Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №910/2906/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2026 р. Справа№ 910/2906/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 про відмову у забезпеченні позову

у справі №910/2906/26 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ»

до 1) Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

2) Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

про визнання недійсним одностороннього правочину, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» відповідно до якого просив:

- визнати недійсним односторонній правочин Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про припинення орендних відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» за Договором оренди № 275/4-О від 01.07.2025 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» (орендар);

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» право володіння та користування (найму, оренди) нежитловим приміщенням за адресою: 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А, ТОК «Gulliver», 4 поверх, Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху технічною площею 128,43 м.кв., що виникає на підставі Договору оренди № 275/4-О, укладеного 01 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИ О»;

- зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» та Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» не чинити перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» у користуванні ним нежитловим приміщенням розташованого за адресою: м. Київ, Спортивна площа, 1-А, четвертий поверх, Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху технічною площею 128,43 м.кв.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачі набули у власність ТОК «Gulliver» шляхом звернення на нього стягнення як на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателів, що міститься в іпотечному договорі, відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Три О" перед відповідачами за кредитним договором. Водночас 23.12.2025 позивач отримав лист від відповідача-1, у якому відповідачі зазначили про відсутність правових підстав у позивача для користування орендованим приміщенням і вимагали:

- звільнити приміщення, що були орендовані позивачем станом на 25.07.2025, у строк не пізніше ніж до 29.12.2025 включно;

- передати банкам за актом приймання-передачі приміщення, що були орендовані позивачем станом на 25.07.2025, у стані не гіршому від того, в якому таке було передано, придатному до експлуатації за призначенням та вільним від майна орендаря.

03.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1.1. Заборони Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України», а також будь-яким іншим особам, що діють за їх дорученням, до набрання рішенням у цій справі законної сили, доступ до нежитлового приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення № 1 (загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2( Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ) де знаходиться майно ТОВ «ТОП АССЕТ».

1.2. Заборони Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України», а також будь-яким іншим особам, що діють за їх дорученням, до набрання рішенням у цій справі законної сили вчиняти дії, які направленні на обмеження доступу Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» його працівникам, представникам до його майна, частини приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2( Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ), шляхом заборони:

- перешкоджанню вільному доступі, а також підйомі через ліфти до четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою: 01001, м. Київ, площа Спортивна, 1-А, працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» його представникам до майна товариства;

- обмеження електропостачання до частини приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення № 1 (загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2 ( Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ), в т.ч. електроенергії виробленої генераторами електричної енергії, що забезпечують постійне живлення електроенергією ТОК «Gulliver», за виключенням аварійної ситуації та відсутності електроенергії всього ТОК «Gulliver»;

- перешкоджанню вільному доступі до підземного паркінгу (поверх -2), як до укриттями цивільного захисту під час тривоги;

- зміни замків або пропускних кодів;

- відключення або блокування електронних перепусток;

- обмеження електропостачання мережевого з`єднання чи пропускного режиму;

- опечатування або блокування входів;

- вилучення, переміщення чи пошкодження документів, товаро-матеріальних цінностей, торгового обладнання робочих комп`ютерів, офісної техніки, сейфів, меблів тощо;

- вчинення будь-яких інших дій, що створюють перешкоди у володінні та користуванні.

1.3. Зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» та Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» забезпечити безпечне зберігання майна позивача у межах спірної частини приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2 (Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ) до остаточного вирішення спору судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» про забезпечення позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами здійснення відповідачами дій щодо обмеження доступу ТОВ «ТОП АССЕТ» до нежитлового приміщення та до майна останнього.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» звернулося 14.04.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 13.04.2026, у якій просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, та вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ТОВ «ТОП АССЕТ» до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ 00032129) та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ 00032112) про усунення перешкод у користуванні задля збереження майна позивача та підтримки господарської діяльності, а саме:

1.1. Заборонити Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ 00032129) та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ 00032112), а також будь яким іншим особам, що діють за їх дорученням, до набрання рішенням у цій справі законної сили, доступ до нежитлового приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2 (Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ), де знаходиться майно ТОВ «ТОП АССЕТ»;

1.2. Заборонити Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ 00032129) та Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ 00032112), а також будь яким іншим особам, що діють за їх дорученням, до набрання рішенням у цій справі законної сили вчиняти дії, які направленні на обмеження доступу Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» його працівникам, представникам до його майна, частини приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2 (Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ), шляхом заборони:

- перешкоджанню вільному доступі, а також підйомі через ліфти до четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою: 01001, м. Київ, площа Спортивна, 1-А, працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» його представникам до майна товариства;

- обмеження електропостачання до частини приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2 (Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ), в т.ч. електроенергії виробленої генераторами електричної енергії, що забезпечують постійне живлення електроенергією ТОК «Gulliver», за виключенням аварійної ситуації та відсутності електроенергії всього ТОК «Gulliver»;

- перешкоджанню вільному доступі до підземного паркінгу (поверх -2), як до укриттями цивільного захисту під час тривоги;

- зміни замків або пропускних кодів;

- відключення або блокування електронних перепусток;

- обмеження електропостачання мережевого з`єднання чи пропускного режиму;

- опечатування або блокування входів;

- вилучення, переміщення чи пошкодження документів, товаро- матеріальних цінностей, торгового обладнання робочих комп`ютерів, офісної техніки, сейфів, меблів тощо;

- вчинення будь-яких інших дій, що створюють перешкоди у володінні та користуванні;

1.3. Зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ 00032129) та Акціонерне товариство «Державний експортно імпортний банк України» (ЄДРПОУ 00032112) забезпечити безпечне зберігання майна Позивача у межах спірної частини приміщення ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху ТОК «Gulliver» за адресою: 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А) технічною площею 128,43 м2 (Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ) до остаточного вирішення спору судом.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, сформульовано висновки, що не відповідають обставинам справи.

Позивач зазначив, що ним надано достатньо доказів на підтвердження незаконних дій відповідачів та наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/2906/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя – Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, а саме надати докази, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

24.04.2026 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №910/2906/26 призначено на 20.05.2026. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26 (належним чином засвідчені копії позовної заяви з додатками та заяви про забезпечення позову з додатками, відзиви, пояснення, тощо).

05.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від АТ «Державний експортно-імпортний банк України» надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач-2 зазначив, що позивачем до заяви про забезпечення позову не було додано доказів на її обґрунтування.

Також відповідач-2 зазначив про те, що посилання позивача на інформацію, яка розміщена в мережі Інтернет, щодо припинення роботи БФК «Gulliver» з 31.10.2025 не є належним доказом підтвердження того, що станом на момент звернення позивача з заявою про забезпечення позову, останньому здійснюються перешкоди у доступі до приміщення або підтвердження того, що існують обставини, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Апелянтом не зазначено об`єктивних обставин та не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2026 по справі №757/8770/26-к до суду першої інстанції, а тому вказана ухвала не може бути прийнята на стадії апеляційної інстанції, оскільки подана з порушення вимог Господарського процесуального кодексу України.

06.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач-1 зазначив, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач є тотожними з його позовними вимогами, відтак задоволення заяви буде фактично зводитися до надання позивачу безперешкодного права володіння та користування спірним майном до вирішення спору по суті.

Товариством не обґрунтовано необхідність застосування заходів забезпечення та не надано доказів на підтвердження ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Також, відповідач-1 зазначає про те, що позивачем не доведено наявність у приміщеннях, власниками яких є відповідачі, майна, яке належить Товариству.

Крім того, позивачем не доведено вчинення відповідачами дій щодо вивезення, пошкодження або знищення будь-яких цінностей та майна Товариства.

Заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, є неспівмірними з позовними вимогами, оскільки порушують право власності відповідачів.

Відповідач-1 заперечує щодо долучення до матеріалів справи ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2026 у справі №757/8770/26-к (пр. 1-кс-14582/26), оскільки позивачем не наведено обґрунтованих підстав не подання вказаної ухвали до суду першої інстанції.

11.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26.

15.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОП АССЕТ” надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 15.05.2026, про забезпечення участі представника у судовому засіданні у справі №910/2906/26, призначеному на 20.05.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОП АССЕТ” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Судове засідання по справі №910/2906/26 у режимі відеоконференції відбудеться 20.05.2026, особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОП АССЕТ” – Півак Олександр Анатолійович.

У судове засідання 20.05.2026 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

Представник позивача у судовому засідання підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 залишити без змін.

Згідно до пункту 4 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Згідно із пунктами 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20 зазначила, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21 висловлено позицію, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Колегія суддів також враховує, що якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Також колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а керується власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (судом врахована позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22).

Отже, питання задоволення заяви про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру заявлених позовних вимог та обставин справи, а заявлений захід забезпечення позову має перебувати у зв`язку з предметом позовної вимоги.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що 01.07.2025 ТОВ "ТОП АССЕТ" уклало з ТОВ "ТРИ О" договір оренди №275/4-О (надалі – Договір оренди), за умовами якого ТОВ "ТОП АССЕТ" набуло у володіння та користування строком до 01 червня 2028 року нежитлове приміщення, розташоване у складі ТОК "Gulliver" за адресою: 01001, м. Київ, Спортивна площа, 1-А, а саме: частину площі ТОК, що становить 0,0175 приміщення №1(загальною площею 3768,4 м2) четвертого поверху, технічною площею 128,43 м2 (Блок D 029 відповідно до концепції 4-го (четвертого) поверху ТРЦ) (далі – Приміщення).

Орендоване приміщення використовується позивачем у межах господарської діяльності, а саме продаж побутової техніки та електротоварів під торговою маркою ЕLDORADO.

26.07.2025 право власності на ТОК "Gulliver" зареєстровано за AT "Ощадбанк" та AT "Укрексімбанк" (далі – Банки), які набули ТОК "Gulliver" (в тому числі, Приміщення) у спільну часткову власність як предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "ТРИ О" за консорціумним кредитним договором перед Банками.

23.12.2025, як зазначає позивач, ним отримало від АТ "Ощадбанк" вимогу від 22.12.2025 за вих.№55/2-09/1663787/2025 (далі - Вимога) про звільнення приміщення не пізніше ніж до 29.12.2025.

При цьому позивач наголошує, що 31.10.2025 охорона бізнес-центру, що діє під контролем або за дорученням Банків, блокувала доступ працівників ТОВ "ТОП АССЕТ" до орендованого приміщення, а також без попередження обмежено прохід на поверх, де розташований магазин позивача.

Із засобів масової інформації позивачу стало відомо про відкриття ТОК "Gulliver" з 01.02.2026.

Однак, 04.02.2026 працівниками магазину ЕLDORADO було виявлено встановлення замку представниками відповідача-1, у зв`язку з чим було обмежено доступ до магазину та розміщеного в магазині товару, який належить ТОВ "ТОП АССЕТ".

Як зазначає позивач, в результаті таких дій він позбавлений можливості користуватись приміщенням, майном і документацією, що розміщені в ньому, а також забезпечувати виконання своїх зобов`язань перед контрагентами.

З огляду на викладене, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду, оскільки на момент ухвалення рішення по суті, товарно-матеріальні цінності та майно позивача, до якого останній просить доступ, будуть вивезені, пошкоджені або знищені.

Оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача, з огляду на наступне.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, предметом позову є, визнання недійсним одностороннього правочину про припинення орендних відносин за договором оренди № 275/4-О від 01.07.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» (орендар); визнання за позивачем права володіння та користування (найму, оренди) нежитловим приміщенням; зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням.

При цьому, у заяві про забезпечення позову заявник, зокрема, просив заборонити відповідачам вчиняти дії, спрямовані на обмеження ТОВ «ТОП АССЕТ», його працівникам та контрагентам можливості володіння, користування та використання у господарській діяльності цих самих приміщень.

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Колегія суддів зазначає про те, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 21.01.2019 у справі № 902/483/18 та ухвалі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17, відповідно до якої недопустимим є вжиття заходів забезпечення позову, які фактично підміняють собою судове рішення у справі та вирішують спір по суті до його розгляду. Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідачів про те, що застосовані заходи забезпечення позову порушують баланс інтересів учасників справи та є неспівмірними. Як вбачається з матеріалів справи, на час вирішення питання про забезпечення позову за відповідачами зареєстровано право власності на Комплекс. Заборона особам, за якими зареєстровано право власності, вчиняти дії щодо такого майна на користь особи, чиє право користування є спірним і лише підлягає доведенню в судовому порядку, є непропорційним втручанням у майнові права банків. На стадії забезпечення позову захист оспорюваного права оренди не може мати вищий пріоритет, ніж наявне зареєстроване право власності.

Відтак, такі заходи забезпечення позову фактично зводяться до надання позивачу безперешкодного права володіння та користування спірним майном до вирішення спору по суті, тобто мають ознаки вирішення спору по суті та є тотожними заявленим позовним вимогам. Застосування таких заходів призводить до того, що позивач отримує доступ до приміщень та можливість їх використання так, ніби його позовні вимоги вже задоволені судом, що є неприпустимим на стадії забезпечення позову.

При цьому позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову (в частині заборони блокування доступу до приміщення та в частині зобов`язання відповідачів забезпечити зберігання майна позивача) істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення його оспорюваних прав у разі задоволення позову. Спір у цій справі стосується визнання права, що за своєю природою є вимогою немайнового характеру. У разі задоволення позову порушене право позивача буде відновлено на підставі судового рішення, а тимчасова неможливість користування приміщеннями може бути підставою для відшкодування збитків, а не для блокування прав власників шляхом забезпечення позову.

Також колегія суддів зазначає про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами необхідність вжиття заходів забезпечення позову в частині заборони припинення чи обмеження постачання до нежитлового приміщення електроенергії, теплоносія, води та водовідведення (каналізації).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що долучені позивачем до позову та матеріалів заяви про вжиття заходів забезпечення позову документи (згідно наведених у позові та заяві додатків), не є тими доказами в розумінні ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження обґрунтованості доводів, які покладені заявником в обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві.

Відтак, суд першої інстанції з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували наведені у заяві про забезпечення позову обставини щодо обмеження доступу до орендованих приміщень чи до майна, належного позивачу, а також щодо обмеження постачання до нежитлового приміщення електроенергії, теплоносія, води та водовідведення (каналізації) станом на дату подачі заяви.

Щодо вимоги позивача про забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідачів забезпечити зберігання майна позивача, яке знаходиться в орендованому приміщенні, то такий вид забезпечення позову не може бути застосований у даній справі, оскільки предметом спору є визнання за позивачем права володіння та користування (найму, оренди) спірним нежитловим приміщенням, тобто обставини справи стосуються можливості користування приміщенням, тоді як забезпечення позову стосується майна, яке в ньому розташоване, і яке не є предметом позову.

Самі лише твердження апелянта про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення в разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та надання обґрунтувань – не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що заява позивача про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку, що відповідачі діють з метою унеможливлення виконання рішення суду у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» про забезпечення позову.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.

Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновку місцевого господарського суду щодо відмови у задоволені заяви про забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, враховані судом, проте не впливають на вирішення спору у даній справі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 06.04.2026, постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим має бути залишена без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП АССЕТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі №910/2906/26 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 про забезпечення позову у справі №910/2906/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текс постанови підписаний 09.06.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров