Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №500/1037/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1037/26

10 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 НГУ у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбаченою пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує наявністю права на отримання спірної винагороди у пропорційному обрахунку як особі, яка у віці до 25 років прийнята на військову службу під час воєнного стану, дотепер проходить військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних дій. Утім, відповідач протиправно заперечує це право посилаючись на те, що на час введення військового стану та підписання контракту позивач проходив строкову військову службу та сумарна кількість днів безпосередньої участі у бойових діях становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025. Позивач таку відмову вважає безпідставною та такою, що суперечить меті прийняття Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, яка спрямована на стимулювання військовослужбовців, які уклали контракт на проходження військової служби у віці до 25 років.

Ухвалою суду від 03.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався наданим правом та надав суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість. Зазначає, що момент прийняття або призову на військову службу є юридично значущою обставиною, яка визначає коло суб`єктів, на яких поширюється дія відповідної норми. Таким чином, відсутність у постанові прямої згадки про дату укладення контракту не свідчить про можливість її застосування до військовослужбовців, які розпочали проходження служби до введення воєнного стану, оскільки системне та телеологічне тлумачення пункту 4 Постанови №153 однозначно вказує на те, що законодавець мав на меті встановити спеціальний порядок заохочення саме тих осіб, які вступили на службу в умовах воєнного стану, тобто за підвищеного ризику та навантаження.

Визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 є саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби. Відповідно до витягу з послужного списку позивач проходив строкову службу з 16.04.2021 по 15.06.2022. 15 червня 2022 року переведений на військову службу за контрактом до оголошення демобілізації. Таким чином позивач не відповідає вимогам зазначеним у постанові Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16.04.2021 по 15.06.2021 проходив строкову військову службу, а 15.06.2022 між командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та позивачем, призваним на строкову військову службу, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України до тепер.

Як слідує з витягу з інформаційно-аналітичної системи «Обік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 є особою, стосовно якої станом на 24.02.2026 відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні.

Позивач зазначає, що звертався до відповідача із рапортами про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, проте відповіді не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянувши скаргу представника позивача надав відповідь від 13.02.2026, в якій зазначив, що позивачу для набуття права на виплату винагороди повинні бути дотримані умови: 1) прийняття у віці до 25 років на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; 2) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153. Повідомляє, що загальний строк участі ОСОБА_1 у бойових діях зазначений у його особовій справі та на дату набрання чинності Постановою №153 складає 154 дні.

Судом встановлено, що підставами відмови у її виплаті є те, що на час введення військового стану та підписання контракту позивач проходив строкову військову службу та сумарна кількість днів безпосередньої участі складає 154 днів.

Указані обставини слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII(далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", яка набула чинності 13.02.2025, пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі Постанова №153).

Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни:

- Постановою №387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»);

- Постановою №942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, із аналізу норм Постанови № 153 слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, виплачується одноразова грошова винагорода пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Крім того, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

"виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".

Зважаючи на внесені Постановою №942 зміни до Постанови №153, суд відмічає, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Щодо порушення прав позивача суд зазначає наступне.

У силу вимог частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.Для визначення інтересу, як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України.

Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином така перевірка порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Отже, у межах розгляду даної справи суд виходить із того, що предметом судового дослідження є наявність чи відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і встановити, чи створює оскаржувана вимога реальні юридичні наслідки для нього, які можуть бути предметом судового захисту.

Як слідує зі змісту позовної заяви позивачем подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

У подальшому 22.01.2026 в інтересах позивача електронною поштою направлено скаргу Головному управлінню Національної гвардії України в інтересах позивача щодо результатів розгляду рапорту від 07.10.2025 та адвокатського запиту від 15.12.2025 щодо нарахування та виплати винагороди позивачу відповідно до Постанови №153.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 №3/13-М-54-ЕП від 13.02.2026 вказано про те, що виходячи з вимог Постанови №153 позивач права на виплату одноразової грошової допомоги не має.

Відповідач у відзиві зазначає про те, що до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не надходили адвокатські запити представника позивача та рапорт позивача.

Щодо доводів відповідача про не отримання рапорту позивача про нарахування і виплату одноразової грошової винагороди суд погоджується із доводами позивача про відсутність у постановах Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" та наказах МВС України від 01.09.2023 №729 "Деякі питання виплати військовослужбовцям Національної гвардії України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», від 01.09.2023 № 729 «Про затвердження Особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України», від 15.03.2018 №200 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам" обов`язку військовослужбовця подавати рапорт для виплати вказаної одноразової грошової винагороди. Цими нормативними актами функції з підготовки проектів наказів для здійснення виплати покладені на штаби військових частин.

Аналогічних висновків дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд, виклавши їх у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 380/13830/25.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях. Збройні Сили України виконують важливі завдання щодо захисту Держави, її суверенітету та територіальної цілісності під час воєнного стану.

Тому питання соціального захисту військовослужбовців, на переконання суду, на сьогодні є особливо важливими та потребують ефективного судового захисту.

За правилами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відтак, оцінюючи доводи позивача про порушення його прав відмовою у виплаті одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови від 11.02.2025 № 153, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не навів інших доречних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність права на виплату одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбаченою пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 10 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.