Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №420/6309/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6309/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у задоволенні рапортів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 від 20.09.2025 р. №41413 та від 20.10.2025р. №42345 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статі 26 Закону Украйни «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статі 26 Закону Украйни «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з його рапортами від 20.09.2025р. №41413 та від 20.10.2025р. №42345.

Адміністративний позов поданий за допомогою системи «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та звернувся до безпосереднього командування військової частини НОМЕР_2 із рапортами від 20.09.2025 та від 20.10.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 02.03.2026 представником позивача було отримано відповідь на адвокатський запит, до якої долучено відповіді на два рапорти позивача про звільнення від 20.09.2025р. №41413 та від 20.10.2025 №42345, оскільки вказані відповіді позивач до цього часу не отримував та ознайомився з ними лише після їх надання на адвокатський запит. Так, позивач дізнався, що відповідач відмовив у задоволенні поданих рапортів про звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статі 26 Закону Украйни «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, у позові зазначено, що позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 , укладеному 25.01.2024. Від даного вони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 16 листопада 2017 р. Також на утриманні позивача перебувають п`ятеро дітей від попередніх відносин його дружини. Дружина позивача має статус багатодітної матері та відповідно до Акту №11 обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.03.2024р., виданого Батівською селищною радою, зокрема встановлено, що позивач проживає разом із дружиною та дітьми, веде з ними спільне господарство. Діти перебувають на повному утриманні позивача. Згідно довідки від 25.08.2025р. №1146, виданої виконкомом Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, позивач та його дружина разом із дітьми як внутрішньо переміщені особи проживають за адресою: АДРЕСА_3 . 9. Також вказана інформація відображена і в Актах перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, які складені Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області. Згідно до довідки Синельниківського ВДВС Синельниківського району Дніпропетровської області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 27.10.2025р. №126901, станом на 27.10.2025р. відсутнє виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з позивача аліментних платежів. Тобто, заборгованості по аліментам позивач не має.

На підставі викладеного позивач вважає, що має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статі 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідач зазначив, що позивач не надав доказів фактичного утримання дітей його дружини, однак позивач заперечує проти цих доводів, вважаючи, що законодавством не визначеного чіткого переліку документів, які має надати військовослужбовець в підтвердження факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, тому в підтвердження цієї обставини можуть бути надані будь-які докази, які її підтверджують.

Ухвалою суду від 11.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

18.03.2026 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач, 20.09.2025 позивач подав рапорт № 41413 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Командуванням військової частини НОМЕР_2 , у зв`язку з набуттям змін до законодавства в частині звільнення військовослужбовців, було розглянуто рапорт позивача № 41413 від 20.09.2025 та відмовлено у звільнені, у зв`язку з тим, що до поданого рапорту не було додано: 1) Рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України. 2) Докази того чи є у біологічного батька дитини заборгованість по сплаті аліментів. 3) Докази або інформацію відносно того чи позбавлений біологічний батько дитини батьківських прав, та чи приймає біологічний батько дитини участь у вихованні та утриманні дитини, або не приймає. 4) Інформацію або Рішення суду про визнання біологічного батька дитини безвісно відсутнім або Рішення суду про оголошення біологічного батька дитини померлим. Відповідачем було зазначено, що за відсутності біологічного батька, піклування про дитину покладається на бабусь і дідусів, і лише за їхньої відсутності, позивач можете здійснювати утримання дитини від попереднього шлюбу своєї дружини. Долучені позивачем до рапорту документи належним чином не підтверджують всіх обставин, що є підставою для звільнення з військової служби на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», отже відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби. 20.10.2025 позивач подав повторний рапорт № 42345 з доданням документів до першого рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На вказаний рапорт відповідач листом від 21.10.2025 №03/2745 повідомив, що позивачем знову не надано відповідних документів, достатніх для звільнення за вказаною підставою. Військовою частиною НОМЕР_2 встановлено, що у дітей дружини позивача є біологічні батько та мати. При цьому, обов`язок щодо утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Згідно зі свідоцтв про народження: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у графі батько - Позивач не зазначений. Відтак ОСОБА_1 не є батьком зазначених дітей.

З огляду на встановлені обставини, військова частина НОМЕР_2 вважає, що правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі рапортів від № 41413 від 20.09.2025 та № 42345 від 20.10.2025 не було, оскільки позивачем не надано всіх належних документів на підтвердження підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.

14.03.2026 року відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. Пояснював, що відповіді на рапорти № 41413 від 20.09.2025 та № 42345 від 20.10.2025 були доведені до відома позивача особисто військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 , а саме: Відповідь на рапорт № 41413 від 20.09.2025 була надана листом № 03/2580 від 21.09.2025 та доведена 27.09.2025 військовослужбовцем ОСОБА_9 . Відповідь на рапорт № 42345 від 20.10.2025 була надана листом № 03/2745 від 21.10.2025 та доведена 26.10.2025 військовослужбовцем ОСОБА_10

31.03.2026 року представником позивача були подані заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, а також заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду із даним позовом та його поновлення, обґрунтоване тим, що позивач є діючим військовослужбовцем в умовах воєнного стану. Крім того, позивач дізнався, що відповідач відмовив у задоволенні поданих рапортів про звільнення з військової служби 02.03.2026, коли представником позивача було отримано відповідь на адвокатський запит, до якої долучено відповіді на два рапорти позивача про звільнення від 20.09.2025р. №41413 та від 20.10.2025 №42345.

Ухвалою суду від 09.06.2026 року визнано поважними причини пропуску та поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом. У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_2 про залишення без розгляду позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії – відмовлено.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був призваний на військову службу за мобілізацією у жовтні 2024 року на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»; з 28.10.2024 по 27.12.2024 проходив військову підготовку; з 03.01.2025 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 .

20.09.2025 року солдат ОСОБА_1 подав командиру 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 рапорт, яким просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", через сімейні обставини, а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці; заявивши про небажання продовжувати військову службу.

Додатки до рапорту:

1. Нотаріально завірена копія паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду на 4 аркушах;

2. Нотаріально завірену копію паспорта громадянина України ідентифікаційного коду дружини ОСОБА_2 на 4 аркушах;

3. Нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 25.01.2024 року на 1 аркуші;

4. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 від 16.11.2017 року на 1 аркуші;

5. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_7 від 14.08.2014 року на 1 аркуші;

6. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_8 від 10.12.2008 року на 1 аркуші;

7. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_9 від 11.06.2014 року на 1 аркуші;

8. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_11 серії НОМЕР_10 від 22.08.2011 року на 1 аркуші;

9. Нотаріально завірену копію акту №11 обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.03.2024 року на 1 аркуші;

10. Акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 15.08.2025 року на 1 аркуші;

11. Довідка про склад сім`ї від 25.08.2025 № 1147.

Рапорт зареєстрований 20.09.2025 за вхід. №41413 на 17 арк.

За результатами розгляду рапорту від 20.09.2025 №41413, командиром військової частини НОМЕР_2 позивачу надано відповідь від 21.09.2025 №03/2580 про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі наданих ним документів.

Відмова мотивована наступним:

«… законодавство України надає підставу для звільнення на підставі факту утримання дітей, а не їх наявності.

Ви не надали доказів того чи є у біологічного батька дитини заборгованість по сплаті аліментів.

Ви не надали доказів чи інформації відносно того чи позбавлений біологічний батько дитини батьківських прав, та чи приймає біологічний батько дитини участь у вихованні та утриманні дитини, або не приймає.

Ви не надали інформації або Рішення суду про визнання біологічного батька дитини безвісно відсутнім або Рішення суду про оголошення біологічного батька дитини померлим.

Також повідомляю, що за відсутності біологічного батька, піклування про дитину покладається на бабусь і дідусів, і лише за їхньої відсутності, Ви можете здійснювати утримання дитини від попереднього шлюбу своєї дружини.

Також Ви не надали довідку про відсутність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.».

До відповіді від 21.09.2025 №03/2580 доданий аркуш з розпискою посадової особи військової частини НОМЕР_2 від 27.09.2025 «отримав зобов`язуюсь довести до в/с».

20.10.2025 року позивач подав рапорт, яким повторно клопотав про звільнення з військової служби на підставі рапорту від 20.09.2025 №41413.

Рапорт зареєстрований за вхід. № 42345 від 20.10.2025.

У додатках до рапорту позивач додатково надав: Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України: № 00035096489; № 00031194137; № 00035095652; № 00035096021; № 00034525620; № 00035096560.

За результатами розгляду рапорту від 20.10.2025 №42345 командиром військової частини НОМЕР_2 позивачу надано відповідь від 21.10.2025 №03/2745 про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі наданих ним документів.

Відмова мотивована наступним:

«… Звільнення відбувається згідно пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», «перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці».

Однак законодавство України надає підставу для звільнення на підставі факту утримання дітей, а не їх наявності. Також повідомляю, що за відсутності біологічного батька, піклування про дитину покладається на бабусь і дідусів, і лише за їхньої відсутності, Ви можете здійснювати утримання дитини від попереднього шлюбу своєї дружини. Також Ви не надали доказів фактичного утримання дітей Вашої дружини.».

До відповіді від 21.10.2025 №03/2745 доданий аркуш з розпискою посадової особи військової частини НОМЕР_2 від 26.10.2025 «отримав, зобов`язуюсь довести до військовослужбовця».

Не погоджуючись з відмовою відповідача у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону).

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а у частині 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема, під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).

Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану:

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008).

Пунктом 6 цього Положення передбачено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

У свою чергу, згідно з пунктом 7 Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у такому порядку, зокрема:

2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).

Отже, правом звільнення позивача з військової служби наділений командир Військової частини НОМЕР_2 .

При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.

Предметом спору є правомірність відмови відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону Украйни «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з поданими рапортами від 20.09.2025 №41413 та від 20.10.2025 №42345.

Відповідач відмов у звільненні, вказуючи на те, що позивач не надав доказів фактичного утримання дітей його дружини.

Щодо правомірності підстав цієї відмови.

Згідно обставин справи, позивач - ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , укладеному 25.01.2024 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим Берегівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства.

Дружина позивача - ОСОБА_2 має статус багатодітної матері, згідно Посвідчення серії НОМЕР_11 , виданого Управлінням освіти, молоді та спорту Савранської райдержадміністрації, та є матір`ю дітей:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 20 квітня 2007р. (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 11.01.2022р. №00034525620);

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 10 грудня 2008р. (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 17.02.2022р. №000350964489);

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 14 серпня 2011р. (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 12.06.2021р. №00031194137);

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 22 серпня 2011р. (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 17.02.2022р. №00035096560);

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 11 червня 2014р. (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 17.02.2022р. №00035096021);

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 16 листопада 2017р. (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 17.02.2022р. №00035095652.).

У позові зазначено, що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є спільною позивача та його дружини, проте оскільки дитина народжена до реєстрації шлюбу, то запис про її народження здійснено за ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказаний ОСОБА_12 .

Аналогічно у Свідоцтві про народження серії НОМЕР_6 від 16 листопада 2017 року, батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказаний ОСОБА_12 .

Під час вирішення спору у цій справі суд виходить із того, що належні докази того, що позивач є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні та не надає оцінку обставинам, на які посилається позивач, а саме дитина народжена до реєстрації шлюбу, тому запис про її народження здійснено за ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. Вказане питання знаходиться за межами юрисдикції адміністративного суду.

У додатках до рапорту від 20.09.2025 №41413 позивач надавав акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.03.2024, складений комісією Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, де зазначено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , фактично проживає і веде спільне господарство разом із своєю дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_5 . Висновок комісії: встановлено що ОСОБА_1 дійсно проживає разом із своєю дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та її неповнолітніми дітьми. Діти знаходяться на повному утриманні ОСОБА_1 .

Також позивач надавав акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 15.08.2025 та Довідку від 25.08.2025 про склад сімї.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 визначається Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі – Інструкція №170).

Відповідно до пункту 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Відповідно до п. 12.11 Інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Так, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 Інструкції № 170 «ПЕРЕЛІК документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» визначено, що для звільнення військовослужбовця з військової служби через наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме - у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану), подаються такі документи:

копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;

довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Отже, Додаток 19 до Інструкції № 170 для підтвердження факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на утриманні військовослужбовця передбачає необхідність подання:

- свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства особи, тобто підтвердження батьківства військовослужбовця щодо трьох і більше дітей, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України;

- довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством, для підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму платежів за три місяці;

- інших документів (залежно від індивідуальної ситуації кожного військовослужбовця), що підтверджують факт визначення місця проживання дітей з одним із батьків.

Тобто, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 до Інструкції № 170 чітко та недвозначно визначений вичерпний перелік документів, які мають бути долучені до рапорта про звільнення з військової служби у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

З матеріалів справи слідує, що позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , яка є матір`ю п`ятьох дітей віком до 18 років.

Проте, судом встановлено, що у свідоцтвах про народження та Витягах з Державного реєстру актів цивільного стану громадян позивач не зазначений батьком дітей ОСОБА_2 .

Відомостей щодо наявності батька та його участі у вихованні та утриманні дітей дружини позивача у позовній заяві не наведено.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 Сімейного кодексу України визнано способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Зокрема, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 188 Сімейного кодексу України, батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів..

Чинним законодавством встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, що передбачено статтею 164 КК України.

Системний аналіз названих норм права, дає можливість дійти висновку, що саме на батьків покладається обов`язок утримувати свою дитину, не виконання такого обов`язку карається в установленому законом порядку.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що позивач, який не є батьком дітей своєї дружини, не несе обов`язку щодо їх утримання, позаяк такий обов`язок за ним законодавчо відсутній і утримання дітей він може здійснювати лише з власної волі. Якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника.

Так, відповідно до статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Названа норма однозначно визначає право вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки, таке право здійснюється на добровільних засадах.

При цьому, відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, саме на батьків законом покладається обов`язок утримання дітей.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства у співставленні з фактичними обставинами цієї справи, суд дійшов висновку, що той факт, що позивач проживає спільно з дітьми своєї дружини, сам по собі не свідчить про те, що діти дружини перебувають в нього на утриманні.

Разом з тим, перебуваючи у шлюбі позивач має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Таких обставин у позовній заяві не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 року у справі № 160/11228/23.

Таким чином твердження відповідача про те, що позивач не надав доказів фактичного утримання дітей його дружини є правомірними.

За таких обставин, суд погоджується з відмовою відповідача у задоволенні рапортів позивача від 20.09.2025 №41413 та від 20.10.2025 №42345 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону Украйни «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з тим, що долучені позивачем до рапортів документи належним чином не підтверджують всіх обставин, що є підставою для звільнення з військової служби на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», отже відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.