Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №462/1924/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 рокусправа № 462/1924/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Залізничного районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 від про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень;

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення;

- визнати протиправними дії Відповідача щодо подання інформації для внесення до інформаційних баз даних (зокрема НІС «АРМОР» та «Оберіг») відомостей про перебування позивача «У РОЗШУКУ» та зобов`язати Відповідача вжити заходів для видалення зазначених відомостей;

- стягнути з Відповідачів солідарно за рахунок коштів фінансування з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКІПІ НОМЕР_1 ) 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями Відповідача.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд Львівському окружному адміністративному суду за підсудністю.

09.04.2026 справа № 462/1924/26 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду та, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передана для розгляду головуючому судді Костецькому Н.В.

Ухвалою суду від 14.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

17.04.2026 на адресу суду надійшло клопотання про усунення недоліків разом із платіжним документом про доплату судового збору та уточненою позовною заявою, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення (та/або санкціонування внесення) до Єдиного державного реєстру «Оберіг» та ІПС «АРМОР» відомостей про перебування ОСОБА_1 у розшуку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 вилучити (скасувати) з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» та інформаційно-комунікаційної системи «АРМОР» відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку як такі, що не відповідають дійсності;

- визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 від про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень;

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 за рахунок коштів фінансування з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

Ухвалою суду від 22.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.03.2026 року, під час використання мобільного застосунку «Резерв+», дізнався про те, що він знаходиться в «РОЗШУКУ» через нез`явлення за повісткою 21.01.2026 року. 03.03.2026 року, після оновлення додатку «Резерв+» позивач дізнався про наявність накладення на нього адміністративного стягнення у формі штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 тисяч гривень.

Позивач наголошує на повній незаконності зазначеної постанови, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» здійснив уточнення своїх персональних даних у встановлені законом строки:

08.07.2024 року – дані через ЦНАП були оновлені, що підтверджується електронним військово-обліковим документом в реєстрі «Оберіг» за №311020209340750800016, в якому вказані відомості про повідомлення суб`єкта владних повноважень про адресу проживання позивача, а саме: АДРЕСА_1 . Після цього, в облікових даних позивача змін не відбувалось;

08.01.2026 року – позивач особисто звернувся до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) для оформлення відстрочки та надав актуальні відомості і копії засвідчених документів, що підтверджується Описом вхідного пакета документів № 20260108-277716 від 08.01.2026 року.

В обох випадках позивач чітко вказав адресу свого фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що за адресою свого фактичного місця проживання, не отримував жодних повісток про виклик до ТЦК та СП протягом січня 2026 року. Вважає, що відповідач, ігноруючи актуальні дані в Єдиному державному реєстрі «Оберіг», можливо направив виклик за застарілою адресою реєстрації ( АДРЕСА_4 ), до якої він не має відношення вже тривалий час і звідки він виписався ще 09.02.2022 року. Таким чином, позивач був позбавлений можливості дізнатися про виклик та реалізувати свої права у справі про адміністративне правопорушення.

На думку позивача, відповідач-1 мав технічну та правову можливість отримати актуальні дані про місце проживання позивача з реєстрів, а накладення штрафу за нібито «неуточнення» чи «неявку» за повісткою, надісланою за неактуальною адресою, прямо суперечить Закону.

Крім цього, Станом на дату нібито вчиненого правопорушення (21.01.2026), позивач вже перебував у процесі офіційного підтвердження статусу особи, яка не підлягає призову під час мобілізації, оскільки в нього вже була оформлена відстрочка по мобілізації на період «ДО ЗАВЕРШЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ» оскільки:

– 08.01.2026 року (за 13 днів до «дати неявки») позивач подав через ЦНАП заяву та документи, що підтверджують факт утримання та догляду за дитиною з інвалідністю – ОСОБА_2 , 2011 р.н., а вже 13.01.2026 року в застосунку «Резерв+» висвічувалась інформація про наявність відстрочки «ДО ЗАВЕРШЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ».

Наразі, станом на дату подання позовної заяви в системі «Резерв+» позивач має офіційно підтверджений статус: «Відстрочка до: завершення мобілізації», а також повідомлення «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК» та інформацію про накладення адміністративного штрафу за ч. 3 ст. 210-1 КупАП. Але при цьому ані протоколу про адміністративне правопорушення, ані постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивач не отримував, як і не був оповіщений про дату, час, та місце розгляду справи, а відтак був позбавлений права на захист, що в свою чергу є грубим порушенням прав позивача.

Відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_5 , правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Відповідач належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується довідкою від 09.04.2026 про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Крім цього, відповідач-1 не надав витребувані судом в ухвалі від 22.04.2026 про відкриття провадження у справі, докази: оригінали або належним способом засвідчені матеріали адміністративної справи, на підставі яких було винесено оскаржувану постанову; копію звернення (повідомлення) до органів Національної поліції про доставку (розшук) ОСОБА_1 , яке стало підставою для внесення запису до ІПС «АРМОР»; докази належного повідомлення позивача про дату та місце розгляду справи; докази направлення повістки на 21.01.2026 за актуальною адресою: АДРЕСА_1 ; відомості з ЄДРВ «Оберіг» – логи (історію) переглядів даних позивача посадовими особами ТЦК у період з 08.01.2026 по 03.03.2026.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 18.12.2025 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів сформована повістка № 6004099 з накладенням кваліфікованого електронного підпису начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , для прибуття у ІНФОРМАЦІЯ_5 на 14.00 год. 31.12.2025 для уточнення даних. Дана повістка була направлена на наявну станом на 18.12.2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_3 адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_5 . Як слідує з трекінгу Укрпошти (копія додається) вбачається, що поштове відправлення № R067059960633, яким надсилалася позивачу повістка № 6004099 з викликом на 31.12.2025 об 14.00 годині, було прийнято поштою у м. Києві 20.12.2025 року, 22.12.2025 року прибуло до поштового відділення у м. Львів 79054 та 26.12.2025 року зазначено про повернення відправнику з відміткою «Відсутність адресата за вказаною адресою».

Вказує, що у зв`язку із неприбуттям ОСОБА_1 на дату вказану у повістці, та поверненням рекомендованого поштового відправлення, ІНФОРМАЦІЯ_9 21.01.2026 року, відповідно до норм Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, скеровано звернення №Е4472208 до органу національної поліції щодо доставлення громадян, які вчинили правопорушення за ст. 210-1 КУпАП для складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Зазначає, що з отриманої інформації з ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП не складався та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не виносилась.

Відповідач-2 також зауважує, що посилання позивача на неприбуття по повістці у зв`язку з тим, що зазначена не вірна адреса проживання на повістці не заслуговує на увагу, оскільки вважаємо, що позивач свідомо, з метою ухилення від свого військового обов`язку при оновленні 08.07.2024 року своїх військові облікових даних, що відображається у долученому військово обліковому документі вказав адрес АДРЕСА_1 , однак в подальшому 03.10.2024 року при оновленні даних вказується вже адреса місця проживання АДРЕСА_5 , крім цього 18.04.2025 року знов автоматично системою оновлено місце проживання за зверненням особи АДРЕСА_5 . Також вказане вбачається з даних АІТС ЄДРВ «Оберіг» щодо зміни місця проживання ОСОБА_1 . Той факт, що позивач не отримав кореспонденцію, надіслану йому на адресу місця проживання, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права військовозобов`язаного були порушені. Нормами вказаного Порядку, прийнятого на виконання ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закладено презумпцію обізнаності військовозобов`язаного у разі надіслання повісток підрозділами ТЦК та СП за місцем проживання (зазначеним військовозобов`язаним). Водночас оновлення даних протягом 60 днів, оформлення відстрочки та бронювання не виключає обов`язок громадянина у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з`явитися у зазначені у ній місце та строк, який встановлений в абзаці восьмому частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ця норма встановлює прямий обов`язок з`явитися до ТЦК на виклик за повісткою без конкретизації з якою метою. Отже самостійне оновлення відомостей у застосунку «Резерв+» не звільняє громадянина від обов`язку з`явитися за повісткою до відповідного ТЦК, він може бути викликаний до ТЦК для уточнення своїх персональних даних. Тим паче самим позивачем вказано у позовній заяві, що документи про оформлення відстрочки ним подано через ЦНАП лише 08.01.2026 року, а необхідність прибути по повістці була на 31.12.2025 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відповідач-2 зазначає, що позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат протиправними діями, рішенням чи бездіяльністю, спричинених моральними, психічними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Тобто, в даному випадку відсутні будь-які докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними позивачем обґрунтуваннями моральних страждань і діями відповідача. Наведені позивачем посилання на страждання не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Також, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, не зазначено, з яких міркувань позивач виходив, визнаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в спростування заперечень відповідача-2, висловлених у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 та є військовозобов`язаним, що підтверджується відомостями з його електронного військово-облікового документа, сформованого 08.07.2024 за допомогою «Резерв+». У графі «Адреса проживання» зазначено: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданого позивачем скріншоту із мобільного додатку «Резерв+», в електронному ВОД позивача, оновленому 01.03.2026 наявні записи «Вас розшукує ТЦК», «НЕ прибули за повісткою до ТЦК та СП».

18.12.2025 засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на ім`я позивача сформована повістка № 6004099, з накладенням кваліфікованого електронного підпису начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , для прибуття на 14:00 год. 31.12.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних.

Вказана повістка була направлена на наявну адресу позивача: АДРЕСА_4 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про врученням поштового відправлення №R067059960633 та трекінгом із сайту АТ «Укрпошта».

Позивач стверджує, що повістку ним не отримано, оскільки така скерована не за адресою його проживання: АДРЕСА_1 .

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, внесення відомостей про перебування «у розшуку», позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначає, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Отже, військовий обов`язок включає дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону № 2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Стаття 22 Закону № 3543-XII визначає обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:

перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;

смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі Порядок № 1487).

Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено також Додаток 2 до Порядку № 1487, яким є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Підпунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487) визначено, що військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Згідно з пунктом 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Пункт 30 Порядку № 560 передбачає, що повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.

У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою.

Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів або Журналі реєстрації виданих для оповіщення повісток за формою згідно з додатком 3.

Абзацом третім пункту 30-1 Порядку № 560 визначено, що повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, може бути роздрукована. У такому разі її паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією.

Згідно із пунктом 30-2 Порядку № 560 повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, можуть:

- централізовано друкуватися і надсилатися військовозобов`язаним та резервістам засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення;

- друкуватися та вручатися військовозобов`язаним та резервістам під час оповіщення у роздрукованому вигляді.

Відповідно до пункту 30-3 Порядку № 560 у разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв`язку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка.

В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім`я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.

Відповідно до пункту 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.

У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.

Повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов`язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Згідно з підпунктом 2 пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Як встановив суд, відповідач-1 протоколу про адміністративне правопорушення щодо позивача за порушення правил військового обліку – не складав, постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не приймав.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначив, що з отриманої інформації з ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП не складався та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не виносилась.

З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Щодо позовних вимог в частині перебування позивача у розшуку, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Стаття 1 Закону № 1951-VIII визначає, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону № 1951-VIII основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру.

Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Частина дев`ята статті 5 Закону № 1951-VIII визначає, що органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

З урахуванням зазначеного, відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру заносяться та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів: 1) персональні дані; 2) службові дані.

У свою чергу, пункт 20-1 частини 1 статті 7 Закону № 1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Отже, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення військовозобов`язаного до відповідальності за порушення правил обліку.

Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, з-поміж іншого: розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, Служби зовнішньої розвідки); звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку (додаток 20); повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Положеннями частини першої статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 згаданого Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Зазначені приписи закону кореспондуються з Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, відповідно до пункту 56 якого Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ (додаток 20) здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, до повноважень відповідача належить притягнення військовозобов`язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови, а також внесення відповідачем до Реєстру таких даних про притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, а згідно з ч. 3 цієї ж статті за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Згідно з приміткою до ст. 210 КУпАП, положення ст. 210 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Суд наголошує, що «притягнення до адміністративної відповідальності» та «вчинення адміністративного правопорушення» є різними за змістом поняттями.

Також суд зауважує, що до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів підлягають внесенню дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку.

Доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку за порушення правил військового обліку відповідач-1 до суду не надав.

При цьому, незважаючи на відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційній системі «АРМОР», відповідач-1 відобразив інформацію про те, що позивач перебуває «у розшуку» у зв`язку із неявкою за повісткою.

Суд зазначає, що Реєстр призначений для зберігання та обробки фактів, встановлених у законному порядку, зокрема факту притягнення до адміністративної відповідальності.

Як наслідок, відсутність юридичного факту притягнення до адміністративної відповідальності особи - унеможливлює законне внесення до Реєстру відомостей про «порушення військового обліку» цією особою.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом визнання протиправними дій відповідача-1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційної системи «АРМОР» відомостей про перебування позивача у розшуку, зобов`язавши відповідача-1 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» та інформаційно-комунікаційної системи «АРМОР» відомості про перебування позивача у розшуку.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах №1640/2594/18 та №826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Щодо позовних вимог в частині моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 Цивільного кодексу України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 вказаної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно пункту 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, повинен довести, що внаслідок таких рішень йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд у рішенні від 21 травня 2026 року у справі № 990/175/25.

З матеріалів справи суд встановив, що на думку позивача, наявність у реєстрі «Оберіг» безпідставної позначки «У розшуку» щодо військовозобов`язаного, який має відстрочку, свідчить про протиправну бездіяльність ТЦК щодо актуалізації даних. Це спричиняє особі моральні страждання, оскільки вона вимушена виправдовуватися перед правоохоронцями за відсутність правопорушення. Позивач також вважає, що неправомірні дії та незаконне притягнення до адміністративної відповідальності заподіяло йому моральних страждань та інших негативних наслідків, які полягали у неможливості вільного пересування, страхом перед незаконним затриманням. Позивач дізнався про штраф у 17 000 грн та статус «У розшуку» під час критичного фінансового стану родини. Сім`я, маючи дитину з інвалідністю, збирає кошти на оновлення медичного корсету, що вимагає великих зусиль, обмежень та запозичень. Поява боргу перед державою в розмірі 17 000 грн спричинила панічний стан та депресію у позивача. Дитина з інвалідністю, гостро відчуваючи емоційний стан батьків, зазнала вторинної травматизації. Психологічна атмосфера в домі була зруйнована незаконним рішенням Відповідача-1. Окрім цього, постійна реабілітація та підтримання дитини у період оголошення в розшук зазнала порушень розкладу. Вважає, що позначка «У розшуку» в застосунку «Резерв+» є публічною дискредитацією позивача як громадянина.

Водночас суд зазначає, що позивач будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачами моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я тощо, до матеріалів позовної заяви не додав, як і не надав ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив, визначаючи спірну суму завданої, за його твердженням, відповідачами, моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн. Позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Лише сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з викладених вище підстав.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.

Зважаючи на часткове задоволення позову, суд, керуючись ст. 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути з відповідача-1 на користь позивача судовий збір у розмірі 709,97 грн. пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційної системи «АРМОР» відомостей про перебування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у розшуку.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» та інформаційно-комунікаційної системи «АРМОР» відомості про перебування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у розшуку.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 709 (сімсот дев`ять) грн. 97 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 09.06.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович