Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №369/16620/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 369/16620/24 Суддя (судді) першої інстанції: Янченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Чаку Є.В.,

суддів Єгорової Н.М.,

Коротких А.Ю.

за участю секретаря Сови Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департамента територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рожнова Богдана Вячеславовича, головного спеціаліста-інспектора з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва КМДА, Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі управління (інспекції) з паркування, Головного управління Національної поліції у м. Києві про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Рожнова Богдана Вячеславовича , головного спеціаліста-інспектора з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва КМДА, Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі управління (інспекції) з паркування, Головного управління Національної поліції у м. Києві про скасування рішення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року позов задоволено. Скасовано постанову від 05.09.2024 серії 2КІ № 0000678785 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Стягнено з бюджету міста Києва на користь позивача 50 відсотків штрафу у сумі 340,00 грн, застосованого у вигляді адміністративного стягнення згідно з постановою від 05.09.2024 серії 2КІ № 0000678785. Зобов`язано Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі управління (інспекції) з паркування компенсувати позивачу 8000,00 грн моральної шкоди та 484,48 грн судового збору за подання адміністративного позову. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у місті Києві повернути позивачу 144,00 грн, сплачені за зберігання на спеціальному майданчику автомобіля Lancia, номерний знак НОМЕР_1 у зв`язку з тимчасовим затриманням на підставі акту огляду та тимчасового затримання від 05.09.2024, складеного головним спеціалістом інспектором з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рожновим Богданом Вячеславовичем.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 286 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.09.2024 відповідачем було винесено постанову серії 2КІ № 0000678785 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП

Згідно вказаної постанови, 05.09.2024 о 10 год 24 хв по вул. Ореста Васкула, 8 у місті Києві позивач зупинився ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим порушив пункт 15.9 и) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі Правила), тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, за що на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн.

Цього ж дня відповідачем складено та підписано Акт огляду та тимчасового затримання (далі Акт) автомобіля Lancia Ypsilon, номерний знак НОМЕР_2 , який за допомогою евакуатора доставлено для зберігання на спеціальний майданчик ГУ НП у місті Києві по вул. Туполєва, 19. В Акті зазначено, що тимчасове затримання здійснено у зв`язку з порушенням пп. «з» п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП.

Тимчасове затримання автомобіля позивача відбувалося без залучення понятих, що підтверджується змістом Акту.

Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та рішення про тимчасове затримання транспортного засобу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Згідно п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 статті 122 КУпАП встановлена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Згідно ч.1 статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідно до ст. 265-4 КУпАП тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.

Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частинами третьою та сьомою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушень, передбачених частинами другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу.

Вказані норми свідчать про те, що за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, у разі порушення вимог зупинки транспортних засобів особи підлягають адміністративній відповідальності.

При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).

Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, зокрема за порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 15.9 "и" Правил дорожнього руху передбачено, що зупинку заборонено ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що прилегла територія це територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них. Проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів.

Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги.

Відтак, прилегла територія межує з проїзною частиною і розпочинається безпосередньо на цій межі, яка є місцем прилягання до дороги.

Виїздом з прилеглої території є уявна лінія, яка прилягає до проїзної частини.

При цьому, ч. 3 ст. 265-4 КУпАП встановлено, що для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб зокрема, розташовано ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем долучено до відзиву, як докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, матеріали фотофіксації.

В матеріалах справи міститься п`ять фотознімків, виконаних з різних ракурсів, які відображають дату та час.

Крім того зображення відображають взаємне розташування автомобіля, меж виїзду та елементів дорожньої обстановки, що дозволяє однозначно ідентифікувати місце стоянки транспортного засобу та характер порушення.

Вказані фотоматеріали містять достатні візуальні дані для встановлення обставин події та підтверджують факт порушення вимог підпункту «и» пункту 15.9 ПДР, оскільки розміщення транспортного засобу об`єктивно створювало перешкоду для виїзду транспортних засобів з прилеглої території.

Доводи позивача щодо відсутності факту порушення спростовуються безпосереднім змістом фотозображень, які узгоджуються між собою, відображають місце події з різних ракурсів та не містять ознак викривлення обстановки.

Інших доказів, які б свідчили про інше розташування транспортного засобу або неможливість здійснення виїзду, позивачем не надано.

Отже, зібрані у справі докази у своїй сукупності підтверджують наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП.

Разом з тим суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови, з огляду на наступне.

У позовній заяві та судовому засіданні позивач зазначав, що його автомобіль був зупинений біля нежитлової будівлі по вул. О. Васкула 23-25А, в якій знаходиться відділення Ощадбанку, а не біля житлового будинку по вул. О. Васкула, 8, як це помилково зазначено у постанові.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав факт того, що автомобіль позивача був зупинений не у тому місці, яке вказано у постанові, проте зазначив, що це ніяк не впливає на правомірність постанови та наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Перевіривши доводи сторін, колегія суддів встановила, що за адресою: вул. О. Васкула, 23-25А є відділення Ощадбанку № 10026/0140, що підтверджується даними з вебсайту Ощадбанку.

Разом з тим відділення цього банку по вул. О. Васкула, 8 відсутнє.

На фотознімках долучених до матеріалів справи частково видно будівлю, в якій є відділення Ощадбанку з відповідною вивіскою.

Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем в оскаржуваній постанові зазначено адресу за якою транспортний засіб позивача був відсутній.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що місце вчинення правопорушення є елементом об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, а тому некоректне або помилкове зазначення місця вчинення правопорушення у рішенні про притягнення особи до юридичної відповідальності свідчить про неправомірність такого рішення.

Крім того, в оскаржуваній постанові зазначена недостовірна інформація щодо технічного засобу фотофіксації зупинки (стоянки) автомобіля позивача, оскільки фотознімки були здійснені з мобільного телефону Samsung Galaxy A34, що підтверджено відповідачем, а не АРМ інспектора, як це передбачено нормами чинного законодавства.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та звільнення позивача від адміністративної відповідальності.

Інші позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача 50 відсотків штрафу у сумі 340,00 грн, зобов`язання повернути позивачу 144,00 грн, сплачені за зберігання на спеціальному майданчику автомобіля Lancia, номерний знак НОМЕР_1 у зв`язку з тимчасовим затриманням на підставі акту огляду та тимчасового затримання від 05.09.2024 є похідними та також підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Поняття моральної шкоди наведене у ст. 23 ЦК України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

З урахуванням наведених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з`ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.

Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України) (п.57).

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 р. у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п.53).

Відповідно до ч.5 сьт.242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не довів і суд першої інстанції не встановив, що його негативні емоції чи негативні емоції членів його сім`ї досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Отже в цій частині позовних вимог рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи апелянта про пропущення позивачем строку звернення з даним адміністративним позовом, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Приписами статті 289 КУпАП передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частинами першою-другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку.

Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Отже, строк може бути пропущений виключно з поважних причин.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржувану постанову не було вручено позивачу у день її прийняття.

06.09.2024 позивач надіслав відповідачу запит на отримання публічної інформації, зокрема копії постанови.

Листом від 12.09.2024 № 064-12582 продовжено строк розгляду інформаційного запиту від 06.09.2024, а в подальшому листом від 03.10.2024 № 064-13849 надіслано постанову з прихованими персональними даними позивача, що підтверджується її паперовою копією, з якої неможливо встановити особу, притягнуту до адміністративної відповідальності.

Згідно рекомендованого поштового відправлення № 0105400075960 постанова з відкритими персональними даними позивача була надіслана 03.10.2024 та вручена йому 16.10.2024.

07.10.2024 позивач через Електронний суд звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Вказані обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції свідчать про те, що позивачем не було пропущено десятиденний строк для її оскарження до адміністративного суду, оскільки постанова набрала законної сили саме у момент вручення позивачу її копії з його відкритими персональними даними, тобто 16.10.2025, а не в момент, коли позивач сплатив 50 відсотків штрафу, як про це зазначає відповідач.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департамента територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі управління (інспекції) з паркування компенсувати ОСОБА_1 8000,00 грн моральної шкоди, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких