Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №200/5796/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 09 червня 2026 р.

Справа: №200/5796/24

Суддя: Осіпова Олена Олександрівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 200/5796/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Златіна С.В., Воловика С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови їй здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату їй пенсії, починаючи з 06.06.2024р., із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2024 передано справу №200/5796/24 на розгляд до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 23 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, оскільки перерахунок пенсії відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 здійснюється із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні та розраховується за формулою, наведеною в частині другій статті 40 цього Закону. При такому перерахунку зазначений показник середньої заробітної плати залишається незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що до 11.10.2021р. позивачу було призначено пенсію за вислугу років за нормами Закону №1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а тому при обчисленні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону №1058 відповідач мав застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, оскільки за призначенням пенсії відповідно до норм вказаного Закону позивачка звернулася вперше.

Таким чином, відповідач протиправно при призначенні позивачу пенсії за віком застосував показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014,2015 та 2016 роки.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026р. провадження за апеляційною скаргою було відкрите та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У встановлений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та з 2013 року їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В червні 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 №1058-ІV (надалі - Закон № 1058-IV).

06.06.2024 позивача переведено на пенсію за віком згідно із Законом №1058, яка обчислена, виходячи із середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки.

Позивач звернулася до відповідача та просила застосувати для розрахунку пенсії розмір середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки на підставі ч. 2 ст. 40 Закону №1058.

Однак листом Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 22.07.2024р. у задоволенні заяви було відмовлено.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Відповідно до ч.4 ст.42 Закону № 1058 у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно із п.3 Порядку проведення перерахунку пенсії без додаткового звернення особи відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.05.2018 року №10-1, перерахунок пенсії проводиться пенсіонеру, який після призначення (перерахунку) пенсії:

1) продовжував працювати та має не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію або із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії;

2) продовжував працювати і має менш як 24 місяці страхового стажу. Перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки з дня звернення за призначенням (попереднім перерахунком) пенсії.

Перерахунок проводиться з урахуванням страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) та із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію.

З аналізу наведених норм Закону №1058-IV випливає, що перерахунок пенсії проводиться з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

Частиною 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходиться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №336/372/16-а.

У постановах від 18.11.2020 року у справі № 522/1916/17, від 21.10.2021 року у справі № 2-а-2430/11, від 29.11.2022 року у справі № 560/4589/21, від 18.05.2022 року у справі №560/19830/21, Верховний Суд, які в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом при вирішенні даної справи, вказав на те, що за змістом частини другої статті 40 та частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV передбачений у формулі визначення заробітної плати для обчислення пенсії (Зп = Зс х (Ск: К)) показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії (Зс), який використовується при призначенні пенсії, є величиною незмінною і не підлягає коригуванню при перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого після її призначення. Тому, під час здійснення такого перерахунку, у формулі визначення заробітної плати для обчислення пенсії можуть змінюватися лише показники суми коефіцієнтів заробітної плати за кожний місяць (Ск) та кількості місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати застрахованої особи (К).

Отже, перерахунок пенсії на підставі частини 4 статті 42 Закону № 1058-IV здійснюється зі застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, та розраховується за формулою, наведеною в частині 2 статті 40 цього Закону. При такому перерахунку зазначений показник середньої заробітної плати залишається незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.

Частина 3 статті 45 Закону № 1058-IV передбачає, що визначена частиною 2 статті 40 цього Закону середня заробітна плата (дохід) для призначення пенсії, тобто за три календарні роки, що передують року звернення, застосовуються лише у випадку переведення з одного виду пенсії на інший або призначення пенсії вперше.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач вважає, що при призначенні їй пенсії за віком пенсійним органом має бути застосований показник середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески у 2021, 2022, 2023 роках, тобто, за три роки, що передують року призначення пенсії за віком.

У свою чергу, відповідач посилається на те, що позивач вже отримувала пенсію за вислугу років, обчислену за нормами Закону №1058-IV, тому підстави для повторного призначення пенсії згідно із Законом №1058-ІV та визначення її розміру з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за останні три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком, відсутні. Переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком не є призначенням пенсії, а фактично є перерахунком пенсії, а тому, величина середньої заробітної плати (доходу) підлягає врахуванню у визначеному при призначенні пенсії (перерахунку) розмірі, у спірному випадку за 2014-2016 роки.

Надаючи оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визначення показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, при призначенні пенсії згідно із Законом №1058-ІV у разі, коли особа попередньо отримувала пенсію за вислугу років на підставі Закону №1788-XII, вже було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 29.11.2016 року у справі № 133/476/15-а визначила, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. Водночас, ВСУ вказав на те, що позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.

Питання щодо наявності підстав для відступу від наведеної позиції Верховного Суду України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 876/5312/17.

У постанові від 31.10.2018 року у справі № 876/5312/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто, таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що позивачу було призначено пенсію за вислугу відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а для призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.

З огляду на викладене ВП ВС дійшла висновку, що у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).

ВП ВС визнано, що Верховний Суд України в постанові від 29.11.2016 року у справі №133/476/15-а (№ 21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, відбулося саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.11.2016 року у справі № 133/476/15-а.

В постанові від 31.10.2018 року у справі № 876/5312/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, відбувається саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону 1058-IV, а тому позиція суду касаційної інстанції, що пенсія за вислугу років призначається Законом № 1058-IV, є необґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13.09.2018 у справі № 127/16610/17, від 13.02.2019 у справі № 334/917/17(2-а/334/267/17), від 23.10.2020 у справі № 528/196/17, від 16.06.2020 у справі № 127/7522/17, від 28.09.2022 у справі № 184/886/17, від 29.03.2023 по справі № 240/4170/19, від 08.02.2024 року по справі № 500/1216/23, від 27.11.2025 у справі № 600/2346/24-а, від 18.12.2025 у справі № 340/5085/24 та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки ОСОБА_1 в 2013 році було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII (ст. 9 Закону № 1058-ІV не передбачено такого виду пенсії як пенсія за вислугу років), який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулася вперше в 2024 році, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що у цьому випадку показник середньої заробітної плати повинен залишатися незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, а тому доводи апелянта є підставними, адже у спірній ситуації відбулося призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV.

А відтак, у позивача наявне право на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021-2023 роки.

Наведене не враховано судом першої інстанції під час вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами позивача, що відповідачем було допущено протиправну відмову здійснити їй перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки.

Не врахування судом першої інстанції зазначених обставин призвело до неправильного вирішення справи, а ,відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до положень ст. 317 КАС України з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд у цій справі також бере до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що покладені в основу спору в цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Крім того, частиною шостою статті 139 КАС України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача має бути стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 968 грн 96 коп судового збору за подання позову та 1453 грн.44коп. за подання апеляційної скарги, а всього на суму 2422 грн 40 коп., сплата якого підтверджується квитанціями № 9093-5089-2438-6081 від 20.08.2024р. та № 0466-9949-6531-0467 від 14.04.2026р.

Керуючись статтями 139, 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі №200/5796/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія,10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії, починаючи з 06.06.2024р., із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія,10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн.40 (сорок) коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Оригінал: reyestr.court.gov.ua