Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №910/11681/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р. Справа№ 910/11681/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Євсікова О.О.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Гапоненко Р. І.

від відповідача 1: Сологуб В. Л.

від відповідача 2: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2025 (повне рішення складено та підписано 04.12.2025 )

у справі № 910/11681/25 (суддя Людмила ШКУРДОВА)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Патріот"

про визнання недійсним додаткового договору

В С Т А Н О В И В:

17.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Патріот" про визнання недійсним додаткового договору № 1 від 30.03.2025 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фраудаторним, оскільки мета його укладення спрямована на погіршення майнового стану ТОВ "Нерон і Партнери" та уникнення виконання грошових зобов`язань перед позивачем на підставі судового рішення у справі № 910/4997/24.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/11681/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідачами при укладанні договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Суд виснував про відсутність підстав для висновку про те, що оспорюваний правочин був укладений із порушенням вимог закону, внаслідок недобросовісних дій відповідачів чи його метою було невиконання зобов`язань перед позивачем, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про недоведеність і необґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із висновком суду, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" 25.12.2025 (через систему "Електронний суд") звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у даній справі та прийняти нове, яким визнати недійсним додатковий договір №1 від 30.03.2025 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА ФІРМА "ПАТРІОТ". Крім того, апелянт просив суд поновити строк на апеляційне оскарження вказаного рішення, а судові витрати покласти на відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки укладенням спірного правочину дії відповідача-1 були спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення у справі № 910/4997/24. На думку апелянта, судом першої інстанції проігноровано обставин, які дозволять кваліфікувати оспорюваний додатковий договір як фраудаторний, а саме: щодо моменту укладення відповідачами оспорюваного правочину - після прийняття судом першої інстанції рішення у справі № 910/4997/24, яке набрало законної сили; щодо контрагента, з яким боржник вчинив оспорюваний договір та його безоплатність.

Крім того, апелянт посилався на неправильне застосування судом першої інстанцій положень статті 8, пункту частини 2 статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2018 у справі № 13-р/2018, у постанові Верхового Суду від 27.12.2019 у справі № 757/42871/15-а; на неправильне застосування судом першої інстанції положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 501/1857/18, від 22.11.2023 у справі № 369/14427/19; на неправильне застосування судом першої інстанції положень 6 частини 1 статті 3, частин 2, 3 статті 13 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18(908/3089/20); на неправильне застосування судом першої інстанції положень статей 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 727/2525/20, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20), від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14- 10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2025 зазначену апеляційну скаргу у справі № 910/11681/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11681/25. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2025 по справі № 910/11681/25 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

23.01.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 задоволено клопотання заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 25.03.2026. Зупинено дію рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/11681/25.

24.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду відповідачем-1 подано письмові пояснення у справі, в яких відповідач-1 вказує, що метою укладення договору про відступлення права вимоги було виконання зобов`язання ТОВ "Нерон і Партнери" перед ТОВ "Юридична фірма "Патріот", а такий підхід відповідає вимогам економічної доцільності та ефективного управління зобов`язаннями; позивач не надав доказів наявності шахрайських дій із боку відповідача, які б свідчили про порушення його прав; матеріали справи не містять доводів, що ТОВ "ВКП "Автофургон" зверталося до ТОВ "Нерон і Партнери" щодо отримання дебіторської заборгованості останнього, і що ТОВ "Нерон і Партнери" вчинило економічну чи іншу дискримінацію щодо ТОВ "ВКП "Автофургон", унаслідок чого відступлення права вимоги відбулося на користь ТОВ "Юридична фірма "Патріот".

24.03.2026 позивач подав клопотання про залишення без розгляду письмових пояснень від 24.02.2026, поданих відповідачем-1, посилаючись на те, що їх подано з порушенням строку, встановленого ухвалою суду від 30.01.2026.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/978/26 від 20.03.2026 у справі № 910/11681/25, у зв`язку із перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 у справі № 910/11681/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Євсіков О. О., Демидова А. М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" у справі №910/11681/25 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено її розгляд на 23.04.2026.

20.04.2026 позивач подав клопотання про долучення судової практики, а саме висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24.

23.04.2026 представником відповідача-1 подано клопотання про розгляд справи без участі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" та відкладено її розгляд на 21.05.2026.

У судове засідання 21.05.2026 з`явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні колегією суддів залишено без розгляду письмові пояснення відповідача-1 від 24.02.2026 з огляду на таке.

Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

У силу приписів ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

При цьому, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 906/72/16.

Як вбачається з матеріалів справи, у межах строку, встановленого в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 про відкриття апеляційного провадження у даній справі (до 16.02.2026), учасники справи не зверталися до Північного апеляційного господарського суду із заявами про продовження строку для подання документів (пояснень, клопотань).

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

З огляду на викладене, подані після закінчення процесуального строку, встановленого ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження у справі, пояснення та клопотання залишаються судом без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України, у зв`язку з чим клопотання позивача від 24.03.2026 підлягає задоволенню.

Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, господарським судом міста Києва розглядалася справа № 910/4997/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 30.11.2015 у розмірі 467270,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 р. у справі № 910/4997/24 задоволено позов ТОВ "ВКП "Автофургон" до ТОВ "Нерон і Партнери" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 30.11.2015 у розмірі 467270,00 грн.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2024 заяву ТОВ "ВКП "Автофургон" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4997/24 задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Нерон і Партнери" на користь ТОВ "ВКП "Автофургон" 27000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

04.12.2024 на виконання рішення та додаткового рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/4997/24 судом видано відповідні накази.

06.12.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Горбульовим А.В. відкрито виконавче провадження №76732729 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/4997/24.

06.12.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Горбульовим А.В. у виконавчому провадженні № 76732729 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ "Нерон і Партнери" у межах суми 550874,18 грн.

30.03.2025 ТОВ "Нерон і партнери" (первісний кредитор) та ТОВ "Юридична фірма "Патріот" (новий кредитор) укладено додатковий договір № 1 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, відповідно до умов якого в якості погашення частини заборгованості первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України відступає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до ОСОБА_1 на стягнення 299 000, 00 грн завданих збитків. Зазначений збиток завданий ОСОБА_1 в результаті вчинення ним умисних дій у період перебування на посаді керівника виконавчого органу первісного кредитора, викладених у рішенні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 03.11.2023 у справі № 699/556/23.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що додатковий договір є недійсним, оскільки він був укладений із порушенням прав позивача - ТОВ "ВКП "Автофургон", спрямований на уникнення виконання рішення суду від 08.08.2024 у справі №910/4997/24, його сторони є пов`язаними особами та діяли недобросовісно.

Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначили про його необґрунтованість і безпідставність.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частини 1 статті 202 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфіяацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

Відповідно до частин1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Отже, за усталеною судовою практикою Верховного Суду, особа (не сторона правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, може оскаржити такий (фраудаторний) правочин, якщо доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, і належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.

Правові підстави для визнання правочинів недійсними як фраудаторних можуть бути різними. У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); правочину, який порушує публічний порядок (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Водночас критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

В свою чергу, пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.

Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв`язку з таким продажем майнових благ.

Разом з тим, кредитор не може вимагати від боржника, щоб останній з моменту виникнення будь-якої заборгованості чи потенційного спору щодо зобов`язання до вирішення такого спору утримувався від здійснення своєї господарської діяльності та пов`язаних з цим операцій, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника (постанова Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, господарським судом міста Києва розглядалася справа № 910/4997/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 30.11.2015 у розмірі 467270,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2024 р. у справі № 910/4997/24 задоволено позов ТОВ "ВКП "Автофургон" до ТОВ "Нерон і Партнери" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 30.11.2015 у розмірі 467270,00 грн.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2024 заяву ТОВ "ВКП "Автофургон" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4997/24 задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Нерон і Партнери" на користь ТОВ "ВКП "Автофургон" 27000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

04.12.2024 на виконання рішення та додаткового рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/4997/24 судом видано відповідні накази.

06.12.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Горбульовим А.В. відкрито виконавче провадження № 76732729 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/4997/24.

06.12.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Горбульовим А.В. у виконавчому провадженні № 76732729 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ "Нерон і Партнери" у межах суми 550874,18 грн.

30.03.2025 р. ТОВ "Нерон і партнери" (первісний кредитор) та ТОВ "Юридична фірма "Патріот" (новий кредитор) укладено додатковий договір № 1 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, відповідно до умов якого в якості погашення частини заборгованості первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України відступає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до ОСОБА_1 на стягнення 299000,00 грн завданих збитків. Зазначений збиток завданий ОСОБА_1 в результаті вчинення ним умисних дій у період перебування на посаді керівника виконавчого органу первісного кредитора, викладених у рішенні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 03.11.2023 у справі № 699/556/23.

Перевіряючи доводи скаржника про фраудаторність оспорюваного правочину з мотивів його укладення відповідачами після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі № 910/4997/24, яке набрало законної сили, а також контрагенту, з яким боржник вчинив оспорюваний договір, який є пов`язаною особою, колегія суддів відхиляє такі, зважаючи на відсутність судового рішення про стягнення відступленої суми за оспорюваним договором, з огляду на її правову природу (збитки), що свідчить про непідтвердження обставин погіршення ТОВ "Нерон і Партнери" свого майнового стану шляхом укладення оспорюваного додаткового договору № 1 від 30.03.2025 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, укладеного між відповідачами, саме з метою уникнення відповідальності перед позивачем, а також те, що вимога до боржника утримуватися від здійснення будь-яких господарських операцій, у тому числі реалізації майна, за умов існування невиконаних зобов`язань, лише з метою запобігання можливим його зловживанням є непропорційною, надмірною та такою, що призводить до втручання у господарську діяльність боржника.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що сама лише пов`язаність відповідачів у даному конкретному випадку не є достатньою обставиною для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, а кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність.

Колегія суддів також враховує ту обставину, що за оспорюваним додатковим договором ТОВ "Нерон і Партнери" відступлено ТОВ "Юридична фірма "Патріот" право вимоги саме до директора позивача - ОСОБА_1.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №910/14130/24.

Таким чином, є недоведеними твердження скаржника про те, що оспорюваний додатковий договір № 1 від 30.03.2025 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, укладеного між відповідачами, має всі ознаки фраудаторності.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного додаткового договору № 1 від 30.03.2025 до договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, укладеного між відповідачами.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ТОВ "ВКП "Автофургон", обґрунтовуючи у поданій апеляційній скарзі наявність підстави апелційного оскарження судових рішень, послалось на неврахування судом першої інстанції висновків щодо фраудаторності правочинів, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 501/1857/18, від 22.11.2023 у справі № 369/14427/19; від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 26.05.2022 № 908/1730/18(908/3089/20), від 26.05.2021 у справі № 727/2525/20, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 та від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що наведені скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у зазначених вище справах, носять загальний характер, а висновки місцевого господарського суду у справі, що розглядається, таким висновкам не суперечать, а зроблені з урахуванням обставин, встановлених у справі.

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2018 у справі № 13-р/2018, у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 757/42871/15-а щодо застосування положень статті 8, пункту частини 2 статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів не бере до уваги з огляду на те, що у справі № 910/14130/24, що розглядається, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги ґрунтується на недоведеності позивачем наявності всіх ознак фраудаторності оспорюваного правочину.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі №910/11681/25 залишити без змін та поновити його дію.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 09.06.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді О.О. Євсіков

А.М. Демидова