Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №761/11853/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11853/26

Провадження № 1-кс/761/8222/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024,

в с т а н о в и в:

До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_3 про скасування арешту майна, в рамках кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024, в порядку ст.174 КПК України,

Обґрунтовуючи доводи свого клопотання адвокат зазначає, що слідчими СУ ГУ НП в Київській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 382 КК України.

11.07.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/28529/25 ) в рамках вказаного кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024 було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_3 .

На переконання власника майна вказаний захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна застосований необґрунтовано, оскільки майно, що було вилучене за результатом проведення обшуку не має жодного доказового значення у даному кримінальному провадженні. При цьому, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024 переданий до суду. А вилучене майно не відноситься до вказаного кримінального провадження, а отже таке майно не наділене ознаками речового доказу, а тому застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження порушує право власності та вільне розпорядження своїм майном.

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав доводи та вимоги свого клопотання, яке просив задовольнити з підстав наведених у клопотанні.

Уповноважений прокурор чи слідчий в судове засідання також не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Заслухавши доводи власника майна, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положенням ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Положенням ч. 2 ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як вбачається з матеріалів клопотання, слідчими СУ ГУ НП в Київській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 382 КК України.

11.07.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/28529/25 ) в рамках вказаного кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024 було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_3 .

Постановою слідчого вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024.

Звертаючись з клопотанням про скасування арешту власник майна зазначає, що вказаний захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна застосований необґрунтовано, оскільки майно, що було вилучене за результатом проведення обшуку не має жодного доказового значення у даному кримінальному провадженні. При цьому, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024 переданий до суду. А вилучене майно не відноситься до вказаного кримінального провадження, а отже таке майно не наділене ознаками речового доказу, а тому застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження порушує право власності та вільне розпорядження своїм майном.

У той же час, до матеріалів клопотання про скасування арешту майна заявником не надано доказів на підтвердження такої правової позиції, а тому викладені заявником обставини є лише припущеннями та документально нічим не підтверджені.

Викладене свідчить, що заявником станом на день розгляду цього клопотання, не доведено, що арешт накладено необґрунтовано або у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

При цьому, слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов`язки.

Таким чином, враховуючи відсутність будь яких доказів, які б свідчили на користь доводів викладених у клопотанні, слідчий суддя дійшов висновку про необґрунтованість клопотання та відсутності підстав для скасування арешту майна.

Отже, оскільки заявником не доведено, що арешт накладено необґрунтовано або у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, як того вимагають положення ч. 2 ст. 174 КПК України, слідчий суддя не вбачає правових підстав для задоволення клопотання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 170-173, 174, 309, КПК України, слідчий суддя,

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.07.2025 (справа № 761/28529/25 ), в рамках кримінального провадження № 420 241 100 000 003 71 від 31.10.2024.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: