Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №160/4871/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/4871/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026р. у справі № 160/4871/26

за позовом:ОСОБА_1

до: про:Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

02.03.2026р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, та 04.03.2026р. судом першої інстанції за цим позовом відкрито провадження у адміністративній справі № 160/4871/26 і справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що відповідач протиправно, в період з 19.06.2020р. по 28.02.2021р. не розраховував його грошове забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня кожного відповідного року, а тому просив: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 19.06.2020р. по 28.02.2021р. без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 19.06.2020р. по 31.12.2020р., із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.01.2021р. по 28.02.2021р., із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026р. у справі №160/4847/26 позовні вимоги задоволені частково: - визнано протиправними дії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 19.06.2020р. по 28.02.2021р., виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.; -зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19.06.2020р. по 31.12.2020р. із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., з урахуванням раніше виплачених сум; -зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021р. по 28.02.2021р. із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, за якою Третім апеляційним адміністративним судом 13.05.2026р. відкрито апеляційне провадження у справі №160/4871/26 і справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 02.06.2026р., про що судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб та порядок було повідомлено учасників справи.

Відповідач – Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного законодавства, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 04.05.2026р. та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19.06.2020р. по 28.02.2021р. проходив службу у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

У вказаний період відповідач здійснював розрахунок грошового забезпечення в спірний період із застосовуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018р.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, які виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294.

У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017р. з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців прийнято постановою «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704.

Згідно пункту 10 Постанови №704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018р.

Згідно пункту 4 Постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017р. №1052 до пункту 10 Постанови №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.

Таким чином, станом на 01.01.2018р. Постанова № 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.

При цьому, п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018р. Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

Пункт 4 Постанови №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

З 29.01.2020р. відновлена юридична дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відтак, з 29.01.2020р. знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017р.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п. 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України № 103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Водночас, з 29.01.2020р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018р.

З вказаного слідує, що 29.01.2020р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

З 01.10.2020р. набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020р. № 1038, яка також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Верховний Суд у постановах від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 12.09.2022р. по справі №500/1813/21, від 22.03.2023р. по справі №340/10333/21 дійшов висновку, що застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням з 01.01.2020р. такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, відповідач діяв протиправно.

Таким чином, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Отже, з урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем протиправно вчинені дії, що полягають у невизначені позивачу розміру грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

При цьому, суд першої інстанції також обґрунтовано дійшов висновку, що перерахунок грошового забезпечення за спірний період за змістом також передбачає і проведення перерахунку усіх видів такого грошового забезпечення, що виплачені за цей період (в т.ч. одноразових додаткових видів грошового забезпечення).

Колегія суддів вважає також правильним висновок суду першої інстанції, що поведінка відповідача в даній справі має характер дій, а не бездіяльності, а тому обрав належним способом захисту порушеного права позивача саме визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.06.2020р. по 31.12.2020р. із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 01.01.2021р. по 28.02.2021р. із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 04.05.2026р. в оскаржуваній частині у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026р. у справі № 160/4871//26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.

Постанову виготовлено та підписано – 09.06.2026р.

Головуючий - суддя А.О. Коршун

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов