Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №911/1067/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2026 р. Справа№ 911/1067/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

представники учасників справи у судове засідання 20.05.2026 не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» на ухвалу Господарського суду Київської області від 16.04.2026 про відмову у забезпеченні позову

у справі №911/1067/26 (суддя Смірнов О.Г.)

за позовом Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці»

до Української міської ради

про скасування державної реєстрації земельних ділянок

В С Т А Н О В И В:

Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» (далі – позивач, Кооператив) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Української міської ради (далі – відповідач, Рада) про скасування державної реєстрації земельних ділянок, які розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а саме:

- площею 0,1697 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0127;

- площею 0,0939 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0128;

- площею 0,2465 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0130;

- площею 0,1286 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0132;

- площею 0,1383 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0133;

- площею 0,1953 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0134;

- площею 0,1776 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0135;

- площею 0,2112 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0139;

- площею 0,1927 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0140.

Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем 27.04.2004 укладено договір оренди, посвідчений державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори Антонченко О.В. за реєстровим №1449.

Відповідно до умов вказаного договору, позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 1,118 га, розташовану на території Української міської ради через дорогу від Садівницького товариства «Стугна-1» та урізом води річки Стугна, згідно викопіювання про виділення земель для передачі в оренду.

Вказаний договір оренди був зареєстрований відповідно до чинного законодавства.

Земельній ділянці площею 1,118 га, яка передана в оренду позивачу, не було присвоєно кадастровий номер.

Так, позивачу при оформлені документів, необхідних для отримання кадастрового номеру, стало відомо про те, що земельним ділянкам, які межують із земельною ділянкою, переданою останньому в оренду, було присвоєно кадастрові номери (3223151000:06:014:0127; 3223151000:06:014:0128; 3223151000:06:014:0130; 3223151000:06:014:0132; 3223151000:06:014:0133; 3223151000:06:014:0134; 3223151000:06:014:0135; 3223151000:06:014:0139; 3223151000:06:014:0140).

При цьому, рішеннями №РВ-0500000512026 від 06.01.2026 та №РВ-6500000122026 від 06.01.2026 відмовлено Кооперативу у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо орендованої земельної ділянки у зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки перетинаються із земельною ділянкою переданою в оренду та рекомендовано усунути перетин із земельними ділянками з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0127; 3223151000:06:014:0128; 3223151000:06:014:0130; 3223151000:06:014:0132; 3223151000:06:014:0133; 3223151000:06:014:0134; 3223151000:06:014:0135; 3223151000:06:014:0139; 3223151000:06:014:0140.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони Українській міській раді приймати будь-які рішення та вчиняти будь-які дії щодо земельних ділянок, що розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей: площею 0, 1697 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0127; площею 0, 0939 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0128; площею 0, 2465 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0130; площею 0, 1286 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0132; площею 0, 1383 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0133; площею 0, 1953 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0134; площею 0, 1776 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0135; площею 0, 2112 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0139; площею 0, 1927 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0140;

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим суб`єктам державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо вказаних земельних ділянок.

Заява мотивована тим, що відповідач, як власник спірних земельних ділянок, може у будь-який момент розпорядитись ними на власний розсуд, зокрема здійснити їх відчуження, поділ, об?єднання або передати їх в користування третій особі.

Враховуючи, що відповідач не визнає право оренди позивача, існує ризик, що земельні ділянки, які є предметом спору, припинять своє існування станом на момент винесення судом рішення у даній справі або будуть передані в користування третім особам.

Відтак, невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення судом позову, а права позивача не будуть відновлені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» про забезпечення позову у справі №911/1067/26 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами не доведено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування визначеного позивачем способу забезпечення позову та які б свідчили про вчинення відповідачем дій, що унеможливлять виконання судового рішення у даній справі.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що заборона відповідачу приймати будь-які рішення та вчиняти будь-які дії щодо спірних земельних ділянок є надмірною та неспівмірною, оскільки перешкоджатиме Раді у виконанні своїх обов`язків, та становитиме втручання в компетенцію органу місцевого самоврядування як власника земельних ділянок.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» звернувся 22.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 22.04.2026, у якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 16.04.2026 та задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, що розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення: для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей: площею 0,1697 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0127; площею 0,0939 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0128; площею 0,2465 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0130; площею 0,1286 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0132; площею 0,1383 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0133; площею 0,1953 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0134; площею 0,1776 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0135; площею 0,2112 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0139: площею 0,1927 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0140, та заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим суб`єктам державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо вказаних земельних ділянок.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Позивач посилається на те, що ним було надано достатньо доказів на підтвердження необхідності накладення арешту на земельні ділянки, зокрема лист відповідача від 30.12.2025 №27/9-25, рішення від 06.01.2026№РВ-0500000512026 та №РВ-6500000122026, а також публікацію на офіційному веб-сайті Української міської ради проектів рішень про затвердження технічної документації щодо інвентаризації земель Ради.

Крім того, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном (земельною ділянкою) свідчить про застосування судом першої інстанції завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Відповідач у разі накладення арешту на земельні ділянки, лише буде обмежений у можливості здійснювати їх поділ, об`єднання та відчуження на користь інших осіб, а тому невжиття заходів забезпечення позову спричинить настання негативних наслідків, які значно перевищують потенційні негативні наслідки від таких заходів для відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/1067/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя – Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» на ухвалу Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/1067/26. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №911/1067/26 призначено на 20.05.2026. Витребувано у Господарського суду Київської області матеріали оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/1067/26 (належним чином засвідчені копії позовної заяви з додатками та заяви про забезпечення позову з додатками, відзиви, пояснення, тощо).

06.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/1067/26.

20.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.

У судове засідання 20.05.2026 представники учасників справи не з`явилися, про час, дату та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та заяви позивача про розгляд справи за відсутності його представників, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники позивача та відповідача, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» та Української міської ради.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 255 ГПК України ухвала суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову, може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України передбачено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 137 ГПК України); забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 137 ГПК України); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4 частини першої статті 137 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (пункт 46 постанови).

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (пункт 47 постанови).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

За загальним правилом достатнім обґрунтуванням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас законом не визначено вичерпного переліку доказів, які особа повинна надати суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність реальної загрози для ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся / має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать, що невжиття таких заходів суттєво ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

Колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, як заборона Українській міській раді приймати будь-які рішення та вчиняти будь-які дії щодо спірних земельних ділянок, а також заборона державним реєстраторам та іншим суб?єктам державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо спірних земельних ділянок.

Як зазначено апелянтом, Рада є власником спірних земельних ділянок та може розпоряджатися ними, однак позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не доведено вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на відчуження, поділ, об?єднання та/або передачу у користування третім особам належних йому земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що наявність у відповідача, як власника спірних земельних ділянок, права розпоряджатися ділянками на власний розсуд, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки без долучення відповідних доказів та надання обґрунтувань, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення в даній справі у випадку задоволення позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що відповідачем не визнається право оренди позивача на земельну ділянку площею 1,118 га, розташовану на території Української міської ради через дорогу від Садівницького товариства «Стугна-1» та урізом води річки Стугна, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки право оренди позивача на вказану земельну ділянку не є предметом розгляді даної справи.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборони Українській міській раді приймати будь-які рішення щодо спірних земельних ділянок, відносяться до кола повноважень останньої як органу, що здійснює функції власника майна, натомість як задоволення заяви позивача про вжиття вказаного заходу забезпечення може спричинити втручання у діяльність органу місцевого самоврядування щодо реалізації міською радою розпорядчих повноважень щодо земельних ділянок, яка регламентована законодавчими приписами.

Забезпечення позову пов`язане з реалізацією судом повноважень, які мають дискреційний характер. Водночас, оскільки така дискреція має наслідком обмеження певних прав іншої особи, вона не може носити абсолютний характер, її підґрунтям повинні бути об`єктивні дані, а не виключно внутрішнє сприйняття заявником поведінки відповідача як такої, що спрямована на створення перешкод у виконанні майбутнього рішення.

При цьому, колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта та вимог апеляційної скарги про необхідність застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, оскільки при поданні до суду першої інстанції заяви про застосування заходів забезпечення позову, позивач не просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки, відтак вказаний вид забезпечення позову не був предметом розгляду у місцевому господарському суді.

Самі лише твердження апелянта про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення в разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та надання обґрунтувань – не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм процесуального права на яких наголошує скаржник – як підставу для скасування ухвали суду першої інстанції.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.

Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржників, викладені в апеляційній скарзі, враховані судом, проте не впливають на вирішення спору у даній справі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Київської області від 16.04.2026, постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим має бути залишена без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Стугна-1» Управління південно-західної залізниці» на ухвалу Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/1067/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/1067/26 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 16.04.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/1067/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текс постанови підписаний 09.06.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров