Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №520/30404/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 р. Справа № 520/30404/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О.) від 16.03.2026 по справі № 520/30404/25

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі третя особа Державне бюро розслідувань

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі в частині невиплати позивачу в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні, зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 424093,76 грн. з вирахуванням податків і зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі в частині неправильного обчислення компенсації за невикористані відпустки, зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити позивачу недоотриману компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 398083,92 грн. з вирахуванням податків і зборів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що підставою його звільнення згідно з наказом директора ДБР від 19.08.2025 № 329-ос/дск, є проведення організаційних заходів, а саме прийняття рішення щодо переміщення особи рядового та начальницького складу ДБР для здійснення службової діяльності на її окремих напрямах, відповідно до абзацу 1, 2, 10-14 п. 68, п. 70 Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР, затв. Постановою КМУ від 05.08.2020 № 743, постанови КМУ № 767 "Деякі питання оплати праці працівників Державного бюро розслідувань", Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядку та умов його виплати, затв. наказом ДБР від 12.07.2022 № 348". Вказує, що суд не дослідив наказ про виведення його у розпорядження, не дослідив причину - організаційно-штатні зміни, не встановив причинний зв`язок, що є прямим порушенням ст. 242 КАС України. Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував норми спеціального законодавства, зокрема п. 68 Положення про походження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затв. Постановою № 743.

Відповідач - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувало та просило відмовити. Як встановлено судом першої інстанції, після закінчення двомісячного строку перебування у розпорядженні, у зв`язку із неможливістю переведення ОСОБА_1 на іншу посаду (внаслідок надання ним згоди на переведення на іншу посаду), наказом ДБР від 17.10.2025 № 417-ос/дск ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядженні з 20.10.2025, з достроковим припиненням (розірванням) контракту. Положення статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" не містять такої підстави звільнення зі служби як звільнення у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядженні з достроковим припиненням (розірванням) контракту. Також апелянт помилково намагається ототожнити факт звільнення з посади і виведення в розпорядження з фактом звільнення зі служби з ДБР. Вказує також, що ТУ ДБР є неналежним відповідачем в частині вимог щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Третя особа - Державне бюро розслідувань, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувало та просило відмовити. Вказує, що за висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 25.01.2025 у справі № 400/11565/23, звільнення особи зі служби на підставі, яка не передбачена статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" не надає права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, при звільненні з ДБР. Вказана позиція щодо застосування ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" підтримана Верховним Судом у постановах від 13.05.2025 № 400/11424/23 та від 20.02.2025 у справі № 400/11695/23.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 17.03.2021 проходив службу в ТУ ДБР у м. Мелітополі на посадах рядового та начальницького складу ДБР.

Згідно з наказом від 11.05.2023 № 215 ос/дск, ОСОБА_1 з 12.05.2023 призначено на посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, а наказом від 18.08.2025 № 329-ос/дск, звільнено з цієї посади та зараховано у розпорядження директора ТУ ДБР у м. Мелітополь з 20.08.2025 по 20.10.2025.

На період перебування у розпорядженні ОСОБА_1 встановлено:

1) посадовий оклад згідно з штатним розписом за посадою заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі – 71 571 грн на місяць;

2) доплату за вислугу років 30% від посадового окладу – 21 471,30 грн на місяць;

3) доплату за спеціальне звання полковник ДБР – 2 400 грн на місяць.

У подальшому наказом від 17.10.2025 № 417-ос/дск ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР, у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядження з 20.10.2025, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

При звільненні ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, зокрема:

- за 28 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки за 2021 рік у сумі 89079,48 грн;

- за 44 календарні дні невикористаної частини щорічної відпустки за 2022 рік у сумі 139982,04 грн;

- за 41 календарний день невикористаної частини щорічної відпустки за 2023 рік у сумі 130437,81 грн;

- за 3 календарні дні невикористаної частини щорічної відпустки за 2025 рік у сумі 9544,23 грн;

- за 10 календарних днів додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2021 рік у сумі 31814,10 грн;

- за 10 календарних днів додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2022 рік у сумі 31814,10 грн.

Розрахунок при звільненні проведено Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі 20.10.2025.

Одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не виплачувалась, про що зазначено у довідці Державного бюро розслідувань від 20.10.2025 № 556.

Не погоджуючись з розміром отриманих виплат позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що норма статті 9 Закону № 2262-XII такої підстави звільнення як звільнення зі служби у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядженні, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, серед переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної одноразової грошової допомоги, не передбачає. Отже, суд дійшов висновку, що позивач не має права на отримання спірної одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з ДБР.

Також суд зазначив, що підстави для включення до розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення інших видів грошового забезпечення відсутні, оскільки згідно з пунктом 68 Положенням № 743, особам рядового та начальницького складу, зарахованим у розпорядження Директора ДБР (директора територіального управління ДБР) відповідно до абзаців 2, 3 та 5 цього пункту, грошове забезпечення виплачується в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, без урахування премії та надбавок/доплат, що не мають постійного характеру та становили для ОСОБА_1 – 95 442 грн, про що також і свідчить довідка ТУ ДБР у м. Мелітополі від 20.10.2025 № 12, яка міститься в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Щодо вимоги позивача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону № 794-VIII).

Положеннями частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

При цьому, частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743 затверджено «Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань» (далі - Положення № 743).

Так, пунктом 107 Положення № 743 передбачений виключний перелік підстав, у зв`язку з якими контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби, а саме:

1) у зв`язку із закінченням строку дії контракту;

2) за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;

3) за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько експертної) комісії про непридатність або обмежену придатність до служби;

4) у зв`язку із скороченням штату – у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;

5) за сімейними обставинами або з інших поважних причин, відповідно до заяви та документів особи, яка звільняється;

6) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу;

7) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу системи ДБР;

8) за службовою невідповідністю;

9) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду;

10) за угодою сторін;

11) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

12) у зв`язку з набуттям громадянства іноземної держави;

13) у разі наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

14) у зв`язку з виконанням (реалізацією) дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що за змістом Положення № 743 припинення контракту та звільнення осіб рядового і начальницького складу ДБР відбувається лише у разі закінчення строку його дії або дострокового припинення розірвання контракту у виключних випадках, серед яких відсутні такі підстави для звільнення, як «за власним бажанням», «через сімейні обставини» або «інші поважні причини».

Частиною третьою статті 19 Закону № 794-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Закон № 2262-XII визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Частинами першою, другою статті 9 Закону № 2262-XII установлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку» (частина третя статті 9 Закону № 2262-XII).

За приписами частини 6 статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

З аналізу вищенаведених приписів вбачається, що норма статті 9 Закону № 2262-XII визначає правила надання одноразової грошової допомоги особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, а також іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - зазначені особи). Згідно з цими правилами, зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за станом здоров`я, а також працівники міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, за умови наявності вислуги 10 років і більше - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Якщо вони звільнені зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, а також військовослужбовці, звільнені з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку» - одноразову грошову допомогу не отримують.

Отже, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби є одноразовою виплатою, яка надається особам, звільненим зі служби, за наявності у них права на пенсію відповідно до цього Закону. Право на отримання такої допомоги залежить від категорії особи, тривалості служби, вислуги та підстав звільнення. При цьому окреслений цією нормою перелік підстав звільнення, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги, є вичерпним і закон інших підстав звільнення для її виплати не передбачає.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом від 17.10.2025 № 417-ос/дск ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядження з 20.10.2025, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону № 794-VIII пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом № 2262-XII.

Отже, на позивача як особу начальницького складу ДБР поширюються соціальні гарантії, передбачені Законом № 2262-XII.

Разом із тим норма статті 9 Закону № 2262-XII такої підстави звільнення як звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, серед переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної одноразової грошової допомоги, не передбачає.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не має права на отримання спірної одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з ДБР.

Стосовно доводів апелянта про те, що підставою звільнення слугувало саме проведення організаційних заходів, а саме прийняття рішення щодо переміщення особи рядового та начальницького складу ДБР для здійснення службової діяльності на її окремих напрямах, колегія суддів зазначає таке.

Наказом ДБР від 11.05.2023 № 215ос/дск, ОСОБА_1 з 12.05.2023 призначено на посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, а наказом ДБР від 18.08.2025 № 329-ос/дск звільнено з цієї посади та зараховано у розпорядження директора ТУ ДБР у м. Мелітополь з 20.08.2025 по 20.10.2025.

Відповідно до наказу ДБР від 18.08.2025 № 329-ос/дск, звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі відбулося у зв`язку з проведенням організаційних заходів, а саме прийняття рішення щодо переміщення особи рядового та начальницького складу ДБР для здійснення діяльності на її окремих напрямках.

Наказом ДБР від 17.10.2025 № 417-ос/дск ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядженні з 20.10.2025, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

При цьому, звільнення зі служби у зв`язку із закінченням строку перебування у розпорядженні не є тотожним звільненню зі служби у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів.

Разом із тим норма статті 9 Закону № 2262-XII такої підстави звільнення як звільнення з достроковим припиненням (розірванням) контракту, серед переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної одноразової грошової допомоги, не передбачає.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не має права на отримання спірної одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з ДБР.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 21.01.2025 по справі № 400/11565/23, від 13.02.2025 по справі № 400/11424/23 та від 20.02.2025 по справі № 400/11695/23, звільнення особи рядового і начальницького складу ДБР за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, не породжує права на отримання одноразової грошової допомоги ані у розмірі 50 %, ані у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для незастосування вказаної позиції до спірних правовідносин.

Стосовно доводів відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що територіальне управління ДБР, розташоване у місті Мелітополь не є належним відповідачем в частині вимог щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №794-VIII систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Згідно частин 3, 5 статті 9 Закону № 794-VIII ДБР є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження безпосередньо і через територіальні управління. Територіальні управління Державного бюро розслідувань є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Отже, ДБР та його територіальні управління є окремими юридичними особами.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Приписами частини 3 статті 48 КАС України визначено, що у разі якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 17.03.2021 проходив службу в ТУ ДБР у м. Мелітополі на посадах рядового та начальницького складу ДБР. Остаточний розрахунок з позивачем проведено також ТУ ДБР, розташованим у місті Мелітополі 20.10.2025.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи межі апеляційного перегляду, відсутні підстави вважати, що позивачем неправильно визначено відповідача в даній справі.

Щодо вимоги позивача про перерахунок компенсації за невикористані відпустки, колегія суддів зазначає таке.

Питання нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюються відповідно до статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі – Порядок № 260), та Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затвердженої наказом ДБР від 12.07.2022 № 348 (далі – Інструкція № 348).

Частиною 2 статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» закріплено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до пунктів 81-82 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі – Положення № 743, тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.

Згідно з пунктом 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.

За правилами пункту 89 Положення № 743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.

На підставі пункту 94 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.

Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Пунктом 95 Положення № 743 визначено, що в разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. У такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням (пунктом 96 Положення № 743).

На підставі пункту 99 Положення № 743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.

Наказом ДБР від 12 липня 2022 року № 348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція № 348).

Згідно з пунктом 3 Інструкції № 348 вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону Закон № 794-VIII.

Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції № 348, зокрема, передбачено, що особам рядового і начальницького складу ДБР, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.

При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі органу ДБР про звільнення.

Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 виснував, що Закон № 794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням № 743.

У постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 Верховний Суд також вказав, що Положенням № 743 встановлено спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.

Верховний Суд звернув увагу на пункт 95 Положення № 743, який передбачає компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення.

Водночас Верховний Суд вказав, що Положення № 743 та Інструкція № 348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки. Верховний Суд зазначив, що недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.

Отже, з огляду на відсутність у спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

За правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Вказана позиція узгоджується із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 19.02.2026 року у справі № 400/11556/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

відповідно до абзацу 10 пункту 8 Розділу III Порядку № 260, виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Так, згідно з абзацами 9 пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 348 (в редакції наказу №504 від 17.12.2024) виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу ДБР має відповідно чинного законодавства, на день звільнення із ДБР. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі органу ДБР про звільнення.

Під час проходження служби особам рядового і начальницького складу ДБР грошове забезпечення нараховується та виплачується за календарні дні служби.

Як встановлено матеріалами справи, одноденний розрахунковий розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день його звільнення склав – 3 181,41 грн (95 442,30 грн / 30 календарних днів = 3 181,41 грн), з урахуванням якого розраховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток:

- за 28 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки за 2021 рік в сумі 89 079,48 грн. (3 181,41 грн.*28 календарних днів = 89 079,48 грн);

- за 44 календарні дні невикористаної частини щорічної відпустки за 2022 рік в сумі 139 982,04 грн. (3 181,41 грн.*44 календарних дні = 139 982,04 грн);

- за 41 календарний день невикористаної частини щорічної відпустки за 2023 рік в сумі 130 437,81 грн. (3 181,41 грн.*41 календарних дні = 130 437,81 грн);

- за 3 календарні дні невикористаної частини щорічної відпустки за 2025 рік в сумі 9 544,23 грн. (3 181,41 грн.*3 календарних дні = 9 544,23 грн);

- за 10 календарних днів додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2021 рік в сумі 31 814,10 грн. (3 181,41 грн.*10 календарних днів = 31 814,10 грн.);

- за 10 календарних днів додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2022 рік в сумі 31 814,10 грн. (3 181,41 грн.*10 календарних днів = 31 814,10 грн.).

Колегія суддів зазначає, що станом на день звільнення, позивач відповідно до Наказу №329-ос/дск від 18.08.2025 був звільнений із займаної посади та зарахований в розпорядження директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі.

Згідно з п. 68 Положення №743, особам рядового і начальницького складу, зарахованим у розпорядження Директора ДБР (директора територіального управління ДБР) відповідно до абзаців 2,3 та 5 цього пункту, грошове забезпечення виплачується в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, без урахування премії та надбавок/доплат, що не мають постійного характеру.

Станом на момент звільнення позивача зі служби (20.10.2025 ) його грошове забезпечення становило - 95442 грн. (71 571 грн. - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням 2400 грн., доплата за вислугу років 30% від посадового окладу 21 471,30 грн.); що не заперечувалось сторонами, та підтверджується довідкою № 12 від 20.10.2025./а.с.22/

А тому, у відповідача відсутні підстави для включення до розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення інших видів грошового забезпечення, адже розмір компенсації за невикористані дні відпустки, розраховується виходячи із грошового забезпечення право на отримання якого особа рядового і начальницького складу ДБР має відповідно чинного законодавства, на день звільнення із ДБР.

Отже, враховуючи, що станом на день звільнення зі служби (20.10.2025) позивач мав посадовий оклад у розмірі 71571,00 грн., оклад за спеціальним званням 2400, 00 грн., та доплату за стаж у розмірі 30% посадового окладу, то відповідач здійснив правильний розрахунок розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Враховуючи вищенаведене, доводи ОСОБА_1 про неправильний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпусток та не донарахування йому грошової компенсації у розмірі 398 083,92 грн є безпідставними.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 по справі № 520/30404/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко