Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №320/22215/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/22215/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И Л А

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції Столичного округу звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації з вимогою:

- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної державної адміністрації щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" загальною площею 1587,7 га та закріплення їх в натурі (на місцевості) протиправною;

- зобов`язати Київську обласну державну адміністрацію відповідно до вимог законодавства України вжити заходів щодо встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" в натурі (на місцевості) загальною площею 1587,7 га, внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначив, що Київською обласною державною адміністрацією не забезпечено проведення робіт із встановлення та винесення в натуру (на місцевість) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Зачарована Десна», а також не здійснено їх належного закріплення. На думку прокурора, така бездіяльність створює перешкоди для належної охорони, використання та збереження об`єкта природно-заповідного фонду, а також зумовлює ризик використання відповідних земель не за цільовим призначенням, оскільки межі заказника не визначені в установленому законом порядку, а відомості про нього не внесені до Державного земельного кадастру.

У зв`язку з наведеним прокурор вважає, що невиконання відповідачем покладених на нього обов`язків порушує інтереси держави у сфері охорони та раціонального використання природно-заповідного фонду. З метою відновлення порушених інтересів держави та забезпечення додержання встановленого законодавством режиму охорони і використання об`єкта природно-заповідного фонду прокурор звернувся до суду з даним адміністративним позовом

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати останнє та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що на території Вишгородського та Броварського районів Київської області розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Зачарована Десна» загальною площею 1587,7 га.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Зачарована Десна» створено рішенням Київської обласної ради від 08.10.2015 №1037-53-VI площею 2006,4 га в адміністративних межах Вишгородського та Броварського районів на землях Вищедубечанського державного лісового господарства. Територія заказника становить смугу земель лісового фонду, що простягаються вздовж берега річки Десна.

Означеним рішенням також рекомендовано Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації у тримісячний термін відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України»:

- ?затвердити положення про ландшафтний заказник місцевого значення Зачарована Десна»;

- вжити заходів щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж території та об?єкту природно-заповідного фонду згідно з чинним законодавством;

- забезпечити передачу території та об?єкту природно-заповідного фонду, зазначену в додатку до цього рішення, під охорону Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» з оформленням охоронного зобов?язання;

- Вишгородській та Броварській районним державним адміністраціям, управлінням Держгеокадастру в Броварському та Вишгородському районах, а також Державному підприємству «Вищедубечанське лісове господарство» забезпечити встановлення в натурі (на місцевості) меж території та об?єкту природно-заповідного фонду, зазначену в додатку до цього рішення, із встановленням державних межових та інформаційно-охоронних знаків, інформаційних щитів. Контури меж природно-заповідної території нанести на планово-картографічні матеріали землеустрою та лісовпорядкування з детальною характеристикою у проектах внутрігосподарського землеустрою та в таксаційних описах згідно з чинним законодавством у тримісячний термін.

За доводами позивача, зазначені пункти рішення Київської обласної ради від 08.10.2015 №1037-53-VI до цього часу не виконано, межі об?єкта природно-заповідного фонду в натуру винесені не були, відповідна документація не розроблялася, положення про ландшафтний заказник не затверджено, охоронне зобов`язання не оформлене.

У зв`язку з наведеним, Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Київською обласною державною адміністрацією не вжито передбачених законодавством заходів щодо встановлення та винесення в натуру (на місцевість) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Зачарована Десна», а також не забезпечено належного оформлення документації, необхідної для функціонування та охорони зазначеного об`єкта природно-заповідного фонду. Суд дійшов висновку, що така бездіяльність створює загрозу порушення режиму охорони та використання заказника, унеможливлює належне збереження його території та свідчить про невиконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується відсутність відомостей про встановлення меж заказника в натурі, внесення відповідних даних до Державного земельного кадастру та вчинення інших необхідних дій, спрямованих на забезпечення належної охорони об`єкта природно-заповідного фонду. У зв`язку з цим суд визнав наявними правові підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною та покладення на нього обов`язку вжити відповідних заходів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ключовим питанням у цій справі є наявність або відсутність у керівника Вишгородського окружної прокуратури Київської області права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Державної екологічної інспекції Столичного округу.

У позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктами владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Державна екологічна інспекція Столичного округу. Але, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, тому із цим позовом звертається саме прокурор.

Як убачається з матеріалів справи, до звернення до суду прокурором було направлено відповідні запити до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Державної екологічної інспекції Столичного округу щодо вжиття заходів реагування на виявлені порушення. У відповідях зазначені органи повідомили про невжиття заходів судового захисту та не заперечували щодо звернення прокурора до суду в їх інтересах.

Наведене листування свідчить про обізнаність зазначених органів щодо обставин справи, однак саме по собі не підтверджує наявності у них повноважень на пред`явлення заявлених вимог та не є достатнім для висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Разом із тим сам факт незвернення зазначених органів до суду та відсутність заперечень щодо представництва прокурором їх інтересів не є безумовною підставою для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави. Вирішальним є встановлення того, що відповідний орган був наділений повноваженнями на пред`явлення саме таких вимог та безпідставно не реалізував такі повноваження.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Умови та особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України.

Частиною 3 статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (ч.4 ст. 53 КАС України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 КАС України).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України “Про прокуратуру”), статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру”).

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру”).

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення такого захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, коли він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неефективною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той, усупереч закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен зазначити, а суд - перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

В даній справі, як на підставу для звернення до суду прокурор посилався на частину третю статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, статтю 28 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” й зазначив, що Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Державна екологічна інспекція Столичного округу як спеціально уповноважені органи на здійснення контролю за виготовлення спеціального паспорта на місце видалення відходів, не вживав заходів, спрямованих зобов`язання органу забезпечити виготовлення документації з землеустрою.

Отже, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Державна екологічна інспекція Столичного округу. Але, з огляду на їх бездіяльність, інтереси держави ними не захищаються, тому із цим позовом звертається саме прокурор.

З наведених положень законодавства вбачається, що для виникнення у прокурора права на звернення до суду необхідною є сукупність двох умов: по-перше, має існувати порушений або оспорюваний інтерес держави; по-друге, такий інтерес повинен залишитися без належного захисту з боку органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275, Державна екологічна інспекція України реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також наділена повноваженнями щодо проведення перевірок, видачі обов`язкових до виконання приписів, складання протоколів про адміністративні правопорушення, пред`явлення претензій про відшкодування шкоди та звернення до суду у випадках, прямо передбачених законом.

Разом із тим право Державної екологічної інспекції на звернення до суду не є загальним, а має спеціальний характер і може реалізовуватися виключно в межах повноважень, визначених законодавством. Аналіз положень законодавства, що регулює діяльність Державної екологічної інспекції України, не свідчить про наділення цього органу повноваженнями на звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності обласної державної адміністрації щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із встановлення та винесення в натурі меж території об`єкта природно-заповідного фонду, а також про зобов`язання вчинити дії щодо внесення відомостей про такий об`єкт до Державного земельного кадастру. Вказані дії належать до компетенції відповідних органів державної влади та пов`язані із реалізацією ними власних владних управлінських повноважень. Відтак Державна екологічна інспекція Столичного округу не є органом, уповноваженим державою на пред`явлення таких вимог, а тому відсутні підстави вважати, що прокурор правомірно звернувся до суду в її інтересах у спірних правовідносинах.

Судом не встановлено та прокурором не обґрунтовано, на підставі яких норм законодавства Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Державна екологічна інспекція Столичного округу наділені правом звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності Київської обласної державної адміністрації та зобов`язання її організувати проведення робіт із встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду

При цьому прокурор не може розглядатися як альтернативний суб`єкт звернення до суду замість відповідного органу державної влади.

Сам факт незвернення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Державної екологічної інспекції Столичного округу до суду не є достатнім для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави. Обов`язковою передумовою такого представництва є встановлення того, що відповідний орган наділений повноваженнями на пред`явлення заявлених вимог. Проте матеріали справи не містять належного обґрунтування того, що зазначені органи мають право звертатися до суду з позовом про зобов`язання Київської обласної державної адміністрації організувати проведення робіт із встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в інтересах Держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Державної екологічної інспекції Столичного округу, керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області вказує, що Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України та Державна екологічна інспекція Столичного округу не вжили заходів щодо вжиття заходів щодо встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" в натурі (на місцевості) загальною площею 1587,7 га, внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру, не звернулись до суду з відповідним позовом, тобто неналежним чином здійснює захист інтересів держави, тому наявні всі підстави для звернення прокурора із позовом до суду у межах компетенції, передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»,

Отже, спірному випадку мова йдеться про «неналежне здійснення захисту інтересів держави» Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України та Державної екологічної інспекції Столичного округу.

Разом з тим, посилання в позові на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття позовної заяви до розгляду недостатньо. У такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Аналогічну правову позицію викладено також у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

За змістом статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово викладав позицію про те, що вже сама присутність прокурора на судовому процесі на боці однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, участь прокурора може створювати відчуття нерівності у сторони (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Мартіні проти Франції).

Таким чином, участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді спору. Така практика не є намаганням обмежити функції прокуратури сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, а є лише наслідком системного тлумачення положень законодавства, якими встановлена необхідність підтвердження судом підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, оскільки право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб`єкта, не може презюмуватись, як безспірне.

Із урахуванням викладеного, судом установлено, що прокурор, всупереч вимогам частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не надав доказів накладення дисциплінарних стягнень чи притягнення до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків посадових осіб Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Державної екологічної інспекції Столичного округу, тощо.

Колегія суддів зазначає, що прокурором не доведено одночасного існування двох необхідних умов для представництва інтересів держави, а саме: наявності у Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Державної екологічної інспекції Столичного округу повноважень на пред`явлення заявлених вимог та їх бездіяльності щодо захисту відповідного інтересу держави.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено наявності передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Державної екологічної інспекції Столичного округу.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, якщо після відкриття провадження у справі встановлено відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, така обставина має наслідком залишення позову без розгляду.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не перевірив належним чином наявність у прокурора передбачених законом підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Державної екологічної інспекції Столичного округу та помилково перейшов до вирішення спору по суті.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2025 у справі №260/4199/22, відповідно до якої встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави має наслідком залишення позову без розгляду.

Встановлення після відкриття провадження у справі відсутності передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави свідчить про неможливість подальшого розгляду такого позову по суті та відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, є підставою для залишення позову без розгляду.

Згідно норм ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Наведене є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації – задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року–скасувати.

Адміністративним позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко

Повне судове рішення складено « 10» червня 2026 року.