Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №480/233/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року Справа № 480/233/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/233/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять суд:

- визнати бездіяльність відповідача щодо відмови отримання продуктів та зобов`язати відшкодувати кошти у розмірі 300 гривень;

- визнати протиправність відповідача у незаконному вилученні речей ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , скасувати акт вилучення речей від 09.12.2025, повернути речі позивачам та відшкодувати кожному моральну шкоду в розмірі 10000 грн та майнову в розмірі 1000 грн;

- визнати протиправність стосовно нелюдських умов тримання, відшкодувати моральну шкоду 10000 грн;

- визнати бездіяльність відповідача у не розгляді звернення від 15.12.2025 щодо вжиття заходів у видачі харчування;

- визнати бездіяльність відповідача та скасувати рішення дисциплінарної комісії про накладення стягнення від 28.11.2025;

- скасувати витяг з наказу № 73/5 від 20.11.2025 та зобов`язати відповідача ознайомити позивача як повинні перебувати у державній установі ув`язнені;

- визнати бездіяльність відповідача щодо відмови ознайомлення позивача ОСОБА_3 з кутом огляду камери відеонагляду (відповідь 18.12.202 № 08/44) та зобов`язати ознайомити з кутом огляду відеокамери, яка розташована у камері № 69 де утримуються ув`язнені.

Свої вимоги мотивують тим, що вони утримуються у Державній установі "Сумський слідчий ізолятор", де, на їх думку, адміністрацією установи систематично допускаються порушення їхніх прав. Зокрема, позивачі зазначають, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_1 в отриманні окремих продуктів харчування, які надійшли у посилці, посилаючись на те, що такі продукти потребують термічної обробки або спеціальних умов зберігання, хоча, на переконання позивачів, вони були придатними до споживання та могли зберігатися у звичайних умовах. Також позивачі посилаються на неналежні умови тримання в камерах, зокрема на наявність комах, незадовільний санітарний стан та інші побутові недоліки. Крім того, позивачі вважають протиправним вилучення у них особистих речей під час проведення обшуку, оскільки, на їх думку, такі речі не були забороненими, не всі вилучені предмети були належним чином зазначені в акті, а частину майна їм не повернуто. Окремо позивачі не погоджуються з рішенням дисциплінарної комісії від 28.11.2025 та наказом № 73/5, вважаючи, що дисциплінарні заходи застосовано без належних підстав і з порушенням установленої процедури. Також ОСОБА_3 зазначає про протиправну відмову адміністрації установи ознайомити його з кутом огляду відеокамери у камері, в якій він утримується.

Ухвалою суду від 20.01.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що спірні продукти харчування не підлягали передачі позивачу, оскільки потребували спеціальних умов зберігання або термічної обробки. Також відповідач вказав, що умови тримання позивачів відповідають установленим вимогам, вилучення речей проведено правомірно, а рішення дисциплінарної комісії та наказ № 73/5 прийняті за наявності підстав і в межах повноважень. Крім того, відповідач зазначив, що вимога про ознайомлення з кутом огляду відеокамери не передбачена чинним законодавством, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_1 надіслав відповідь на відзив, в якому з доводами представника відповідача не погодився та просив задовольнити його позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності відповідно до ст. 90 КАС України, встановив такі обставини.

Позивачі утримуються у Державній установі "Сумський слідчий ізолятор".

20.11.2025 на ім`я ОСОБА_1 до установи було передано посилку з продуктами харчування, частину з яких відповідачем не було прийнято з посиланням на те, що такі продукти потребують спеціальних умов зберігання або термічної обробки.

Також позивачі зверталися до адміністрації установи зі скаргами щодо умов тримання, зокрема санітарного стану камери, наявності комах, стану вікна та забезпечення належних побутових умов.

На звернення ОСОБА_1 щодо відмови в отриманні продуктів харчування відповідачем надано відповідь, у якій зазначено, що частина продуктів не могла бути прийнята через невідповідність вимогам Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів, оскільки потребувала спеціальних умов зберігання або додаткової термічної обробки.

З наданих відповідачем пояснень також вбачається, що за скаргами позивачів щодо умов тримання адміністрацією установи проводилися перевірки, за результатами яких надавалися відповіді. Відповідач зазначив, що у камері, де утримуються позивачі, проводилися заходи з дезінсекції, перевірявся стан вікна та інші побутові умови.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 09.12.2025 у камері, де утримувалися позивачі, проводився обшук, під час якого було вилучено окремі речі, які, за твердженням відповідача, не дозволені для зберігання або використовувалися з порушенням установленого порядку.

Також відповідач посилається на те, що за фактом порушення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 встановленого режиму тримання дисциплінарною комісією установи 28.11.2025 було прийнято відповідне рішення, а начальником установи видано наказ № 73/5.

Окрім того, ОСОБА_3 звертався до адміністрації установи з питанням щодо ознайомлення його з кутом огляду відеокамери у камері, однак відповідач відмовив у задоволенні такого звернення, посилаючись на відсутність передбаченого законом обов`язку надавати таку інформацію особі, яка тримається під вартою.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії та бездіяльність під час забезпечення порядку їх тримання у слідчому ізоляторі, позивачі звернулись із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про попереднє ув`язнення" від 30.06.1993 № 3352-XII (далі - Закон № 3352-XII) попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Статтею 6 цього Закону встановлено, що особи, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 7 Закону № 3352-XII режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув`язнення є ізоляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і роздільне тримання їх у порядку, передбаченому статтею 8 цього Закону.

Частинами 2, 3 статті 8 Закону № 3352-XII перебдачено, що осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, в разі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з іншим кримінальним провадженням або в разі прийняття рішення про тимчасову видачу іншій державі, тримають відповідно до правил, установлених цим Законом. Одержання цими особами посилок і передач, а так само купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюються в порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України для рівня безпеки виправної колонії, призначеного їм центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Перелік продуктів харчування і предметів першої необхідності, які забороняється передавати особам, взятим під варту, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Міністерством оборони України.

Порядок тримання осіб, взятих під варту, у слідчих ізоляторах, приймання передач, посилок і бандеролей, зберігання продуктів харчування, речей та предметів визначається Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5 (надалі - Правила № 1769/5).

Пунктом 2 глави 3 розділу ІІІ цих Правил встановлено, що ув`язнені та засуджені, яких тримають у СІЗО, користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду (для засуджених). Обмеження прав, які застосовуються до ув`язнених та засуджених, мають бути мінімально необхідними для досягнення обґрунтованих цілей. Такі обмеження не можуть застосовуватись, якщо для ефективного досягнення поставлених цілей існує менше альтернативне обмеження.

Відповідно до абзацу 7 пункту 1 глави 4 розділу І Правил № 1769/5, ув`язнені і засуджені мають право одержувати посилки (передачі), бандеролі, грошові перекази.

Положеннями абзацу 14 пункту 3 глави 4 розділу І Правил, встановлена заборона ув`язненим і засудженим виготовляти, зберігати і користуватися предметами, речами, напоями та речовинами, забороненими для передавання ув`язненим і засудженим, а також для користування та зберігання при собі.

Згідно пункту 4 глави 4 розділу І Правил, заборонені для передавання ув`язненим і засудженим продукти харчування, предмети першої необхідності, інші речі та предмети визначено у Переліку продуктів харчування, предметів першої необхідності, інших речей та предметів, заборонених для передавання ув`язненим і засудженим, а також для користування та зберігання при собі (додаток 1).

Додатком 1 до Правил № 1769/5 встановлено перелік продуктів харчування, предметів першої необхідності, інших речей та предметів, заборонених для передавання ув`язненим і засудженим, а також для користування та зберігання при собі. До таких віднесено продукти харчування у скляній або металевій тарі, з простроченим терміном реалізації, консервовані продукти із м`яса, риби, овочів, фруктів, виготовлені в домашніх умовах, готові страви, продукти, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки, продукти, які швидко псуються і потребують зберігання у спеціальних умовах, зіпсовані продукти харчування, а також дріжджі, спиртні, слабоалкогольні напої і пиво, одеколон та інші вироби на спиртовій основі, а також напої енергетичної дії (перелік продуктів харчування може бути обмежений за приписом санітарно-епідеміологічної служби).

В той же час додатком 2 до Правил № 1769/5 встановлено перелік продуктів харчування, предметів першої необхідності, інших речей та предметів, які ув`язнені і засуджені можуть отримувати в посилках (передачах) та бандеролях, купувати в крамницях СІЗО та зберігати при собі, а саме продукти харчування фабричного (заводського) виготовлення не в скляній або металевій тарі з діючим терміном реалізації, які не потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки та можуть зберігатися за кімнатної температури; свіжі фрукти та овочі (огірки, помідори, цибуля, часник, перець, капуста, морква, зелень - до 1 кг кожного найменування); сухі кондитерські вироби, продукти швидкого приготування (крупи, у тому числі гречана, що не потребують термічної обробки, каша, локшина, вермішель, суп, крем-суп, пюре, паста, мюслі, пластівці тощо), чай, цукор та кава - до 1 кг кожного найменування; тютюнові вироби - не більше 30 пачок цигарок або махорки, сірники - не більше 10 коробок або одна запальничка разового використання.

Отже, адміністрація СІЗО має право не приймати для передачі ув`язненим продукти харчування, які швидко псуються, потребують спеціальних умов зберігання, додаткового приготування шляхом термічної обробки або не відповідають іншим вимогам, установленим Правилами № 1769/5.

Щодо доводів позивачів про безпідставну відмову відповідача у прийнятті сиру кисломолочного та яєць, суд зазначає, що такі продукти не відповідають вимогам, установленим Правилами № 1769/5 для продуктів харчування, які можуть передаватися ув`язненим і засудженим. Суд зазначає, що сир кисломолочний належить до продуктів, що швидко псуються та потребують спеціальних умов зберігання, а яйця, залежно від способу їх приготування, або потребують додаткової термічної обробки, або є готовим продуктом, який також не може зберігатися за кімнатної температури без ризику псування. Відтак відмова відповідача у прийнятті зазначених продуктів була зумовлена вимогами Правил № 1769/5 та не свідчить про протиправність дій адміністрації СІЗО.

Щодо доводів позивачів про неналежні умови тримання у Державній установі "Сумський слідчий ізолятор", суд зазначає наступне.

Статтею 11 Закону № 3352-XII регламентовано, що особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

Позивачі посилаються на наявність у камері комах, неналежний санітарний стан, технічні недоліки вікна та інші побутові незручності. Водночас матеріалами справи підтверджується, що на звернення позивачів адміністрацією установи надавалися відповіді та вживалися заходи реагування, зокрема щодо проведення дезинсекції приміщення та перевірки технічного стану вікна камери.

Суд враховує, що саме по собі незадоволення позивачів окремими побутовими умовами тримання не є достатньою підставою для висновку про протиправну бездіяльність відповідача. Для встановлення такої бездіяльності необхідним є підтвердження того, що відповідач був обізнаний про наявність умов, які не відповідають установленим вимогам, однак не вжив належних заходів для їх усунення.

Разом з тим позивачами не надано належних і допустимих доказів того, що умови їх тримання у камері не відповідали мінімальним санітарним, побутовим чи безпековим вимогам, а також доказів того, що відповідач залишив їх звернення без реагування або ухилився від виконання покладених на нього обов`язків.

Щодо доводів позивачів про протиправне вилучення особистих речей, суд зазначає наступне.

Згідно додатку 1 до Правил № 1769/5 до заборонених предметів першої необхідності, засобів особистої гігієни, інших речей та предметів належать:

предмети, вироби та речовини, вилучені з цивільного обігу;

будь-яка зброя, набої, вибухові речовини, а також спеціальні засоби та засоби активної оборони;

гроші, цінні речі, цінні папери;

оптичні прилади (крім окулярів);

будь-які вироби з дорогоцінних металів;

наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, медичні вироби (за винятком лікарських засобів, протезів, інвалідних візків або інших пристосувань, необхідних для підтримання життєдіяльності організму (за умови дозволу лікаря), стерильних шприців, голок та контрацептивів у герметичній упаковці (не більше 5 одиниць кожного найменування));

будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура (за винятком телевізора, DVD-плеєра - по одному на камеру або жиле приміщення);

радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, комунікатори, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скетч-картки поповнення рахунку мобільного зв`язку, пейджери, роутери тощо), друкарські машинки, розмножувальні прилади та гарнітура до них;

комп`ютерна техніка (за винятком: комп`ютерної техніки, що встановлена у комп`ютерних класах та використовується у навчальному процесі або для реалізації права на користування мережею Інтернет у порядку, передбаченому КВК; планшетних комп`ютерів без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами, зарядними пристроями до них, клавіатурою та дротовими навушниками без мікрофона, що перебувають у користуванні засуджених; ноутбуків для засуджених до довічного позбавлення волі, яким відповідно до КВК визначено тримання у приміщеннях камерного типу, які навчаються у закладах вищої освіти);

проводи, дроти, мотузки тощо;

будь-які меблі та предмети побуту, крім установлених у камері, а також різного роду статуетки та сувеніри тощо;

будь-яка побутова техніка, крім електрочайника потужністю не більше 2 кВт, електрокип`ятильника промислового виготовлення потужністю не більше 0,5 кВт, мультиварки та мікрохвильової печі (по одній на камеру для користування засудженими до довічного позбавлення волі);

електричні спіралі, татуювальні пристрої тощо;

вироби та посуд з фарфору, скла, кераміки, металу та нержавіючої сталі, у тому числі каструлі, сковорідки, казанки, ложки, виделки, тарілки тощо (крім поліетиленового посуду, металевого кухля та миски);

продукція порнографічного характеру;

бритви (крім електричних, механічних та безпечних з касетною головкою) та інші гострорізальні і колючі предмети;

будь-які колючо-ріжучі предмети, ножі, сокири, молотки, ножівкові полотна та будь-які інші будівельні інструменти та матеріали;

гральні карти заводського та кустарного виготовлення;

фотоапарати, фотоматеріали, хімікати;

лакофарбові речовини, розчинники тощо (за винятком фарб і речовин, призначених для малювання);

будь-які документи (крім документів та записів, що стосуються кримінального провадження, захисту прав та інтересів, а також квитанцій на здані на зберігання гроші, цінності, речі);

топографічні карти, компаси;

формений одяг і знаки розрізнення військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, а також поясні ремені, підтяжки, краватки;

музичні інструменти;

будь-яке спортивне знаряддя, у тому числі для заняття бойовими мистецтвами, а також виготовлене власноруч (боксерські рукавички та груші, рукавички для заняття рукопашним боєм, маківари, гирі, гантелі, штанги тощо).

Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу ІV Правил № 1769/5, з метою виявлення продуктів харчування, предметів першої необхідності, інших речей та предметів, які забороняється передавати ув`язненим і засудженим, а також використовувати та зберігати при собі, підготовки до втечі з-під варти, розшуку ув`язнених та засуджених, які переховуються, тощо проводяться обшуки та огляди ув`язнених і засуджених, огляди персоналу СІЗО і громадян, які перебувають на території СІЗО, їхніх речей та одягу, транспортних засобів, а також жилих і виробничих приміщень. Обшуки та огляди проводяться персоналом СІЗО з використанням одноразових медичних рукавичок.

Згідно пунктів 1, 2, 3 глави 6 розділу ІV Правил № 1769/5, гроші, вилучені в ув`язнених або засуджених під час приймання до СІЗО, зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на склад для зберігання.

Вилучені або прийняті на зберігання від ув`язнених чи засуджених гроші, цінності, особисті речі, предмети за їх письмовою згодою (заявою) можуть бути передані (переказані) родичам або іншим особам.

Продукти харчування, предмети першої необхідності, інші речі та предмети, які не заборонені для передачі ув`язненим та засудженим, а також для користування та зберігання, але які перебувають в ув`язнених чи засуджених понад визначену пунктом 6 глави 4 розділу I цих Правил кількість або вагу, вилучаються та здаються на склад для зберігання, про що посадові особи СІЗО складають акт, який підписує ув`язнений або засуджений, у якого було вилучено продукти харчування, речі і предмети, та посадова особа СІЗО, яка прийняла ці речі на склад для зберігання.

Суд зазначає, що вилучені речі, зазначені в акті проведення позапланового обшуку від 09.12.2025 підпадають під перелік заборонених предметів першої необхідності, засобів особистої гігієни, інших речей та предметів, зазначених у додатку 1 до Правил № 1769/5, а тому, суд визнає, що вилучення зазначених речей було здійснено відповідачем у межах встановленого режиму тримання у СІЗО і такі дії не є протиправними.

Щодо доводів позивачів про неналежне забезпечення харчуванням, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Закону № 3352-XII особам, взятим під варту, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених статтею 11-1 цього Закону.

Питання організації харчування осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах, врегульовано Положенням про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15.06.2021 № 2160/5 (надалі - Положення № 2160/5).

Згідно з абзацом 1 пункту 3 розділу III Положення № 2160/5 основним способом харчування засуджених та осіб, взятих під варту, є котлове забезпечення, яке здійснюється через їдальні установ.

Абзацом 3 пункту 1 розділу V Положення № 2160/5 встановлено, що харчування осіб в установах організовується для засуджених та осіб, узятих під варту, які перебувають в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань із камерним режимом утримання, - в харчоблоках, кухнях (далі - їдальні), які розміщені в режимному корпусі або спеціальній будівлі на території, що охороняється, збудованих або реконструйованих за типовими проектами. Особам, які утримуються в приміщеннях камерного типу, їжа видається безпосередньо в камери.

Пунктом 5 розділу V Положення № 2160/5 передбачено, що меню-розкладка продуктів - це основний документ, за яким планується харчування в установах. Вимоги до режиму харчування реалізуються в меню-розкладці продуктів, яке дозволяє раціонально використати продукти згідно з нормами харчування, встановленими законодавством. Проміжок часу між прийманням їжі не повинен перевищувати семи годин (без урахування часу, відведеного для сну).

Меню-розкладка продуктів складається начальником (керуючим) їдальні під керівництвом заступника начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення (начальника відділу (старшого інспектора групи) інтендантського та господарського забезпечення) за участю начальника (завідувача) закладу охорони здоров`я, підписується ними і затверджується начальником установи.

При передачі продуктів харчування з продовольчого складу установи в їдальню для приготування їжі обов`язково проводиться зважування продуктів харчування, і вони відпускаються начальнику (керуючому) їдальні за накладними, виписаними у двох примірниках на підставі меню-розкладки продуктів та наказу по установі про чисельність осіб, які тримаються в установі, згідно з нормами харчування, встановленими законодавством.

Якість та кількість продовольства, що отримується з продовольчого складу, перевіряються начальником (керуючим) їдальні та медичним працівником закладу охорони здоров`я.

Начальник (керуючий) їдальні відпускає продукти кухарям за масою на підставі котлового ордера за формою згідно з додатком 2 до цього Положення на кожне приготування їжі відповідно до меню-розкладки продуктів і чисельності тих, хто харчується в їдальні.

Котловий ордер виписується в бухгалтерії установи і передається в їдальню установи разом з накладною і призначається для розподілу продуктів за прийомами їжі і нормами забезпечення продовольства, отриманого зі складу в їдальню на добу для видачі його кухарям для приготування їжі. Дані про масу продуктів записуються в котловий ордер без урахування відходів при первинній обробці (маса брутто).

Їжа в їдальнях готується відповідно до меню-розкладки продуктів тричі на добу: на сніданок, обід і вечерю. При цьому на сніданок і вечерю готується по одній II страві, на обід - салат, I і II страви, а в спеціальних виховних установах (секторах для відбування покарання засудженим неповнолітнім, утворених у виправних колоніях мінімального та середнього рівнів безпеки) готується ще й III страва (рекомендований перелік страв у їдальнях на тиждень визначається згідно з додатком 3 до цього Положення).

Унесення змін до затвердженого меню-розкладки продуктів дозволяється у виняткових випадках з письмового дозволу начальника установи. При цьому начальник установи підписує дозвіл на внесення змін безпосередньо на першому примірнику меню-розкладки продуктів та на відповідному рапорті заступника начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення. На іншому примірнику, який є в їдальні, запис про внесення змін здійснює начальник (керуючий) їдальнею з поміткою "З дозволу начальника установи".

Меню-розкладка продуктів, що закладаються у котел для приготування страви на одну особу на добу, складається у двох примірниках один раз на тиждень окремо за кожною нормою харчування за формою згідно з додатком 4 до цього Положення. Перший примірник (оригінал) залишається в бухгалтерії установи і є підставою для виписування продуктів із продовольчого складу в їдальню, другий - у гарячому цеху для керівництва під час приготування їжі.

Для урізноманітнення харчування або в разі відсутності встановлених продуктів на продовольчому складі дозволяється при складанні меню-розкладки продуктів проводити заміну одних продуктів іншими відповідно до норм заміни продуктів харчування, встановлених законодавством (далі - норми заміни).

Під час державних свят харчування покращується шляхом видачі додаткових продуктів, що надійшли до установи за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, або заміни продуктів харчування згідно із затвердженими законодавством нормами.

Норма триразового харчування розподіляється відповідно до енергетичної цінності (калорійності) продуктів таким чином: на сніданок - 30-35%, на обід - 40-45% і на вечерю - 20-30%.

Маса перших страв становить 600 г (у спеціальних виховних установах (секторах для відбування покарання засудженим неповнолітнім, утворених у виправних колоніях мінімального та середнього рівнів безпеки) - 500 г). Маса твердої частини першої страви повинна становити 40-45% від загальної маси. Маса других страв повинна бути не менше 250 г.

Як вбачається з матеріалів справи та відзиву відповідача, позивачі посилалися на неналежне харчування та видачу їжі у пластиковому посуді. Водночас відповідач у відповідях від 19.02.2026 № 9/14-вих. та № 9/15-вих. зазначив, що харчування осіб, узятих під варту, здійснюється відповідно до Положення № 2160/5, їжа доставляється у промаркованих термосах обслуговуючим персоналом їдальні, а миски та ложки видаються лише на час приймання їжі з подальшим вилученням для миття та зберігання у спеціально визначених приміщеннях. Крім того, відповідач послався на протокол випробувань № 9013 від 17.10.2025, відповідно до якого калорійність обіду та хімічний склад за вмістом білків, вуглеводів і жирів перебувають у межах допустимого відхилення. Також відповідачем надано копії котлових ордерів за період з 08.12.2025 по 14.12.2025, які, за його твердженням, підтверджують раціон харчування позивачів.

Суд враховує, що позивачами не надано належних доказів, які б спростовували наведені відповідачем відомості або підтверджували факт незабезпечення їх харчуванням відповідно до встановлених норм. Саме по собі незадоволення позивачів способом видачі їжі або використанням пластикового посуду не свідчить про протиправність дій відповідача, оскільки порядок організації харчування осіб, які утримуються в камерах, передбачає видачу їжі безпосередньо в камери та здійснення її роздачі у порядку, визначеному адміністрацією установи з урахуванням режимних і санітарних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи позивачів про неналежне забезпечення харчуванням не підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо вимог позивачів про скасування рішення дисциплінарної комісії про накладення стягнення від 28.11.2025, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 10 Закону № 3352-XII передбачено, що особи, взяті під варту, зобов`язані:

додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув`язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;

дотримувати санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері;

бути ввічливими до працівників місця попереднього ув`язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов`язків;

бережливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого майна місця попереднього ув`язнення.

Відповідно до статті 15 Закону № 3352-XII до осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув`язнення може застосовувати такі заходи стягнення:

попередження або догану;

позачергове залучення до прибирання приміщення.

Особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні - на строк до п`яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню до карцеру не підлягають.

Застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 глави 4 розділу І Правил № 1769/5 ув`язнені та засуджені зобов`язані, зокрема, виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО. Абзацом 3 пункту 3 глави 4 розділу І Правил № 1769/5 ув`язненим і засудженим заборонено порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою.

Відповідно до пункту 3 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

Пунктом 4 глави 6 розділу VIII Правил № 1769/5 передбачено, що перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення ув`язненого чи засудженого, його представника, свідків, інших осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності, адміністрації СІЗО, особи, яка ініціювала притягнення до відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу. Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії. Результати розгляду дисциплінарною комісією питання про доцільність застосування стягнення до засудженого оформлюються відповідним письмовим рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для розгляду питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали рапорти працівників СІЗО від 19.11.2025 та акт перегляду відео від 19.11.2025, згідно з якими під час супроводу позивача з камери до збірного відділення та після повернення із судового засідання він відмовився виконати вимогу працівників СІЗО взяти руки в положення "за спину". Також матеріали містять витяг з наказу Міністерства юстиції України від 13.12.2019 № 73/5-ДСК, яким визначено, що при будь-яких переміщеннях ув`язнені та засуджені тримають руки за спиною.

Судом також враховано, що ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення щодо наведених обставин, які він надав 20.11.2025, а також його було ознайомлено з відповідним витягом із наказу № 73/5-ДСК.

За результатами розгляду матеріалів дисциплінарна комісія 28.11.2025 дійшла висновку про наявність підстав для реагування на порушення позивачем встановленого порядку тримання, обмежившись проведенням профілактичної бесіди.

Суд зазначає, що профілактична бесіда не належить до заходів дисциплінарного стягнення, прямо передбачених статтею 15 Закону № 3352-XII, та за своїм змістом не є таким заходом впливу, який сам по собі спричиняє для позивача негативні правові наслідки у вигляді обмеження прав чи покладення додаткових обов`язків.

Водночас матеріали справи підтверджують, що питання про поведінку позивача було розглянуто відповідачем у зв`язку з наявними рапортами працівників СІЗО, актом перегляду відеозапису та письмовими поясненнями самого позивача. Позивачем не надано належних доказів того, що дисциплінарна комісія діяла поза межами своїх повноважень, не мала підстав для розгляду відповідного питання або допустила такі порушення процедури, які могли б бути підставою для скасування її рішення.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправною відмови відповідача ознайомити його з кутом огляду відеокамери, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 глави 2 розділу III Правил № 1769/5 для запобігання втечам та вчиненню кримінальних правопорушень, порушенню встановленого законодавством порядку тримання під вартою та відбування покарання, а також забезпечення безпеки ув`язнених, засуджених, персоналу СІЗО та інших осіб, які перебувають на території СІЗО застосовуються аудіовізуальні, електронні та інші технічні засоби.

Адміністрація СІЗО зобов`язана письмово ознайомити ув`язнених і засуджених під їх особистий підпис про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Забороняється використання відеокамер та портативних відеореєстраторів у лазнях, роздягальнях, душових і туалетних кімнатах, приміщеннях (камерах), у яких проводяться медичні обстеження (огляди) ув`язнених та засуджених, особистий обшук з роздяганням, палатах закладів охорони здоров`я ЦОЗ ДКВС України та у кімнатах проведення тривалих побачень.

Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не повинен охоплювати санітарні вузли та душові.

Нагляд та контроль за допомогою відеокамер здійснюється персоналом СІЗО однієї статі з ув`язненими і засудженими.

З огляду на викладене, сама по собі відмова відповідача ознайомити ОСОБА_3 з кутом огляду відеокамери не свідчить про протиправність дій відповідача, оскільки такий обов`язок прямо не передбачений чинним законодавством. При цьому позивачем не надано належних доказів того, що встановлена у камері відеокамера фактично охоплює санітарний вузол, душову або інші зони, щодо яких Правилами № 1769/5 встановлено заборону відеоспостереження.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивачів про відшкодування шкоди, суд звертає увагу, що вимога про відшкодування вартості неприйнятих продуктів харчування є похідною від вимоги про визнання протиправною відмови відповідача у їх прийнятті. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність протиправності у діях відповідача щодо неприйняття продуктів, які не відповідали вимогам Правил № 1769/5, підстави для стягнення з відповідача їх вартості відсутні.

Крім того, позивачами не надано належних доказів, які б підтверджували розмір заявленої до відшкодування майнової шкоди, зокрема доказів вартості саме тих продуктів, які не були прийняті відповідачем, а також причинного зв`язку між діями відповідача та заподіянням позивачам відповідних збитків.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: 1) наявність моральної шкоди; 2) протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; 3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; 4) вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

Беручи до уваги, що суд відхилив основні позовні вимоги, а позивач, в свою чергу, не довів наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного суд визнає, що підстав для задоволення позову не встановлено, діяльність Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" відповідає вимогам діючого законодавства і порушень прав позивачів з боку відповідача не встановлено.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал