Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №580/8937/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8937/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 01.07.2021 щодо ненарахування та невиплати пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230-96-ВР від 06.06.1996;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії за період з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230-96-ВР від 06.06.1996 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії за період з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230-96-ВР в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 з 09.03.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

Надалі, ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не виконання належним чином відповідно до закону рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2025р. у справі № 580/8937/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 про перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині обмеження розмірів пенсійних виплат та порушення прав позивача на належний розмір його пенсії, виходячи з 8-ми кратного розміру мінімальної пенсії за віком з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний календарний рік такої виплати, підтверджених рішенням суду;

- за результатами розгляду заяви постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли порушенню закону.

Заява мотивована тим, що Черкаський окружний адміністративний суд 04 лютого 2025 року по справі № 580/8957/24 за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про перерахунок пенсії вирішив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 з 08.03.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року рішення суду залишено без змін. Касаційне провадження у справі не відкривалося.

04 листопада 2025 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби за моєю заявою відкрито виконавче провадження № 79502392 з примусового виконання рішення суду, 18 лютого 2026 року за його постановою на відповідача накладено штраф за невиконання рішення суду.

За таких обставин відповідач зобов`язаний належним чином виконувати рішення суду, яке. набрало законної сили,

У 2025 році основний розмір пенсії позивача визначено з врахуванням розміру прожиткового мінімуму 2361 грн, проте з 01.01.2026 відповідачем здійснено нарахування пенсії позивача знову із застосуванням прожиткового мінімуму 2361 грн (2361х8=18888,00), що суперечить нормам чинного законодавства та постановленому у цій справі рішенню, оскільки з 01.01.2026 при нарахуванні пенсії позивачу відповідач повинен застосовувати розмір прожиткового мінімуму на рівні 2595 грн.

Отже, виконуючи рішення суду в даній справі, ГУ ПФУ в Черкаській області протиправно не здійснює нарахування пенсії позивачу відповідно до статті 54 Закону України № 796-XII з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний календарний рік такої виплати, обмежуючи таке нарахування та застосовуючи розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2025, а не згідно із Законом про Державний бюджет України на календарний рік виплати пенсії.

Крім того, станом на січень, лютий, березень 2026 року відповідачем виплачено через установу банку щомісячно безпідставно зменшену ним суму пенсії (у січні - 8112,33 грн, у лютому - 9215,33 грн, у березні - 9066,36 грн, хоч розмір пенсії з 01 січня 2026 року має становити не менше 20987,76 грн (2595 грн х 8 = 20760 грн + 227,76 грн), де 2595 грн - мінімальний розмір пенсії за віком у 2026 році; 227,76 грн - додаткова пенсія потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам 2 групи.

Така поведінка відповідача свідчить про неналежне виконання ним судового рішення та порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду (у порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України) повернуто заявнику.

Суд дійшов висновку про те, що стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд з`ясував, що у поданій позивачем заяві про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду (у порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України) відсутня інформація про закінчення виконавчого провадження, а також відповідні докази на підтвердження цих обставин, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про невідповідність заяви встановленим Кодексу адміністративного судочинства України вимогам.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року в адміністративній справі №580/8937/24, якою повернуто заяву ОСОБА_1 від 13 березня 2026 року про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року протиправними, та постановити нову ухвалу; постановити окрему ухвалу з приводу допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України. Так, стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 372 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.

Слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Частина перша статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Згідно із статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України або звернутись із відповідною заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

За приписами частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно з частиною другою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Частинами четвертою та п`ятою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі №807/220/18; аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №260/636/19, від 18.12.2020 у справі № 200/5793/20-а).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 9 грудня 2021 року у справі №9901/235/20 зазначено, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.

Указана стаття (383 Кодексу адміністративного судочинства України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Вказане свідчить про те, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.

Так, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 вказано, що зважаючи на відсутність такої інформації (про хід виконавчого провадження), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення заяви відповідно до абзацу 2 частини п`ятої 5 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду не погодилася з доводами про те, що суд першої інстанції обмежив право на доступ до правосуддя, оскільки рішення суду першої інстанції про повернення заяви зумовлене не відсутністю бажання суду з якихось причин не розглядати подану заяву, а недотриманням автором заяви обов`язкових вимог частини 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України щодо надання інформації про хід виконавчого провадження.

Згідно з частиною третьою статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадку, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: підстави заяви (клопотання, заперечення). До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Таким чином, якщо заява подана на стадії виконання, у тому числі заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду суд оцінює її відповідність встановленим вимогам, зокрема наявність підстав заяви. Відсутність зазначених елементів може бути підставою для залишення заяви без руху або її повернення.

На відміну від позовних заяв чи апеляційних скарг, для яких КАС України передбачає можливість залишення без руху у разі недотримання вимог щодо форми та змісту (статті 169, 298 КАС України), стаття 383 не містить прямої вказівки на застосування такого механізму до заяв, поданих у її порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що частина п`ята статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є імперативною нормою, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви у разі невідповідності заяви вимогам зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.

У постанові від 8 листопада 2024 року у справі № 340/222/20 Верховний Суд дійшов висновку, що ураховуючи положення частини п`ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України судом не може бути прийнято іншого, альтернативного рішення ніж повернення заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, 4 листопада 2025 року державним виконавцем за заявою позивача відкрито виконавче провадження №79502392 з примусового виконання рішення суду.

18 лютого 2026 року постановою державного виконавця на відповідача накладено штраф за невиконання рішення суду.

Позивач зазначив про те, що станом на січень 2026 року відповідачем призначено основну пенсію в заниженому розмірі - 18 888,00 грн, в той час, коли її розмір має становити не менше 20 760 грн (2595 грн х 8 = 20 760 грн).

Означені обставини позивач вважає протиправним діями пенсійного органу, що вчинені на виконання рішення суду у справі №580/8937/24.

Таким чином, про порушення своїх прав позивач мав дізнатись у лютому 2026 року (6 лютого 2026 року) після отримання пенсійної виплати за січень 2026 року, розмір якої позивач вважає протиправно зменшеним (а.с.164).

Натомість, до суду із заявою про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду, у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач звернувся 16 березня 2026 року, тобто з пропуском десятиденного строку для її подання (а.с.162-168).

Отже, у спірному випадку заявником під час подання заяви у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України подано таку без додержання обов`язкових норм, зокрема строку її подання.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивач не визначає порушення своїх прав винесенням державним виконавцем постанови про накладенні штрафу від 18 лютого 2026 року (а.с.167).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо перевірки інформації про закінчення виконавчого провадження №79502392, оскільки наданню оцінки суті звернення ОСОБА_1 мало передувати з`ясування дотримання процесуальних вимог для подання заяви у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема строку.

Колегія суддів констатує, що виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду покладається на особу, яка має намір її подати, а тому така повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений процесуального права повторно звернутися до суду із належним чином оформленою заявою відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 340/5977/22.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду, втім вбачає підстави для зміни мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції.

Вимоги апелянта щодо постановлення окремої ухвали колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц).

Поряд з цим, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін.

Колегією суддів не було встановлено жодних підстав для постановлення окремої ухвали про порушення законодавства.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків, викладених апеляційним судом у даній постанові.

В іншій частині ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан