Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №460/3390/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Львів Справа № 460/3390/24 пров. № А/857/50871/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Боршовського Т.І.,

суддів Гінди О.М.,

Заверухи О.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 460/3390/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

суддя в 1-й інстанції – Дудар О.М.,

провадження – письмове,

час ухвалення рішення – 27 жовтня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення – 27 жовтня 2025 року.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в Рівненський окружний адміністративний суд (далі – Суд першої інстанції) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фону України в Хмельницькій області (далі також – відповідач-2), в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та рішення Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області від 21.03.2024 №172850023768 щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2002 по 31.12.2002 та відмови у призначенні пенсії за віком; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.03.2024 №172850023768 щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2002 по 31.12.2002 та відмови у призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2002 та призначити пенсію за віком з 01 квітня 2024 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.03.2024 № 172850023768 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2002 року та призначити їй пенсію за віком з 01 квітня 2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відмова відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача період з 01.01.2002 по 31.12.2002 та, відповідно, оспорюване рішення від 21.03.2024 № 172850023768 порушують право ОСОБА_1 на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом №1058-IV, оскільки: застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків; наявність заборгованості страхувальника за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи за які вчасно не сплачено страхові внески. При цьому жодних протиправних дій відповідача-1 у спірних правовідносинах судом першої інстанції не встановлено, а тому у позові в частині позовних вимог щодо зарахування відповідного періоду роботи до страхового позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовлено. Таким чином, суд першої інстанції зазначив, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 21.03.2024 № 172850023768, зобов`язання останнього зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу ОСОБА_1 та призначити їй пенсію за віком із 01.01.2024, а також зобов`язання відповідача-1 виплачувати позивачу призначену пенсію.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач-1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2024 року прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскарженого рішення не враховано, що відповідач-1 не приймав рішення про відмову у виплаті позивачу пенсії, а тому покладення на нього обов`язку щодо виплати пенсії є передчасним. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Також не погодився з вказаним рішенням Суду першої інстанції відповідач-2, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що записи в трудовій книжці позивача за період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2002 не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату страхових внесків), а згідно з поданими позивачем документами її стаж складає 30 років 01 місяць 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, а тому рішення відповідач-2 від 21.03.2024 №172850023768 є законним. Звертає увагу суду, що призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України, відтак суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Твердить, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2024 року є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача-2 та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 26.10.2024 Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області (а.с.5).

14 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.32).

До заяви додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, паспорт, трудову книжку.

Зазначену заяву ОСОБА_1 розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.03.2024 №172850023768 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (31 рік) (а.с.11).

Згідно із зазначеним рішенням:

- вік заявника 59 років 11 місяців 13 днів;

- страховий стаж особи становить 30 років 1 місяць 8 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період з 01.01.2002 по 31.12.2002, оскільки записи у трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків).

Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі також - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі також - Закон №1058-ІV).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII головним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Підпунктом (а) частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески

Відповідно до частини 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

На підставі аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника.

Спірним у цій справі є обов`язок територіального управління Пенсійного фонду України зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2002 року.

З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки позивача видно, що така містить інформацію про трудовий стаж позивача з відповідним чином засвідченими записами: дата прийняття на роботу та дата звільнення з роботи.

Так, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (дата заповнення 01.09.1983) (а.а.с.38-44) містить такі записи:

- запис № 11 від 05.04.2001 – прийнята на роботу продавцем за трудовим договором від 1.01.2001р., зареєстрованим в міському центрі зайнятості м.Рівне від 24.01.2001р. за № 1452;

- запис № 12 від 31.07.2009 – звільнена з роботи за згодою сторін згідно з пунктом 1 ст. 36 КЗпП України.

Вказані відомості записані акуратно, записи є чіткими та зрозумілими. Зазначені записи завірені печаткою Рівненського міського центру зайнятості № 1, скріплені підписом відповідальної особи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка. Натомість згідно вимог пунктів 1 та 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, або коли трудова книжка містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16 зазначив, що лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.

Отже, в спірному випадку належним та достатнім доказом в підтвердження спірного періоду трудового стажу є трудова книжка, яка містить відповідні записи в підтвердження дійсності вказаних обставин. Відповідачами не подано доказів неправильності вказаних записів трудової книжки.

Натомість правильність записів трудової книжки позивачем підтверджено трудовою угодою, укладеною 01.01.2001 між підприємцем ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (зареєстрована за № 1452), та угодою про зміну і доповнення до договору № 1452 від 01.01.2001 (а.с. 35-37).

На трудовій угоді від 01.01.2001 вчинено запис про те, що трудовий договір розірвано 31.07.2009 за згодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 37).

Разом з тим, підставою для відмови в зарахуванні позивачу страхового стажу слугував факт відсутності у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування інформації про сплату внесків за позивача в обумовленому періоді.

Колегія суддів зауважує, що у Верховному Суді вже склалась стала судова практика у спорах, де спірним питанням було зарахування до страхового стажу періодів, за які відсутні в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку дані про сплату страхових внесків.

В подібних до цієї справи правовідносинах Верховний Суд в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі № 591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 27.02.2022 у справі № 620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21, від 08.10.2025 у справі № 400/2492/24, від 20.01.2026 у справі № 460/6126/24, від 27.02.2026 у справі № 620/14565/24 дав оцінку застосуванню вказаних вище норм матеріального права, та виснував, що:

- відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії;

- позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи;

- позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

З урахуванням зазначеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції визнає правильним та обґрунтованим висновок Суду першої інстанції про протиправність незарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2002 року.

При цьому Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, та допустив помилку (незарахувавши періоди роботи до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком), який повинен вчинити дії зобов`язального характеру.

Що ж стосується доводів апелянтів стосовно обрання Судом першої інстанції неправильного способу захисту прав позивача та втручання у їх дискреційні повноваження, то Апеляційний суд виходить з таких міркувань.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Кодексом.

Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року в справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями потрібно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так, у постанові від 28.05.2020 у справі № 819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Пункт 1 статті 45 Закону № 1058-ІV передбачає, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше не менше 31 рік – з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, станом на дату звернення із відповідною заявою про призначення пенсії вік позивача становив 59 років 11 місяців 13 днів, а її страховий стаж згідно з оспорюваним рішенням - 30 років 1 місяців 8 днів.

Відтак, враховуючи спірний період роботи (з 01.01.2002 по 31.12.2002), що підлягає зарахуванню до страхового стажу, страховий стаж для призначення пенсії ОСОБА_1 становитиме більше 31 року, що є мінімально необхідним для віку позивачки.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

З огляду на те, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 14.03.2024, тобто за 17 днів до досягнення пенсійного віку, відтак Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пенсію ОСОБА_1 належить призначити з дня досягнення такого віку, тобто з 01 квітня 2024 року.

Враховуючи зміст позовних вимог та дотримання ОСОБА_1 усіх обов`язкових умов призначення пенсії по віку, Суд апеляційної інстанції вважає, що Суд першої інстанції обрав ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2024 року.

Водночас Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком Суду першої інстанції щодо задоволення позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в частині зобов`язання вказаного відповідача виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2024 року.

Зі змісту позовної заяви позивач не просила про зобов`язання відповідача-1 або відповідача-2 здійснювати виплату пенсії.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачці ще не призначена пенсія за віком та не здійснювалися відповідні пенсійні виплати за місцем перебування на пенсійному обліку, тобто на час звернення до суду з цим позовом між сторонами не виник спір щодо відповідних пенсійних виплат. Спірні правовідносини виникли виключно з факту відмови в призначенні пенсії, а не її виплати. Отже, відсутній факт порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Судовому захисту підлягає лише реально порушене право позивача, а не можливе порушення прав у майбутньому.

Відтак обраний Судом першої інстанції спосіб захисту є надміру розширеним і не охоплюється розумінням поняття «ефективний захист права» при реалізації судом завдань адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, оскільки виходить за межі позовних вимог за відсутності об`єктивних підстав для цього, обумовлених фактом порушення прав позивача в конкретних спірних правовідносинах.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача-1 стосовно помилкового задоволення вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов`язання виплачувати їй пенсію за віком з 01 квітня 2024 року є підставними, а тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої, частин другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково та відмовити в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 460/3390/24 у частині задоволення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову до вказаного відповідача, а в решті рішення Суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач не понесла судових витрат у справі в Суді першої інстанції. Щодо судових витрат відповідачів у Суді апеляційної інстанції по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг, то за правилами статті 139 КАС України такі витрати покладаються на апелянтів як суб`єктів владних повноважень.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 460/3390/24 у частині задоволення позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2024 року скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити в позові. У решті – рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 460/3390/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. В таких випадках постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повне судове рішення складено 10.06.26