Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №278/1798/24 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №278/1798/24 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу №278/1798/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан", про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ходака Владислава Володимировича

на заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є. О. у м. Житомирі,

встановив:

У березні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" (далі - ТОВ "Діджи фінанс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 01 травня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та відповідачем укладено кредитний договір № 4014159, за умовами якого ТОВ "Мілоан" надало відповідачу 20000,00 грн, шляхом переказу на картковий рахунок. Вказує, що договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який було введено відповідачем, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію".

Зазначає, що 13 вересня 2021 року ТОВ "Мілоан" відступило право вимоги за кредитним договором №4014159 від 01 травня 2021 року на користь ТОВ "Діджи Фінанс" та відповідно ТОВ "Діджи фінанс" набуло права вимоги до відповідача. Зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість в розмірі 83790,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн, заборгованість за відсотками - 65250,00 грн, заборгованість за комісією - 1540,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі, стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн.

Житомирський районний суд Житомирської області заочним рішенням від 01 травня 2024 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за договором про споживчий кредит № 4014159 від 01 травня 2021 року в загальному розмірі 83790,00 грн, судовий збір в розмірі 2422,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2025 року У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у даній цивільній справі відмовлено. Роз`яснено учасникам справи, що у порядку ч.4 ст.287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ходака В.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує, що позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 4014159 від 01 травня 2021 року. Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти мали бути перераховані на картковий рахунок позичальника, однак матеріали справи не містять виписки про рух коштів по рахунку, платіжного документа чи інших доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача. Надані позивачем договір та розрахунок заборгованості самі по собі не підтверджують факту видачі кредиту.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/564/18, апелянт зазначає, що доказами наявності та розміру заборгованості є первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а виписка по рахунку може бути належним доказом лише у сукупності з іншими доказами. Однак жодного документа, який би підтверджував отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, позивач суду не надав.

Крім того, апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно стягнув проценти у розмірі 62250,00 грн, не врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Згідно з анкетою-заявою, договором про споживчий кредит, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів строк кредитування становив 30 днів, а сума кредиту - 20000,00 грн. Відповідно до графіку платежів проценти за користування кредитом у межах погодженого строку кредитування становили 5250,00 грн. Отже, навіть за умови доведення факту отримання кредитних коштів позивач мав право на стягнення лише 20000,00 грн тіла кредиту, 5250,00 грн процентів та 1540,00 грн комісії.

Наголошує, що позивач не заявляв вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а тому суд першої інстанції не мав підстав для фактичного стягнення процентів за межами строку дії договору.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

22.04.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення - без змін.

Звертає увагу, що у поданій апеляційній скарзі відповідач не заперечує самого факту укладення договору про споживчий кредит № 4014159 від 01 травня 2021 року між ним та ТОВ "Мілоан". У зв`язку з цим ТОВ "Діджи фінанс" посилається на положення частини першої статті 82 ЦПК України, відповідно до яких обставини, визнані учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо у суду відсутні сумніви щодо добровільності та достовірності такого визнання.

Кредитний договір був укладений в електронній формі через особистий кабінет відповідача на офіційному вебсайті ТОВ "Мілоан" після проходження відповідної процедури реєстрації та верифікації. Для оформлення кредиту відповідач самостійно ввів свої персональні дані, номер мобільного телефону, а також зареєстрував банківську картку для отримання кредитних коштів. Після цього на номер телефону, вказаний відповідачем, було направлено одноразовий ідентифікатор L24410, введення якого підтвердило акцепт умов договору та підписання його електронним підписом.

ТОВ "Діджи фінанс" наголошує, що порядок укладення кредитного договору, хронологія дій позичальника, відомості про надсилання SMS-повідомлення та лог-файли підтвердження акцепту містяться безпосередньо у розділі 6 кредитного договору. Крім того, PDF-файл договору, поданий до суду, містить електронний підпис та одноразовий ідентифікатор, який може бути перевірений при відкритті документа через спеціалізоване програмне забезпечення для роботи з PDF-документами.

Заперечуючи доводи апелянта щодо відсутності доказів отримання кредитних коштів, позивач зазначає, що на виконання умов договору ТОВ "Мілоан" 01 травня 2021 року перерахувало на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 кредитні кошти у сумі 20000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 45154201. У платіжному документі зазначені дані отримувача, його РНОКПП, дата платежу, призначення платежу та реквізити карткового рахунку, що, на думку позивача, є належним і достатнім доказом фактичного перерахування кредитних коштів.

Також звертає увагу, що ТОВ "Мілоан" не є банківською установою, не відкриває та не обслуговує банківські рахунки клієнтів, а тому не має можливості формувати банківські виписки чи отримувати інформацію, яка становить банківську таємницю. Водночас відповідач не був позбавлений можливості надати власну банківську виписку або заявити клопотання про витребування відповідних доказів, однак таких дій не вчинив.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів позивач зазначає, що кредитний договір містив детально погоджені сторонами умови щодо строку кредитування, процентних ставок та порядку пролонгації. Первісний строк кредитування становив 30 днів, а проценти за цей період нараховувались за ставкою 0,88 % на день та становили 5250,00 грн. Разом з тим договором також передбачалась можливість автоматичної пролонгації строку кредитування на стандартних умовах у разі подальшого користування кредитними коштами після спливу первісного строку.

Відповідно до пункту 2.3.1.2. договору продовження строку кредитування на стандартних умовах відбувалось автоматично кожного разу, коли позичальник продовжував користуватися кредитними коштами після завершення строку кредитування, а проценти у такому випадку нараховувались за базовою ставкою 5 % на день. У зв`язку з цим за період з 01 червня 2021 року по 30 липня 2021 року було нараховано 60000,00 грн процентів.

ТОВ "Діджи фінанс" посилається на положення статей 1048, 1050, 1056-1 Цивільного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022 та зазначає, що проценти за користування кредитом є платою за користування грошовими коштами, а право кредитодавця на їх отримання є майновим правом, яке підлягає захисту.

Крім того, наголошує, що відповідач не оспорював кредитний договір, не звертався з вимогами про визнання його недійсним, не надав доказів повернення кредиту чи сплати процентів, а також не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості. На переконання позивача, це свідчить про визнання відповідачем факту укладення договору та користування кредитними коштами.

Також ТОВ "Діджи фінанс" зазначає, що з метою повного та всебічного розгляду справи подає клопотання про витребування в АТ "Універсал Банк" інформації щодо власника карткового рахунку № НОМЕР_1 та виписки про рух коштів за період з 01 травня 2021 року по 05 травня 2021 року, оскільки така інформація становить банківську таємницю і не може бути самостійно отримана позивачем.

Третя особа - ТОВ "Мілоан" не скористалося правом подачі відзиву.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У задоволенні клопотання про витребування доказів колегія суддів відмовляє, оскільки заявником не доведено неможливості подання відповідного клопотання та доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Подання відповідного клопотання лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

За таких обставин підстави для витребування доказів судом апеляційної інстанції відсутні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що добровільне невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань порушує права позивача, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо укладеності кредитного договору № 4014159 від 01 травня 2021 року.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявний кредитний договір № 4014159 від 01 травня 2021 року, в якому зазначено, що між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір.

У пункті 1.2. зазначено, що сума кредиту становить 20000,00 грн.

Кредит надається строком на 30 днів з 01 травня 2021 року (п.1.3. договору).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 31 травня 2021 року (п.1.4. договору).

Проценти за користування кредитом 5250,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2., 2.3 цього договору (п.1.5.-1.7. договору).

Згідно із пунктом 6.1 Кредитного договору, визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (смс) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) (п.6.2. договору).

Разом з тим досліджена судом копія кредитного договору не містить електронного підпису відповідача ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (а.с.24-26).

Графік платежів, що є додатком №1 до кредитного договору № 4014159 від 01 травня 2021 року також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (а.с.27).

В анкеті-заяві на кредит № 4014159, дата створення 01 травня 2021 року, наявна інформація про умови кредитування, а саме: сума кредиту становить 20000,00 грн, строк кредитування 30 днів з 01 травня 2021 року, дата повернення кредиту 31 травня 2021 року, сума до повернення кредиту 26790,00 грн. Проценти за користування кредитом 5250,00 грн, нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Позичальник ОСОБА_1 .

Разом з тим, вказана анкета-заява на кредит № 4014159 також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (а.с.15).

Колегія суддів звертає увагу, що 29.03.2024 через підсистему "Електронний суд" ТОВ "Діджи Фінанс" подало вказану позовну заяву, зокрема серед додатків, долучило копію кредитного договору № 4014159 від 01 травня 2021 року, на першому аркуші якого міститься підпис ОСОБА_2 , ТОВ Мілоан, Час: 01.05.2021 18:23, підпис позичальника відсутній (а.с.24).

З кредитного договору, який завантажений апеляційним судом з "Електронного суду" та відкритий через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів, вбачається, що він не підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, у лівому верхньому куті першої сторінки договору відсутній підпис.

Наведене спростовує доводи позивача щодо підписання договору відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, позивач не надав доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов договору, а надані докази є неналежними, недопустимими і недостовірними у розумінні ст.ст.77-79, 100 ЦПК України.

13.09.2021 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Діджи Фінанс" було укладено договір факторингу №07Т, що підтверджується завантаженим апеляційним судом з "Електронного суду" та відкритим через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів, договором з додатками (а.с.48-50).

Щодо факту перерахування грошей.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20 викладена правова позиція стосовно належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорам. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами.

У справі, що переглядається, встановлено, що на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами позивач надав платіжне доручення № 45154201 від 01 травня 2021 року (а.с.30).

Разом з тим, вказане платіжне доручення не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Абзацом 14 пункту 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (це Положення розроблене відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення №75, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Дослідивши надану позивачем копію платіжного доручення № 45154201 від 01 травня 2021 року, встановлено, що на підставі вказаного документа не можна встановити дійсні обставини справи щодо перерахунку ТОВ "Мілоан" ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 20000,00 грн, оскільки платіжне доручення не містить таких обов`язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ, посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь-яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить).

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що у дослідженому платіжному дорученні № 45154201 від 01 травня 2021 року замість визначених обов`язкових реквізитів для здійснення відповідної банківської операції, у платіжному дорученні зазначено відповідно "VISA" та 444111XXXXXX070, а також має містити усі відкриті цифри (номер рахунку), а не їх частину, що не дає можливості достовірно встановити реквізити рахунку отримувача та перевірити факт здійснення відповідної операції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що ані кредитний договір, ані графік платежів, як додаток до нього, не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ "Мілоан" мало перерахувати кредитні кошти в сумі 20000,00 грн ОСОБА_1 , зокрема, і того, що зазначений у платіжному дорученні № 45154201 від 01 травня 2021 року (а.с.24-27).

Таким чином, додане до позовної заяви платіжне доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи і печаткою ТОВ "Мілоан", із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої не встановлено, не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору № 4014159 від 01 травня 2021 року.

Саме по собі існування тексту кредитного договору та розрахунку заборгованості без належного підтвердження факту акцепту договору та фактичного перерахування кредитних коштів не створює достатньої доказової бази для висновку про виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем.

Отже, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Діджи фінанс".

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За приписами ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як у межах заявлених вимог та при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевказаних підстав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

Апеляційну скаргу представника відповідача задоволено, тому із ТОВ "Діджи фінанс" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 3633,60 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ходака Владислава Володимировича задовольнити.

Заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" на користь ОСОБА_1 3633,60 (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич