Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №400/8993/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8993/25

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 400/8993/25 за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення 16 589,10 грн, –

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:

- стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 16589,10 грн переплаченого грошового забезпечення за квітень 2025 року, судовий збір за подання позову до суду у розмірі 2422,40 грн під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.04.2025 № 348 було призначено службове розслідування за фактом неповернення відповідача з лікувального закладу, за результатами якого встановлено факт переплати йому грошового забезпечення у розмірі 16589,10 гривні. У зв`язку з виключенням відповідача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у позивача відсутня можливість утримати кошти з відповідача. Тому він звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням 03.02.2026 у справі № 400/8993/25 у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду акт службового розслідування, складений за результатами службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.04.2025 № 348.

Відтак, суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази того, що у відповідному акті службового розслідування були пропозиції щодо притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, і що до нього була додана довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини. Суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджено, що відповідач перебуваючи на військовій службі у період з 01.09.2023 по 23.09.2023 діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, та отримував грошове забезпечення, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, виплачених з 01.09.2023 по 23.09.2023.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд надав неправильну оцінку фактам та відповідним їм правовідносинам, та сприяв ухиленню від матеріальної відповідальності особою, яка вчинила кримінально каране діяння- самовільне залишення місця служби і не бажає повертатися для подальшого проходження служби, незважаючи на поданий позов та пропозиції про повернення в стрій. Позивач не погоджується з позицією суду, що у позові не доведено суму (ціну) позову та розмір збитків оскільки їх можливо розрахувати й самостійно, складаються з декількох загальновідомих у тому числі й суду складових. Саме суд мав перевірити правильність розрахунки і не погодившись з ними, навести власний розрахунок, правильний на його думку.

- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2024 № 103 відповідача було призначено на посаду та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 12.04.2024.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.04.2025 № 348 “Про призначення службового розслідування” наказано провести службове розслідування за фактом неповернення відповідача з лікувального закладу.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 21.05.2025 № 215 “Про результати службового розслідування” на відповідача накладено дисциплінарне стягнення “Сувора догана” за невихід на військову службу без поважних причин з 21.04.2025 по теперішній час, призупинено усі виплати грошового забезпечення з 21.04.2025 та встановлено факт переплати грошового забезпечення за період з 21.04.2025 по 30.04.2025 у сумі 16589,10 гривні.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2025 № 238 “Про притягнення до матеріальної відповідальності” притягнено до повної матеріальної відповідальності у розмірі 16589,10 грн переплаченого грошового забезпечення за квітень 2025 року, судовий збір за подання позову до суду у розмірі 2422,40 гривні.

З метою відшкодування завданої відповідачем шкоди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 12 Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період перебування військовослужбовця на військовій службі, за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Водночас, згідно з п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX) визначено, що пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 160-IX встановлено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до положень ст. 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Пунктом 7 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі – Порядок № 608), встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”.

Отже, військовослужбовець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Закону № 160-ІХ і Порядку № 608.

Абзацом першим частини другої статті 8 Закону № 160-ІХ передбачено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно з пунктом 1 розділу VIII Порядку № 608 у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі – особи, які проводять службове розслідування).

Так, із матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.04.2025 № 348 “Про призначення службового розслідування” наказано провести службове розслідування за фактом неповернення відповідача з лікувального закладу.

Суд першої інстанції доцільно зауважив, що метою службового розслідування не було встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.04.2025 № 348 “Про призначення службового розслідування” не стосувалося визначення матеріальної шкоди, завданої відповідачем державі.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 160-ІХ за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (пункт 5 розділу V Порядку № 608).

Позивач не надав суду акт службового розслідування, складений за результатами службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.04.2025 № 348.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції у матеріалах справи відсутні докази того, що у відповідному акті службового розслідування були пропозиції щодо притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, і що до нього була додана довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Разом з тим, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2025 № 238 “Про притягнення до матеріальної відповідальності” відповідач був притягнутий до повної матеріальної відповідальності у розмірі 16589,10 грн переплаченого грошового забезпечення за квітень 2025 року, судовий збір за подання позову до суду у розмірі 2422,40 гривні.

Крім цього, відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 21.05.2025 № 215 “Про результати службового розслідування” на відповідача накладено дисциплінарне стягнення “Сувора догана” за невихід на військову службу без поважних причин з 21.04.2025 по теперішній час, призупинено усі виплати грошового забезпечення з 21.04.2025 та встановлено факт переплати грошового забезпечення за період з 21.04.2025 по 30.04.2025 у сумі 16589,10 гривні.

Тобто станом на 04.06.2025 (день прийняття наказа про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності) відповідач не був звільнений з військової служби чи зарахованим у розпорядження командира військової частини.

Отже, з наявних матеріалів цієї справи слідує, що на день звернення позивача до адміністративного суду:

позивачем не було призначено і проведено службове розслідування саме за фактом завдання відповідачем матеріальної шкоди;

відповідач не був звільнений з військової служби чи виключений зі списків особового складу позивача.

Крім того, матеріалами справи також не встановлено направлення відповідачу претензії з вимогою повернути грошове забезпечення отримане від позивача за період з 21.04.2025 по 30.04.2025 у сумі 16589,10 гривні, через безпідставне отримання грошового забезпечення.

Відтак, матеріали справи не містять доказів, що позивачем не було призначено і проведено службове розслідування саме за фактом завдання відповідачем матеріальної шкоди, відсутні докази, що відповідач повідомлений належним чином про необхідність відшкодування грошового забезпечення за період з 21.04.2025 по 30.04.2025 у сумі 16589,10 гривні та відмовився від добровільного відшкодування цих коштів.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача відшкодування майнової шкоди за переплачене грошове забезпечення за період з 21.04.2025 по 30.04.2025 є передчасними.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Доводи апеляційної скарги.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 400/8993/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк