Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №380/5785/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 рокусправа № 380/5785/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 21 січня 2026 року про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами, що передбачені підпунктом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 21 січня 2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення про звільнення позивача ОСОБА_1 з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації. Зазначає, що 21.01.2026 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей, за відсутності заборгованості зі сплати аліментів. Проте відповідач не розглянув вказаний рапорт позивача у встановленому законодавством порядку та не прийняв рішення про звільнення позивача з військової служби, що зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Ухвалою від 06.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 21.04.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що військова частина НОМЕР_1 виконала всі вимоги чинних нормативно-правових актів та не допустила їх порушень під час розгляду рапорту позивача від 21.01.2026 з додатками, який було подано через Генеральний штаб України додатком до скарги адвоката Заремби Олександра Олександровича від 11.02.2026 №31.12.25/02. Після надходження даного рапорту солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 він був розглянутий та було встановлено відсутність необхідних документів за вказаною підставою для звільнення з військової служби. Позивачем не було подано до рапорту про звільнення з військової служби усіх необхідних документів, передбачених Інструкцією №170, тому військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачеві у звільненні з військової служби. До рапорту на звільнення з військової служби від 21.01.2026 додано документи, які не мають значення для встановлення правової підстави, а можуть слугувати лише як додаткове джерело інформації та не мають істотного значення для справи – не вимагаються Інструкцією №170. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 встановила документи яких не вистачало у рапорті військовослужбовця ОСОБА_1 від 21.01.2026 та запропонувала у своїй відповіді адвокату Зарембі О.О. від 15.02.2026 №1488/5/1785 зібрати вказані документи та звернутися солдату ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 рапортом по команді, як того вимагає пункт 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 21.12.2008 №1153/2008.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 .

У позивача є діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_5 , серії НОМЕР_6 та серії НОМЕР_7 відповідно.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 4 взводу 4 роти.

21.01.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідно до якого військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

До рапорту були долучені: копія паспорта та РНОКПП позивача; копії свідоцтв про народження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; копія довідки Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.01.2026 №6 про те, що ОСОБА_1 не є боржником у Жовківському ВДВС у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

29.01.2026 представник позивача повторно направив на адресу відповідача копію рапорту позивача про звільнення з військової служби.

11.02.2026 представник позивача звернувся до Генерального штабу Збройних Сил України із скаргою на дії командування військової частини НОМЕР_1 , у якій зазначив, що відповідач не приймає до розгляду рапорт позивача про звільнення з військової служби.

Листом від 13.02.2026 №1488/1/1657 відповідач повідомив представника позивача, що рапорт позивача зареєстровано за вхідним № 1437 від 12.02.2026 та буде розглянуто у встановленому порядку.

Листом від 15.02.2026 №1488/5/1785 відповідач повідомив представника позивача, що рапорт від 21.01.2026 про звільнення з військової служби, який надіслано на адресу пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , фактично надійшов на розгляд 12.02.2026 у зв`язку із тим, що військова частина виконує бойові (спеціальні) завдання поза межами розташування пункту постійної дислокації. За результатами розгляду згаданого рапорту солдата ОСОБА_1 повідомлено, що даний рапорт подано з порушенням вимог керівних документів Збройних Сил України, у зв`язку із чим його не погоджено та направлено на доопрацювання, виходячи з наступного:

1. Не враховані вимоги статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та абзацу 1 пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, тобто рапорт подано не "по команді".

2. До рапорту на звільнення з військової служби не додано усіх підтверджуючих документів, що визначені підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Додатку 19), про участь другого з батьків у їх вихованні. Зокрема, військовослужбовцем не додано у своєму рапорті про звільнення з військової служби обов`язкових для розгляду рапорту документів, а саме:

2.1. Один з таких документів згідно абзацу 3 підпункту 13 пункту 5 Додатку 19: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, або копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та копії документів, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (копія свідоцтва про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин; копія рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; копія висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; копія рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

2.2. Інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку, згідно абзацу 4 підпункту 13 пункту 5 Додатку 19.

Враховуючи викладене, пропонується повторно подати рапорт про звільнення з військової служби із доданням усіх належних документів.

16.02.2026 представник позивача подав до відповідача заяву, у якій просив прийняти до розгляду копію довідки Жовківського ВДВС №7139 від 13 лютого 2026 року та копію посвідчення багатодітної сім`ї.

02.03.2026 представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Листом від 16.03.2026 №1488/5/2979 відповідач повідомив представника позивача, що рапорт на звільнення з військової служби відсутній.

Не погоджуючись із такою відповіддю та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, від 20.10.2025 №793/2025, від 12.01.2026 №40/2026, від 27.04.2026 №342/2026) з 4 травня 2026 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

Згідно із ст.1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Як уже встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 4 взводу 4 роти.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення №1153). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі – Інструкція №170).

Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, абзацом 5 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

З наведеного видно, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

За змістом позовних вимог позивач звернувся із рапортом про звільнення його з військової служби безпосередньо до командування військової частини НОМЕР_1 та Генерального штабу Збройних Сил України, тобто рапорт подався не до його безпосереднього командира по команді, як того вимагає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України та Положення №1153. Відтак відповідачем було вірно зазначено, що позивачем було порушено порядок звернення із рапортом про звільнення з військової служби, оскільки у матеріалах справи відсутні докази перебування позивача у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , а тому позивачеві необхідно було звернутися із вказаним рапортом по команді до свого безпосереднього командира. При цьому, як також вбачається із матеріалів справи вказаний рапорт було розглянуто відповідачем, та про результати розгляду було повідомлено представника позивача листом від 15.02.2026 №1488/5/1785, що спросовує доводи останнього щодо нерозгляду рапорту позивача по суті. При цьому, в подальшому позивач з новим рапортом не звертався, а лише подав додаткові документи, хоча повідомляючи представника позивача листом від 15.02.2026 №1488/5/1785 про недоліки поданого рапорту та відсутність всіх необхідних документів відповідач запропонував позивачу повторно подати рапорт про звільнення з військової служби із доданням усіх належних документів.

Щодо наявності підстав для звільнення позивача з військової служби суд зазначає таке.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 5 підпункту 3 частини 12 цієї ж статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) затверджено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Зокрема, пунктом 5 вказаного Переліку передбачено, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років), а також документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме, згідно з підпунктом 13 (у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану)):

копія свідоцтва про народження кожної дитини із зазначенням батьківства (материнства) військовослужбовця та / або рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовослужбовця (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовослужбовця виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності);

один з таких документів: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, або копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та копії документів, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (копія свідоцтва про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин; копія рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; копія висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; копія рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку.

Отже, Додаток 19 до Інструкції № 170 для підтвердження факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на утриманні військовослужбовця передбачає необхідність подання:

- свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства особи, тобто підтвердження батьківства військовослужбовця щодо трьох і більше дітей;

- інформації з Єдиного реєстру боржників про підтвердження відсутності у військовослужбовця заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму платежів за три місяці;

- інших документів (залежно від індивідуальної ситуації кожного військовослужбовця), що підтверджують факт визначення місця проживання дітей з одним із батьків.

Проте як вбачається із матеріалів справи, до матеріалів рапорту про звільнення було долучено лише копії свідоцтв про народження дітей позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте не було долучено жодного із документів, визначених абзацом третім підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170, які б підтверджували факт перебування вказаних дітей на його утриманні, зокрема, але не виключно, свідоцтва про шлюб з матір`ю дітей, а отже позивач подав не всі документи, які б підтверджували наявність підстав для звільнення позивача з військової служби у зв`язку з перебуванням на утриманні у позивача трьох і більше дітей віком до 18 років.

Окрім того, суд також звертає увагу, що до рапорту про звільнення з військової служби на вищевказаних підставах також має подаватися інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів про звільнення з військової служби. Проте як вбачається з матеріалів справи, до рапорту про звільнення з військової служби позивач подав довідку Жовківського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.01.2026 №6 про те, що ОСОБА_1 не є боржником у Жовківському ВДВС у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, однак вказана довідка не є інформацією з Єдиного реєстру боржників, яка б містила відомості про відсутність у позивача заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, вказана довідка була датована 02.01.2026, в той час як позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби 21.01.2026, тобто станом на момент звернення із рапортом про звільнення з військової служби минуло більше п`яти днів з моменту видачі вказаної довідки, що додатково свідчить про невідповідність поданого позивачем рапорту та долучених до нього документів вимогам Інструкції №170. Суд не бере до уваги факт подання представником позивача нової довідки Жовківського ВДВС, оскільки така була подана представником позивача 16.02.2026, в той час як рапорт позивача про звільнення з військової служби було розглянуто 12.02.2026.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №814/1460/16 наголосив на тому, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Отже, оскільки станом на момент розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби від 21.01.2026, у відповідача були відсутні усі необхідні докази, які б підтверджували перебування на утриманні у позивача трьох і більше дітей віком до 18 років, за відсутності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму платежів за три місяці, суд приходить до висновку про те, що відмовляючи позивачеві у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідач діяв правомірно та в межах, визначених законом.

Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за місцем проходження військової служби та за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідні положення КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна