Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №295/15102/24 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №295/15102/24 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 295/15102/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Верра Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Верра Фінанс", в інтересах якого діє адвокат Зімірьова Ольга Олександрівна

на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О. Й. у м. Житомирі,

встановив:

У жовтні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Верра Фінанс" (далі - ТОВ "Верра Фінанс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 04.11.2019 між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (з Правилами) №95801070000, відповідно якого відповідач отримав кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого ліміту кредитування у розмірі 3000,00 грн, строком дії до 10.11.2021 та зобов`язався повернути наданий кредит, плату за кредит, інші платежі у відповідності з Правилами (Договірними умовами) споживчого кредитування позичальників та договором на рахунок банку шляхом сплати до 10-го числа щомісячно мінімальної суми поповнення карткового рахунку. АТ "Укрсиббанк" виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та не сплатив відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.

Пунктом 2.1.4 Договору передбачені умови обслуговування кредиту, так процентна ставка на суму кредитної заборгованості за операціями отримання готівки становить 55% річних; процентна ставка на суму кредитної заборгованості за безготівковими операціями становить 55% річних; процентна ставка на суму кредитної заборгованості за безготівкової операціями, протягом пільгового періоду становить 0%; пільговий період для погашення заборгованості встановлений 56 днів.

Відповідач погодився з викладеними у договорі та у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ "Укрсиббанк" умовами, які розміщені (оприлюднені) на сайті www.my.ukrsibbank.com. АТ "Укрсиббанк" виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та не сплатив відсотків за користування кредитними коштами, комісії в повному обсязі та у визначений строк.

25.01.2023 між АТ "Укрсиббанк" та ТОВ "Верра Фінанс" було укладено договір факторингу №237, відповідно до якого АТ "Укрсиббанк" передав (відступив), а ТОВ "Верра Фінанс" прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №95801070000 від 04.11.2019. Станом на 30.09.2024 заборгованість відповідача за даним кредитним договором становить 40621,97 гривень, з яких: 25595,93 грн - заборгованість за основним боргом; 15015,44 грн - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами; 10,60 грн - заборгованість за комісією. Оскільки кошти не були повернуті у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Просить стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

Корольовський районний суд м. Житомира заочним рішенням від 11 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Верра Фінанс" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 04 листопада 2019 року укладено договір про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування №95801070000, відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт у розмірі 3000,00 грн зі строком дії до 10 листопада 2021 року.

Позивач зазначає, що підписавши договір, відповідач погодився з умовами кредитування та Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АТ "Укрсиббанк", розміщеними на офіційному вебсайті банку. Умовами договору передбачалось нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 55 % річних, а також обов`язок позичальника щомісячно сплачувати мінімальний платіж для погашення кредитної заборгованості.

АТ "Укрсиббанк" свої зобов`язання за договором виконало належним чином та надало відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, однак відповідач належним чином умови договору не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Станом на момент звернення до суду заборгованість за кредитним договором становила 40621,97 грн, з яких: 25595,93 грн - заборгованість за основним боргом; 15015,44 грн - заборгованість за процентами; 10,60 грн - заборгованість за комісією.

Крім того, апелянт зазначає, що 25 січня 2023 року між АТ "Укрсиббанк" та ТОВ "Верра Фінанс" укладено договір факторингу №237, відповідно до якого первісний кредитор передав, а позивач прийняв права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до ОСОБА_1 . На підтвердження переходу права вимоги до матеріалів справи були додані належним чином засвідчені копії договору факторингу, платіжної інструкції №67 від 25 січня 2023 року, акту приймання-передачі права вимоги та витягу з реєстру боржників щодо відповідача.

Позивач наголошує, що відповідно до статей 512-517 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні допускається шляхом відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу. При цьому згода боржника на заміну кредитора не вимагається.

Також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17 та від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20, відповідно до яких належними доказами переходу права вимоги є належним чином оформлений договір відступлення права вимоги, реєстр боржників та докази оплати за договором факторингу.

Усі зазначені документи були надані до суду першої інстанції, однак суд належної оцінки їм не надав та дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу права вимоги.

Посилаючись на положення статей 525-526, 610, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, вважає, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.11.2019 між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено Договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (з правилами) №95801070000 (а.с.101-103).

Відповідно до п.1.1. Договору Банк на підставі наданих клієнтом відповідно до вимог законодавства України документів, відкриває клієнту та обслуговує на умовах Тарифного плану "Карта з лімітом "Шоппінг 55% grace", розміщені на сайті www.my.ukrsibbank.com й на інформаційних стендах у приміщенні установ банку, поточний рахунок, який обслуговується згідно цього договору-анкети та правил (договірних) споживчого кредитування позичальників АТ "Укрсиббанк", а саме поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України.

Згідно з п. 2.1.1 договору ліміт кредитування встановлюється у розмірі 3000,00 грн. Строк дії ліміту кредитування з дати укладання договору по 10.11.2021.

Пунктом 2.1.4 договору передбачені умови обслуговування ліміту кредитування: процентна ставка на суму кредитної заборгованості за операціями отримання готівки становить 55% річних; процентна ставка на суму кредитної заборгованості за безготівковими операціями становить 55% річних; процента ставка на суму кредитної заборгованості за безготівковими операціями, протягом пільгового періоду становить 0,00%; пільговий період для погашення заборгованості до 56 днів.

Також 04.11.2019 ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту (а.с.104-105).

З банківської виписки АТ "Укрсиббанк" за період 04.11.2019 по 24.01.2023 вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався кредитними коштами, зокрема неодноразово переказував грошові кошти, знімав готівкові кошти, поповнював свою кредитну картку готівкою, здійснював переказ коштів для погашення заборгованості (а.с.68-84).

25.01.2023 між АТ "Укрсиббанк" та ТОВ "Верра Фінанс" укладено договір факторингу № 237, відповідно до умов якого АТ "Укрсиббанк" відступає ТОВ "Верра Фінанс", ТОВ "Верра Фінанс" зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ "Укрсиббанк" за плату та на умовах, визначених цим договором (п.2.1 Договору) (а.с.32-34).

Відповідно до п.4.1. договору факторингу право власності на права вимоги вважається таким, що перейшло від АТ "Укрсиббанк" до ТОВ "Верра Фінанс", та право вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав вимог у фактора виникає з моменту підписання Акту приймання-передачі права вимоги (додаток 2 до цього договору), але не раніше сплати фактором суми фінансування у порядку, визначеному договором.

Згідно платіжної інструкції №67 від 25.01.2023 ТОВ "Верра Фінанс" перераховано на рахунок АТ "Укрсиббанк" грошові кошти в сумі 4937295,85 грн, з призначенням платежу: за відступлення права вимоги згідно договору факторингу №237 від 25.01.2023, без ПДВ (а.с.30).

На підтвердження переходу від АТ "Укрсиббанк" до ТОВ "Верра Фінанс" права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №95801070000 від 04.11.2019 в сумі 40621,97 грн позивачем надано витяг з реєстру боржників від 25.01.2023 до договору факторингу №237 від 25.01.2023 (а.с.36).

Позивачем відповідачеві направлено вимогу вих. № 2452 від 25.07.2024, якою повідомлено про відступлення права вимоги, наявність заборгованості станом на 25.07.2024 у розмірі 40621,97 грн, з яких: 25595,93 грн - заборгованість за основним боргом; 15015,44 грн - заборгованість за відсотками; 10,60 грн - заборгованість за комісією. Повідомлено про необхідність сплати заборгованості (а.с.13).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Верра Фінанс" не надало суду доказів переходу до нього права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №95801070000 від 04 листопада 2019 року.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Верра Фінанс" зазначило себе кредитором ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, укладеним відповідачем з АТ "Укрсиббанк", право грошової вимоги від якого перейшло на підставі договору факторингу №237 від 25.01.2023 до ТОВ "Верра Фінанс".

Відповідно до п.2.1. договору факторингу №237 від 25.01.2023, за цим договором АТ "Укрсиббанк" відступає ТОВ "Верра Фінанс", а ТОВ "Верра Фінанс" зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ "Укрсиббанк" за плату та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.2.2 договору факторингу права вимоги, які АТ "Укрсиббанк" відступає ТОВ "Верра Фінанс" за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ "Укрсиббанк", що передбачені умовами первинних договорів, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді.

Пунктом 4.1. договору факторингу передбачено, що право власності на права вимоги вважається таким, що перейшло від АТ "Укрсиббанк" до ТОВ "Верра Фінанс", та право вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав вимог у ТОВ "Верра Фінанс" виникає з моменту підписання Акту приймання-передачі права вимоги (додаток 2 до цього договору), але не раніше сплати ТОВ "Верра Фінанс" суми фінансування у порядку, визначеному договором.

В якості доказів того, що договір факторингу №237 від 25.01.2023 має безпосереднє відношення до права вимоги за кредитним договором №95801070000 від 04.11.2019 позивачем надано Акт приймання-передачі права вимоги від 25.01.2023, витяг з Реєстру боржників від 25.01.2023 до договору факторингу №237 від 25.01.2023 та платіжну інструкцію №67 від 25.01.2023 на суму 4937295,85 грн (а.с.30, 35-36).

Водночас Акт приймання-передачі права вимоги підписується сторонами виключно після надходження на рахунок АТ "Укрсиббанк", зазначений в п.3.4. суми фінансування (п.3.3. договору факторингу №237 від 25.01.2023).

Судом першої інстанцій встановлено, що з копії примірника доданого до позову договору факторингу №237 від 25.01.2023 у ньому не відображена сума фінансування (ціна продажу за договором), оскільки при виготовленні позивачем ксерокопії такого договору, ця інформація була ним прихована (а.с.32).

Зі змісту Акту приймання-передачі прав вимоги від 25.01.2023 вбачається, що в його пунктах не міститься жодних відомостей про загальну суму заборгованості, яка передається від АТ "Укрсиббанк" до ТОВ "Верра Фінанс".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у наданій до суду першої інстанції копії договору факторингу відомостей щодо суми фінансування не давала можливості встановити, чи саме спірне право вимоги було включене до обсягу прав вимоги, за які фактором фактично здійснено фінансування.

До апеляційної скарги позивачем подано докази, а саме договір факторингу №237 від 25.01.2023 без прихованої інформації, зокрема з п.3.1. та 3.2., згідно з якими сума фінансування, що надається фактором клієнту під відступлення прав вимоги, складає 10,6% від суми прав вимог, визначеної в Реєстрі боржників. Для розрахунку суми фінансування заборгованість за правом вимоги, що виражена в іноземній валюті, перераховуються за офіційним курсом НБУ гривні щодо іноземних валют на дату підписання даного договору. Сума фінансування становить 4 937 395,85 грн. Фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування одним платежем не пізніше дати підписання сторонами Акту приймання-передачі прав вимоги за формою, передбаченою у Додатку 2.

Крім того, долучені зразки Додатків №1- №5 до договору факторингу № 237 від 25.01.2023.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не подавав зазначені докази, не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація стороною процесуальних прав не може зводитись до поетапного подання доказів залежно від результату розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий підхід суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та змагальності сторін.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше.

Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

За таких обставин підстави зазначені докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Відсутність у наданій суду першої інстанції копії договору факторингу відомостей щодо суми фінансування не давала можливості встановити співвідношення між сумою перерахованих коштів та обсягом переданих прав вимоги.

Саме на позивача як на особу, яка звернулась до суду із вимогами про стягнення заборгованості, покладається процесуальний обов`язок доведення належними, допустимими та достатніми доказами як факту існування спірного зобов`язання, так і факту набуття права вимоги за ним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про ненадання суду позивачем доказів на підтвердження обставин того, що ним внесено оплату за договором факторингу №237 від 25 січня 2023 року у встановленому сторонами розмірі, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо погодженої сторонами договору факторингу ціни продажу (сума фінансування).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивач не надав суду першої інстанції належних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували дотримання сторонами договору факторингу умов переходу права вимоги саме за спірним кредитним договором, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірено та надано їм належну оцінку, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Верра Фінанс", в інтересах якого діє адвокат Зімірьова Ольга Олександрівна залишити без задоволення.

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич