Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №644/1862/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 р. Справа № 644/1862/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 02.04.2026 (суддя Попова В.О., повний текст складено 02.04.26) по справі № 644/1862/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

про скасування постави про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду міста Харкова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- скасувати постанову №71 від 22.02.2025, «винесену начальником полковником ОСОБА_2 », якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень за ч.3 ст.210-1 КУпАП;

- закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що уповноваженими особами відповідача допущені процесуальні порушення під час розгляду та складання Постанови №71 від 15.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Зазначає, що він є адвокатом, тому у зв`язку з зайнятістю в судових засіданнях не з`явився 15.12.2024 по повістці в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідач мав та має можливість отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (утому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Позивач вважає, що «за таких умов, будь-яке застосування штрафу відповідачем щодо нього на підставі ст.210 КУпАП України є незаконною, оскільки прямо порушує імперативну норму примітки до цієї статті».

Рішенням Індустріального районного суду міста Харкова від 02.04.2026 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування постави про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що причини неявки позивача за повісткою були об`єктивні (поважні), оскільки позивач був зайнятий у судових засіданнях у статусі адвоката, що підтверджується ордерами/довіреностями.

10.06.2026 до Другого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В обґрунтування зазначеного клопотання позивач послався на неможливість з`явитися в призначений час у зв`язку з участю його як адвоката в іншому судовому засіданні, призначеному на той самий час в іншому суді.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження своєї участі в іншому судовому засіданні, зокрема не зазначив, у якій саме справі, в якому суді та на який час призначено відповідне судове засідання.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 22.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 було складено постанову №389-1П, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 17 000 грн 00 коп. за ч.3 ст.210-1 КУпАП; суть порушення – неявка за викликом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутня постанова №71 від 22.02.2025 (15.01.202), яка оскаржується позивачем ОСОБА_1 . Постанова №389-1П від 22.02.2025,(а.с.7), складена у відношенні ОСОБА_1 , тобто у відношенні іншої особи, якою не є позивач ОСОБА_1 . В порушення викладеному в Постанові ВП ВС від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 позивачем не зазначено в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Слід вказати, що строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію , в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення цих ознак необхідно звертатися до норм інших нормативно-правових актів у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, оборони України та про військовий обов`язок та військову службу.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

У відповідності до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Як встановлено судовим розглядом та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 сформовано повістку № 1372036 про виклик ОСОБА_1 на 05.12.2024 року о 09:00 годині для уточнення даних.

Повістка направлена на адресу, яку позивач зазначив як фактичне місце свого проживання під час процедури оновлення військово-облікових даних - АДРЕСА_1 .

Наведене не заперечується позивачем, оскільки ним направлено повідомлення начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 про неможливість прибуття у визначену дату 05.12.2024 о 09:00, посилаючись на зайнятість як адвоката у справах по представництву інтересів своїх клієнтів.

15.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 складено прококол № 389-1 відносно ОСОБА_1 , в якому позивача повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 14:00 22.02.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З даним протоколом позивач ознайомився особисто під підпис та додав пояснення, що не з`явився за викликом повісткою, оскільки перебував у судових засіданнях, здійснюючи свою професійну діяльність як адвокат.

Отже, на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач не з`явився.

22.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № 389-1П по справі про адміністративне правопорушення вчиненого ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено штаф у розмірі 17000 грн., яку позивач отримав особисто про що свідчить підпис.

Згідно з абзацом 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Колегією суддів встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови від 22.02.2025 № 389-1П слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період, у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , у строк і місце, зазначені в повістці № 1372036 для уточнення даних.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.

Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зі змісту позову та апеляційної скарги вбачається, що позивачем не заперечується факт отримання ним повістки № 1372036 про необхідність прибути 05.12.2024 о 09:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення даних, проте позивач зазначає, що не прибув з поважних причин, а саме здійснюючи свою професійну діяльність адвоката, представляючи в цей час інтереси свого клієнта у суді.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи апеляційної скарги про наявність у позивача поважних причин для неприбуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зв`язку зі здійсненням професійної діяльності адвоката.

Дійсно, сама по собі участь адвоката у здійсненні професійної діяльності, а саме представництво інтересів клієнтів у судах, не звільняє його від виконання обов`язків, встановлених частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та не свідчить автоматично про наявність поважних причин неприбуття за викликом до ТЦК та СП.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені позивачем причини неявки не спростовують встановленого відповідачем факту порушення вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_6 було складено постанову №389-1П, якою притягнуто до адміністративної відповідальності не позивача " ОСОБА_1 ", а іншу особу " ОСОБА_1 " зводиться до надмірного формалізму, оскільки наявність в матеріалах справи про адміністративне правопорушення описки чи арифметичної помилки не свідчить про відсутність самої події вчиненого правопорушення, а також вона жодним чином не спотворює обставини, встановлені колегією суддів.

Дійсно, зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що остання містить відмінність при написанні приізвища позивача в одну літеру, разом з тим, помилкове зазначення " ОСОБА_3 " замість " ОСОБА_3 " слід розцінити як описку, що не може свідчити про відсутність встановленого факту вчинення адміністративного правопорушення.

Щодо доводів позивача про те, що станом на 22.02.2025 р. згідно з п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП відповідач не мав права притягувати позивача до адміністративної відповідальності через сплив строків, передбачених ст. 38 КУпАП, колегія суддів вказує на таке.

Згідно з частиною 9 статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Як встановлено з матеріалів справи, вчинення позивачем правопорушення було виявлено 05.12.2024. Постановою № 4/861 від 22.02.2025 позивача було притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1, та накладено штраф у сумі 17000 грн, тобто протягом трьох місяців з дня виявлення правопорушення та не пізніше одного року з дня його вчинення.

Отже, з урахуванням зазначених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що адміністративне стягнення на позивача було накладено у строк, передбачений частиною 9 статті 38 КУпАП.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, проте, оскільки судом першої інстанції не було надано правову оцінку всім доводам позивача, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині підстав та мотивів прийнятого рішення.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково

Рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 02.04.2026 по справі № 644/1862/25 змінити з підстав та мотивів прийнятого рішення.

В іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 02.04.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов

Постанова складена в повному обсязі 10.06.26.