Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №520/23456/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. Справа № 520/23456/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.11.25 по справі № 520/23456/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області, апелянт), в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області №203040024854 від 25.07.2025 про відмову їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі-Закон №1058-ІV) ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати їй до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 23.01.1995 по 31.05.2022 у Комунальному некомерційному підприємстві "Лиманська центральна районна лікарня" згідно довідки №676 від 09.07.2025;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити їй з 18.07.2025 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 -р/2020 від 23.01.2020 (справа №1- 5/2018(746/15).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 25.07.2025 №203040024854 про відмову у призначенні їй пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до її пільгового стажу період роботи за Списком №2 з 23.01.1995 по 31.05.2022 у Комунальному некомерційному підприємстві "Лиманська центральна районна лікарня" згідно з довідкою від 09.07.2025 №676 та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 18.07.2025, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що правомірність прийнятого рішення № 203040024854 від 25.07.2025 про відмову позивачці у призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону №1058-ІV пов`язується з не досягненням віку визначеного Законом. Спірний період роботи за Списком №2 з 23.01.1995 по 31.05.2022 у Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня» зараховано згідно ОК-5. Інші періоди не підтверджено способом визначеним Порядком №637, №383.

Відповідно до розрахунку стажу, страховий стаж позивачки становить 35 років 11 місяців 09 днів, пільговий стаж за Списком №2 за наявними даними в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування — 21 рік 01 місяць 09 днів, однак позивачкою не досягнуто пенсійного віку (55 років), що не дає право на призначення пенсії.

Апелянт вказав, що назва професії має чітко відповідати відповідному Списку, підприємство проводить атестацію визначеного робочого місця і надає в довідці про це підтвердження. Відсутні підстави зарахувати до пільгового стажу позивача періоди роботи згідно з довідкою від 09.07.2025 №676, оскільки не надано документи про результати атестації робочих місць за умовами праці. Пільговий стаж зараховано згідно з даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з урахуванням інформації про надання відпусток без збереження заробітної плати. Отже, дії Головного управління вчиненні відповідно до норм пенсійного законодавства.

Апелянт зазначив, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області №203040024854 від 25.07.2025 приймалося із визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі Закону №1058-ІV зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі- Закон № 2148- VIII) . Закон №2148-VIII є чинним та таким, що підлягає до застосуванню у спірних правовідносинах. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з яким позивачка пов`язує виникнення у неї права на звернення до суду у цій справі, не відновлює дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі-Закон №1788-ХІІ) і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. У липні 2025 позивач досягла 52 річного віку, однак в той час Закон №1788-ХІІ втратив чинність та під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не застосовувався, в свою чергу висновки Конституційного Суду України у рішення від 23.01.2020 стосувались змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі-Закон №213- VIII ) до Закону №1788-ХІІ.

Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025- залишити без змін.

Позивачка зазначила, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV – з іншого боку в частині віку та стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

З_ огляду на висновки Конституційного Суду України та висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується інформацією у паспорті (а.с.15-19).

18.07.2025 позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, що не заперечується сторонами.

Заяву позивачки було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області.

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Одеській області було прийнято рішення від 25.07.2025 №203040024854 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років. У рішенні зазначено, що відповідно до наданих документів та відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж позивача становить 35 років 11 місяців 9 днів, пільговий стаж- 21 рік 1 місяць 9 днів. За наданими документами до страхового стажу позивачки зараховано всі періоди роботи. За наданими документами до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи згідно з довідкою від 09.07.2025 №676, оскільки не надано документи про результати атестації робочих місць за умовами праці. Пільговий стаж зараховано згідно з даними в реєстрі застрахованих осіб в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, з урахуванням інформації про надання відпусток без збереження заробітної плати.

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 25.07.2025 №203040024854 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV протиправним, позивачка звернулась із цим позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV – з іншого боку в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий – у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Суд встановив, що на час звернення позивачки із заявою про призначення пенсії вона досягла 50 річного віку, необхідного для призначення пільгової пенсії відповідно до Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Таким чином, висновки відповідача про відсутність у позивачки права на пенсію на пільгових умовах за віком у зв`язку з недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, є безпідставними.

Судом встановлено, що підставою для не зарахування відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи з 23.01.1995 по 31.05.2022, згідно з довідкою про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.07.2025 №676, виданої Комунальним некомерційним підприємством "Лиманська центральна районна лікарня" є відсутність документів про результати атестації робочих місць у цей період.

Суд зазначив, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначені у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, суд першої інстанції вказав, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин, суд вважав, що пенсійним органом протиправно відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду його роботи згідно з довідкою від 09.07.2025.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Виходячи зі змісту преамбули Закону №1788-ХІІ, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться: пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах..

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі за умови наявності необхідного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах протягом визначеного Законом № 1788-XII часу, та досягнення нижчого пенсійного віку.

09.07.2003 було ухвалено Закон № 1058-ІV.

03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148- VIII, яким Закон №1058-ІV доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту на пільгових умовах пенсія за віком призначається: … 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі 1-5/2018(746/15) (далі Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, зазначила наступне.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Правовідносини у цій справі тотожні справі № 360/3611/20, а тому колегія суддів не знаходить підстав для відступу від вищезазначених правових висновків у справі, що розглядається.

Колегією суддів також встановлено, що станом на дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - 18.07.2025 позивачка досягла віку 52 років .

Як вбачається з оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 25.07.2025, на дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду України загальний страховий стаж позивачки склав 35 років 11 місяців 09 днів, її пільговий стаж роботи за Списком № 2 на дату подання заяви склав 21 рік 1 місяць 09 днів .

Зазначені обставини не заперечуються відповідачем у справі.

Разом з тим, апелянт зазначив про відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 23.01.1995 по 31.05.2022 згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Лиманська центральна районна лікарня» від 09.07.2025 №676, оскільки позивачкою не надано документів про результати атестації робочих місць за умовами праці. Пільговий стаж зараховано згідно з даними , наявними в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з урахуванням інформації про надання відпусток без збереження заробітної плати. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383), при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Згідно з п. 4.2 Порядку №383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Відповідно до п. 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі-Порядок №637).

Робоче місце особи, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (Порядок №442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з п. 4 Порядку №442 та п.п.1.5 п. 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника (власника) підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом п. 8 та 9 Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, який підлягає врахуванню колегією суддів відповідно до ст.242 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсійним органом протиправно не зараховано до пільгового стажу позивачки за Списком №2 період її роботи згідно з довідкою від 09.07.2025 №676 .

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи наявні копії наказів про атестацію робочих місць у Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня» за спірний період роботи позивачки.

Зазначені накази не надавались позивачем разом із заявою про призначення пенсії від 18.07.2025, тому їх оцінка відповідачем у спірному рішенні від 25.07.2025 не надавалась

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 25.07.2025 та зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до її пільгового стажу періоду роботи за Списком №2 з 23.01.1995 по 31.05.2022 у Комунальному некомерційному підприємстві "Лиманська центральна районна лікарня" згідно з довідкою від 09.07.2025 №676 та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 18.07.2025, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та висновків суду у даній справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/23456/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк