Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №524/10075/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/10075/25 Номер провадження 22-ц/814/2423/26Головуючий у 1-й інстанції Рибалка Ю. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченко О.О., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 лютого 2026 року у справі за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулась до суду із вказаним позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог 55 120,13 грн, а також вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування позову вказувало, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №437870076 від 01.08.2025 року, відповідач ОСОБА_1 є власником приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310436100:02:003:0468, площею 125,2 м2.

Зазначало, що у період з 01.08.2022 року по 31.07.2025 року відповідач так і не вчинив

дій щодо оформлення документів на право користування вищезазначеною земельною ділянкою, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю.

Враховуючи те, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою площею 240 кв.м м, внаслідок чого Кременчуцька міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). Тому має місце факт безпідставного збереження орендної плати відповідачем за рахунок Кременчуцької міської ради.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 лютого 2026 року позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти в сумі 55 120 грн. 13 коп.

Судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. компенсовано за рахунок держави.

З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зокрема вказує, що висновки суду першої інстанції зроблені з неправильною оцінкою фактичних обставин, що мають значення для справи, а відтак вказане рішення суду підлягає скасуванню.

Зазначає, що він є власником нерухомого майна 125.2 м2 . Позивачем в свою чергу не було встановлено фактичні межі використання відповідачем земельної ділянки, а також не проведено належного обстеження її площі, яка фактично використовується.

Вказує, що нарахування та стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати мають здійснюватися виключно на підставі витягу з технічної документації нормативної грошової оціни земель.

У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцька міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Районним судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.04.2018 року є власником приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5310436100:02:003:0468, площею 125,2 м2, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №437870076 від 01.08.2025 року.

Також встановлено, що у період з 01.08.2022 року по 31.07.2025 року, а також станом на час розгляду справи, відповідач не вчинив дій щодо оформлення документів на право користування вищезазначеною земельною ділянкою, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю.

Згідно наданого розрахунку за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю з 01.08.2022 по 31.07.2025 року включно, складає 55 120,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Отже, предметом позову є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.

Проте колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спірні правовідносини регулюються положеннями ЗК України, ЦК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель».

У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 14.04.2018 року є власником приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5310436100:02:003:0468, площею 125,2 м2.

У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, нотаріус, посвідчуючи вказані договори купівлі-продажу, здійснив державну реєстрацію прав власності відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно із частиною шостою статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Після укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації нотаріусом прав власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48гс21.

Колегія суддів погоджується із висновком районного суду про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, отже, вважав наявними підстави для стягнення з нього, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.

Разом з тим, районний суду стягуючи оренду плату за спірну земельну ділянку площею 240 м2 не звернув уваги на те, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №437870076 від 01.08.2025 року, відповідач ОСОБА_1 є власником приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310436100:02:003:0468, площею 125,2 м2.

За таких обставин наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів ( орендної плати за користування земельною ділянкою площею 125,2м 2) , оскільки позивачем не надано доказів, що відповідач користується всією спірною земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, судом проведено свій розрахунок та визначено, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 28754,33 грн. за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.08.2022 року по 41.07.2025 року.

Оскільки позов задоволено на 52,17% згідно зі статтею 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат та враховуючи, що відповідач звільнений від сплати судових витрат слід компенсувати Кременчуцькій міській раді за рахунок держави 1263,77 грн судового збору за подачу позову.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу задоволено на 47,83 % слід стягнути з Кременчуцької міської ради на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2172,44 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 лютого 2026 - змінити, зменшивши розмір безпідставно збережених коштів які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області з 55120,13 грн. до 28754,33 грн.

В іншій частині рішення суду – залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Судові витрати за подачу позову у розмірі 1263, 77 грн компенсувати Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2172,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року.

Головуючий суддя : ______________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ___________________ О.О. Панченко __________________ О.І. Обідіна