Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №755/987/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/987/26 Суддя (судді) першої інстанції: Коваленко І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.

за участі:

секретар с/з Руденко Д.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни,

У С Т А Н О В И В:

20.01.2026 року громадянин Республіки Таджикистану ОСОБА_1 звернувся з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яке супроводжувалось забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки.

Позовна заява обґрунтована тим, що 12.11.2025 року працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 статті 203 КУпАП , а також винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100 грн за порушення положень ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Штраф позивачем сплачений.

21.11.2025 року, після отримання його представником засобами електронного зв`язку відповіді ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на адвокатський запит, йому стало відомо про прийняття відносно нього від 13.11.2025 року рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки. Під час прийняття цього рішення позивач хоч і був присутнім, але змісту та сутті прийнятого відносно нього рішення не зрозумів та його копії не отримував.

Також, порушено його право на проголошення йому рішення на протязі 72 годин з дати його прийняття та права на користування при цьому послугами перекладача. Перекладач Аміров Бехруз , якій вказаний у рішенні про примусове повернення, фактично позивачу нічого не перекладав та він взагалі не розумів суті процедури в якій брав участь. Так само йому не було вручено копії прийнятого рішення. Докази вчинення позивачем проступку, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку - відсутні.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій вказуючи на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове. Яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам та мотивам позовної заяви.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Таджикистану.

30.05.2021 року позивач виїхав з території України у пункті пропуску «Бориспіль-D», що підтверджується відомостями «АРКАН ЦП ДСК».

06.11.2023 року позивач в`їхав на територію України у пункті пропуску «Могилів-Подільський» та по теперішній час перебуває на території України, що підтверджується відомостями «АРКАН ЦП ДСК».

12.11.2025 року головним спеціалістом ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області Судомою Є.А. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №018110, зі змісту якого вбачається наступне: « 12.11.2025 о 13:30 год. за адресою: м.Київ, ринок «Дніпро» виявлено громадянина Республіки Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України», а саме: проживання на території України без документів на право проживання «перебування» в Україні. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_1 ».

12.11.2025 року заступником начальника ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області Лемеш Д.Л., на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №018110, винесено постанову серії ПН МКМ №018038 про накладання адміністративного стягнення на громадянина Республіки Таджикистану ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 5100 грн., який був сплачений 14.11.2025 року, що підтверджується внесеними відомостями у саму постанову.

12 листопада 2025 року посадовою особою ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області - головним спеціалістом Євгеном Судомою прийнято рішення №8010130100019922 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Вказаним рішенням позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 21.11.2025.

Вказане рішення 13.11.2025року затверджено начальником ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області Лемеш Д.Л. та 14.11.2025 з ним ознайомлено позивача у присутності перекладача під особистий підпис (а.с.15-17).

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення про примусове повернення,його прийнято з підстав порушення позивачем законодавства України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: « 12.11.2025 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. У ході опитування громадянин Таджикистану ОСОБА_1 пояснив, що прибув в Україну 06.11.2023 через ПП «Могилів-Подільський» з приватною метою. На території України здійснює трудову діяльність, а саме працює продавцем. Після закінчення законного терміну перебування іноземець територію України не покинув, чим порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання та продовження терміну перебування в Україні - не звертався. Для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до відповідних органів ДМС документів не подавав (…). За таких обставин громадянин Таджикистану ОСОБА_1 , порушив вимоги ст.ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»».

12.11.2025 року заступником начальника управління - начальник відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Валерієм Чуйко прийнято рішення №8010110100018022 про заборону в`їзду в Україну громадянину Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 3 роки. Рішення затверджено 13.11.2025 начальником ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області Лемеш Д.Л.

З вказаним рішенням позивача не ознайомлено, та копію рішення йому вручено не було.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

У статті 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну визначено в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773).

Згідно з приписами частини 3 статті 9 Закону № 3773, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 17 Закону № 3773 іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Вказаною нормою визначено, що продовження строку перебування в Україні здійснюється на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та поданих документів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. №150 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

За визначенням, наведеними у п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

За змістом ст. 26 Закону України №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція № 353/271/150.

Згідно з п. 4 Інструкції № 353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5 Інструкції № 353/271/150).

Відповідно до п. 2.6 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28 серпня 2013 року №825 передбачено, що у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача.

Крім того, відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції 353/271/150 Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).

Згідно абз.3 п.10 розділу І Інструкції № 353/271/150, після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

Судом встановлено, що позивач є громадянином Республіки Таджикистан, в`їхав на територію України 06.11.2023 року на законних підставах, але після закінчення дозвільного терміну перебування в Україні до органів ДМС із заявою про продовження строку перебування в Україні не звертався, із заявами про отримання посвідки на тимчасове проживання або із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні не звертався, на території Україні проживає досить тривалий час і без законних на те підстав, без документів на право проживання на території Україні, офіційно ніде не працевлаштований.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не порушував норм міграційного законодавства України, або ж на підтвердження поважності причин такого порушення.

З урахуванням наведених вище положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і встановленого факту порушення позивачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, вказане свідчить, що у відповідача станом на 13.11.2025 року були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливлює висновок про його протиправність стосовно примусового повернення позивача та зобов`язання його покинути територію України.

Порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження або третю країну та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.

Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності чи третьої країни.

Колегією суддів не встановлено порушення з боку відповідача порядку прийняття рішення про повернення позивача до країни походження. Отже висновки суду першої інстанції про правомірність вказаного рішення не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на поважність причин перебування на території України через наявні родинні відносини, а саме: дружини та дитини,- враховуючи наступне.

Сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дитини не спростовує встановлені з його боку порушення та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, а також не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Такий правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.08.2024 року у справі №522/8660/23.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині оскарження рішення №8010110100018022 від 12.11.2025 про заборону громадянину Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в`їзду в Україну строком на 3 роки, колегія суддів враховує наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до вимог ч.2 ст.26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Наразі, підстави для застосування такого обмежувального заходу наведено у ст.13 цього Закону.

Так, відповідно до ч.1 цієї статті в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю (абз.2);

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні(абз.3);

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну (абз.7);

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України(ч 2).

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну (ч. 3).

Колегія суддів звертає увагу, що Інструкція № 353/271/150 не містить чітких підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду і Україну.

Як вбачається з матеріалів справи рішення №8010110100018022 від 12.11.2025 оформлено на бланку, який є додатком до наказу МВС України №1091 від 09.09.2015р.(а.с.18-20). Цим наказом затверджено Інструкцію про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства ( із змінами, внесеними наказами №15 від 16.01.2017 та № 99 від 14.02.2025)( далі -Інструкція №1091).

Відповідно до п.1 Інструкції № 1091, вона визначає порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється у випадках та з підстав, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).

Згідно п.2 цієї Інструкції, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймаються ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому, сьомому частини першої статті 13 Закону, а також у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті.

Дія цієї Інструкції не поширюється на прийняття рішень про заборону подальшого в`їзду в Україну особам, які приймаються територіальними органами і територіальними підрозділами ДМС згідно із статтями 26, 30 Закону, крім випадків невиконання особами рішень про заборону в`їзду на територію України, прийнятих на підставі цих статей.

Зі змісту рішення №8010110100018022 від 12.11.2025 не вбачається, що відповідачем було встановлено наявність будь-якої з підстав для заборони в`їзду позивачу на територію України, наведених у ч.1 ст.13 Закону №3773-VI, в том числі і визначених в абзацах 2,3,7 цієї частини.

Крім того, відповідачем вказане рішення прийняте у порядку Інструкції № 1091, що не може бути застосовано до випадків, визначених ч.2 ст.26 Закону №3773-VI.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що процесуальний обов`язок, передбачений частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності винесення рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 роки, відповідачем не виконаний.

На підставі вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскаржуваного рішення №8010110100018022 від 12.11.2025 про заборону громадянину Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в`їзду в Україну строком на 3 роки та наявність достатніх правових підстав для його скасування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги вказують на наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в частині, позаяк містять аргументовані доводи щодо неповного з`ясування обставини справи судом першої інстанції та неповну відповідність його висновків таким обставинам.

Викладене у сукупності свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов частково необґрунтованого та передчасного висновку за наслідками розгляду даної справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308,310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 07 квітня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним рішення щодо заборони подальшого в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити:

-визнати протиправним та скасувати рішення від 12.11.2025 року №8010110100018022, прийняте заступником начальника управління - начальник відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Валерієм Чуйко та затверджене 13.11.2025року начальником ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області Лемеш Д.Л., яким заборонено в`їзд в Україну громадянину Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 3 роки.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді О.О. Беспалов

А.Б. Парінов

(повний текст постанови виготовлено 10.06.2026)