Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №140/12821/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12821/24 пров. № А/857/4395/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Мандзія О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Смокович В.І.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі – Міноборони), В якому просив: визнати протиправними дії щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги; зобов`язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17.05.2023 був звільнений з військової служби у Збройних Силах України та при первинному огляді йому встановлено 25% втрати працездатності «травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини». Вказує, що 14.12.2023 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 із проханням видачі одноразової грошової допомоги у зв`язку із втратою працездатності. Засіданням комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компресійних сум, оформленим протоколом від 16.08.2024 № 15/В, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги оскільки його було звільнено з військової служби 17.05.2023, а 01.12.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року залучено в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги особі, звільненій з військової служби, виникає за умови встановлення часткової втрати працездатності внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Суд першої інстанції встановив, що позивача звільнено з військової служби 17.05.2023, тоді як ступінь втрати працездатності у розмірі 25 % без встановлення інвалідності визначено довідкою МСЕК від 01.12.2023, тобто після спливу встановленого законом тримісячного строку. При цьому, згідно з пунктом 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2014 № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці МСЕК. Суд першої інстанції також виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів існування об`єктивних обставин, які б унеможливили своєчасне проходження медико-соціальної експертизи або підтверджували затримку її проведення з причин, незалежних від його волі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що після звільнення з військової служби 17.05.2023 вжив заходів для оформлення документів, необхідних для встановлення ступеня втрати працездатності, однак отримання висновку ВЛК про причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини відбулося лише 20.07.2023, а подальше проходження процедури МСЕК було об`єктивно ускладнене значною завантаженістю військово-лікарських та медико-соціальних експертних комісій в умовах воєнного стану. Вказує, що пропуск тримісячного строку, передбаченого підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не залежав від його волі, а тому не може бути підставою для позбавлення його гарантованого державою права на одноразову грошову допомогу. При цьому, посилається на положення статей 17, 19 та 46 Конституції України, статей 1, 16, 16-3 Закону № 2011-XII, принцип верховенства права та необхідність забезпечення підвищених гарантій соціального захисту військовослужбовців, які отримали травми під час захисту Батьківщини, а також вважає, що висновки суду про відсутність доказів поважності причин несвоєчасного встановлення втрати працездатності не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду щодо реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги особами, які зазнали ушкодження здоров`я під час проходження військової служби.

Представником відповідача подано письмові пояснення, в яких зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, письмових пояснень представника відповідача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 21.03.2022 по 17.05.2023 проходив військову службу в лавах Збройних Силах України, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с.10-15).

З довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) виданої військової частини НОМЕР_2 від 08.07.2023 № 7797 слідує, що позивач 03.09.2022 отримав поранення, діагноз: Мінно-вибухова травма Вогнепальне осколкове дотичне поранення лівої кисті передпліччя Багатоуламковий перелом діафіза нігтьової фаланги ІІ пальця, проксимальної фаланги ІІІ пальця лівої кисті зі зміщенням уламків (а.с.71).

Витягом з протоколу засідання 20 регіональної ВЛК по встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 20.07.2023 № 915 встановлено незначне порушення функцій захвату та утримання дрібних предметів. Травма легкого ступеню, - «ТРАВМА, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ» (а.с.72).

Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 026879 виданою 01.12.2023 встановлено 25 % втрати професійної працездатності у відсотках на підставі страхового випадку 20.07.2023 (а.с.16).

ОСОБА_1 14.12.2023 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 із проханням видачі одноразової грошової допомоги у зв`язку із втратою працездатності (а.с.70).

ІНФОРМАЦІЯ_3 листом 20.12.2023 № 6128 звернувся до директора Департаменту соціального забезпечення Міноборони щодо видачі грошової допомоги в розмірі 25 % 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2023 (а.с.69, зворот).

Засіданням комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компресійних сум, оформленим протоколом від 16.08.2024 № 15/В, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги оскільки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 17.05.2023, а 01.12.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби (а.с.57).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантію військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ врегульовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до частини другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;

9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Зокрема, згідно з пунктом 7 частини другої цієї статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;

- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що саме дата, яка зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, є моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2024 у справі № 280/8617/21, від 08.04.2024 у справі № 240/512/22, від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23, від 08.05.2024 у справі № 240/17749/20.

Відповідно до абзацу пункту 7 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Таким чином, і Закон №2011-XII і Порядок № 975 однаково регулюють питання виникнення у особи права на призначення одноразової грошової допомоги у разі отримання травми під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, обмежуючи таке тримісячним строком після звільнення її з військової служби.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.

Верховний Суд також вказав, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:

суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;

визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби;

відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Таким чином, колегія суддів зазначила, що аналіз вищевказаних положень Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності обмежено:

тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;

причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов`язків військової служби.

Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі № 760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.04.2024, повертаючи справу № 540/3059/20 на новий розгляд, вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності обраховується з дня звільнення такої особи з військової служби, є присічним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв`язку із наявністю об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.

Судом першої інстанції встановлено, що обласною МСЕК Волинського обласного бюро МСЕ на підставі акту огляду МСЕК № 1330 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25 % одноразово, травма, поранення, так пов`язані із захистом Батьківщини, дата встановлення страхового випадку 20.07.2023, що підтверджується довідкою від 01.12.2023 серії 12 ААА № 026879 (а.с.16).

Як вказано у Витягу з протоколу засідання 20 Регіональної ВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 20.07.2023 № 915, мінно-вибухова травма (03.09.2022) ОСОБА_1 підтверджена довідкою ВЛК Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради від 15.02.2023 № 168/31, довідкою про обставини травми від 08.07.2023 № 7797 виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 , військово-медичними документами та документами лікувальних закладів МОЗ України і така травма, поранення, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини та на підставі статті 62-в графи ІІ Розладу хвороб наказу МО України № 402-2008, - «Придатний до військової служби» (а.с.72).

Таким чином, позивач звільнився з військової служби не за станом здоров`я, доказів того що він після звільнення 17.05.2023 перебував на стаціонарному лікуванні або проходив реабілітацію ним не надано.

При цьому, втрату 25% працездатності без встановлення інвалідності через отримання травми під час виконання обов`язків військової служби позивачу встановлено 01.12.2023, тобто більше ніж через шість місяців після звільнення позивача з військової служби 17.05.2023.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів наголошує, що позивач жодним чином не обґрунтував та не надав доказів, зокрема тих, що передували отриманню довідки МСЕК, в тому числі коли саме документи ОСОБА_1 надійшли до МСЕК, чи були наявні інші непереборні обставини, що могли спричинити затримку видачі МСЕК відповідної довідки та чи вживав позивач дії щодо прискорення розгляду МСЕК його документів.

Встановлені судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів фактичні обставини дають підстави стверджувати, що встановлення позивачу ступеню втрати працездатності відбулося поза межами, визначеного Законом № 2011-XII та Порядком № 975 присічного трьохмісячного строку після звільнення його з військової служби, з дотриманням якого законодавець пов`язує наявність права на отримання спірної одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011-XII.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі № 140/12821/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

О. П. Мандзій