Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №560/12790/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/12790/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

09 червня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №134177 від 30.04.2025, якою постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова винесена з порушенням норм чинного законодавства, без з`ясування фактичних обставин справи, оскільки притягнуто до відповідальності позивача, який не є суб`єктом правопорушення, а тому підлягає скасуванню.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №134177 від 30.04.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнено на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 грн 96 коп за рахунок бюджетних асигнувань відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2026, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи.

Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, співробітниками відділу державного нагляду (контролю) в Хмельницькій області 11.04.2025 проведена рейдова перевірка, а саме: був зупинений транспортний засіб Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснював перевезення пасажирів за маршрутом м.Хмельницький – м. Дунаївці.

На момент проведення перевірки було встановлено відсутність у водія паспорта маршруту регулярних спеціальних перевезень, схеми маршруту, розкладу руху.

У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, державним інспектором було складено акт №111463 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.04.2025.

Зокрема, в акті зафіксовано, що транспортний засіб належить ОСОБА_1 (згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу).

Водій зі змістом вказаного акту ознайомлений. Від пояснень та отримання копії акту відмовився.

На підставі висновків акту перевірки працівниками відповідача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №134177 від 30.04.2025, за порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність, за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та стягнуто з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн.

Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернувся з позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ стало встановлення посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки факту надання водієм ( ОСОБА_2 ) послуг з перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: паспорт маршруту, схема маршруту, розклад руху.

Висновок відповідача про те, що перевізником виступає позивач ґрунтується лише на тому, що автомобіль, яким здійснювалось перевезення зареєстровано за позивачем.

При цьому, відповідачем належними та допустимими доказами не було доведено факту вчинення позивачем даного порушення і, що саме він виступав автомобільним перевізником, виходячи з наступного.

Актом перевірки зафіксовано загальні відомості про автомобіль (марка, номерний знак). Поряд з цим, в ньому зафіксовано, що ОСОБА_2 експлуатував автомобіль для здійснення регулярних спеціальних перевезень пасажирів за маршрутом м. Хмельницький - м. Дунаївці.

Крім того, автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Між тим, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати.

При цьому, факт передачі такого автомобіля в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи оформляти будь-які додаткові документи. При цьому доказів, що водій перебуває у трудових відносинах із позивачем, відповідач не надав.

Тобто, що сама по собі належність позивачу на праві власності автомобіля марки MERCEDES-BENZ, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону України №2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки саме ОСОБА_1 на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення пасажирів на замовлення та що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях Акта від 07.08.2025 щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення пасажирів не підтверджена належними доказами.

Також, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 17.07.2025 позивач перебуває на військовій службі у цій військовій частині з 04.04.2025, що також підтверджує, що позивач не є автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови необхідно задовольнити, так, як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв поза межами повноважень, наданих йому законодавством та не довів правомірність прийнятого рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з п.4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ.

Як передбачено ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів;

перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення - перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Згідно з ст.5 ЗУ "Про автомобільний транспорт" основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст.6 ЗУ "Про автомобільний транспорт" державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відтак, саме на органи Укртрансбезпеки покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до вимог ст.39 ЗУ "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також, за приписами пунктів 104, 105 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, для надання послуг з перевезення легковими автомобілями на замовлення (далі - перевезення на замовлення) автомобільний перевізник зобов`язаний використовувати транспорті засоби, які належать йому на праві власності чи користування, що підтверджується відповідними реєстраційними документами, мати відповідну ліцензію. Організація перевезення на замовлення здійснюється за договором, який укладається між автомобільним перевізником, автомобільним самозайнятим перевізником та суб`єктом господарювання, у письмовій формі і повинен містити інформацію про основні характеристики обслуговування, відповідальність сторін, форму та строк проведення розрахунку, марку і клас транспортного засобу, його облаштування, наявність додаткового технічного обладнання.

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, співробітниками відділу державного нагляду (контролю) в Хмельницькій області 11.04.2025 проведена рейдова перевірка, а саме був зупинений транспортний засіб Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснював перевезення пасажирів за маршрутом м. Хмельницький – м. Дунаївці. На момент проведення перевірки було встановлено відсутність у водія паспорта маршруту регулярних спеціальних перевезень, схеми маршруту, розкладу руху. У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, державним інспектором було складено акт №111463 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.04.2025. Зокрема, в акті зафіксовано, що транспортний засіб належить ОСОБА_1 (згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу).

Проте, колегія суддів зауважує, що оскільки акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому, варто зауважити, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник, у цій справі - відповідач, має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, задоволення позовних вимог за відсутності доказів їх безпідставності.

У той же час, з наявних матеріалів справи неможливо встановити факту попереднього замовлення пасажирами послуг із перевезення та договірних умов такого перевезення, зокрема, інспектором не з`ясовано комерційної основи такого перевезення, не взято пояснень у пасажирів. Відсутня відеофіксація процесу перевірки та навіть фотофіксація наявності вказаних пасажирів.

Разом з цим, ст.6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи контролюючого органу мають право, зокрема, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі. Проте, суду вказаних доказів надано не було.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як передбачено вимогами ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки водій ОСОБА_2 на транспортному засобі, який належить позивачу, надавав послуги з перевезення пасажирів на замовлення.

У зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що дана обставина також спростовує те, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Схожа правова позиція (щодо обов`язку органу Укртрансбезпеки надати належні, достатні та беззаперечні докази на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки особа, яку притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, надавала послуги саме з перевезення пасажирів на замовлення) зазначена в висновках Верховного Суду у постановах від 14.12.2023 у справі № 240/6269/23, від 12.06.2024 у справі № 140/2050/22, від 02.10.2025 у справі №140/14255/23.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв поза межами повноважень, наданих йому законодавством та не довів правомірність прийнятого рішення.

Стосовно посилання апелянта на те, що позивач жодними доказами не підтвердив, що транспортний засіб, що перевірявся, вибував із його законного володіння, то колегія суддів зауважує. що факт передачі автомобіля в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи оформляти будь-які додаткові документи. Крім того, доказів, що водій перебуває у трудових відносинах із позивачем, який згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 17.07.2025, перебуває на військовій службі у цій військовій частині з 04.04.2025, відповідач не надав.

З урахуванням вказаного вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, та спростовуються встановленими обставинами і доказами в справі.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.