Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №380/5833/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5833/25 пров. № А/857/32742/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Кондратюк Ю.С. у м. Львові) у справі № 380/5833/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 ), начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ” ІНФОРМАЦІЯ_5 лейтенанта ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у виїзді з України від 20.03.2025, прийняте начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_5 лейтенантом ОСОБА_2 , яким відмовлено у виїзді з України.

стягнути з відповідача - Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 ) код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 завдану позивачу моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з 01.10.2020 прийнятий на стаціонарне навчання до Вроцлавської політехніки за напрямком “біотехнологія”, термін навчання - до 30.09.2026, що підтверджується Довідкою від 04.03.2025 та копією студентського квитка від 28.09.2020. За посвідченням про приписку до призовної дільниці №Л-8, виданим 31.05.2022, взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 та згідно із відміткою у посвідченні від 14.12.2020 має відстрочку від призову.

20.03.2025 прибув у міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення “Шегині” з метою здійснення перетину державного кордону України на виїзд з України на навчання. Проте начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_5 лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову у виїзді з України з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” та постанови Кабінету міністрів України №57. Вважав таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Також зазначав, що в оскаржуваному рішенні не зазначено законодавчо визначених підстав для тимчасового обмеження права позивача на виїзд з України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що рішення від 20.03.2025 начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_5 лейтенанта ОСОБА_2 , відповідно до якого відмовлено у виїзді з України позивачу, відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_3 та паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 .

Відповідно до Довідки від 01.10.2024, студентського квитка від 28.09.2020, картки перебігу навчання від 01.10.2024 (номер залікової - НОМЕР_5 ) встановлено, що з 01.10.2020 позивача прийнято на стаціонарне навчання до Вроцлавської політехніки за напрямком біотехнологія, термін навчання - до 30.09.2026.

Згідно з посвідченням про приписку до призовної дільниці №Л-8, виданим 31.05.2022, позивача взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідно до відмітки у цьому посвідченні від 14.12.2020 позивач мав відстрочку від призову на строкову військову службу до 31.03.2024 (по ст.17 Закону, Протокол № 51 від 14.12.2020).

Відповідно до відомостей з “Резерв +” від 20.03.2025 дані позивача уточнені вчасно, даних про відстрочку, зняття/виключення немає.

20.03.2025 позивач прибув у пункт пропуску “Шегині” з метою здійснення перетину державного кордону України на виїзд з України.

Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України позивач надав:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 вид. 23.10.2018;

- документи, які підтверджують про зарахування на навчання до ВНЗ за кордоном (довідки, студентський квиток, перекладені належним чином);

- посвідчення про приписку до дільниці №Л-8 з рішенням призовної комісії про надання відстрочки за ст.17 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

За результатами здійснення прикордонного контролю, начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_5 лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову у виїзді з України з причини: не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 27.01.1995 №57.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05.11.2009 № 1710-VI «Про прикордонний контроль».

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710-VI «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710-VI «Про прикордонний контроль» пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Згідно з частиною 4 статті 6 Закону № 1710-VI «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону № 1710-VI «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону № 1710-VI «Про прикордонний контроль» форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 № 3857-XII.

За змістом статті 1 Закону № 3857-XII Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Частиною 1 статті 6 Закону № 3857-XII Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану.

Статтями 1, 2 Закону № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, зокрема, Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 26.07.2023 № 451/2023 з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.11.2023 № 734/2023 з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024 з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.05.2024 № 271/2024 з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 23.07.2024 № 469/2024 з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

З вказаного можна зробити висновок про те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі Правила №57).

Відповідно до п. 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Перелік осіб, які мають право на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану наведений в п.2-1 та 2-2 Правил №57.

Згідно з пунктом 2-6 Правил №57 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.

Пунктом 12 Правил № 57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до визначень, які наведені у ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:

- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено перелік військовозобов`язаних осіб які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та передбачено підстави надання відстрочки від призову на військову службу.

Зокрема, згідно з абз. 2 ч.3 ст. 23 вказаного Закону, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про вищу освіту» здобувачами вищої освіти, зокрема є студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації можуть отримати відстрочку від призову на військову службу та, за загальним правилом, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.

Водночас згідно з пунктом 2-6 Правил №57 у березні 2025 року таке право не поширювалось на осіб, визначених в абзацах другому та третьому ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відтак, закріплена в абз.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» норма встановлює для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на особливий період, однак не надає їм права на перетин державного кордону України в режимі «виїзд» в умовах правового режиму воєнного стану.

З урахуванням наведених правових норм колегія суддів дійшла до висновку, що незважаючи на те, що позивач є здобувачем освіти в іноземному навчальному закладі, ця обставина не є підставою для виїзду за межі України під час воєнного стану, а тому рішення відповідача від 20.03.2025, яким позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України, є правомірним, а підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів наголошує, що наявність в позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання кордону.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 238, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 380/5833/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула