Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №161/21525/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/21525/25 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.

Провадження № 22-ц/802/584/26 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С.І., Шевчук Л. Я.,

розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно з кредитним договором № 03.09.2023-100002166 від 03.09.2023 року, відповідач отримала кредит у розмірі 7000 грн. строком на 70 днів з процентною ставкою - 1,3 % за один день. Згідно з умовами даного договору, позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

Однак, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за договором.

Станом на 20.10.2025 року заборгованість за кредитним договором становить - 11644,92 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6790,05 грн, заборгованості по процентам - 4854,87 грн.

На підставі наведеного просить суд стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість в розмірі - 11644,92 грн та понесені судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість в розмірі - 11644 (одинадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн 92 коп, згідно кредитного договору № 03.09.2023-100002166 від 03.09.2023 року, з яких: 6790,05 грн - заборгованість по тілу кредиту; 4854,87 грн - заборгованість по процентах.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним у результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТзОВ «Споживчий центр» Чехун Ю. В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом та матеріалами справи встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір № 03.09.2023-100002166 від 03.09.2023 року. Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки від 03.09.2023 року та паспорту споживчого кредиту, які підписані сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до умов Кредитного договору позивач надав відповідачці кредит в сумі 7000 грн на строк 70 днів, з кінцевим терміном повернення до 11.11.2023 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,3 % за один день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, а також комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 15 % від суми кредиту, що дорівнює 1050 грн, згідно встановленого графіку.

В п. 3.1 Кредитного договору зазначено, що за цим Договором, Кредитодавець зобо`язується надати кредит Позичальникові на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Відповідно п.п. 3, 4 Кредитного договору № 03.09.2023-100002166 від 03.09.2023 року, строк, на який надається кредит становить 70 днів з дня його надання. Дата повернення кредиту - 11.11.2023 року.

Пунктом 7 Кредитного договору передбачена фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 1,3 % за 1 день користування кредитом.

Зазначений договір підписано у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора (Т479), що був надісланий на її фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_1 згідно смс-повідомлення.

Відповідно до абзацу 3 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Вказаний вище договір був укладений в електронній формі та від імені його сторін був підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами по даній справі в установленому законом порядку був укладений договір про надання кредиту в електронній формі, на підставі якого між ними виникли відповідні договірні правовідносини.

ТзОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит на умовах та у розмірі, встановленому договором, що підтверджується квитанцією про виплату коштів № 2360337581 від 03.09.2023 року за допомогою платіжної системи LIQPAY в сумі 7000 грн.

Однак, у порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

Станом на 20.10.2025 року заборгованість за кредитним договором становить -11644,92 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6790,05 грн, заборгованості по процентах - 4854,87 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив нарахування відсотків в розмірі 4857,87 грн за користування кредитними коштами у межах строку дії кредитного договору (70 днів), розрахунок яких було здійснено на підставі боргу по тілу кредиту за відсотковою ставкою 1,3 %, що підтверджується наданим суду розрахунком, який не спростований відповідачем, як і не спростовано відсутність її волевиявлення на погодження вказаної процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту.

Відповідно до частини першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач в ході розгляду справи не надала альтернативних розрахунків заборгованості за кредитним договором, не спростувала проведеного розрахунку, а тому суд погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

Відтак, підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 була ознайомлена з його умовами, зокрема щодо нарахування процентів та погодилась з ними, а тому суд не бере до уваги заперечення представника відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 істотно порушила умови кредитного договору, не повернула суму простроченого кредиту, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги ТзОВ «Споживчий центр» щодо нарахування суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6790,05 грн., за процентами в розмірі 4854,87 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У справі, яка переглядається, задовольняючи позов ТзОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконала, тому суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги відповідача на відсутність належних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення перерахування кредитором коштів є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлює, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Апеляційним судом у справі, що переглядається, встановлено, що на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подаву квитанцію про виплату коштів № 2360337581 від 03.09.2023 року за допомогою платіжної системи LIQPAY, щодо здійснення переказу грошових коштів, як доказ перерахування кредитних коштів перерахувало на номер платіжної картики537541*42 кредитні кошти в сумі 7000 грн, у квитанції вказано номер транзакції (замовлення), сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, що є належним, допустимим та достатнім доказом перерахування кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції, у рішенні суду їм надано правильну правову оцінку, а тому вони не спростовують висновків суду і не впливають на законність рішення суду.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2026 рокув цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді :