Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №580/10046/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10046/23 суддя першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача – Воловика С.В.,

суддів – Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участі секретаря судового засідання – Бетіна М.О.,

представника позивача – Чижова К.Л.,

представника відповідача – Колотіло В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 580/10046/23 за позовом приватного акціонерного товариства «АЗОТ» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» (далі – позивач, ПрАТ «АЗОТ») звернулося з позовною заявою до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі – апелянт, відповідач, Північного МУ ДПС), у якій просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 26835000404 від 08.06.2023.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 позовну заяву задоволено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано у зв`язку з невідповідністю критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, відповідача зобов`язано протягом десяти днів з дати набрання законної сили рішенням повторно розглянути матеріали перевірки відповідно до акта № 147/35-00-04-04-15/00203826 від 31.03.2023 із застосуванням штрафної санкції за ставкою 10% відповідно до частини першої статті 124 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з таким рішенням, Північне МУ ДПС звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що за результатами розгляду справи судом першої інстанції фактично встановлено та підтверджено вчинення ПрАТ «АЗОТ» правопорушення, що полягало у несвоєчасній сплаті узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість самостійно визначеного платником податку у податковій декларації за жовтень 2019 року. Разом з тим, встановивши факт вчинення правопорушення, суд першої інстанції звільнив позивача від передбаченої законом відповідальності у зв`язку з відсутністю в акті камеральної перевірки обставин, що свідчать про умисність дій платника податків, а також через те, що відповідно до критеріїв Енгеля застосований у розмірі 50% штраф переслідував репресивну мету.

Втім, за усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування положень п. 124.3 ст. 124 ПК України, у випадку встановлення факту несвоєчасної сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання та недоведеності контролюючим органом умислу, до такого платника підлягає застосуванню штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно сплаченого зобов`язання, визначений пунктом 124.1 статті 124 ПК України.

Тобто, за таких обставин відсутні перешкоди для скасування податкового повідомлення-рішення лише в частині суми необґрунтовано застосованого штрафу, оскільки це пов`язано із застосуванням помилкової ставки штрафу внаслідок безпідставної кваліфікації діяння як умисного. За відсутності цієї кваліфікуючої ознаки діяння позивача утворює склад правопорушення, за яке відповідальність наступає на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків.

На переконання відповідача, скасування судом першої інстанції оскаржуваного податкового повідомлення-рішення повністю, а не в частині суми необґрунтовано застосованого штрафу, фактично звільняє платника податків від відповідальності за вчинене правопорушення, що є порушенням загальних принципів оподаткування, визначених у статті 4 ПК України, зокрема, щодо загальності оподаткування, рівності усіх платників перед законом, невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Крім того, апелянт наголосив на тому, що правомірність застосування штрафної санкції у розмірі 50% відповідно до пункту 124.3 статті 124 ПК України, підтверджується встановленими під час перевірки обставинами, зокрема: наявністю коштів на рахунках позивача протягом 2019 - 2022 років, що підтверджується формою № 3 фінансової звітності «Звіт про рух грошових коштів», збільшенням поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги згідно даних Ф-1 Баланс, здійсненням господарської діяльності та проведенням великого обсягу імпортних операцій по придбанню сировини, а також поповненням електронного рахунку ПДВ на значну суму.

Відповідач зауважив, що ПрАТ «АЗОТ» цілеспрямовано створено умови для невиконання свого податкового обов`язку, позаяк останнє не зверталось до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, що свідчить про невжиття платником податків жодних дій для використання права на отримання розстрочення та/або відстрочення сплати податків в порядку, передбаченому статтею 100 ПК України.

Також Північне МУ ДПС звернуло увагу на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, окрім скасування податкового повідомлення-рішення, відповідача зобов`язано протягом десяти днів з дати набрання законної сили рішенням у справі повторно розглянути матеріали перевірки відповідно до акта № 147/35-00-04-04-15/00203826 від 31.03.2023 із застосуванням штрафної санкції за ставкою 10% відповідно до частини першої статті 124 Податкового кодексу України.

Водночас Податковим кодексом України встановлено чіткі строки для прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки. Такі строки є присічними, а тому можливість їх поновлення чи продовження не передбачена, а їх сплив унеможливлює реалізацію контролюючим органом відповідних владних повноважень.

Отже, враховуючи закінчення граничних строків для прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі висновків акта камеральної перевірки № 147/35-00-04-04-15/00203826 від 31.03.2023, Північне МУ ДПС вважає, що правові підстави для повторного розгляду матеріалів зазначеної перевірки та прийняття нового податкового повідомлення-рішення за її результатами відсутні.

За таких обставин, на переконання апелянта, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а висновки суду першої інстанції про його невідповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, – помилковими.

Ухвалою апеляційного суду від 29.12.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву, витребувано справу із Черкаського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою, у відзиві ПрАТ «АЗОТ» зазначило, що необхідною умовою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення у випадках, визначених пунктами 124.2, 124.3 статті 124 Податкового кодексу України, є доведення умислу. Тобто, юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.3 ст. 124 ПК України, є обов`язковість доведення контролюючим органом вини платника податків, а саме тієї обставини, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Позивач наголосив на тому, що ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи відповідач не навів аргументів та не надав доказів, які б вказували на невжиття ПрАТ «АЗОТ» заходів, спрямованих на сплату через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, а також на наявність можливості сплатити узгоджені податкові зобов`язання з податку на додану вартість у встановлений строк.

Натомість ПрАТ «АЗОТ» зауважило, що наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами виконавчої служби, арешт усього майна та грошових коштів, у тому числі всіх рахунків, дають підстави стверджувати, що затримка погашення податкового боргу сталася не з вини та не через навмисні дії або бездіяльність позивача, а через відсутність об`єктивної можливості здійснювати таке виконання.

З огляду на зазначене, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, а апеляційну скаргу – такою що не підлягає задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду від 10.03.2026 розгляд апеляційної скарги ПМУ ДПС призначено у відкритому судовому засіданні на 06.05.2026 об 11 год 10 хв.

На підставі розпорядження керівника апарату № 4704 від 11.05.2026, у зв`язку з відставкою судді-доповідача здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 580/10046/23.

Ухвалою апеляційного суду від 13.05.2026 розгляд апеляційної скарги відповідача призначено у відкритому судовому засіданні на 02.06.2026 о 10 год 30 хв, а ухвалою апеляційного суду від 02.06.2026, розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.06.2026 о 10 год 15 хв.

Заслухавши повноважних представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України посадовими особами Північного МУ ДПС проведено камеральну перевірку ПрАТ «АЗОТ» щодо дотримання строків сплати узгоджених сум податкового зобов`язання з податку на додану вартість за період з 01.04.2021 по 31.12.2021, за результатами якої, згідно з актом № 147/35-00-04-04-15/00203826 від 31.03.2023 податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 57.1, ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, а саме порушення граничних строків сплати узгодженого грошового зобов`язання по податку на додану вартість за жовтень 2019 року (декларація № 9276123337 від 20.11.2019) в сумі 3 865 566,54 грн більше ніж на 90 календарних днів (від 516 до 760).

На підставі висновків акту камеральної перевірки 08.06.2023 ПМУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 26835000404 про застосування штрафу в розмірі 50% несвоєчасно погашеної суми податкового боргу, що склало 1 932 783, 27 грн

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, ПрАТ «АЗОТ» оскаржило його в адміністративному порядку і, за результатами розгляду скарги, рішенням ДПС України № 1328/6/99-00-08-05-05-06 від 19.09.2023 у задоволенні скарги відмолено, податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

За наслідками судового оскарження згаданого податкового повідомлення-рішення, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2024, у задоволенні позовних вимог ПрАТ «АЗОТ» про скасування податкового повідомлення-рішення № 26835000404 від 08.06.2023 було відмовлено.

Втім, Верховний Суд постановою від 21.08.2025 зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, справу № 580/10046/23 направив на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд Верховний Суд визначив те, що обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння щодо невиконання чи неналежного виконання вимог податкового законодавства в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті камеральної перевірки. При цьому, при вирішенні спорів такої категорії судам необхідно встановлювати, чи вжив платник податків всі достатні, необхідні та залежні від нього заходи з метою дотримання правил та норм, визначених у положеннях чинного законодавства, чи діяв він добросовісно, затримуючи сплати узгоджених податкових зобов`язань (наявність/відсутність непереборних обставин щодо несвоєчасної сплати), чи вчиняв всі необхідні активні дії, зокрема, щодо повідомлення відповідача про неможливість сплати податкових зобов`язань через відсутність коштів на рахунках чи неможливістю їх використання та щодо відшукування необхідних коштів.

Так, задовольняючи позовні вимоги за результатами нового розгляду справи № 580/10046/23, Черкаський окружний адміністративний суд дійшов висновку про не доведення Північним МУ ДПС правомірності застосування штрафу у розмірі 50 % за порушення строків сплати узгоджених грошових зобов`язань через відсутність належних та достатніх доказів умислу у діях платника податків під час виконання обов`язку зі сплати податку на додану вартість та відсутність проактивних дій контролюючого органу щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості позивача в рахунок погашення податкового боргу.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

На виконання частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті такі рішення на підставі та у спосіб, визначені законом, чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі – ПК України).

Законом України № 466-ІХ від 16 січня 2020 року до Податкового кодексу України внесено зміни, якими, серед іншого, запроваджено концепцію вини як обов`язкового елементу окремих складів податкових правопорушень та визначено випадки, коли для притягнення особи до відповідальності контролюючий орган зобов`язаний довести наявність вини платника податків.

Так, податковим правопорушенням, відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т.ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 112.1 та 112.2 статті 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною, якщо буде встановлено, що вона мала можливість дотриматися правил та норм, за порушення яких передбачена відповідальність, однак не вжила достатніх заходів для їх дотримання. При цьому вжиті платником податків заходи вважаються достатніми, доки контролюючий орган не доведе, що платник діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.

Отже, встановлення вини не зводиться до констатації факту порушення вимог податкового законодавства. Контролюючий орган зобов`язаний довести існування реальної можливості належного виконання платником податкового обов`язку та безпідставне невжиття ним необхідних заходів для його виконання.

Особливого значення наведені положення набувають у спорах щодо застосування пунктів 124.2 та 124.3 статті 124 ПК України, оскільки відповідно до пункту 109.3 статті 109 ПК України відповідальність за цими нормами можлива лише за умови встановлення вини платника податків.

Пункт 124.1 статті 124 ПК України передбачає відповідальність за сам факт несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання. Натомість пункти 124.2 та 124.3 цієї статті встановлюють підвищену відповідальність за аналогічне порушення, вчинене умисно.

У постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №520/22505/21, від 22.08.2023 у справі №520/18519/21, від 05.10.2023 у справі №520/14773/21 та від 16.11.2023 у справі №160/24147/21 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого обов`язковою умовою застосування штрафних санкцій за пунктами 124.2 та 124.3 статті 124 ПК України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу.

Для встановлення умислу недостатньо самого факту порушення строку сплати узгодженого податкового зобов`язання. Контролюючий орган повинен довести, що платник податків мав об`єктивну можливість своєчасно виконати свій податковий обов`язок, усвідомлював наслідки своєї поведінки та свідомо не вжив необхідних заходів для належного виконання такого обов`язку.

Крім того, відповідні обставини повинні бути належним чином відображені безпосередньо в акті перевірки. Саме акт перевірки є носієм доказової інформації щодо встановленого правопорушення та підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення. Відтак контролюючий орган зобов`язаний вже на стадії складення акта перевірки навести конкретні фактичні обставини та докази, які свідчать про наявність вини платника податків.

Подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов`язком платника податків. Тому саме акт перевірки повинен містити повний виклад обставин, які стали підставою для висновку про наявність усіх елементів складу податкового правопорушення, включаючи його суб`єктивну сторону. Лише за таких умов забезпечується реальна можливість реалізації платником права на захист та надання обґрунтованих заперечень відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України.

Відсутність в акті перевірки належного обґрунтування умисної форми вини виключає можливість застосування до платника податків відповідальності, передбаченої пунктами 124.2 та 124.3 статті 124 ПК України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в акті камеральної перевірки № 147/35-00-04-04-15/00203826 від 31.03.2023 контролюючим органом зафіксовано лише факт порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України. Водночас акт не містить установлених та підтверджених належними доказами обставин, які б свідчили про наявність у діях позивача умислу або про свідоме створення ним умов, спрямованих на невиконання вимог податкового законодавства.

У справі що розглядається, обставина порушення ПрАТ «АЗОТ» пункту 57.1 статті 57 ПК України внаслідок затримки сплати узгоджених сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість за жовтень 2019 року більше ніж на 90 календарних днів не є спірною.

При цьому, як уже зазначалось, стверджуючи про наявність умислу ПрАТ «АЗОТ» у допущенні порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання, Північне МУ ДПС посилається на наявність коштів на рахунках позивача, збільшення поточної дебіторської заборгованості, проведення великого обсягу імпортних операцій, а також поповнення електронного рахунку ПДВ на значну суму.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що станом на момент проведення камеральної перевірки, контролюючому органу було відомо, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 580/3655/19 з ПрАТ «АЗОТ» стягнуто податковий борг у загальній сумі 77 336 436, 74 грн за рахунок коштів у обслуговуючих банках та за рахунок готівки. Одночасно, з огляду на скрутний фінансовий стан, значну кредиторську заборгованість, арешт майна та рахунків згідно з постановами державного виконавця від 14.01.2019 в межах суми стягнення 68 380 919, 45 грн та приватного виконавця від 07.06.2019 в межах суми стягнення 13 130 565, 16 грн, виконання судового рішення було розстрочено на 36 місяців.

Колегія суддів зазначає, що наведені обставини самі по собі не свідчать про наявність у позивача реальної можливості своєчасно виконати податковий обов`язок. Окремі показники фінансово-господарської діяльності підприємства не можуть оцінюватися ізольовано від загального фінансового стану суб`єкта господарювання, структури його зобов`язань, наявності арештів активів та інших обмежень, які безпосередньо впливають на можливість розпорядження коштами.

Тобто посилання відповідача виключно на окремі показники господарської діяльності не спростовують існування об`єктивних фінансових труднощів та не підтверджують наявності у позивача реальної можливості своєчасно сплатити узгоджене податкове зобов`язання.

Інших доказів, які б свідчили про свідоме та цілеспрямоване невиконання позивачем податкового обов`язку, матеріали справи не містять.

Сам по собі факт тривалого порушення строків сплати узгодженого податкового зобов`язання не є достатньою та безумовною підставою для висновку про наявність умислу в діях платника податків. Протилежний підхід фактично зводить суб`єктивну сторону податкового правопорушення до самого факту його вчинення, що суперечить змісту статей 109, 112 та 124 Податкового кодексу України, якими передбачено необхідність встановлення та доведення як об`єктивних, так і суб`єктивних ознак складу правопорушення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність визначених законом підстав для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої пунктом 124.3 статті 124 ПК України, та застосування штрафної санкції у розмірі 50 відсотків від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання.

Відповідальність, встановлена пунктом 124.3 статті 124 ПК України, є кваліфікованим видом податкової відповідальності, застосування якого можливе виключно за умови належного та достатнього доведення контролюючим органом умисної форми вини платника податків. При цьому обов`язок доказування таких обставин покладається саме на контролюючий орган, який має підтвердити, що платник податків усвідомлював протиправний характер своєї поведінки, передбачав її наслідки у вигляді несвоєчасного надходження коштів до бюджету та бажав їх настання або свідомо допускав їх настання.

Натомість матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про існування у діях позивача такого ставлення до вчиненого діяння та його наслідків. Контролюючим органом не встановлено жодних конкретних обставин, які б підтверджували цілеспрямоване ухилення позивача від виконання податкового обов`язку або його свідоме прагнення допустити прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання.

Фактично висновок податкового органу про наявність умислу ґрунтується виключно на констатації факту несвоєчасної сплати податкового зобов`язання та тривалості такого прострочення. Проте ні тривалість порушення, ні сам факт несплати у встановлений строк не можуть автоматично свідчити про умисний характер дій платника податків без встановлення сукупності обставин, які б беззаперечно вказували на наявність відповідної форми вини.

За відсутності належного доказового підтвердження умислу застосування до позивача підвищеної фінансової відповідальності, передбаченої пунктом 124.3 статті 124 ПК України є свавільним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідній частині не відповідає критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого грошового зобов`язання підтверджений матеріалами справи та не заперечується сторонами. Отже, об`єктивна сторона податкового правопорушення, пов`язаного з порушенням установлених строків сплати податкового зобов`язання, є доведеною.

На відміну від пункту 124.3 статті 124 ПК України, відповідальність за пунктом 124.1 цієї статті не ставиться у залежність від встановлення умисної форми вини платника податків. Для її застосування достатнім є встановлення факту несвоєчасного погашення узгодженого грошового зобов`язання у визначені законом строки.

Таким чином, встановлені під час судового розгляду фактичні обставини свідчать не про відсутність податкового правопорушення як такого, а про його помилкову юридичну кваліфікацію контролюючим органом. Відповідач безпідставно кваліфікував дії позивача за пунктом 124.3 статті 124 ПК України, хоча встановлені обставини утворюють склад правопорушення, передбаченого пунктом 124.1 цієї статті.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Північного МУ ДПС про те, що суд першої інстанції, встановивши факт несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання, дійшов передчасного висновку про необхідність повного скасування спірного податкового повідомлення-рішення. Визнання неправомірною кваліфікації діяння як умисного не спростовує самого факту вчинення податкового правопорушення та не усуває передбачених законом підстав для застосування відповідальності у межах пункту 124.1 статті 124 ПК України.

Колегія суддів наголошує, що за відсутності доведеного умислу та з урахуванням установлених обставин справи позивач підлягав притягненню до відповідальності саме на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України. Відтак до нього підлягали застосуванню штрафні санкції у розмірі 10 відсотків від суми несвоєчасно погашеного податкового боргу, що становить 386 556,65 грн.

Натомість відповідач, без належного правового та фактичного обґрунтування застосувавши штраф за ставкою 50 відсотків, необґрунтовано збільшив розмір фінансової відповідальності позивача на 1 546 226,62 грн, що свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення в цій частині принципу пропорційності та вимогам податкового законодавства.

Колегія суддів також зауважує, що у цій справі відсутні будь-які перешкоди для часткового скасування податкового повідомлення-рішення шляхом виключення із нього суми штрафу, нарахованої внаслідок неправильної кваліфікації правопорушення. Таке судове рішення не є втручанням у дискреційні повноваження контролюючого органу та не підміняє його функції, оскільки суд не встановлює нових обставин і не здійснює повторного податкового контролю, а лише надає належну правову оцінку вже встановленим фактам та перевіряє відповідність прийнятого рішення вимогам закону.

При цьому сама по собі відсутність умислу не свідчить про відсутність вини платника податків у розумінні пункту 124.1 статті 124 ПК України. Позивачем не доведено вчинення усіх залежних від нього та об`єктивно можливих дій, спрямованих на належне виконання податкового обов`язку, зокрема не вживалися заходи щодо відстрочення чи розстрочення податкового боргу в порядку статті 100 ПК України, що виключало б підстави для застосування фінансової відповідальності.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення № 26835000404 від 08.06.2023 підлягає скасуванню лише в частині штрафних санкцій у сумі 1 546 226,62 грн, нарахованих унаслідок безпідставного застосування пункту 124.3 статті 124 ПК України. В іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам закону, прийняте в межах повноважень контролюючого органу та підстав для його скасування суд не вбачає.

Саме такий підхід забезпечує дотримання принципів законності, правової визначеності та пропорційності, а також досягає справедливого балансу між публічним інтересом держави у забезпеченні належного виконання податкового обов`язку та правом платника податків не зазнавати відповідальності, яка не ґрунтується на належно встановлених і доведених обставинах.

Окремо колегія суддів зауважує на помилковості висновків суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути матеріали камеральної перевірки та прийняти рішення про застосування до позивача штрафної санкції відповідно до пункту 124.1 статті 124 ПК України.

На виконання частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах заявлених позовних вимог. Вихід суду за межі таких вимог допускається лише у виняткових випадках, коли це є необхідним для ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду.

Звертаючись із цим позовом, ПрАТ «АЗОТ» просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Будь-яких вимог щодо зобов`язання контролюючого органу повторно розглянути матеріали перевірки або прийняти нове рішення за результатами такого розгляду позовна заява не містила.

Водночас, зобов`язавши відповідача повторно розглянути матеріали перевірки та фактично визначивши правову кваліфікацію правопорушення і розмір фінансової санкції, суд першої інстанції вийшов за межі предмета спору та заявлених позовних вимог.

Колегія суддів наголошує, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Судове рішення повинно бути спрямоване на відновлення порушеного права позивача, а не на усунення недоліків у діяльності органу влади чи забезпечення реалізації його владних повноважень.

У цій справі зобов`язання контролюючого органу повторно розглянути матеріали перевірки жодним чином не спрямоване на додатковий або ефективніший захист прав позивача, оскільки фактично створює правові передумови для повторного здійснення відповідачем владних управлінських функцій щодо тієї самої особи та з того самого питання.

Більше того, такий спосіб захисту фактично покладає на суд функцію визначення подальшого алгоритму дій суб`єкта владних повноважень після вирішення спору та виходить за межі судового контролю за законністю його рішень.

За встановлених у справі обставин спір між сторонами є спором про правомірність податкового повідомлення-рішення та правильність застосування норм матеріального права. Вирішення цього спору не потребує повторного розгляду матеріалів перевірки контролюючим органом, оскільки всі фактичні обставини, необхідні для правильного застосування закону, вже встановлені та підтверджені матеріалами справи.

Отже, належним способом судового захисту у спірних правовідносинах є надання судом оцінки законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та, за наявності підстав, його повне або часткове скасування. Покладення ж на відповідача обов`язку повторно розглядати матеріали перевірки не відповідає ані предмету заявленого спору, ані завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 КАС України.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини спору, однак помилково застосував норми матеріального права та не забезпечив належного дотримання норм процесуального правазакону, що призвело до неправильного вирішення спору в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 26835000404 від 08.06.2023 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 386 556,65 грн, а також у частині зобов`язання відповідача повторно розглянути матеріали камеральної перевірки.

У зв`язку з цим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині – скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 580/10046/23 за позовом приватного акціонерного товариства «АЗОТ» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 580/10046/23 в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 26835000404 від 08.06.2023 про застосування штрафу в сумі 386 556, 65 грн та зобов`язання Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків протягом десяти днів з дати набрання законної сили рішенням повторно розглянути матеріали перевірки відповідно до акта № 147/35-00-04-04-15/00203826 від 31.03.2023 із застосуванням штрафної санкції за ставкою 10% відповідно до частини першої статті 124 Податкового кодексу України – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 26835000404 від 08.06.2023 в частині застосування штрафу в сумі 386 556, 65 грн – відмовити.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 580/10046/23 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді В.О. Аліменко

Н.В. Безименна