Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №560/5167/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/5167/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

10 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

30.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення, збереження та поширення стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», у застосунку «Резерв+», в електронному військово-обліковому документі та/або інших похідних інформаційних обліках відомостей про «порушення правил військового обліку», «розшук ТЦК» та «звернення до Національної поліції з метою доставлення для складання протоколу» з підстави «не прибули за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 »;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 вилучити (видалити) з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» недостовірні відомості стосовно ОСОБА_1 про «порушення правил військового обліку», дату звернення до Національної поліції— 17.06.2025, причину звернення до Національної поліції — «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», а також інші похідні відомості, що ґрунтуються на зазначених недостовірних записах;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечити припинення відображення у застосунку «Резерв+», в електронному військово-обліковому документі та в інших похідних електронних сервісах недостовірних відомостей стосовно ОСОБА_1 про «порушення правил військового обліку», «розшук ТЦК», «звернення до Національної поліції з метою доставлення для складання протоколу», дату звернення 17.06.2025 та причину звернення «Не прибули за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 »;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до відповідних державних інформаційних ресурсів достовірні відомості про відсутність стосовно ОСОБА_1 встановленого факту порушення правил військового обліку, відсутність правових підстав для його «розшуку» та відсутність підстав для звернення до Національної поліції щодо його доставлення.

31.03.2026 ОСОБА_1 подано заяву, в якій останній просив забезпечити позов шляхом:

-заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі використовувати щодо ОСОБА_1 як підставу для вчинення будь-яких владних дій спірні відомості, внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», а саме записи про: «Порушення правил військового обліку»; «Дата звернення до Національної поліції — 17.06.2025»; «Причина звернення до Національної поліції — Не прибули за повісткою до ТЦК та СП»; похідний статус «розшук ТЦК», що відображається у мобільному додатку «Резерв+» та в електронному військово-обліковому документі;

-заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки й органам і підрозділам Національної поліції України до набрання законної сили рішенням суду вчиняти щодо ОСОБА_1 будь-які дії, що ґрунтуються на зазначених спірних відомостях, у тому числі: звертатися до органів поліції щодо затримання, доставлення чи «розшуку»; здійснювати затримання, доставлення, примусовий супровід; використовувати спірні записи як підставу для зміни місця військового обліку, направлення на військово-лікарську комісію, вручення мобілізаційних документів, ініціювання чи реалізації мобілізаційних дій;

-заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також Міністерству оборони України та іншим особам, які забезпечують технічне функціонування похідних електронних сервісів Реєстру, до набрання законної сили рішенням суду відображати як чинні або поширювати стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», електронному військово-обліковому документі та мобільному додатку «Резерв+» записи про: «Порушення правил військового обліку»; «Дата звернення до Національної поліції — 17.06.2025»; «Причина звернення до Національної поліції — Не прибули за повісткою до ТЦК та СП»; статус «розшук ТЦК».

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.03.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та постановити нову, якою забезпечити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не оцінив реальний ризик неефективності судового захисту та незворотності наслідків. У заяві про забезпечення позову позивач прямо зазначав, що правовий зміст забезпечення позову у цій справі полягає саме у збереженні можливості ефективного судового захисту до моменту вирішення спору по суті, а не після настання незворотних наслідків. Наголошував, що спірні відомості вже відображаються як чинні, можуть бути використані без будь-яких додаткових рішень чи процедур як формальний привід для затримання, доставлення, примусового супроводу, направлення на ВЛК або інших мобілізаційних дій. При цьому у заяві про забезпечення позову ризики були описані не абстрактно, а як вже існуючий і триваючий стан, оскільки наявність у державних інформаційних системах статусу, який сприймається як «розшук», вже призводить до фактичного обмеження свободи пересування позивача, а кожен його виїзд до медичного закладу, до місця роботи, до державних установ або звичайне пересування поза межами місця проживання пов`язаний з реальним ризиком бути зупиненим, перевіреним, затриманим та примусово доставленим до ТЦК. Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що спірні записи про звернення до Національної поліції не є нейтральною або довідковою інформацією. фіксація в електронному військово-обліковому документі та в Реєстрі «Оберіг» запису про дату звернення до Національної поліції — 17.06.2025 та причину такого звернення — «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» є юридично значущою обставиною. Вона означає не просто наявність інформаційного позначення, а використання щодо позивача механізму, який законом прямо пов`язаний із затриманням і доставленням.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, від представника позивача надійшла заява про розгляду справи за його відсутності, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що у поданій заяві про забезпечення позову позивач не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позов. При цьому, факт протиправності бездіяльності відповідача, а також факт наявності порушення прав позивача, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх зібраних доказів при розгляді справи.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Варто звернути увагу, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Так, предметом спору у даній справі є оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення, збереження та поширення стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», у застосунку «Резерв+», в електронному військово-обліковому документі та/або інших похідних інформаційних обліках відомостей про «порушення правил військового обліку», «розшук ТЦК» та «звернення до Національної поліції з метою доставлення для складання протоколу» з підстави «не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, апелянт зазначає, що у військово-обліковому документі сформованому 05.01.2026, прямо зазначено причину звернення до Національної поліції — «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» та дату звернення — 17.06.2025. У розширених даних з Реєстру «Оберіг», сформованих 04.01.2026, одночасно вказано «Порушення правил військового обліку», дату звернення 17.06.2025, причину звернення до Нацполіції «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», а в розділі «Правопорушення»—«Дані в цьому реєстрі відсутні». Вказані відомості вже реалізовані як активний цифровий статус у державних інформаційних системах і щоденно створюють для позивача ризик незаконного затримання, доставлення та втягнення у мобілізаційні процедури, а відтак обмежують свободу пересування позивача та перешкоджають отриманню життєво необхідного лікування, оскільки останній має ВІЛ-інфекцію IV клінічної стадії, потребує пожиттєвої антиретровірусної терапії, регулярних обстежень та постійного нагляду профільних лікарів. Отже, спірні відомості вже зараз породжують триваюче втручання у конституційне право позивача на свободу пересування та фактично ставлять його у становище особи, яка вимушена обмежувати свою життєву активність не на підставі закону, а через недостовірні й не підтверджені належними документами записи у відомчих і похідних реєстрах.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, колегія суддів виходить із такого.

Як вбачається з матеріалів справи, звернення заявника до суду із відповідною заявою фактично обумовлено прагненням зупинити дію запису про розшук ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, інформаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України», законність чи протиправність внесення якого є предметом дослідження за результатами судового розгляду.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною другою статті 17 Закону України Про оборону України №1932-XII від 06.12.1991 визначено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законодавством.

Згідно ч.3 ст.1 Закону №2232, військовий обов`язок включає : підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до п.79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів.

Таким чином, ТЦК та СП забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.

Сам по собі факт відображення в електронному військово-обліковому документі «Резерв+» даних щодо порушення позивачем правил військового обліку та розшук його ТЦК не вказує на очевидність протиправних дій відповідача.

При цьому, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема, щодо законності не виключення з військового обліку ОСОБА_1 .

Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22.

Посилання позивача на те, що відносно нього відповідач може прийняти рішення про затримання та доставлення до ТЦК, що порушить його права на свободу пересування, носить характер припущення та не підтверджене належними, достовірними та достатніми доказами.

Наведені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи про можливе затримання на цій стадії судового процесу не дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені заявником обставини не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним заявником шляхом, оскільки матеріали заяви про забезпечення позову не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.

Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено факту існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів під час виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).

Враховуючи наведене, оскільки позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України та не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 статті 150 КАС України, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.