Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №380/11554/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/11554/25 пров. № А/857/14186/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Пліша М.А., Судової – Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.

за участю представника позивача Станкевича Р.В.,

за участю представника відповідача Сідорова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року, прийняте суддею Гуликом А.Г. об 16 годині 14 хвилині, у м. Львові, повний текст складено 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

Військова частина НОМЕР_1 (надалі також – позивач, В/Ч) звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі – також відповідач) та просила стягнути з останнього 1067437,55 грн завданих державі збитків в особі

ОСОБА_2 подав зустрічний позов, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_3 «Про результати службового розслідування» № 999 від 05 березня 2024 в частині притягнення (п. 4 наказу) старшого водія 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення - «сувора догана» за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до порушення вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» № 999 від 05 березня 2024 в частині притягнення (абз. 2 п. 5 наказу) старшого водія 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 1124480,42 грн;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 видати наказ про повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 57 042,87 грн, які відповідно до витягів з книги грошових стягнень та нарахувань В/Ч НОМЕР_1 за номенклатурою 2024 №48 та 2025 за № 48 стягувалися з грошового забезпечення в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» № 999 від 05 березня 2024 в частині позбавлення (абз. 3 п. 5 наказу) старшого водія 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 преміювання за лютий та березень 2024 у повному обсязі та додаткової винагороди за лютий 2024 в повному обсязі;

- зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 прийняти наказ про виплату ОСОБА_1 преміювання за лютий та березень 2024 у повному обсязі та додаткової винагороди за лютий 2024 в повному обсязі відповідно до пункту 5 розділу 16 та пункту 14 розділу 34 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 № 260.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 у зустрічному позові відмовлено. Первісний позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь В/Ч НОМЕР_1 завдану шкоду у розмірі 1067437 грн. 55 копійок.

Суд зазначив, що результат тестування відповідача на вміст алкоголю у крові за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6810 №1053 від 03.02.2024 з результатом - 0,69 проміле є належним та достатнім доказом, який свідчить про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння на момент завдання шкоди.

У контексті притягнення до матеріальної відповідальності форма вини ОСОБА_1 у завданні шкоди немає правового значення.

Суд також відхилив аргументи представника відповідача про відсутність відомостей щодо стану та стадії кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , передбаченого ч.1 ст. 412 Кримінального кодексу України, оскільки такі обставини не впливають на притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Суд прийшов до висновку, що відповідач перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, завдав шкоду саме у зв`язку з порушенням ним Правил дорожнього руху.

Представник відповідача в ході розгляду справи не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про наявність на момент заподіяння шкоди обставин, які звільняють ОСОБА_1 від матеріальної відповідальності.

З таких підстав суд виснував, що оскаржений наказ в частині притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності відповідає критеріям правомірності рішень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, суд зазначив, що факт порушення останнім Правил дорожнього руху, внаслідок якого завдано шкоду, свідчить про порушення ним статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби, статті 4 Дисциплінарного статуту та відповідно є достатньою підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани.

Суд звернув увагу на те, що у зустрічній позовній заяві представник ОСОБА_1 не зазначив самостійних і конкретних підстав, з яких він вважає протиправним наказ в частині притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності.

Суд, оцінюючи дії В/Ч дійшов висновку, що в ході проведення службового розслідування нею повністю дотримано процедуру та порядок його проведення, оскаржений наказ прийнятий в межах дисциплінарної влади командира, з урахуванням усіх обставин.

У зв`язку з тим, що суд визнав правомірним притягнення ОСОБА_1 до матеріальної та дисциплінарної відповідальності, то в іншій частині зустрічних позовних вимог, які мають похідний характер від основних відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням його оскаржено ОСОБА_1 та із-за порушення норм матеріального і процесуального права, неврахування всіх обставин справи, просить таке скасувати, відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Обґрунтування полягають в тому, що висновки суду не узгоджуються з фактичними даними матеріалів справи, а тому призвели до неправильного застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції визнав факт сп`яніння встановленим на основі тесту Alcotest (який Констянтинівський суд в іншій справі визнав недопустимим доказом), але ігнорував суперечності в акті розслідування та преюдиціальне значення постанови № 233/773/24.

Звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним та достатнім доказом вини особи. Проте, протокол сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи. Особа не може бути притягнута до відповідальності, якщо її вину не буде доведено на підставі беззаперечних доказів, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Покликається на те, що однією з умов притягнення до матеріальної відповідальності є вина особи, яка може мати як форму умислу (прямий або непрямий) та необережності (самовпевненість або недбалість). Коли мова йде про знищення чи пошкодження державного майна військовослужбовцем, то п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 160-ІХ твердить про наявність вини у формі умислу (без конкретизації: прямий чи непрямий), коли в акті розслідування ДТП комісія дійшла висновку про форму вини ОСОБА_1 – недбалість.

Просить звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, однак, це не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.01.2024 № 21 ОСОБА_1 навідника 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 , призначеного наказом командира В/Ч НОМЕР_1 ( по особовому складу) від 21 січня 2024 № 5-РС на посаду водія 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 , 21 січня 2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків за посадою.

Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 ( з основної діяльності) від 05.03.2024 №999 (надалі за текстом - Наказ №999) затверджено результати службового розслідування щодо події за фактом дорожньо - транспортної пригоди за участю водія 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування встановлено, що 03.02.2024 приблизно о 17.50 водій 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону старший солдат ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом АФЛБ КОЗАК-5, рухаючись до району тимчасового зосередження 3 аеромобільної роти по вул. Ломоносова зі сторони вул. Ємельянова в н.п. Костянтинівка проїжджаючи ділянку по вул. Піщана 2, для уникнення лобового зіткнення з транспортним засобом, який раптово виїхав на його смугу руху, здійснив маневр, втратив керування транспортним засобом , здійснив виїзд на узбіччя та здійснив наїзд на опору електромережі. Пасажир транспортного засобу- АФЛБ КОЗАК-5, солдат ОСОБА_4 та інші учасники дорожнього руху не постраждали, транспортний засіб АФБЛ КОЗАК-5 зазнав механічних пошкоджень.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №676169 від 03.02.2024 близько 17.50, 03.02.2024 у АДРЕСА_1 водій 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом КОЗАК-5, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням, здійснив виїзд за межі проїзної частини, де скоїв виїзд на опору електромережі, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.

Згідно з довідкою-розрахунком про вартість пошкодження (псування, знищення втрати) майна автомобільної служби В/Ч НОМЕР_1 вартість відновлення автофургону броньованого КОЗАК-5 складає 1124480,42 грн. Оцінка вартості робіт та запчастин, які потрібні для відновлення автофургону броньованого КОЗАК-5 проведена ТОВ «ДИЗЕЛЬТЕХСЕРВІС».

Пункти 1, 4 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі як і раніше – Закон № 160-IX) визначають, що виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення, є підставою для притягнення особи до відповідальності у повному розмірі завданої з її вини шкоди.

Пункт 3 частини першої статті 6 згаданого Закону визначає, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

За таких обставин водія 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з його вини шкоди - у розмірі 1124 480 гривень 42 копійки.

Згідно з постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2024 (справа № 233/770/24) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 850 гривень 00 копійок.

Згідно з наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 49 від 18.02.2025 старшого солдата ОСОБА_1 водія-електрика-моториста 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів аеромобільного батальйону В/Ч НОМЕР_1 , на підставі наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.02.2025 №23-РС, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із сімейними обставинами) відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 18.02.2025 справи та посаду здав.

З 18.02.2025 позивача виключено із списків особового складу частини, знято зі всіх видів забезпечення і скеровано для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з витягом із Книги грошових стягнень та нарахувань В/Ч НОМЕР_1 за номенклатурою 2024 та 2025 років № 48, залишок до стягнення з ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби та виключення із списків В/Ч НОМЕР_1 становить 1067437,55 грн.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Законом України від 24 березня 1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Дисциплінарний статут визначає, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до вимог статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців містяться у статті 48 Дисциплінарного статуту, де указано, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г)позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ)попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Як визначає стаття 54 Дисциплінарного статуту командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах «а»-«ґ» статті 48 згаданого Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).

Згідно зі статтями 83, 84 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені згаданим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до пункту 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами пункту 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Військовослужбовець зобов`язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; знати тактику дій відділення в різних видах бою та вміло діяти в бою; знати та неухильно дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; постійно вдосконалювати свої знання за фахом, уміння та навички; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; виконувати правила носіння військового одягу і взуття, своєчасно та акуратно їх лагодити, щоденно чистити і зберігати у визначених місцях; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання; повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття; під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків. (п.128).

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджений наказом Міністра оборони України 21 листопада 2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 за №1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначено Законом №160-IX (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

За змістом частини першої, другої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

За приписами частини четвертої статті 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

За правилами частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Абзацом 1 частини другої статті 8 Закону №160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частиною третьою статті 8 Закону №160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами шостою - восьмою статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписами статті 9 Закону №160-IX визначено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

В силу положень частини першої статті 14 Закону №160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Подія, яка покладена в основу абзацу 2 пункту 5 Наказу № 999 мала місце 03.02.2024, коли керуючи службовим КОЗАК-5 військовослужбовець ОСОБА_1 порушив п.п. 10.1 і 12.1 ПДР України: не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, здійснив виїзд за межі проїзної частини і наїзд на опору електромережі, внаслідок чого автомобіль військової частини отримав механічні пошкодження. Саме так подія зафіксована у протоколі серії ААД № 676169 від 03.02.2024, у матеріалах службового розслідування та Наказі № 999.

У постанові Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.04.2024 у справі №233/773/24 встановлено, що 03.02.2024 водій В/Ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , керуючи спеціальним автомобілем «Козак-5», не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням і здійснив виїзд за межі проїзної частини з наїздом на опору електромережі; вину ОСОБА_1 в суді визнав; суд дослідив протокол, схему місця пригоди та письмові пояснення і дійшов висновку про наявність складу правопорушення, пов`язаного з порушенням правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу й споруди.

Крім цього, у Наказі №999 В/Ч НОМЕР_1 зазначено, що згідно з результатами тестування на вміст алкоголю у крові відповідно до протоколу №676169 від 03.02.2024 19.05 №1053 встановлено, що водій ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння – 0,69% проміле.

У наказі №999 В/Ч НОМЕР_1 також зазначено, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ завдання шкоди особою у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин є підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з її вини шкоди.

Апелянт покликається на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.04.2024 у справі №233/773/24, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Разом з тим, у зазначеному вище судовому рішенні зазначено, що на наданому суду відеозаписі видно, що поліцейським було тільки сказано, що він вважає наявним запах алкоголю від ОСОБА_1 , але стосовно такої ознаки як почервоніння очей, взагалі не було зафіксовано жодним чином.

Одночасно, з дослідженого відеозапису вбачається, що після проходження за допомогою технічного засобу огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 , поліцейським взагалі не з`ясовано його думку щодо результатів огляду та не роз`яснено можливість проходження медичного огляду в найближчому закладі охорони здоров`я, не зафіксовано його згоду з результатами проведеного огляду. Тобто, під відеозапис ОСОБА_1 , ані вербально, ані своїми конклюдентними діями не виразив свою згоду з результатами тестування на алкоголь за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6810.

Таким чином, суд вважав, що матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів того, що ОСОБА_1 , дійсно погодився з результатами проведеного огляду на місці зупинки транспортного засобу, та йому пропонувалося проїхати до медичного закладу для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, тому прийшов до висновку, що в цілому проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , здійснено з порушенням вимог законодавства, що в свою чергу свідчить про грубе порушення права останнього, на захист і результати такого огляду не можуть прийматися як належний доказ.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у справі №233/773/24 суд лише встановив порушення самої процедури притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, однак, жодним чином не спростовано факту перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення ДТП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріальна відповідальність полягає в обов`язку особи відшкодувати завдану нею майнову шкоду. В той же час адміністративна відповідальність - це засіб державного примусу, що полягає у застосуванні уповноваженим органом до правопорушника адміністративних стягнень за вчинення адміністративного проступку. Такі види відповідальності відрізняються метою, підставами та суб`єктами.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що матеріальна та адміністративна відповідальність є самостійними видами юридичної відповідальності та виконують властиві лише їм відповідні функції та завдання.

При розгляді даної справи, суд не досліджує питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності вчинення ним дій, які мають наслідком застосування до нього матеріальної відповідальності.

Аналіз змісту Закону №160-ІХ свідчить про те, що законодавцем не визначено, якими саме доказами має підтверджуватись заподіяння особою шкоди у стані, зокрема, алкогольного сп`яніння.

Відтак, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що в аспекті притягнення особи до матеріальної відповідальності, перебування особи у стані алкогольного сп`яніння може підтверджуватися будь-якими доказами, які містять достатні відомості для встановлення факту перебування особи у такому стані.

Таким чином, результат тестування ОСОБА_1 на вміст алкоголю у крові за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6810 №1053 від 03.02.2024 з результатом - 0,69 проміле є належним та достатнім доказом, який свідчить про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння на момент завдання шкоди.

Ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б спростували факт перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення ДТП.

З приводу покликання апелянта на те, що вина ОСОБА_1 виражається у формі недбалості, що свідчить про відсутність підстав для повної матеріальної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалося судом вище, однією з умов притягнення до матеріальної відповідальності є вина особи в завданні шкоди.

Вина як універсальна правова категорія проявляється у формі умислу (прямий або непрямий) та необережності (самовпевненість або недбалість).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ завдання шкоди особою у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин є підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з її вини шкоди.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у контексті притягнення до матеріальної відповідальності форма вини ОСОБА_1 у завданні шкоди немає правового значення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення. Тому для притягнення особи до матеріальної відповідальності достатньо лише самого виявлення ознак кримінального правопорушення.

Представник ОСОБА_1 покликається також і на те, що відповідно до частини першої статті 9 Закону №160-ІХ завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок, зокрема, крайньої необхідності. Крайня необхідність, на думку представника ОСОБА_1 , полягає у тому, що існували обставини, які вказували на наявність небезпеки (погодні умови, стан дорожнього покриття, ускладненість контролю керування транспортним засобом, відсутність інфраструктури); ОСОБА_1 вчиняв дії, спрямовані на усунення небезпеки; співмірності завданої та відверненої шкоди; відсутності інших засобів для усунення небезпеки; подія сталась в зоні бойових дій.

Разом з тим, ОСОБА_1 повинен був дотримуватися Правил дорожнього руху, а саме: пункт 10.1, який зобов`язує водія перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; пункт 12.1, яка зобов`язує водія під час вибору швидкості руху враховувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Натомість, ОСОБА_1 , порушуючи пункти 10.1 та 12.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та здійснив виїзд за межі проїзної частини, де вчинив наїзд на опору електропередачі, внаслідок чого автомобіль отримав механічні ушкодження.

Такі обставини не заперечувались відповідачем під час проведення службового розслідування, зафіксовані в ході службового розслідування, проведеного В/Ч та у постанові Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.04.2024 у справі №233/770/24.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, завдав шкоду саме у зв`язку з порушенням ним Правил дорожнього руху.

Щодо притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Суд встановив, наказ командира В/Ч НОМЕР_1 від 05.03.2024 №999 «Про результати службового розслідування» прийнято за наслідками проведення службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди 03.02.2024. В ході проведення службового розслідування встановлено обставини події за участю водія ОСОБА_1 .

Військова частина НОМЕР_1 зібрала і надала належну оцінку матеріалам для кваліфікації дій ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сам факт порушення відповідачем Правил дорожнього руху, внаслідок якого завдано шкоду, свідчить про порушення ним статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби, статті 4 Дисциплінарного статуту та відповідно є достатньою підставою для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани.

Апелянтом не зазначено жодних підстав, чому наказ в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є протиправним, та у зв`язку із чим такий підлягає скасуванню.

Таким чином, з`ясовані судом обставини та докази, подані сторонами на їх обґрунтування, дають підстави прийти до висновку про те, що В/Ч встановила характер, обставини та причини, вчиненого ОСОБА_1 порушення службових обов`язків, його наслідки, ступінь вини у вчиненні дисциплінарного порушення, а тому існували достатні підстави для накладення на нього дисциплінарного стягнення, співмірного із тяжкістю вчиненого ним правопорушення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №380/11554/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді М.А. Пліш

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 10.06.2026.