Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №755/18665/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2026 р.

м. Київ

справа № 755/18665/25

провадження № 2/755/7155/26

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною сумісною власністю, -

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування відповідача ОСОБА_2 одну житлову кімнату: площею 25,5 кв.м, кладову площею 2,1 кв.м. та лоджію площею 2,7 кв.м., а позивачу ОСОБА_1 виділити у користування дві житлові кімнати площею 16,8 кв.м., та 19,6 кв.м. та веранду площею 4,6 кв.м., місця загального користування: кухню - 14,7 кв.м., санвузол - 5,1 кв.м., вбиральню - 1,9 кв.м., та передпокій - 16,6 кв.м. - залишити у спільному користуванні.

Позивач мотивує заявлені вимоги тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами у період зареєстрованого шлюбу, та рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2020 року визнано за сторонами право власності по частині зазначеної квартири. Таким чином сторони є власниками по 1/2 частини квартири кожен. Спірна квартира складається з трьох ізольованих кімнат: 16,8 кв.м., 19,6 кв.м., 25,5 кв.м., кухня 14,7 кв.м., санвузол 5,1 кв.м., вбиральня 1,9 кв.м., передпокій 16,6 кв.м., веранда 4,6 кв.м., кладова 2,1 кв.м., лоджія 2,7 кв.м. Відповідач ОСОБА_2 не проживає за адресою реєстрації, а позивач проживає у спірній квартирі разом із дружиною ОСОБА_3 та малолітнім сином ОСОБА_4 . До виникнення спору між позивачем та відповідачем не було досягнуто попередньої домовленості про порядок користування належними на праві спільної часткової власності частинами квартири, у позивача та відповідача регулярно виникають сварки з приводу користування квартирою та по оплаті за житлово-комунальні послуги, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

13 травня 2026 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною сумісною власністю, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач ОСОБА_2 не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Конституція України у ст. 47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2020 року у справі № 755/70/19, визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на 1/2 ідеальної частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , право власності на ідеальної частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними технічного паспорту від 20.11.2024 року спірна квартира АДРЕСА_1 складається з трьох ізольованих кімнат: 16,8 кв.м., 19,6 кв.м., 25,5 кв.м., кухня 14,7 кв.м., санвузол 5,1 кв.м., вбиральня 1,9 кв.м., передпокій 16,6 кв.м., веранда 4,6 кв.м., кладова 2,1 кв.м., лоджія 2,7 кв.м.

Згідно Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 30.07.2025 року за адресою% АДРЕСА_2 зареєстровано: ОСОБА_2 - з 27.03.2007 року, ОСОБА_1 - з 26.04.2024 року та ОСОБА_4 - з 06.08.2024 року.

За даними свідоцтва про шлюб, виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 16.11.2018 року актовий запис № 3186, 16 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Соломянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 28.02.2019 року, актовий запис № 882.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до частини першої статті Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Згідно статті 358 Цивільного кодексу України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Вказана норма регулює порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі. При встановленні порядку користування нерухомим майном кожному із співвласників передається в користування конкретна частина нерухомості, виходячи із його частки в праві спільної власності. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 526/2101/15-ц, .

За змістом статті 358 Цивільного кодексу України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц).

Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18).

Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просить усунути перешкоди у здійсненні ним права спільної часткової власності, встановивши порядок користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що між сторонами спірних правовідносин, які є співвласниками квартири, не досягнуто згоди з приводу порядку користування житловим приміщенням, тому порушене право підлягає до відновлення у судовому порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 щодо встановлення заявленого ним порядку користування сторонами спірних правовідносин квартирою АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної часткової власності, - оскільки судом встановлено відсутність між сторонами спірних правовідносин домовленості щодо порядку володіння та користування квартирою, що є їхньою спільною частковою власністю, наслідком чого наявні конфліктні ситуації та виникнення спору, що підлягали розгляду в межах даного провадження. При цьому судом ураховано, що заявлений позивачем порядок користування квартирою АДРЕСА_1 щодо виділення відповідачу у користування однієї ізольованої житлової кімнати: площею 25,5 кв.м, кладової площею 2,1 кв.м. та лоджії площею 2,7 кв.м., а позивачу виділення у користування дві ізольовані житлові кімнати площею 16,8 кв.м., та 19,6 кв.м. та веранди площею 4,6 кв.м., місця загального користування залишивши у спільному користуванні, - є максимально адекватним розміру часток співвласників квартири, ураховуючи фактичне проживання із позивачем у спірній квартирі його родини із малолітньою дитиною, та встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, тому наявна можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток, виділених в користування, ідеальним часткам у праві власності, у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність при вирішенні судом питання про визначення порядку користування спірною квартирою, ураховуючи, що відповідачем не заявлено свого варіанту користування спірним нерухомим майном.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною сумісною власністю, підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України)

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 356, 358, 360, 391 Цивільного кодексу України, ст. 150 Житлового кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року № 20, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною сумісною власністю, - задовольнити.

Виділити ОСОБА_2 у користування одну житлову кімнату: площею 25,5 кв.м, кладову площею 2,1 кв.м. та лоджію площею 2,7 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_1 у користування дві житлові кімнати площею 16,8 кв.м., та 19,6 кв.м., веранду площею 4,6 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 .

Місця загального користування: кухню - 14,7 кв.м., санвузол - 5,1 кв.м., вбиральню - 1,9 кв.м., та передпокій - 16,6 кв.м. - залишити у спільному користуванні співвласників квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 10 червня 2026 року.

Суддя: В.І. Галаган