних норм та зазначає, що формальне відкриття судового засідання не може автоматично свідчити про початок розгляду справи по суті для цілей застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд фактично не перейшов до розгляду матеріалів справи та дослідження доказів.

З огляду на викладене, скаржник вважає, що позивач мав право на повернення з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, у встановлений судом строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був належним чином повідомлений про відкриття апеляційного провадження та надання строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 для розгляду справи № 912/3239/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Висоцького А.М., Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Власівські мережі" Світловодської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 по справі № 912/3239/25 залишено без руху, апелянту протягом 5 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме надати суду докази сплати судового збору та уточнити дату оскаржуваного рішення.

06.05.2026 від Комунального підприємства "Власівські мережі" Світловодської міської ради надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

22.05.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справ № 912/3239/25.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 колугія суддів вирішила здійснити перехід від розгляду справи № 912/3239/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи до розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 у судовому засіданні на 10.06.2026

03.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

08.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від представника Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради адвоката Машкевич О.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 10.06.2026, у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, а також клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів розглянула зазначене клопотання та дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення. Суд врахував, що явка учасників справи ухвалою суду обов`язковою не визнавалась, апелянт реалізував право на подання апеляційної скарги, усіх необхідних письмових пояснень та доказів, а наведені у клопотанні обставини не свідчать про неможливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами. Крім того, участь представника в іншому судовому засіданні сама по собі не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. У зв`язку з викладеним у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду апеляційної скарги відмовлено.

Відзиву на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до суду апеляційної інстанції не надходило.

У судовому засіданні апеляційним господарським судом, призначеному на 10.06.2026, здійснено перегляд рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 10.06.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради про стягнення заборгованості за Договором постачання природного газу № 9381-ТКЕ(24)-10 від 20.09.2024.

Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим остаточною ціною позову визначено суму 10 259 491, 99 грн.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 07.01.2026 відкрито провадження у справі № 912/3239/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 05.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2026.

04.03.2026 між Комунальним підприємством «Власівські мережі» Світловодської міської ради та адвокатом Машкевичем В.М. укладено договір про надання правничої допомоги.

У судовому засіданні 05.03.2026 представником відповідача заявлено клопотання про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи та формування правової позиції у справі. За результатами розгляду зазначеного клопотання судом оголошено перерву у судовому засіданні до 19.03.2026.

09.03.2026 відповідачем подано клопотання про повернення справи до стадії підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2026 у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради про повернення справи до стадії підготовчого провадження відмовлено. У цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 24.03.2026.

23.03.2026 до Господарського суду Кіровоградської області від Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради надійшла заява про визнання позову у повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідач визнав заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 10 259 491, 99 грн та просив суд прийняти визнання позову під час вирішення спору.

Судове засідання, призначене на 24.03.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням тривалої повітряної тривоги, про що складено відповідний акт суду. Розгляд справи було відкладено на 07.04.2026.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 позов задоволено повністю. Суд прийняв визнання позову відповідачем, стягнув з Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 10 259 491, 99 грн основного боргу та 123 113, 90 грн судового збору.

Разом із тим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 130 Господарського процесуального кодексу України та повернення позивачу 50 відсотків судового збору з Державного бюджету України, оскільки заява про визнання позову була подана відповідачем після початку розгляду справи по суті.

Таким чином, предметом апеляційного перегляду у даній справі є виключно правильність висновку суду щодо відсутності підстав для застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України та відповідного розподілу судових витрат, тоді як законність рішення в частині задоволення позовних вимог сторонами не оспорюється.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у випадку встановлення порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Переглянувши рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в оскаржуваній частині, оцінивши встановлені судом першої інстанції обставини, матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

Насамперед колегія суддів зазначає, що межі апеляційного перегляду у цій справі є чітко визначеними змістом апеляційної скарги. Комунальне підприємство «Власівські мережі» Світловодської міської ради не оскаржує рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 10 259 491, 99 грн, не заперечує наявність заборгованості перед позивачем та не ставить під сумнів правомірність прийняття судом першої інстанції заяви про визнання позову.

Предметом апеляційного перегляду є виключно правильність висновку суду щодо відсутності підстав для застосування частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір», а саме щодо повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Апелянт вважає, що суд надмірно формально підійшов до застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки хоча судове засідання, призначене для розгляду справи по суті, було відкрито 05.03.2026, фактичного розгляду спору по суті, на думку скаржника, не відбулося. Відповідач зазначає, що до подання заяви про визнання позову суд не досліджував докази, не заслуховував пояснення сторін щодо суті спору, не встановлював фактичні обставини справи та не переходив до дослідження матеріалів справи.

Крім того, скаржник посилається на те, що адвоката для надання професійної правничої допомоги було залучено лише 04.03.2026, тобто напередодні першого судового засідання, призначеного для розгляду справи по суті, у зв`язку з чим представником відповідача було заявлено клопотання про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи та формування правової позиції. На переконання апелянта, саме після отримання професійної правничої допомоги та аналізу матеріалів справи відповідач дійшов висновку про доцільність визнання позову у повному обсязі.

Апелянт також наголошує, що 05.03.2026 суд фактично лише оголосив перерву в судовому засіданні, 19.03.2026 розглядав виключно процесуальне питання про повернення справи до стадії підготовчого провадження, а судове засідання 24.03.2026 фактично не відбулося у зв`язку з тривалою повітряною тривогою. З огляду на це, на думку відповідача, заява про визнання позову від 23.03.2026 була подана до початку фактичного розгляду спору по суті.

Колегія суддів бере до уваги зазначені доводи апелянта, однак вважає їх необґрунтованими з огляду на зміст процесуального закону та встановлену процесуальну хронологію розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення міститься у частині третій статті 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість повернення позивачу 50 відсотків судового збору не з будь-яким визнанням позову відповідачем, а лише з таким визнанням, яке здійснене до початку розгляду справи по суті.

При цьому зміст частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не дає підстав для висновку, що для їх застосування достатньо самого факту визнання позову до дослідження доказів, до заслуховування пояснень сторін або до ухвалення рішення. Вирішальним є саме процесуальний момент, з яким закон пов`язує початок розгляду справи по суті.

Згідно зі статтею 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження — не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частина третя статті 201 Господарського процесуального кодексу України прямо встановлює, що з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Таким чином, процесуальний закон безпосередньо визначає момент початку розгляду справи по суті. Таким моментом є не початок дослідження доказів, не початок заслуховування пояснень сторін, не перехід до судових дебатів і не ухвалення рішення, а саме оголошення головуючим судового засідання відкритим у засіданні, призначеному для розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 05.02.2026 підготовче провадження у справі № 912/3239/25 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2026.

Відповідно, після постановлення ухвали від 05.02.2026 справа перейшла зі стадії підготовчого провадження до стадії судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 05.03.2026, призначеному саме для розгляду справи по суті, суд оголосив перерву до 19.03.2026. Сам факт оголошення перерви у судовому засіданні не свідчить про те, що розгляд справи по суті не розпочався, оскільки перерва є процесуальною дією, яка вчиняється в уже відкритому судовому засіданні.

Стаття 216 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість оголошення перерви в судовому засіданні. Водночас оголошення перерви не повертає справу до попередньої стадії процесу, не скасовує наслідків відкриття судового засідання та не змінює процесуального факту початку розгляду справи по суті.

09.03.2026 відповідач звернувся до суду з клопотанням про повернення справи до стадії підготовчого провадження. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2026 у задоволенні цього клопотання відмовлено. Ця обставина також підтверджує, що на момент подання відповідного клопотання справа вже перебувала на стадії розгляду по суті, а не на стадії підготовчого провадження.

У судовому засіданні 19.03.2026 суд після вирішення клопотання відповідача оголосив перерву до 24.03.2026. Надалі у зв`язку з тривалою повітряною тривогою у судовому засіданні 24.03.2026 було оголошено перерву до 07.04.2026.

Заява Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради про визнання позову у повному обсязі була подана до суду першої інстанції 23.03.2026, тобто після закриття підготовчого провадження, після призначення справи до розгляду по суті, після відкриття судового засідання 05.03.2026 та після оголошення перерви у такому судовому засіданні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що визнання позову відповідачем відбулося не до початку розгляду справи по суті, а вже після початку такої стадії судового процесу.

Доводи апелянта про те, що суд до 23.03.2026 не досліджував докази та не заслуховував пояснення сторін по суті спору, не змінюють правової оцінки спірних процесуальних обставин.

Колегія суддів зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України розрізняє стадію розгляду справи по суті та окремі процесуальні дії, які можуть вчинятися в межах цієї стадії. Дослідження доказів, заслуховування пояснень сторін, з`ясування обставин справи, судові дебати є складовими подальшого процесуального руху справи в межах уже розпочатої стадії розгляду по суті. Проте вони не є юридичним моментом початку цієї стадії.

Інше тлумачення положень статті 130 та статті 201 Господарського процесуального кодексу України фактично означало б підміну встановленого законом процесуального критерію іншим критерієм — початком фактичного дослідження доказів або початком активного розгляду матеріалів справи. Однак такого критерію законодавець у частині першій статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частині третій статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачив.

Колегія суддів також враховує, що стаття 130 Господарського процесуального кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює виняток із загального правила розподілу судових витрат, визначеного статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Як спеціальна норма, вона підлягає застосуванню лише за наявності прямо передбачених законом умов.

Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21 зазначив, що системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору у разі визнання позову відповідачем ключовим є питання, чи відбулося таке визнання саме до початку розгляду справи по суті, чи на іншій стадії.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 у справі № 915/1010/25, у якій суд касаційної інстанції знову наголосив, що частина перша статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальні правила розподілу судового збору саме у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, а ключовим для застосування цієї норми є встановлення відповідної процесуальної стадії.

Зазначені висновки Верховного Суду підтверджують, що сама мета статті 130 Господарського процесуального кодексу України полягає у стимулюванні визнання позову саме до початку розгляду справи по суті, тобто до того моменту, коли суд розпочав судовий розгляд спору в установленій законом процесуальній формі.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що законодавче правило про повернення 50 відсотків судового збору спрямоване на процесуальну економію, зменшення витрат держави на здійснення правосуддя та заохочення сторін до належної процесуальної поведінки. Однак така мета не може бути реалізована всупереч чітко визначеній законом умові — визнанню позову саме до початку розгляду справи по суті.

Іншими словами, процесуальна економія як мета статті 130 Господарського процесуального кодексу України не скасовує процесуального строку та стадії, з якими закон пов`язує можливість повернення частини судового збору.

Посилання апелянта на недопущення надмірного формалізму також не спростовує правильності висновків суду.

Колегія суддів виходить з того, що принцип недопущення надмірного формалізму не означає можливості ігнорування чітких процесуальних приписів закону. Застосування судом прямої норми частини третьої статті 201 Господарського процесуального кодексу України не може саме по собі вважатися надмірним формалізмом, якщо відповідна норма однозначно визначає момент початку розгляду справи по суті.

Надмірний формалізм має місце тоді, коли суд застосовує процесуальні правила непропорційно, без урахування мети правосуддя, створюючи штучні перешкоди для реалізації права особи на судовий захист. Натомість у цій справі суд не позбавив відповідача права на захист, прийняв заяву про визнання позову, врахував її при ухваленні рішення та задовольнив позовні вимоги з урахуванням такого визнання. Спірним залишилось лише питання розподілу судових витрат, яке вирішується відповідно до спеціальних правил, встановлених процесуальним законом.

Не можуть бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині й доводи апелянта про те, що адвокат був залучений лише 04.03.2026, а тому відповідач потребував часу для ознайомлення з матеріалами справи та формування правової позиції.

Право на професійну правничу допомогу є гарантованим правом учасника справи. Водночас реалізація такого права залежить від належної та своєчасної процесуальної поведінки самої сторони. Обставина залучення адвоката після закриття підготовчого провадження та напередодні судового засідання, призначеного для розгляду справи по суті, не змінює встановленого законом моменту початку розгляду справи по суті та не створює окремої підстави для застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України поза межами умов, прямо визначених цією нормою.

Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідач був належним чином обізнаний про розгляд справи, подавав процесуальні документи, звертався з клопотаннями, а після залучення адвоката отримав можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема шляхом подання клопотання про повернення справи до підготовчого провадження та заяви про визнання позову.

Те, що заява про визнання позову була подана після отримання професійної правничої допомоги, може пояснювати мотиви процесуальної поведінки відповідача, однак не змінює правового значення моменту її подання для цілей застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність дослідження доказів до 23.03.2026 свідчить про можливість застосування частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо погодитися з таким підходом, то момент початку розгляду справи по суті для цілей повернення судового збору залежав би не від чітко визначеної процесуальної норми, а від оцінки інтенсивності процесуальних дій суду в конкретному засіданні: чи були заслухані пояснення, чи були досліджені докази, чи був оголошений вступ до розгляду, чи вчиняв суд інші дії по суті спору. Такий підхід створював би правову невизначеність і не узгоджувався б із частиною третьою статті 201 Господарського процесуального кодексу України.

Процесуальний закон, навпаки, встановлює чіткий та передбачуваний момент початку розгляду справи по суті, що забезпечує однакове застосування норм процесуального права та правову визначеність для учасників справи.

Доводи апелянта фактично зводяться до необхідності тлумачити словосполучення «до початку розгляду справи по суті» у статті 130 Господарського процесуального кодексу України як «до початку дослідження доказів» або «до початку фактичного розгляду матеріалів справи». Однак таке тлумачення не ґрунтується на тексті процесуального закону та не узгоджується із системним зв`язком статей 130, 194, 195, 201 та 216 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що стаття 130 Господарського процесуального кодексу України передбачає різні процесуальні ситуації. Зокрема, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції повернення частини судового збору пов`язується з моментом до прийняття рішення. Натомість у разі визнання позову відповідачем законодавець прямо встановив інший, більш ранній процесуальний момент — до початку розгляду справи по суті. Така різниця у формулюванні свідчить про усвідомлене розмежування законодавцем відповідних процесуальних підстав.

Таким чином, якщо визнання позову відповідачем відбулося після початку розгляду справи по суті, навіть до дослідження доказів або до ухвалення рішення, підстави для повернення позивачу 50 відсотків судового збору з Державного бюджету України відсутні.

У цій справі суд правильно встановив, що розгляд справи по суті розпочався 05.03.2026, тоді як заява відповідача про визнання позову подана 23.03.2026. Таким чином, передбачена частиною першою статті 130 Господарського процесуального кодексу України умова щодо визнання позову до початку розгляду справи по суті не була дотримана.

За загальним правилом, визначеним статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги у справі задоволені повністю, а спеціальні підстави для повернення позивачу 50 відсотків судового збору з Державного бюджету України відсутні, суд першої інстанції обґрунтовано поклав витрати зі сплати судового збору на відповідача у повному обсязі.

Колегія суддів також звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21 та постанові Верховного Суду від 13.05.2026 у справі № 915/1010/25 наголошено на спеціальному характері статті 130 Господарського процесуального кодексу України порівняно із загальними правилами статті 129 цього Кодексу. Водночас саме спеціальний характер цієї норми вимагає дотримання передбачених нею умов, зокрема умови щодо стадії, на якій відповідач визнав позов.

Таким чином, посилання апелянта на мету статті 130 Господарського процесуального кодексу України, принцип процесуальної економії, відсутність дослідження доказів до 23.03.2026, залучення адвоката лише напередодні першого судового засідання по суті та недопущення надмірного формалізму не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про те, що заява про визнання позову була подана після початку розгляду справи по суті.

Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на переоцінку процесуального моменту початку розгляду справи по суті та пропонують інше, не передбачене Господарським процесуальним кодексом України, тлумачення статті 130 цього Кодексу.

Однак суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відступу від буквального та системного тлумачення положень частини першої статті 130, статей 194, 195, частини третьої статті 201 та статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених норм процесуального права та правових висновків Верховного Суду колегія суддів вважає, що суд правильно застосував положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтовано не застосував положення частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України і частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Колегія суддів також зазначає, що відсутність відзиву позивача на апеляційну скаргу не впливає на обов`язок апеляційного суду перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Водночас відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що наведені у ньому обставини не перешкоджали розгляду справи по суті, оскільки явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, апеляційна скарга містить вичерпне обґрунтування правової позиції апелянта, а матеріали справи є достатніми для здійснення апеляційного перегляду в межах статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Підстав для відкладення розгляду справи або продовження строку її розгляду колегія суддів не встановила.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в оскаржуваній частині ухвалене з правильним застосуванням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, апеляційна скарга Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради задоволенню не підлягає, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням особливостей кожної окремої справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради, колегія суддів виходить з того, що апелянту надано відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення спору в межах апеляційного перегляду, зокрема щодо моменту подання відповідачем заяви про визнання позову, початку розгляду справи по суті, застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір», а також правомірності покладення судових витрат зі сплати судового збору на відповідача у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява про визнання позову була подана до фактичного розгляду спору по суті, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 05.02.2026 підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 05.03.2026.

У судовому засіданні 05.03.2026 суд оголосив перерву до 19.03.2026, тобто судове засідання, призначене для розгляду справи по суті, було відкрито.

Заява Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради про визнання позову у повному обсязі була подана до суду 23.03.2026, тобто після початку розгляду справи по суті.

Посилання апелянта на те, що до подання заяви про визнання позову суд не досліджував докази, не заслуховував пояснення сторін щодо суті спору та не здійснював фактичного розгляду матеріалів справи, не спростовують правильності висновків суду.

Колегія суддів виходить з того, що частина третя статті 201 Господарського процесуального кодексу України прямо визначає момент початку розгляду справи по суті — з оголошенням головуючим судового засідання відкритим. Натомість дослідження доказів, заслуховування пояснень сторін та інші процесуальні дії є подальшими етапами розгляду справи в межах уже розпочатої стадії розгляду справи по суті.

Доводи апелянта про необхідність уникнення надмірного формалізму та врахування мети статті 130 Господарського процесуального кодексу України також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України та частина третя статті 7 Закону України «Про судовий збір» пов`язують повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору саме з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. Оскільки у цій справі така заява була подана після початку відповідної стадії судового процесу, передбачені законом підстави для повернення позивачу 50 відсотків судового збору відсутні.

Не спростовують висновків суду і доводи апелянта щодо залучення професійного представника лише напередодні судового засідання 05.03.2026 та необхідності надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. Такі обставини можуть пояснювати процесуальну поведінку відповідача, однак не змінюють визначеного процесуальним законом моменту початку розгляду справи по суті та не створюють самостійної підстави для застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Суд правильно виходив з того, що у разі задоволення позовних вимог у повному обсязі та за відсутності спеціальних підстав для повернення частини судового збору з Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з правовою оцінкою суду щодо моменту початку розгляду справи по суті та пропозиції тлумачити статтю 130 Господарського процесуального кодексу України як таку, що допускає повернення 50 відсотків судового збору у разі визнання позову до початку дослідження доказів. Однак таке тлумачення не відповідає змісту статей 130, 194, 195, 201 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в оскаржуваній частині, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм процесуального права, з правильним застосуванням статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради та про залишення рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в оскаржуваній частині без змін, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 130, 194, 195, 201, 216, 236, 263, 269, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Власівські мережі» Світловодської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2026 у справі № 912/3239/25 в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 10.06.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя Г.В. Левшина