Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №916/3426/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3426/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року суддя першої інстанції Цісельський О.В. повний текст складено та підписано 17.03.2026

у справі № 916/3426/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик», м. Одеса

про стягнення 170 690 грн 93 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м.Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик», м.Одеса про стягнення 170 690 грн. 93 коп., у тому числі: основний борг у сумі 61 002 грн 95 коп., пеня в сумі 54 788 грн 29 коп., 3% річних у сумі 13 969 грн 83 коп., інфляційні втрати в сумі 40 929 грн 86 коп., а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» своїх зобов`язань за договором №1544-ПСО-23 постачання природного газу від 20.12.2022 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем у період з грудня 2022 року по березень 2023 року природного газу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі №916/3426/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» (65005, м. Одеса, вул. Степова, №23/25, код ЄДРПОУ 33313640) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) суму основної заборгованості в розмірі 61 002 (шістдесят одна тисяча дві) грн 95 коп., інфляційні втрати в розмірі 34 812 (тридцять чотири тисячі вісімсот дванадцять) грн 96 коп., 3% річних в розмірі 8 600 (вісім тисяч шістсот) грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 1 481 (одна тисяча чотириста вісімдесят одна) грн 85 коп. В задоволенні решти позову – відмовлено.

Зробивши такий висновок, місцевий суд виходив з того, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк, визначений договором, суд дійшов висновку, що доведеними, обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, є позовні вимоги про стягнення з відповідача 61 002 грн 95 коп. основного боргу, 34 812 грн 96 коп. інфляційних втрат та 8 600 грн 43 коп. 3 % річних, які відповідачем не спростовані, а, відтак, підлягають задоволенню в цій частині, натомість в решті позову суд відмовив з підстав неправомірності здійснення таких нарахувань.

Частково відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що ОСББ є колективним побутовим споживачем, тому встановлена Кабінетом Міністрів України (як в редакції від 27.04.2023, так і в редакціях від 30.12.2023, від 06.06.2025) заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на відповідача, як Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ з рішенням суду першої інстанції частково не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі №916/3426/25 та відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі № 916/3426/25 в частині щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, прийняти нове рішення в оскаржуваній частині, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» про стягнення 66 274 грн 59 коп. заборгованості, у тому числі: - пені у сумі 54 788 грн 29 коп.; - трьох процентів річних у сумі 5 369 грн 40 коп.; - інфляційні втрати у сумі 6 116 грн 90 коп., судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі, а також здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач отримував житлово-комунальні послуги та, відповідно до приписів розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020, які забороняють нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, відмовив в задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», абзацу 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 № 206 та з порушенням норм процесуального права, а саме, ст. 126, 129, 236, 238, 239, 331 Господарського процесуального кодексу України, які призвели, до неправильного вирішення справи, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд вважав встановленими.

Апелянт зазначає, що позивач не надавав, а відповідач не отримував житлово- комунальні послуги, оскільки зазначений договір регулює правовідносини між сторонами, в результаті яких позивач, як постачальник, поставляє споживачеві природний газ для власних потреб відповідача, з огляду на що підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відсутні.

У зв`язку з чим апелянт вказує, що також безпідставним є посилання суду першої інстанції на дію для відповідача положень пункту 4 частини 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Також, апелянт зазначає, що в частині щодо застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», в частині звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання, слід зазначити, що норми цієї Постанови не підлягають застосуванню у цих правовідносинах.

В той же час, відповідач не є населенням в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету Міністрів України №206, а є юридичною особою у відповідності до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах права, які регулюють спірні правовідносини, не відповідає вимогам статті 179, 184 Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому підлягає скасуванню у вказаній частині.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі № 916/3426/25, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму.

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/3426/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 170 690 грн 93 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі №916/3426/25 оскаржуваній частині не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі №916/3426/25 в оскаржуваній частині не потребує скасування, виходячи з наступного.

Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі №916/3426/25Б оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: пені у сумі 54 788 грн 29 коп.;- трьох процентів річних у сумі 5 369 грн 40 коп.; - інфляційні втрати у сумі 6 116 грн 90 коп., при цьому, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 61 002 грн 95 коп. апелянтом не оскаржується, а суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому апеляційним господарським судом в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/3426/25 виключно в частині позовних вимог про стягнення: пені у сумі 54 788 грн 29 коп.; - трьох процентів річних у сумі 5 36 грн 40 коп.; - інфляційних втрат у сумі 6 116 грн 90 коп.

В іншій частині оскаржуване рішення колегією суддів не переглядається.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

20.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник, позивач, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» (споживач, відповідач, ОСББ «Степовик») укладено договір постачання природного газу № 1544-ПСО-23.

За умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1) пункту 4 Положення (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку або житлово-будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків) природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.

Згідно з п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу з листопада 2022 року по березень 2023 року (включно), в кількості 52750 тис. куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди), зокрема, у грудні 2022 року 13,900 тис. куб.м., у січні 2023 року 14,550 тис. куб.м., у лютому 2023 року 12,600 тис. куб.м., у березні 2023 року 11,700 тис. куб.м.

За умовами п. 2.2.1 договору обсяг І (фіксований) природного газу використовується споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб.

Споживач самостійно зазначає в п. 2.1. замовлені обсяги природного газу. При цьому, значення обсягу І (фіксований) споживач визначає самостійно на підставі своїх прогнозних даних (п. 2.2.2 Договору).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Згідно з п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

За змістом п. 3.5. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акти), підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на обсяг І (фіксований), акт на обсяг ІІІ (фіксований) та акт на Обсяг II. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пп. 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість (підп. 3.5.1.). Постачальник протягом 3-х робочих днів з дати одержання актів зобов`язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником постачальника. Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими (підп. 3.5.4.).

Підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. договору сторони погодили, що ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як обсяг І (фіксований) за 1000 куб.м газу з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583,89 грн.

За умовами п. 4.3. договору, загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.

Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього договору (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 5.3 договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Згідно із п. 5.4. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.

Підпунктами 4 пунктів 6.2., 6.3. договору передбачено, що споживач зобов`язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором та використовувати його відповідно до умов пп. 2.2.1 цього договору, а постачальник, у свою чергу, має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.

За умовами п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності), а в частині зобов`язань постачальника щодо передачі природного газу відповідно до п. 2.1. договору після настання відкладальних обставин згідно зі ст. 212 Цивільного кодексу України. Договір діє до 31 березня 2023 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. договору).

Даний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками обох сторін.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 1544-ПСО-23 від 20.12.2022 позивачем у період з грудня 2022 року по березень 2023 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 304 591грн 67 коп., на підтвердження чого сторонами були складені та підписані наступні акти приймання-передачі природного газу: від 31.12.2022 (з урахуванням обсягу споживання І: 10,525 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 79 820 грн 41 коп. з ПДВ; від 31.01.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 9,27700 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 70 355 грн 72 коп. з ПДВ; від 28.02.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 10,33500 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 78 379 грн 48 коп. з ПДВ; від 31.03.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 10,02600 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 76 036 грн 06 коп. з ПДВ.

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані, зокрема, представником відповідача та скріплені відтиском печатки підприємства.

Судом встановлено, що відповідач поставлений позивачем природний газ оплатив частково, а саме, в сумі 243 588 грн 72 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру документів щодо надходження коштів за загальний період з 20.12.2022 по 01.08.2025, довідкою ПАТ АБ «Укргазбанк» №15932/19023/2024 від 28.06.2024 щодо надходження від відповідача коштів на поточний рахунок позивача та розрахунком суми основного боргу, наданого позивачем. Відтак, розмір несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 61 002 грн 95 коп.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення оплати в повному обсязі за поставлений природний газ за період з грудня 2022 року до березня 2023 року, позивач здійснив нарахування пені в сумі 54 788 грн 29 коп., 3% річних в сумі 13 969 грн 83 коп., інфляційних втрат в сумі 40 929 грн 86 коп. та звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 170 690 грн 93 коп.

Інших письмових доказів матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання природного газу у загальному розмірі 170 690 грн 93 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до Закону України №4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.

Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми Господарського кодексу України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Господарським кодексом визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, (втратив чинність та підлягає застосуванню тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.699 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827 «Про затвердження Правил постачання природного газу», постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.

Згідно з п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки природного газу, правове регулювання якого визначено, зокрема, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №2496 від 30.09.2015.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто, при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Отже, у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є постачальником природного газу, а Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» - споживачем.

Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено, що укладений між сторонами договір №1544-ПСО-23 від 20.12.2022 за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 Цивільного кодексу України, він є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Даним договором сторони врегулювали кількість та фізико-хімічні показники природного газу, що постачається (розділ 2), порядок та умови передачі природного газу (розділ 3), ціну (розділ 4), порядок та умови проведення розрахунків (розділ 5), права та обов`язки сторін (розділ 6) та інші умови.

Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником, доведено виконання належим чином взятих на себе за укладеним договором зобов`язань та постачання відповідачу протягом спірного періоду природного газу загальною вартістю 304 591 грн 67 коп., що підтверджується підписаними між сторонами без заперечень та/або зауважень актами приймання-передачі.

Матеріали справи не містять будь-яких заперечень щодо обсягів споживання відповідачем природного газу, факт постачання природного газу у визначених обсягах за спірний період відповідачем не спростовано. Відповідач не надає будь-яких доказів про те, що ним отримано природний газ за договором в іншому обсязі, ніж стверджує позивач, а відомості позивача є недостовірними. Відповідач також не звертався до суду щодо врегулювання розбіжностей обсягів спожитого ним природного газу.

Зважаючи на погоджені сторонами умови договору щодо порядку та строків проведення розрахунків, строк оплати постачання природного газу за актами приймання-передачі є таким, що настав.

В свою чергу, колегія суддів вважає правомірним встановлення судом першої інстанції, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик», як споживач, в порушення приписів статей 525, 526, 610, 629, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України та умов договору, оплату за переданий газ здійснювало несвоєчасно та не виконало зобов`язання у строки, визначені договором, не дивлячись на приписи частини 1 статті 530, частини 1 статті 692, частини 1 статті 712, частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України та погоджені пунктом 5.1 договору умови.

Відтак, також вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, з порушенням термінів такої оплати.

В свою чергу, відповідач взяті на себе договірні зобов`язання виконав лише частково та сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 243 588 грн 72 грн, тому у відповідача наявна перед ним заборгованість у розмірі 61 002 грн 95 коп. Доказів сплати спірної заборгованості судам не надано, наявність заборгованості відповідачем не спростовано та матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, враховуючи, що своєчасна оплата поставленого ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природного газу є одним з основних обов`язків Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик», належне виконання якого вимагається договором та законом, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч вимог ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем за договором №1544-ПСО-23 постачання природного газу від 20.12.2022 за спожитий природний газ у грудні 2022 року - березні 2023 року на загальну суму 61 002 грн 95 коп., а також доказів, які б свідчили про сплату відповідачем вказаної заборгованості, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність такого боргу у відповідача.

Одночасно з цим, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Як вже було зазначено вище за текстом постанови, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Так, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 13 969 грн 83 коп. (за загальні періоди з 16.02.2023 по 31.07.2025) та інфляційні втрати в сумі 40 929 грн 86 коп. (за загальний період з 01.03.2023 по 30.06.2025).

Разом з тим, оцінюючи зазначені вимоги позивача, апеляційний господарський суд вважає правомірним врахування судом першої інстанції того, що згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

За змістом ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі - об`єднання) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Відповідно до частини сьомої статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що об`єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави дійти колегії суддів висновку, що ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб`єктом господарювання. Об`єднання не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа воно не має свого власного споживання. Природний газ, що постачається в багатоквартирний будинок використовується задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема, роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників (теплопостачання, гарячого водопостачання і інше).

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем. Відповідач задовольняючи потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з позивачем (постачальником за договором) фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.

Відтак, суд апеляційної інстанції висновує, що ОСББ є колективним побутовим споживачем, тобто, юридичною особою, що об`єднує споживачів - власників жилих та нежилих приміщень у будинку та діє в інтересах фізичних осіб - власників квартир, які використовують поставлений позивачем газ виключно для своїх побутових потреб (надані відповідачем послуги з опалення та постачання гарячої води населенню). Подібні за змістом висновки містять в постановах Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №916/2778/24, від 06.08.2025 у справі №910/9749/24, а також у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і станом на дату ухвалення даного рішення встановлений до 04.05.2026.

В заявлений позивачем період нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат діяла Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 в трьох редакціях: від 27.04.2023, від 30.12.2023 та від 06.06.2025). Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (чинною на дату виникнення правовідносин) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 (як в редакції від 30.12.2023, так і в редакції від 06.06.2025) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (в редакції від 30.12.2023 - Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Верховний Суд у постанові від 16.10.2025 у справі №914/2380/24 дійшов висновку, що відповідач (ОСББ) згідно з нормами чинного законодавства є юридичною особою, яка утворена шляхом об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, з метою сприяння в отриманні співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема, комунальних послуг, які включають в себе і постачання та розподіл природного газу (теплової енергії). При цьому така теплова енергія постачається у багатоквартирний будинок (будинки) виключно для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників будинків. Відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 прямо не забороняють нарахування ОСББ, які є юридичними особами, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат. Проте, колегія суддів звертає увагу, що ОСББ є неприбутковою організацією, створеною мешканцями будинку (населенням) для забезпечення таких мешканців комунальними послугами. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про застосування постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 до спірних правовідносин.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлена Кабінетом Міністрів України (як в редакції від 27.04.2023, так і в редакціях від 30.12.2023, від 06.06.2025) заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на об`єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.

Висновок суду першої інстанції щодо того, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором правомірним є нарахування 3% річних у загальній сумі 8 600 грн 43 коп. та інфляційних втрат у загальній сумі 34 812 грн 96 коп. та їх стягнення судом апеляційної інстанції не перевіряється, оскільки, як вже було зазначено вище за текстом постанови, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваного рішення тільки в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 54788 грн 29 коп., колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Окрім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України та статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Водночас, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Беручи до уваги, що позивач фактично надав відповідачу житлово-комунальні послуги, відповідно, заборонено нарахування неустойки (штрафу та пені) з початку карантину по 30.07.2023 року (тридцять днів після скасування карантину).

Водночас, як вже було зазначено колегією суддів, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

В порядку частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не підтверджено наявність в його розпорядженні належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів про те, що споживання за спірним договором відбувалося не лише мешканцями будинку, але й суб`єктами господарювання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідач виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.

Схожа за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 922/1717/23.

Таким чином, оскільки позивачем нарахування пені здійснено за загальний період з 16.02.2023 по 15.11.2023, враховуючи положення названих вище нормативно-правових актів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 54788 грн 29 коп. за заявлені позивачем періоди нарахування є неправомірними, порушують права співвласників, як побутових споживачів житлово-комунальних послуг, а тому задоволенню не підлягають.

Отже, оскільки з 12.03.2020 по 30.06.2023 діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також на даний час діє воєнний стан, введений з 24.02.2022 в Україні Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, та враховуючи норми Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020, а також постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», приписи яких забороняють нарахування та стягнення з населення (які є мешканцями ОСББ «Степовик») неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення пені у сумі 54788 грн 29 коп, 3% річних у сумі 5369 грн 40 коп. та інфляційних втрат у сумі 6116 грн 90 коп. задоволенню не підлягають, адже є неправомірними, порушують права співвласників, як побутових споживачів житлово-комунальних послуг.

Доводи апелянта на те, що у даному випадку постачання природного газу позивачем не є наданням житлово-комунальної послуги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, але, як юридична особа, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не має свого власного споживання. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку згідно з нормами чинного законодавства сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, природного газу, який постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно з окремим Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб`єктом господарювання, не використовує природний газ для власних потреб.

Отже, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення «колективний побутовий споживач», у випадку, коли ці організації об`єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що останнім не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення: пені у сумі 54 788 грн 29 коп.;- трьох процентів річних у сумі 5 369 грн 40 коп.; - інфляційні втрати у сумі 6 116 грн 90 коп.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення в частині, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до часткової незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі №916/3426/25 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі №916/3426/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 року у справі №916/3426/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.06.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош