Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №500/6619/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6619/25 пров. № А/857/7537/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі №500/6619/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Мірінович У. А.,

дата ухвалення рішення – 01 січня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 01 січня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №961140143116 від 30 жовтня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (за вислугу років незалежно від віку, відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру»); визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0305-8/45662 від 29 вересня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 22 жовтня 2024 року здійснити перерахунок пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (за вислугу років незалежно від віку, відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру») та провести відповідні виплати з урахуванням раніше невиплачених сум.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №961140143116 від 30 жовтня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (за вислугу років незалежно від віку, відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру»). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 жовтня 2024 року про перерахунок пенсії – перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що згідно з довідкою від 02 квітня 2025 року №126-09/764 заявник у Західноукраїнському національному університеті займав посади науково-педагогічних працівників. На посади наукових працівників заявник не призначався. Науковою діяльністю займався на громадських засадах. Отже наданими документами не підтверджено здійснення ОСОБА_1 наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі, тому відсутні підстави для зарахування позивачу до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» періоду роботи з 04 квітня 2014 року до дати звернення до пенсійного органу (22 жовтня 2024). Таким чином, відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру». Крім того, покликається на пропуск шестимісячного строку звернення у суд з цим позовом. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 04 лютого 2014 року, що підтверджується матеріалами паперової та електронної пенсійної справи.

На підставі рішення Атестаційної колегії Маріупольського державного університету від 26 лютого 2015 року ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь кандидата юридичних наук, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_1 .

На підставі рішення Атестаційної колегії Запорізького національного університету від 29 червня 2021 року ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 .

17 грудня 2021 року на підставі рішення вченої ради Західноукраїнського національного університету ОСОБА_1 присвоєно вчене звання доцента кафедри кримінального права та процесу, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 01 лютого 2022 року.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 09 червня 2023 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій. (а.с.13 зворот).

Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_5 від 05 лютого 1997 року, оформленої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній з 04 квітня 2014 року прийнятий на роботу до Тернопільського національного економічного університету, який з 17 вересня 2020 року перейменовано у Західноукраїнський національний університет, що підтверджується також довідкою №998 від 22 жовтня 2024 року (а.с.12).

Згідно з довідкою Західноукраїнського національного університету №998 від 22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 працює в даному закладі вищої освіти:

за основним місцем:

- з 04 квітня 2014 року (наказ від 04 квітня 2014 року №103-К/тр) по 21 квітня 2015 року – на посаді начальника юридичного відділу;

- з 22 квітня 2015 року (наказ від 22 квітня 2015 року №104-К/тр) по 25листопада 2015 року – виконуючий обов`язки декана юридичного факультету;

- з 26 листопада 2015 року (наказ від 26 листопада 2015 року №318-К/тр) і дотепер – на посаді декана юридичного факультету;

за сумісництвом:

- з 01 жовтня 2014 (наказ від 29 вересня 2014 №270-К/тр) по 31 серпня 2015 року – на посаді викладача кафедри правового регулювання економіки та правознавства, перейменованої з 27 серпня 2015 року на кафедру конституційного, адміністративного та фінансового права на 0,25 ставки;

- з 01 вересня 2015 (наказ від 31 серпня 2015 року №226-К/тр) по 31 серпня 2017 року – на посаді старшого викладача кафедри кримінального права та процесі на 0,5 ставки;

- з 01 вересня 2017 (наказ від 31 серпня 2017 року по 30 серпня 2020 року – на посаді доцента кафедри кримінального права та процесу на 0,5 ставки;

- з 31 серпня 2020 року (наказ від 31 серпня 2020 року №218-К/тр) по 31 січня 2023 року – на посаді доцента кафедри кримінального права і процесу, економічної безпеки та правоохоронної діяльності, перейменованої з 01 грудня 2020 року на кафедру кримінального права та процесу і правоохоронної діяльності, з 17 серпня 2021 року – на кафедру кримінального права та процесу на 0,5 ставки;

- з 01 лютого 2023 року (наказ від 26 січня 2023 року №29-К/тр) по 04 січня 2024 року – на посаді професора кафедри кримінального права та процесу на 0,5 ставки;

- з 05 січня 2024 року (наказ від 03 січня 2024 року №4-К/тр) по 31 серпня 2024 року – на посаді професора кафедри кримінального права та процесу на 0,75 ставки;

- з 01 вересня 2024 року (наказ від 30 серпня 2024 року №307-К/тр) і дотепер – на посаді професора кафедри кримінального права та процесу на 0,5 ставки.

22 жовтня 2024 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про перехід на пенсію згідно з Законом України “Про прокуратуру”.

До вказаної заяви позивачем додано наступні документи: довідку Тернопільської обласної прокуратури про складові заробітної плати від 21 жовтня 2024 року №21-51-24; довідку Тернопільської обласної прокуратури від 21 жовтня 2024 року №21-51-24 про складові заробітної плати станом на 06 березня 2014 року, довідку Західноукраїнського національного університету від 22 жовтня 2024 №998, диплом кандидата юридичних наук серії НОМЕР_1 , атестат доцента від 01 лютого 2022 року, диплом доктора юридичних наук серії ДД №011258, довідку ЗУНУ від 22 жовтня 2024, виписку з акта огляду МСЕК серії 12ААВ №436443 від 02 грудня 2021 року про встановлення ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності довічно.

Заява та додані до неї документи за принципом екстериторіальності розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким 30 жовтня 2024 року прийнято рішення №961140143116 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом переходу з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України “Про прокуратуру” у зв`язку з відсутністю необхідної вислуги років.

У вказаному рішенні відповідачем 1 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 86 Закону України “Про прокуратуру” прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

За результатами розгляду заяви та матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 прийнято рішення відмовити у перерахунку пенсії, так як у заявника відсутнє право на даний перерахунок у зв`язку з тим, що набуто менше 25 років за вислугу (17 років 1 місяць 3 дні).

Не погодившись з вказаним рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області від 30 жовтня 2024 року, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України (а.с.15-16).

За результатами розгляду цієї скарги Пенсійний фонд України 27 лютого 2025 року прийняв рішення №2800-030203-8/13567, в якому зазначив про те, що до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховується, зокрема, час роботи на посадах у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури – відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання. Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 працював в Тернопільському національному економічному університеті (з 17 вересня 2020 перейменовано в Західноукраїнський національний університет), зокрема з 22 квітня 2015 року на посаді в.о. декана юридичного факультету, декана юридичного факультету. З 26 лютого 2015 року ОСОБА_1 має науковий ступінь кандидата юридичних наук. Пенсійним фондом України направлено лист до Міністерства освіти і науки України про надання роз`яснення, чи був Західноукраїнський національний університет з 22 квітня 2015 року науково-навчальним закладом. З огляду на викладене Пенсійний фонду України вирішив: скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково; Головному управлінню ПФУ в Тернопільській області після надходження відповіді з Міністерства освіти і науки України розглянути питання визначення права на призначення пенсії відповідно до Закону №1697, про результати проведеної роботи повідомити ОСОБА_1 (а.с.16-17).

29 вересня 2025 року Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом №1900-0305-8/45662 повідомило позивача, що документами не підтверджено здійснення ним наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі, а тому відсутні підстави для зарахування йому до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру” періоду роботи з 04 квітня 2014 року до дати звернення до Головного управління (22 жовтня 2024) та, як наслідок, відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років за нормами Закону України “Про прокуратуру”.

Вважаючи протиправними рішення територіальних органів Пенсійного фонду щодо відмови у переводу з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років згідно з Законом України “Про прокуратуру”, позивач з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідачів щодо незарахування ОСОБА_1 до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року періоду його наукової та викладацької роботи у Західноукраїнському національному університеті з 26 лютого 2015 року по 22 жовтня 2024 року є необґрунтованими, оскільки з 26 лютого 2015 року (дата набуття позивачем наукового ступеню кандидата юридичних наук) по 22 жовтня 2024 року (дата звернення до органу пенсійного фонду з заявою про переведення на інший вид пенсії) позивач, маючи науковий ступінь, здійснював наукову та викладацьку роботу у Західноукраїнському національному університеті, який є науково-навчальним закладом, тому вказаний період роботи позивача підлягає зарахуванню до вислуги років, що дає право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру”, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №961140143116 від 30 жовтня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції, враховуючи обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення (перерахунку) пенсій, дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 22 жовтня 2024 року з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0305-8/45662 від 29 вересня 2025 року, то у задоволенні таких відмовлено, оскільки лист ГУ ПФУ в Тернопільській області від 29 вересня 2025 року №1900-0305-8/45662, яким оформлена відмова у переведенні позивача на пенсію за вислугу років не є індивідуальним актом у розумінні статті 4 КАС України, а також не є рішенням, у розумінні Порядку №22-1, тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено.

Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При цьому, правове регулювання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури установлено у статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 №1697-VІІ (далі- Закон №1697).

Ч.1 ст.86 Закону №1697 передбачає, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

За змістом ч.8, 11, 13 ст.86 Закону №1697 право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Таким чином, за наявності вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років, позивач може набути право на перехід на пенсію за вислугу років відповідно до частини 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру".

Як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію згідно з Законом України “Про прокуратуру”.

Однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 30 жовтня 2014 року прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1697, оскільки набута ним вислуга становить 17 років 1 місяць 3 дні, що є меншим за необхідні 25 років.

Так, зі змісту вищевказаного рішення, з урахуванням листа Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 29 вересня 2025 року, відповідачами не заперечується наявність у ОСОБА_1 стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років, а також його право пенсію за вислугу років згідно зі ст.86 Закону №1697, як ветерана війни, незалежно від того, чи працював він в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Разом з тим, відповідачами не зараховано до вислуги років позивача періоди його роботи в Західноукраїнському національному університеті з 04 квітня 2014 року до дати звернення з заявою про перерахунок пенсії (22 жовтня 2024 року) з підстав відсутності документального підтвердження здійснення ОСОБА_1 наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі.

Так, здійснюючи аналіз положень статті 86 Закону №1697, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що законодавство розрізняє поняття “вислуги років, що дає право на пенсію” і “стажу роботи на прокурорських посадах”. При цьому, посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Відповідно до абз.4 ч.6 ст.86 Закону №1697 до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання.

Таким чином, основними критеріями, з якими законодавець згідно з цією нормою пов`язує можливість зарахування періоду роботи до вислуги років, що дає право на пенсію згідно Закону №1697, є: здійснення наукової та викладацької роботи; наявність наукового ступеню чи вченого звання; наявність в установи, де особа працює, статусу науково-навчального закладу.

Згідно зі ст.59 Закону України “Про вищу освіту” від 17.01.2002 №2984-III, який втратив чинність з 06 вересня 2014 року, було передбачено, що науковими ступенями є: кандидат наук; доктор наук.

При цьому, за змістом ч.1 ст.28 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 26 листопада 2015 року №848-VIII вчені мають право на здобуття наукового ступеня доктора філософії і доктора наук.

Крім того, з 06 вересня 2014 року набрав чинності Закон України “Про вищу освіту” від 01 липня 2014 року №1556-VII (далі – Закон №1556-VII), підпунктом 8 пункту 2 розділу ХV “Прикінцеві та перехідні положення” якого передбачено, що науковий ступінь кандидата наук після набрання чинності цим Законом прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії.

Статтею 54 Закону №1556-VII також визначено, що в Україні присвоюються такі вчені звання: старший дослідник; доцент; професор.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 04 квітня 2014 року працює у Тернопільському національному економічному університеті, який з 17 вересня 2020 року перейменовано у Західноукраїнський національний університет.

Крім того, з 26 лютого 2015 року ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь кандидата юридичних наук, а з 29 червня 2021 року – доктора юридичних наук, що підтверджується відповідними копіями дипломів.

Матеріалами справи також стверджується, що з 17 грудня 2021 року позивачу присвоєно вчене звання доцента, а з 01 лютого 2023 року – професора, що також підтверджується копією атестату доцента та інформацією, наведеною у довідці ЗУНУ від 22 жовтня 2024 року №998.

Таким чином, здобуті позивачем науковий ступінь кандидата юридичних наук 26 лютого 2015 року та в подальшому доктора юридичних наук, а також вчені звання доцента та професора, відповідають критерію наявності наукового ступеню чи вченого звання, визначеного абзацом 4 частини шостої статті 86 Закону №1697, а тому підлягають зарахуванню вказаного періоду його роботи до вислуги років.

Даючи правову оцінку відповідності характеру виконуваної позивачем роботи критерію наукової або викладацької, то колегія суддів зазначає анступне.

Відповідно до ст.52 Закону №1556-VII учасниками освітнього процесу у закладах вищої освіти є, зокрема, наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники.

Згідно зі ст.53 Закону №1556-VII науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність; педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність; наукові працівники - це особи, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання.

Перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти установлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік посад наукових працівників закладу вищої освіти визначається відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". (частина 1 статті 55 Закону №1556-VII)

Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 викладачі всіх спеціальностей віднесено до категорій посад педагогічних працівників; декан, доцент, професора – до посад науково-педагогічних працівників.

Як правильно досліджено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , починаючи з 01 жовтня 2014 року (дата призначення на посаду викладача кафедри правового регулювання економіки та правознавства) перебував на посаді педагогічного працівника, а з 22 квітня 2015 року (дата призначення на посаду виконуючого обов`язки декана юридичного факультету) і дотепер перебуває на посадах науково-педагогічних працівників, що підтверджується листом Західноукраїнського національного університету від 01 травня 2025 року №126-09/1007 (а.с.17 зворот).

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що, перебуваючи на посадах викладача, декана, доцента та професора, які за своїм статусом є педагогічними та науково-педагогічними, ОСОБА_1 здійснював викладацьку та наукову роботу, що відповідає умовам, визначеним абзацом 4 частини шостої статті 86 Закону №1697, як підстави для зарахування періоду його роботи до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цим Законом.

Щодо доводів апелянта про те, що Західноукраїнський національний університет є освітнім, а не науково-навчальним, то суд першої інстанції надав правильну оцінку таким доводам, здійснив правильний аналіз Закону України “Про вищу освіту” від 17.01.2002 №2984-III, чинного до 06 вересня 2014 року, Закону України “Про вищу освіту” від 01.07.2014 №1556-VII, а також Статуту Західноукраїнського національного університет та дійшов висновку про те, що Західноукраїнський національний університет є закладом вищої освіти, який безпосередньо проводить як освітню (навчальну) діяльність за різними ступенями вищої освіти, так і наукову діяльність, а тому вважається науково-навчальним закладом в розумінні Закону України “Про прокуратуру”.

Так, відповідно до вищевказаного Статуту Західноукраїнський національний університет є багатогалузевим, класичним закладом вищої освіти, що провадить освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами фахової передвищої та вищої освіти, підвищення кваліфікації та навчання впродовж життя з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність є невід`ємною складовою освітньої діяльності Університету і провадиться з метою інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Провадження наукової і науково-технічної діяльності Університетом, є обов`язковим. Суб`єктами наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності Університету є наукові, науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються в Університеті, інші працівники Університету, а також працівники підприємств, які спільно із Університетом провадять наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність. (пункти 9.1-9.2 Статуту).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 17 грудня 2024 року, основним видом економічної діяльності Західноукраїнського національного університету за КВЕД є 85.42 Вища освіта. Серед додаткових видів діяльності зазначено 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність.

Крім того, поняття “науково-навчальний заклад” використовується виключно у тексті Закону України “Про прокуратуру”, який, при цьому, не містить ані визначення такого поняття, ані його тлумачення.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки відповідачів щодо незарахування ОСОБА_1 до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, періоду його наукової та викладацької роботи у Західноукраїнському національному університеті з 26 лютого 2015 року по 22 жовтня 2024 року є необґрунтованими, оскільки з 26 лютого 2015 року (дата набуття позивачем наукового ступеню кандидата юридичних наук) по 22 жовтня 2024 (дата звернення до органу пенсійного фонду з заявою про переведення на інший вид пенсії) позивач, маючи науковий ступінь, здійснював наукову та викладацьку роботу у Західноукраїнському національному університеті, який є науково-навчальним закладом, тому вказаний період роботи позивача підлягає зарахуванню до вислуги років, що дає право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до статті 86 Закону України “Про прокуратуру”, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №961140143116 від 30 жовтня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції, враховуючи обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення (перерахунку) пенсій, дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 22 жовтня 2024 з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні

Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення в суд з цим позовом, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовну заяву подано у межах тримісячного строку, встановленого ч.4 ст.122 КАС України, оскільки, здійснюючи адміністративне оскарження рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 жовтня 2024 року позивач мав правомірне очікування на вирішення його скарги по суті з прийняттям відповідного рішення органом Пенсійного фонду України, разом з тим, кінцеве рішення за результатами адміністративного оскарження рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 жовтня 2024 року позивачем отримано лише у формі листа – відповіді ГУ ПФУ в Тернопільській області від 29 вересня 2025 року, а тому саме з цієї дати необхідно обчислювати встановлений частиною четвертою статті 122 КАС України тримісячний строк звернення у суд з цим позовом.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі №500/6619/25 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі №500/6619/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 10 червня 2026 року.