Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №915/233/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/233/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від прокуратури – Йощенко Т.В.,

від Миколаївської міської ради – участі не брали,

від Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради – участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" – участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2026 про забезпечення позову, прийняту суддею Ільєвою Л.М., м. Миколаїв, повний текст складено 16.03.2026,

у справі №915/233/26

за позовом: виконувача обов`язків керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 2 030 423,23 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 р. виконувач обов`язків керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", в якому просив визнати недійсними додаткові угоди №2 від 31.12.2024 (в частині продовження строку виконання робіт), №5 від 30.05.2025, №6 від 29.08.2025, №7 від 20.10.2025 до договору підряду №6-т від 20.06.2024, укладеного між Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", а також стягнути з відповідача на користь місцевого бюджету в особі Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради штрафні санкції (пеню) у сумі 2030423,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваними додатковими угодами до договору підряду №6-т від 20.06.2024 незаконно, тобто за відсутності належного документального підтвердження наявності об`єктивних підстав, продовжено строк виконання робіт, обумовлених вказаним договором, укладеним в межах процедури проведення державних закупівель, що зумовлює необхідність визнання їх недійсними та стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе за вказаним договором зобов`язань в частині своєчасного виконання робіт.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 09.03.2026 відкрито провадження у справі №915/233/26.

13.03.2026 до суду першої інстанції від керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява про забезпечення позову №51-50-2396ВИХ-26 від 13.03.2026 (вх.№3371/26 від 13.03.2026), в якій останній просив накласти арешт на грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачу, у розмірі 2030423,23 грн, які знаходяться у банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж".

В обґрунтування даної заяви прокурор послався на те, що невжиття заходів щодо накладення арешту на грошові кошти відповідача може утруднити або унеможливити виконання рішення суду про задоволення позову у разі його ухвалення, враховуючи, що у межах цієї справи заявлено майнові вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2026 у справі №915/233/26 (суддя Ільєва Л.М.) частково задоволено заяву керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову №51-50-2396ВИХ-26 від 13.03.2026 (вх.№3371/26 від 13.03.2026); накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" та знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", у межах суми позову – 2030423,23 грн.

Вказана ухвала суду мотивована тим, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться у нього, в межах суми стягнення цілком відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, а також доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття такого заходу. Поряд з цим, вимоги заяви прокурора щодо накладення арешту на кошти, які підлягають сплаті відповідачу, є необґрунтованими, оскільки заявником не надано доказів наявності між відповідачем та іншими особами правовідносин, за якими останньому мають бути сплачені відповідні кошти, беручи до уваги також і те, що такі кошти знаходяться у третіх осіб, а не у Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж".

Не погодившись з вищенаведеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2026 у справі №915/233/26 та відмовити у задоволенні заяви керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову №51-50-2396ВИХ-26 від 13.03.2026 (вх.№3371/26 від 13.03.2026).

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що накладення арешту на належні відповідачеві грошові кошти є непропорційним тягарем для нього, тим більше, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" не вживаються та не вживались будь-які дії, спрямовані на відчуження належного йому майна, натомість, з огляду на суспільне значення активно здійснюваної відповідачем в умовах правового режиму воєнного стану господарської діяльності щодо виконання будівельних робіт, вартість яких значно перевищує суму заявлених позовних вимог, арешт коштів на рахунках останнього матиме негативні наслідки не лише для нього, а й для замовників зазначених робіт (територіальних громад). Крім того, апелянт зазначає, що спірні правовідносини виникли внаслідок укладення додаткових угод, які прокурор вважає незаконними, а заявлені у цій справі майнові вимоги стосуються стягнення неустойки, право на нарахування якої виникне виключно у разі визнання додаткових угод недійсними, між тим питання правомірності останніх буде вирішено лише за результатом розгляду спору по суті, у зв`язку з чим накладення арешту є передчасним та недоцільним.

У відзиві на апеляційну скаргу №51-50-4068ВИХ-26 від 16.04.2026 (вх.№1145/26/Д1 від 16.04.2026) керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2026 про забезпечення позову у справі №915/233/26 – залишити без змін, посилаючись на правомірність застосованих заходів забезпечення позову, оскільки однією з позовних вимог у цій справі виступає вимога майнового характеру, у разі задоволення якої відповідне судове рішення вимагатиме примусового виконання і таке виконання в майбутньому безпосередньо буде залежати від обставини наявності у боржника необхідної суми грошових коштів, при цьому накладений арешт не призведе до втручання у господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", натомість лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування коштами виключно у розмірі заявленої до стягнення суми.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 07.04.2026 у справі №915/233/26 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 22.04.2026.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2026 про забезпечення позову у справі №915/233/26 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 09.06.2026 об 11:30.

У судовому засіданні 09.06.2026 прокурор висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники Миколаївської міської ради, Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (т.2 а.с.175-177), при цьому апелянт подав до суду апеляційної інстанції заяву б/н від 05.06.2026 (вх.№1145/26/Д3 від 08.06.2026) про розгляд справи за відсутності його представника.

Миколаївська міська рада та Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження ухвали на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд – це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Крім того, можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову у спорі про стягнення грошових коштів (у майновому спорі) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження апелянта про передчасність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі до закінчення розгляду по суті позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад, надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанови Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21 та від 11.05.2026 у справі №910/16013/25).

У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Отже, можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" необхідну суму грошових коштів, а відтак застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов`язане із предметом позову. При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.08.2019 у справі №910/3802/19.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги щодо співмірності таких заходів, а саме: шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", саме в межах ціни позову, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні вищенаведеного товариства, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах оскарження ухвали жодного доказу на підтвердження того, що заявлений прокурором та, відповідно, накладений місцевим господарським судом арешт на грошові кошти перешкоджає господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", беручи до уваги те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи грошові кошти зникнуть або їх сума зменшиться, позивачі у разі задоволення позову не зможуть домогтися виконання рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок Господарського суду Миколаївської області про те, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" у межах суми позовних вимог у розмірі 2030423,23 грн є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими прокурором вимогами та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зауважує, що вищенаведений захід забезпечення позову носить тимчасовий характер та має наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Оцінюючи доводи апелянта про надмірність втручання у його майнові права, колегія суддів враховує, що принцип пропорційності передбачає необхідність оцінки не лише обмежень, які виникають для відповідача, але й наслідків, які можуть настати для позивача у разі невжиття відповідних заходів. У даному випадку тимчасове обмеження права розпорядження частиною грошових коштів відповідача у межах ціни позову є значно менш обтяжливим заходом порівняно з ризиком повної втрати можливості реального виконання судового рішення у майбутньому. Тому баланс інтересів сторін у цій справі об`єктивно схиляється на користь збереження існуючого майнового стану до остаточного вирішення спору, оскільки потенційні негативні наслідки від невжиття заходів забезпечення є істотно більш значними, ніж тимчасові обмеження, встановлені оскаржуваною ухвалою.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж", оскільки не зумовлюють списання коштів з банківських рахунків відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у останнього відповідного обов`язку з виконання рішення суду. Саме тому втручання у майнову сферу відповідача є мінімальним із усіх можливих заходів, здатних забезпечити реальне виконання майбутнього судового рішення. Натомість наслідки невжиття відповідного заходу можуть виявитися незворотними для позивачів, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів на момент виконання рішення суду унеможливить досягнення мети судового захисту.

Посилання апелянта на недоведеність позивачем необхідності застосування запропонованого ним заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, адже такі доводи відповідача ґрунтуються на суб`єктивному та помилковому уявленні скаржника про розподіл тягаря доказування обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, між тим, як зазначалося вище, відповідно до сталої та релевантної практики Верховного Суду саме відповідач повинен доводити недоцільність чи неспівмірність заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в межах розгляду майнового спору про стягнення коштів, у той час як замість цього останній фактично вимагає встановити для позивача заздалегідь недосяжний стандарт доказування очевидних речей, а саме: нічим не обмеженої можливості відповідача у будь-який момент розпорядитися належним йому на праві власності майном. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не встановлює існування обставин із достовірністю, необхідною для вирішення спору по суті. На відміну від розгляду справи по суті, де суд надає остаточну оцінку доказам та встановлює юридичні факти, під час розгляду заяви про забезпечення позову достатнім є встановлення наявності обґрунтованої ймовірності виникнення перешкод для ефективного виконання майбутнього судового рішення. Тому доводи апелянта фактично зводяться до вимоги застосувати на стадії забезпечення позову такий самий стандарт доказування, який використовується під час ухвалення рішення по суті спору, що не узгоджується ні з природою інституту забезпечення позову, ні з його превентивною функцією. Очікування настання обставин, які вже безпосередньо свідчитимуть про неможливість виконання рішення суду, фактично нівелювало б саму мету забезпечення позову як процесуального механізму попередження таких наслідків.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що забезпечення позову не може ставитися у залежність від необхідності доведення заявником майбутньої недобросовісної поведінки відповідача, оскільки така вимога фактично означала б необхідність доведення обставин, які ще не настали. Інститут забезпечення позову покликаний реагувати саме на ризик виникнення несприятливих наслідків у майбутньому, а не на вже реалізовані випадки ухилення від виконання судового рішення. Тому відсутність доказів відчуження відповідачем активів або вчинення інших дій щодо уникнення виконання можливого рішення суду не свідчить про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Сам по собі факт перебування на виконанні у відповідача будівельних робіт на підставі окремих підрядних договорів, які додані до апеляційної скарги і договірна ціна за якими перевищує ціну позову у цій справі, не свідчить про те, що відповідні суми коштів, вказані в якості вартості виконаних робіт за вищенаведеними договорами, перебуватимуть на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" станом на момент виконання рішення про задоволення позову у даній справі у разі його ухвалення судом. При цьому грошові кошти як мобільний та оборотоздатний актив можуть бути використані, витрачені, перераховані або іншим чином вибути з володіння особи у будь-який момент здійснення господарської діяльності. Вказана обставина має об`єктивний характер та не потребує окремого доказування, оскільки випливає із самої правової природи грошових коштів як об`єкта цивільних прав. За таких умов ризик утруднення виконання майбутнього рішення суду у цій справі є не абстрактним чи гіпотетичним, а безпосередньо пов`язаним із предметом заявленої до стягнення суми та характером майна, на яке накладено арешт. Більше того, скаржник не надав жодного доказу, який би відображав відомості про рух коштів на його рахунках, про всі відкриті рахунки тощо, які б підтверджували регулярність та систематичність надходження на рахунки останнього грошових коштів від здійснення господарської діяльності, у тому числі і на підставі наданих ним договорів підряду. Не надано скаржником і доказів наявності майна, вартість якого очевидно перевищує суму заявлених позовних вимог, або будь-яких інших доказів, які б свідчили про гарантовану можливість виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Південно-західний апеляційний господарський суд враховує також суперечливість доводів апеляційної скарги. Так, апелянт стверджує про повну відсутність будь-яких ризиків утруднення виконання майбутнього рішення суду, але водночас посилається на необхідність використання належних йому грошових коштів для фінансування поточної господарської діяльності та виконання інших договірних зобов`язань. Проте сама по собі необхідність постійного використання грошових коштів у господарському обороті свідчить про їх безперервний рух та зміну майнового стану суб`єкта господарювання, що, власне, і обумовлює існування ризику відсутності у майбутньому необхідного обсягу коштів для добровільного виконання судового рішення. Таким чином, наведені апелянтом доводи не спростовують висновки суду першої інстанції щодо необхідності забезпечення позову, а, навпаки, підтверджують об`єктивне існування тих ризиків, на запобігання яким спрямований застосований захід забезпечення.

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" про те, що ним активно здійснюється господарська діяльність з виконання будівельних робіт, у зв`язку з чим арешт коштів на рахунках останнього матиме негативні наслідки для замовників зазначених робіт (територіальних громад), відхиляються апеляційним господарським судом, адже апелянт не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову порушує права третіх осіб (контрагентів відповідача).

Колегія суддів також враховує, що апелянт, посилаючись на виконання будівельних робіт для територіальних громад та суспільну важливість таких робіт в умовах воєнного стану, не надав жодного належного та допустимого доказу того, що накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову фактично унеможливлює виконання відповідних договорів або призводить до припинення його господарської діяльності. Саме по собі здійснення суб`єктом господарювання підприємницької діяльності, у тому числі пов`язаної з виконанням робіт за бюджетні кошти, не виключає можливості застосування до нього заходів забезпечення позову та не створює для такого суб`єкта привілеїв порівняно з іншими учасниками господарського обороту. При цьому відповідачем не подано доказів ні розміру залишків коштів на рахунках, ні структури всіх своїх активів, ні документів, які б свідчили про те, що арешт коштів у межах ціни позову охоплює усі наявні у нього грошові ресурси або позбавляє його можливості виконувати поточні договірні зобов`язання. Відсутність таких доказів не дає підстав для висновку про порушення принципу співмірності або про надмірне втручання суду у господарську діяльність відповідача.

Відтак доводи скаржника щодо необхідності застосування запропонованих ним заходів забезпечення позову фактично зводяться до можливих наслідків блокування його господарської діяльності у вигляді невиконання ним своїх обов`язків перед іншими особами, але таке є ризиком підприємницької діяльності кожного, хто є суб`єктом підприємницької діяльності, про що Верховний Суд наголосив у постанові від 19.02.2025 у справі №916/4912/24.

З огляду на викладене, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" та знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, у межах суми позову – 2030423,23 грн.

Таким чином, беручи до уваги те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 16.03.2026 про забезпечення позову у справі №915/233/26 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Буд-Монтаж" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2026 про забезпечення позову у справі №915/233/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук