Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №912/52/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026 м. Дніпро Справа № 912/52/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Левшиної Г.В., Віннікова С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Катафєєва Г.С.;

від відповідача (апелянта): не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 (суддя Коваленко Н.М.)

у справі № 912/52/26 в частині стягнення 62 045, 77 грн інфляційних втрат

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго", м. Кропивницький

про стягнення 52 043 217, 82 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2026 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про стягнення заборгованості за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0532-03041-ПД від 01.01.2024 у загальному розмірі 52 043 217, 82 грн, з яких: 51 699 149, 98 грн основного боргу, 282 022, 07 грн трьох процентів річних та 62 045, 77 грн інфляційних втрат, а також судових витрат зі сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Позивач зазначав, що на виконання умов укладеного між сторонами договору ним було надано відповідачу відповідні послуги, вартість яких підлягала оплаті у строки та порядку, визначені договором. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманих послуг належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 51 699 149, 98 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 282 022, 07 грн та інфляційні втрати у розмірі 62 045,77 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та умови укладеного між сторонами договору, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 52 043 217, 82 грн та покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 позов Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про стягнення заборгованості задоволено повністю.

Суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» заборгованість у розмірі 52 043 217, 82 грн, у тому числі: основний борг у розмірі 51 699 149, 98 грн, 3 % річних у розмірі 282 022, 07 грн, інфляційні втрати у розмірі 62 045, 77 грн, а також судовий збір у сумі 624 518, 61 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що між сторонами укладено Договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0532-03041-ПД від 01.01.2024, на виконання умов якого позивач надав відповідачу відповідні послуги, тоді як останній належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо їх своєчасної та повної оплати.

Суд встановив факт наявності у відповідача простроченої заборгованості перед позивачем у розмірі 51 699 149, 98 грн та дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо її стягнення.

Окрім того, враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд визнав правомірним нарахування позивачем трьох процентів річних у розмірі 282 022, 07 грн та інфляційних втрат у розмірі 62 045, 77 грн відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

За результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів та встановлених обставин суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог, у зв`язку з чим задовольнив позов у повному обсязі та поклав на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в частині стягнення інфляційних втрат, Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення.

Апелянт просить зменшити розмір стягнутих з нього інфляційних втрат із 62 045, 77 грн до 6 204, 58 грн.

На думку скаржника, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не врахував наявність підстав для зменшення розміру відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, з огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності.

В іншій частині рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 апелянтом не оскаржується.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» зазначає, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в частині стягнення інфляційних втрат ухвалене без належного врахування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а тому підлягає зміні.

Скаржник не заперечує факту існування заборгованості перед Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго», не оспорює законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу у розмірі 51 699 149, 98 грн та трьох процентів річних у розмірі 282 022, 07 грн, а також не ставить під сумнів правильність встановлених судом фактичних обставин щодо наявності прострочення виконання грошового зобов`язання. Апеляційну скаргу подано виключно щодо вирішення питання про розмір інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

На думку апелянта, суд не врахував правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності при визначенні обсягу відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» зазначає, що цивільно-правова відповідальність за своєю природою має компенсаційний характер та повинна бути спрямована на відновлення майнової сфери кредитора, а не на створення для боржника надмірного та неспівмірного майнового тягаря. На переконання апелянта, у випадках, коли розмір відповідальності стає явно непропорційним наслідкам порушення зобов`язання, суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами кредитора та боржника.

Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» вказує, що закріплені цивільним законодавством засади справедливості, добросовісності та розумності можуть застосовуватися судами як норми прямої дії під час вирішення спорів та визначення належного способу захисту прав сторін. На думку скаржника, неврахування зазначених принципів може призвести до покладення на боржника надмірного майнового тягаря та до виникнення несправедливих наслідків.

Апелянт наголошує, що діяльність оператора системи розподілу електричної енергії здійснюється в умовах державного тарифного регулювання, а його фінансовий стан безпосередньо залежить від економічно обґрунтованих тарифів, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. За твердженням скаржника, тривалий час тарифи на послуги з розподілу електричної енергії не забезпечували належного покриття фактичних витрат товариства, що негативно вплинуло на його фінансово-господарську діяльність та можливість своєчасного виконання грошових зобов`язань.

Скаржник також звертає увагу на особливості функціонування підприємств енергетичної галузі в умовах воєнного стану, необхідність забезпечення безперервного електропостачання споживачів, підтримання належного технічного стану електромереж та виконання покладених державою обов`язків щодо стабільного функціонування енергетичної інфраструктури.

На думку апелянта, суд не врахував зазначені обставини при вирішенні питання про розмір інфляційних втрат та не надав належної оцінки доводам щодо необхідності забезпечення балансу інтересів сторін спірних правовідносин.

За твердженням скаржника, суд не врахував необхідність забезпечення розумного балансу між інтересами сторін спору та фактично не розглянув питання щодо можливості зменшення розміру інфляційних втрат з урахуванням конкретних обставин справи, фінансового стану відповідача та характеру спірних правовідносин.

Крім того, Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» посилається на правові позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, у яких, на його переконання, сформульовано підхід щодо можливості коригування обсягу відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань з урахуванням конкретних обставин справи, принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Апелянт зазначає, що інфляційні втрати та проценти річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання та спрямовані на захист майнових інтересів кредитора. Водночас, на думку скаржника, відсутність будь-яких обмежень щодо можливості коригування розміру такої відповідальності може призвести до виникнення нерозумних та несправедливих наслідків для боржника.

Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» вважає, що у спірних правовідносинах наявні виняткові обставини, які дають підстави для зменшення розміру інфляційних втрат, оскільки їх стягнення у повному обсязі не відповідає принципу пропорційності та не забезпечує справедливого співвідношення між інтересами сторін.

З огляду на викладене, апелянт просить змінити рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в частині стягнення інфляційних втрат та зменшити їх розмір з 62 045, 77 грн до 6 204, 58 грн.

При цьому скаржник не заперечує правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, не оспорює визначений позивачем період прострочення виконання грошового зобов`язання та не ставить під сумнів сам факт наявності прострочення. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до необхідності зменшення розміру інфляційних втрат з огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 без змін.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що відповідач фактично не оспорює наявність заборгованості, факт прострочення виконання грошового зобов`язання, правильність здійсненого розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також не ставить під сумнів правомірність їх нарахування. Доводи апеляційної скарги, на переконання позивача, зводяться виключно до прохання про зменшення розміру інфляційних втрат із посиланням на принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Позивач наголошує, що інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією або іншим видом неустойки, а виступають способом захисту майнового права кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та входять до складу грошового зобов`язання. Відтак, на думку позивача, до інфляційних втрат не можуть застосовуватись правила щодо зменшення штрафних санкцій або інших заходів відповідальності.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» зазначає, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції прямо передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України та не ставиться у залежність від наявності чи відсутності вини боржника, його фінансового стану, особливостей господарської діяльності або інших суб`єктивних обставин.

Позивач також звертає увагу, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного грошового зобов`язання, залежить від нього та поділяє його юридичну долю. У зв`язку з цим інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання та не можуть розглядатися як окрема штрафна санкція.

Позивач звертає увагу, що інфляційні втрати мають компенсаційний характер та спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора, яка зазнає втрат унаслідок знецінення коштів за час прострочення виконання грошового зобов`язання. На переконання позивача, зменшення інфляційних втрат призвело б до неповного відшкодування майнових втрат кредитора та фактичного перекладення негативних наслідків інфляційних процесів на особу, право якої було порушено.

Також Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» не погоджується з посиланнями апелянта на складний фінансовий стан товариства, особливості державного тарифного регулювання та специфіку діяльності оператора системи розподілу електричної енергії. На думку позивача, зазначені обставини не впливають на обов`язок боржника належним чином виконувати взяті на себе грошові зобов`язання та не можуть бути підставою для зменшення передбачених законом наслідків їх порушення.

Крім того, позивач зазначає, що правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які посилається апелянт, не підтверджують можливості зменшення інфляційних втрат у спірних правовідносинах та не спростовують правомірності висновків суду. Натомість, як вказує позивач, усталена судова практика виходить із того, що інфляційні втрати є способом захисту майнового права кредитора та підлягають стягненню у повному обсязі за умови доведеності факту прострочення виконання грошового зобов`язання і правильності здійсненого розрахунку.

При цьому позивач вказує, що наведені апелянтом судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин та не містять висновків про можливість довільного зменшення інфляційних втрат лише з підстав складного фінансового становища боржника або особливостей його господарської діяльності.

Також позивач зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів існування виняткових обставин, які б свідчили про необхідність відступу від загальних наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, а наведені у скарзі доводи мають загальний характер та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду.

З огляду на викладене, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» вважає рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду та не містять підстав для його зміни.

Інших письмових пояснень, заяв, клопотань чи заперечень щодо апеляційної скарги від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 для розгляду справи № 912/52/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 залишено без руху. Апелянту надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

17.04.2026 від Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доданням доказів сплати судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

04.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 912/52/26 з Господарського суду Кіровоградської області.

07.05.2026 від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 — без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 колегія суддів дійшла висновку про необхідність переходу від розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи до розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та призначила розгляд апеляційної скарги на 10.06.2026.

03.06.2026 від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшла заява про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 10.06.2026 апеляційним господарським судом здійснено перегляд рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 10.06.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Інших заяв, клопотань, письмових пояснень чи процесуальних документів, які мають значення для вирішення даної справи в суді апеляційної інстанції, від учасників справи не надходило.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про стягнення 52 043 217, 82 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0532-03041-ПД від 01.01.2024 в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.

До складу заявленої до стягнення суми позивачем включено: 51 699 149, 98 грн основного боргу, 282 022, 07 грн трьох процентів річних та 62 045, 77 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/52/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не скористався.

Будь-яких заперечень щодо підстав виникнення заборгованості, обсягу наданих послуг, правильності проведених позивачем нарахувань чи розрахунку заявлених до стягнення сум під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не подано.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є оператором системи передачі та надає учасникам ринку електричної енергії, зокрема, послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на підставі відповідних договорів.

Між Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та Приватним акціонерним товариством «Кіровоградобленерго» виникли договірні правовідносини з надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за Договором № 0532-03041-ПД від 01.01.2024.

Судом встановлено, що договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0532-03041-ПД від 01.01.2024 укладено відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та Кодексу системи передачі, а його умови є обов`язковими для сторін.

На виконання умов зазначеного договору позивач надав відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, вартість яких підлягала оплаті у строки та порядку, визначені договором.

Водночас відповідач належним чином свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг не виконав, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 51 699 149, 98 грн.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував та заявив до стягнення 282 022, 07 грн трьох процентів річних та 62 045,77 грн інфляційних втрат.

Матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем правильності визначеного позивачем періоду прострочення, застосованих індексів інфляції чи арифметичної правильності здійсненого розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 позов задоволено повністю.

Суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» заборгованість у розмірі 52 043 217, 82 грн, у тому числі: 51 699 149, 98 грн основного боргу, 282 022, 07 грн трьох процентів річних, 62 045, 77 грн інфляційних втрат, а також 624 518, 61 грн судового збору.

Не погодившись із рішенням суду в частині стягнення інфляційних втрат, Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» подало апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення в оскаржуваній частині та зменшити розмір інфляційних втрат з 62 045, 77 грн до 6 204, 58 грн.

При цьому апелянт не ставить під сумнів факт порушення ним грошового зобов`язання, не заперечує правильність розрахунку інфляційних втрат та не оспорює їх нарахування як такого, наполягаючи виключно на необхідності зменшення їх розміру з огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в частині стягнення основного боргу, трьох процентів річних та судового збору апелянтом не оскаржується.

Таким чином, предметом апеляційного перегляду у цій справі є виключно правильність висновків суду щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 62 045, 77 грн та наявність або відсутність правових підстав для їх зменшення.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у випадку встановлення порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Переглянувши рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в оскаржуваній частині, оцінивши встановлені судом обставини, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення позивача, викладені у відзиві, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» задоволенню не підлягає, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

Насамперед колегія суддів зазначає, що межі апеляційного перегляду у цій справі є чітко визначеними змістом апеляційної скарги. Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» не оскаржує рішення суду в частині стягнення основного боргу у розмірі 51 699 149, 98 грн, трьох процентів річних у розмірі 282 022, 07 грн та судового збору у розмірі 624 518, 61 грн. Апелянт також не заперечує факт прострочення виконання грошового зобов`язання, не оспорює правильність визначеного позивачем періоду прострочення, застосованих індексів інфляції та арифметичної правильності розрахунку інфляційних втрат.

Предметом апеляційного перегляду є виключно правильність висновку суду щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 62 045, 77 грн та наявність або відсутність правових підстав для зменшення їх розміру до 6 204, 58 грн.

Апелянт вважає, що суд не врахував компенсаційний характер цивільно-правової відповідальності, принципи справедливості, добросовісності та розумності, необхідність забезпечення балансу інтересів кредитора і боржника, а також особливості діяльності відповідача як оператора системи розподілу електричної енергії. За твердженням скаржника, основною причиною виникнення заборгованості є невідповідність тарифів на послуги з розподілу електричної енергії економічно обґрунтованому рівню витрат, збільшення обсягів транзитних перетікань електричної енергії мережами відповідача, зростання технологічних витрат електричної енергії, а також складний фінансово-економічний стан товариства.

Крім того, апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, вважаючи, що із зазначених висновків випливає можливість зменшення судом інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів бере до уваги наведені доводи апелянта, однак вважає їх необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилковому ототожненні інфляційних втрат із штрафними санкціями або іншими видами відповідальності, розмір яких може бути зменшений судом за наявності відповідних правових підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Згідно зі статтею 509 цього Кодексу зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона, боржник, зобов`язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Порушенням зобов`язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до частини другої цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює спеціальні правові наслідки порушення саме грошового зобов`язання. Такі наслідки настають у силу закону, не залежать від вини боржника та застосовуються за наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованим на відновлення вартості грошових коштів, знецінених унаслідок інфляційних процесів за період прострочення. Їх правова природа полягає не у покаранні боржника, а у компенсації кредитору втрат від знецінення грошей, які мали бути своєчасно сплачені боржником.

Разом із тим компенсаційний характер інфляційних втрат не означає, що вони є неустойкою, штрафом або пенею. Вони не встановлюються сторонами як санкція за порушення договору, не залежать від розміру збитків, не потребують доведення вини боржника та не є результатом договірного погодження сторонами розміру відповідальності. Їх нарахування прямо передбачене законом і здійснюється за формулою, яка ґрунтується на офіційних індексах інфляції.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою, штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічно, частина перша статті 233 Господарського кодексу України передбачає право суду зменшити розмір штрафних санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, з урахуванням ступеня виконання зобов`язання боржником, майнового стану сторін, інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.

Таким чином, норми статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України можуть застосовуватись до неустойки, штрафу, пені або інших штрафних санкцій, однак не до інфляційних втрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки останні не є штрафною санкцією.

Колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора. Такий підхід сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, а також у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зроблено висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного грошового зобов`язання, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Зазначені висновки підтверджують, що інфляційні втрати не є самостійною штрафною санкцією, яка може бути зменшена судом з мотивів неспівмірності або тяжкого фінансового стану боржника. Вони є складовою передбаченого законом механізму захисту кредитора у разі знецінення грошових коштів внаслідок прострочення їх сплати.

Колегія суддів окремо оцінює посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про можливість зменшення розміру процентів річних, які були встановлені сторонами у договорі в іншому, значно більшому розмірі, ніж мінімальні три проценти річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, а також питання співвідношення таких процентів із пенею та іншими санкціями. Тобто правова проблема у справі № 902/417/18 стосувалася не зменшення інфляційних втрат, нарахованих за офіційними індексами інфляції, а оцінки співмірності договірно збільшеного розміру процентів річних.

Таким чином, наведена апелянтом постанова не містить висновку про можливість зменшення інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, та не може бути застосована до спірних правовідносин як підстава для зменшення інфляційних втрат у цій справі.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 також не підтверджує його доводів. Зазначена справа стосувалася кредитних правовідносин, строку кредитування, нарахування процентів після закінчення строку кредитування та застосування позовної давності до відповідних вимог. Вона не містить правового висновку про можливість зменшення інфляційних втрат, нарахованих за статтею 625 Цивільного кодексу України, з огляду на фінансовий стан боржника або принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Не є релевантним для вирішення цієї справи і посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання застосування статті 625 Цивільного кодексу України до правовідносин, пов`язаних із несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення коштів з державного органу. Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі підтверджують компенсаційний характер інфляційних втрат та трьох процентів річних, однак не встановлюють права суду зменшувати інфляційні втрати у зв`язку з фінансовими труднощами боржника.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, на яку також посилається апелянт, навпаки підтверджує загальний підхід до правової природи нарахувань за статтею 625 Цивільного кодексу України як особливої міри відповідальності боржника та способу захисту майнового права кредитора. Водночас зазначена постанова не містить висновку про можливість зменшення інфляційних втрат, розрахованих відповідно до офіційних індексів інфляції.

Таким чином, судові рішення Великої Палати Верховного Суду, на які посилається апелянт, не спростовують висновку суду про правомірність стягнення інфляційних втрат у заявленому розмірі та не підтверджують можливості їх зменшення у спірних правовідносинах.

Колегія суддів також враховує актуальний підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, відповідно до якого інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, а входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Саме тому, на відміну від договірно збільшених процентів річних у певних правовідносинах, інфляційні втрати не підлягають зменшенню судом.

Крім того, у судовій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду послідовно зазначається, що можливість зменшення інфляційних втрат не передбачена ані статтею 233 Господарського кодексу України, ані статтею 551 Цивільного кодексу України, оскільки за цими нормами можуть бути зменшені лише штрафні санкції, тобто неустойка, штраф або пеня. Інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, мають іншу правову природу та не можуть бути зменшені з підстав, передбачених для неустойки.

Доводи апелянта про необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, справедливості, добросовісності та розумності не можуть бути підставою для зменшення інфляційних втрат у цій справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Водночас зазначені засади застосовуються у системному зв`язку з конкретними нормами матеріального права та не можуть бути використані для фактичного ігнорування прямого законодавчого припису частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України не надає суду дискреції щодо зменшення інфляційних втрат залежно від фінансового стану боржника, причин виникнення заборгованості, особливостей його господарської діяльності чи суб`єктивної оцінки співмірності відповідної суми. За наявності факту прострочення грошового зобов`язання та правильності розрахунку інфляційних втрат суд зобов`язаний застосувати передбачені законом наслідки такого прострочення.

Колегія суддів погоджується, що загальні засади справедливості, добросовісності та розумності мають значення для застосування норм цивільного і господарського законодавства. Однак ці засади не можуть тлумачитися як самостійна підстава для зменшення інфляційних втрат, якщо спеціальна норма закону такого повноваження суду не передбачає.

Інше тлумачення призвело б до фактичного покладення інфляційних ризиків, спричинених простроченням боржника, на кредитора, який своєчасно не отримав належні йому кошти. Такий підхід суперечив би самій меті частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка полягає у відновленні майнового становища кредитора внаслідок знецінення грошових коштів за час прострочення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо складного фінансово-економічного стану Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго», невідповідності тарифів економічно обґрунтованому рівню витрат, збільшення обсягів транзитних перетікань електричної енергії, зростання технологічних витрат та необхідності забезпечення стабільного функціонування оператора системи розподілу.

Зазначені обставини можуть характеризувати умови здійснення господарської діяльності відповідача, однак вони не спростовують факту порушення ним грошового зобов`язання перед позивачем, не впливають на правову природу інфляційних втрат та не звільняють боржника від наслідків, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України.

За змістом частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Тому посилання відповідача на складний фінансовий стан, тарифне регулювання або інші економічні причини прострочення не можуть бути підставою для звільнення від сплати інфляційних втрат чи зменшення їх розміру.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач у цій справі також є суб`єктом ринку електричної енергії, виконує функції оператора системи передачі та забезпечує надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Несвоєчасне отримання оплати за надані послуги також впливає на його майнову сферу та належне виконання ним покладених законом функцій. Відтак посилання відповідача лише на власний фінансовий стан не може розглядатися як достатня підстава для перекладення негативних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання на позивача.

Апелянтом не доведено наявності таких виняткових обставин, які б свідчили про неправомірність стягнення інфляційних втрат або про наявність законодавчо передбачених підстав для їх зменшення. При цьому самі по собі посилання на тарифне регулювання, фінансовий стан, збитковість або особливості діяльності оператора системи розподілу не змінюють імперативного характеру наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що розмір інфляційних втрат у цій справі становить 62 045, 77 грн при основному боргу 51 699 149, 98 грн. Тобто заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є результатом розрахунку за офіційними індексами інфляції за відповідний період прострочення, а не довільно визначеною або договірно збільшеною санкцією. Апелянт не навів доводів щодо неправильності застосованих індексів інфляції, помилковості періоду нарахування чи арифметичних неточностей у розрахунку.

У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги фактично зводяться не до спростування правомірності нарахування інфляційних втрат, а до прохання суду зменшити передбачений законом обсяг компенсації кредитору з міркувань доцільності та з огляду на фінансовий стан боржника. Проте таке зменшення не передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також вважає безпідставним посилання апелянта на порушення судом статей 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів. Стаття 15 Господарського процесуального кодексу України закріплює принцип пропорційності у господарському судочинстві.

Водночас принцип пропорційності у господарському процесі не означає можливості суду не застосовувати обов`язкові приписи матеріального права або змінювати встановлені законом наслідки порушення грошового зобов`язання. Пропорційність у процесуальному розумінні стосується, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, складністю справи, ціною позову, значенням справи для сторін, обсягом процесуальних дій, строками розгляду та іншими процесуальними аспектами. Вона не є самостійною матеріально-правовою підставою для зменшення інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, виходив із встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, наявності основного боргу та поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат. Оскільки відповідач не подав відзиву на позов, не спростував розрахунку позивача та не довів наявності передбачених законом підстав для звільнення від відповідних нарахувань, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув інфляційні втрати у заявленому розмірі.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статей 76–79 Господарського процесуального кодексу України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними. Суд оцінює докази відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі апелянт не надав доказів, які б спростовували факт прострочення грошового зобов`язання, правильність розрахунку інфляційних втрат або доводили наявність передбачених законом підстав для їх зменшення. Натомість наведені у скарзі доводи мають переважно загальний характер та стосуються економічного стану відповідача, що саме по собі не впливає на обов`язок боржника виконати грошове зобов`язання з урахуванням наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що зменшення інфляційних втрат призвело б до неповного відновлення майнової сфери кредитора та фактичного перекладення наслідків інфляційного знецінення коштів на особу, право якої порушено простроченням боржника.

Також обґрунтованими є заперечення позивача про нерелевантність судової практики, на яку посилається апелянт, оскільки наведені постанови Великої Палати Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин та не містять висновку про можливість зменшення інфляційних втрат у зв`язку зі складним фінансовим становищем боржника.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак застосуванню підлягають саме ті висновки, які сформульовані у подібних правовідносинах та стосуються аналогічної правової проблеми.

У цій справі правова проблема полягає не у можливості зменшення неустойки, не у зменшенні договірно збільшених процентів річних, не у застосуванні позовної давності та не у визначенні наслідків припинення кредитного договору, а у можливості зменшення інфляційних втрат, прямо передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Наведена апелянтом практика такого висновку не містить.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що інфляційні втрати у розмірі 62 045, 77 грн правомірно нараховані позивачем та обґрунтовано стягнуті судом першої інстанції. Підстав для їх зменшення до 6 204, 58 грн, як просить апелянт, матеріали справи та норми чинного законодавства не містять.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 62 045, 77 грн, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням особливостей кожної окремої справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго», колегія суддів виходить з того, що апелянту надано відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення спору в межах апеляційного перегляду, зокрема щодо правової природи інфляційних втрат, співвідношення інфляційних втрат із неустойкою та штрафними санкціями, застосування статті 625 Цивільного кодексу України, можливості або неможливості зменшення інфляційних втрат судом, а також значення фінансового стану боржника, тарифного регулювання та принципів справедливості, добросовісності і розумності для вирішення цього спору.

Доводи апеляційної скарги про те, що інфляційні втрати можуть бути зменшені судом за аналогією з неустойкою або іншими заходами відповідальності, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, пенею чи неустойкою, а є передбаченим законом способом захисту майнового права кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на правову природу інфляційних втрат до них не підлягають застосуванню положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, які передбачають можливість зменшення неустойки або штрафних санкцій.

Колегія суддів також встановила, що апелянт не заперечує факт прострочення виконання грошового зобов`язання, не оспорює наявність основного боргу у розмірі 51 699 149,98 грн, не ставить під сумнів правильність визначеного позивачем періоду прострочення, застосованих індексів інфляції та арифметичної правильності розрахунку інфляційних втрат у сумі 62 045,77 грн.

Посилання апелянта на складний фінансово-економічний стан товариства, особливості державного тарифного регулювання, збільшення обсягів транзитних перетікань електричної енергії, зростання технологічних витрат та необхідність забезпечення стабільного функціонування оператора системи розподілу не спростовують факту прострочення грошового зобов`язання та не є передбаченою законом підставою для зменшення інфляційних втрат.

Колегія суддів враховує, що частина перша статті 625 Цивільного кодексу України прямо встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Тому наведені апелянтом обставини, пов`язані з фінансовим станом та особливостями господарської діяльності, не можуть бути підставою для звільнення від передбачених законом наслідків прострочення або для їх зменшення.

Доводи апелянта щодо необхідності застосування принципів справедливості, добросовісності, розумності та забезпечення балансу інтересів сторін також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Зазначені засади цивільного законодавства мають застосовуватися у системному зв`язку з конкретними нормами матеріального права, однак не можуть бути самостійною підставою для зміни встановлених законом наслідків порушення грошового зобов`язання, якщо спеціальна норма — частина друга статті 625 Цивільного кодексу України — не передбачає можливості зменшення інфляційних втрат судом.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин та не містять висновку про можливість зменшення інфляційних втрат, розрахованих відповідно до офіційних індексів інфляції, з підстав складного фінансового стану боржника, тарифного регулювання або необхідності забезпечення балансу інтересів сторін.

Натомість правова природа інфляційних втрат як складової грошового зобов`язання та способу захисту майнового права кредитора підтверджує правильність висновку місцевого господарського суду про їх стягнення у заявленому позивачем розмірі.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду про відсутність правових підстав для зменшення інфляційних втрат та до прохання застосувати до таких нарахувань підхід, властивий для зменшення неустойки або штрафних санкцій. Однак таке тлумачення не відповідає змісту статті 625 Цивільного кодексу України, статті 549, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в оскаржуваній частині, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з правильним застосуванням статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та статей 73, 74, 76– 79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати покладаються, зокрема, у разі відмови в задоволенні позову — на позивача, а у разі задоволення позову — на відповідача.

За змістом наведеної норми процесуального закону у разі залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, пов`язані з її поданням та розглядом, покладаються на особу, яка подала таку скаргу.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» та про залишення рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в оскаржуваній частині без змін, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 12.03.2026 у справі № 912/52/26 в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 10.06.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина