Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №320/35285/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Київ № 320/35285/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо неправомірного обчислення ОСОБА_2 розміру щомісячні страхової виплати у зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_3 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та призначити ОСОБА_2 щомісячні страхової виплати у зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 з дати встановлення МСЕК причинного зв`язку смерті потерпілого з раніше одержаним каліцтвом, тобто з 05.01.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що ОСОБА_2 є неповнолітньою донькою померлого потерпілого, а тому має право на отримання щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника. Позивачка вказує, що смерть ОСОБА_3 перебуває у причинному зв`язку з раніше отриманим ним трудовим каліцтвом, що підтверджується висновком МСЕК від 05.01.2024 серії 1-ЗАК №00015. За твердженням позивачки, відповідач неправомірно здійснив розрахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 , оскільки поділив суму страхової виплати потерпілого 24 810,00 грн на три частки та призначив дитині лише 8 270,00 грн. Позивачка вказує, що особою, яка має право на отримання щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , є саме його неповнолітня донька ОСОБА_2 , а тому, на її думку, відповідач повинен був призначити дитині страхову виплату виходячи з повного розміру щомісячної страхової виплати потерпілого 24 810,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

У відзиві на адміністративний позов Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зазначає, що діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Положенням про головні управління Пенсійного фонду України та іншими нормативно-правовими актами. Відповідач не заперечує обставини смерті ОСОБА_3 , наявність причинного зв`язку смерті з раніше отриманим трудовим каліцтвом, а також право неповнолітньої ОСОБА_2 на отримання щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника. Разом із тим відповідач зазначає, що розмір такої виплати визначено відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За позицією відповідача, у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із суми щомісячної страхової виплати потерпілого за вирахуванням частки, що припадала на самого потерпілого, а також працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на страхові виплати. Відповідач зазначає, що на підставі поданих документів було встановлено, що сім`я ОСОБА_3 складалася з трьох осіб: самого потерпілого, його дружини ОСОБА_1 , яка є працездатною та не працювала, а також неповнолітньої доньки ОСОБА_2 . У зв`язку з цим відповідач вважає, що сума щомісячної страхової виплати потерпілого у розмірі 24 810,00 грн підлягала поділу на три частки, з яких одна частка припадає на особу, яка має право на отримання страхової виплати, тобто на ОСОБА_2 . Отже, за розрахунком відповідача, розмір щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 становить 8 270,00 грн, що визначено за формулою: 24 810,00 : (1 + 1 + 1) х 1 = 8 270,00 грн. Відповідач вважає, що порушення прав та законних інтересів позивачки не допущено, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якому підтримала доводи позовної заяви та просила його задовольнити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував у трудових відносинах із ПАТ «Шахтоуправління “Покровське”» та 12.08.2014 отримав ушкодження здоров`я внаслідок трудового каліцтва під час виконання трудових обов`язків, що підтверджується актом форми Н-1 від 23.12.2014 №114.

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 19.04.2022 ОСОБА_3 було встановлено першу групу інвалідності та 90 відсотків втрати професійної працездатності, що перебувало у причинному зв`язку з трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

За висновком медико-соціальної експертної комісії від 05.01.2024 серії 1-ЗАК №00015 встановлено причинний зв`язок смерті ОСОБА_3 з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва.

ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 . У шлюбі в них народилася донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

12.04.2024 ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24.04.2024 № 1431882840-2024-2 ОСОБА_2 призначено щомісячну страхову виплату у зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_3 .

Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.05.2024, розмір щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 визначено з розміру щомісячної страхової виплати потерпілого 24 810,00 грн шляхом поділу цієї суми на три частки за формулою: 24 810,00 : (1 + 1 + 1) х 1 = 8 270,00 грн.

Згідно з вказаним рішенням та листом відповідача, ОСОБА_2 призначено щомісячну страхову виплату у розмірі 8 270,00 грн за період з 05.01.2024 по 29.02.2024 та у розмірі 8 928,29 грн з 01.03.2024 по 15.09.2028.

Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром щомісячної страхової виплати, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таке право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування. За статтею 1 цього Закону загальнообов`язкове державне соціальне страхування є системою прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України №1105-XIV нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю працівника або настала його смерть.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України №1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

За змістом частини сьомої статті 36 Закону України №1105-XIV у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячної заробітної плати потерпілого за вирахуванням частки, що припадала на самого потерпілого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на страхові виплати.

У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого.

Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я підтверджується висновком відповідного закладу охорони здоров`я.

Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітної плати потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість таких осіб.

Отже, наведена норма встановлює спеціальний порядок визначення розміру щомісячної страхової виплати у разі смерті потерпілого. Такий порядок не передбачає автоматичного призначення особі, яка має право на страхову виплату, повного розміру щомісячної страхової виплати, яку отримував потерпілий за життя, а передбачає визначення відповідної частки з урахуванням частки самого потерпілого та частки працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на страхові виплати.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України №1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Частиною другою статті 35 Закону України №1105-XIV визначено, що непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є, зокрема, діти, які не досягли 18 років; повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання, — до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років; особи, які досягли пенсійного віку, якщо вони не працюють; особи з інвалідністю — члени сім`ї потерпілого на час інвалідності.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина або чоловік, один із батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Таким чином, дружина потерпілого має самостійне право на одержання страхової виплати не в будь-якому випадку, а лише за наявності умов, прямо визначених законом, зокрема якщо вона не працює та доглядає дитину потерпілого, яка не досягла восьмирічного віку. Водночас якщо така працездатна особа перебувала на утриманні потерпілого, але не має права на страхову виплату, її частка враховується при визначенні розміру виплати іншим особам у порядку частини сьомої статті 36 Закону України №1105-XIV.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України №1105-XIV страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку без обмеження будь-яким строком, зокрема особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку зі смертю годувальника, — з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Згідно з частиною другою статті 31 Закону України №1105-XIV перерахування сум страхових виплат проводиться відповідно до частини другої статті 31 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.2.2 розділу V Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 19.07.2018 №11-1, у разі смерті потерпілого, який одержував щомісячну страхову виплату, право осіб, які перебували на його утриманні, на отримання щомісячної страхової виплати настає з дати встановлення медико-соціальною експертною комісією причинного зв`язку смерті потерпілого з раніше одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою померлого ОСОБА_3 та на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була неповнолітньою особою.

Отже, ОСОБА_2 належить до кола осіб, які відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мають право на отримання щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю потерпілого годувальника.

Суд звертає увагу, що зазначена обставина не є спірною між сторонами.

Відповідач право ОСОБА_2 на одержання щомісячної страхової виплати не заперечував, а навпаки реалізував його шляхом прийняття рішення від 24.04.2024 №1431882840-2024-2 про призначення відповідної виплати.

Отже, предметом спору у цій справі є не право неповнолітньої дитини на страхову виплату як таке, а правомірність визначення відповідачем розміру цієї виплати.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Частиною сьомою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено спеціальне правило визначення розміру страхових виплат у разі смерті потерпілого. За змістом цієї норми у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячної заробітної плати потерпілого за вирахуванням частки, що припадала на потерпілого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на страхові виплати.

У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я підтверджується висновком відповідного закладу охорони здоров`я.

Також вказаною нормою передбачено, що сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітної плати потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість таких осіб.

Таким чином, законодавець встановив не автоматичне перенесення на членів сім`ї всього розміру щомісячної страхової виплати, яку отримував потерпілий, а спеціальний порядок визначення частки, яка припадає на кожну особу, що має право на страхову виплату у разі смерті потерпілого.

З наведеного правового регулювання вбачається, що при визначенні розміру щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю потерпілого необхідно враховувати не лише кількість осіб, які фактично мають право на страхову виплату, а й частку самого потерпілого, а також частку працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на страхові виплати.

Така конструкція норми свідчить про те, що частка самого потерпілого та частка працездатних утриманців, які не мають права на страхову виплату, не розподіляється між особами, які таке право мають, а підлягає вирахуванню при визначенні суми, що припадає на осіб, які мають право на страхові виплати.

Саме тому доводи позивачки про те, що у зв`язку з наявністю права на страхову виплату лише у неповнолітньої доньки відповідач повинен був призначити їй повний розмір щомісячної страхової виплати потерпілого 24 810,00 грн суд до уваги не приймає, позаяк вони не ґрунтуються на змісті статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Суд зазначає, що право ОСОБА_2 на отримання страхової виплати не є тотожним праву на отримання всієї суми страхової виплати, яка виплачувалася потерпілому за життя. Закон прямо визначає інший порядок обчислення такої виплати у разі смерті потерпілого, а саме шляхом визначення відповідної частки.

З матеріалів справи вбачається, що щомісячна страхова виплата потерпілого ОСОБА_3 на день його смерті становила 24 810,00 грн.

Також із матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що на підставі поданих документів було встановлено склад сім`ї потерпілого: сам потерпілий ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_1 та неповнолітня донька ОСОБА_2 .

При цьому відповідач вказує, що ОСОБА_1 є працездатною особою, яка не працювала, однак права на страхову виплату у зв`язку зі смертю потерпілого не має. Вказані обставини позивачкою належними та допустимими доказами не спростовані.

Суд враховує, що відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають, зокрема, дружина або інший член сім`ї, якщо така особа не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто на день смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла віку понад вісім років. Відтак підстави для висновку про наявність у ОСОБА_1 самостійного права на одержання щомісячної страхової виплати як особи, яка не працює та доглядає дитину потерпілого, яка не досягла восьмирічного віку, відсутні.

Разом із тим, відсутність у ОСОБА_1 самостійного права на отримання страхової виплати не означає, що її частка не підлягає врахуванню при визначенні розміру виплати неповнолітній доньці.

Частина сьома статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» прямо передбачає врахування працездатних осіб, які перебували на утриманні потерпілого, але не мали права на страхові виплати, шляхом вирахування відповідної частки.

За таких обставин доводи позивачки про те, що врахуванню мала підлягати лише неповнолітня донька, не відповідають механізму визначення розміру щомісячної страхової виплати у зв`язку зі смертю потерпілого.

Суд вважає обґрунтованим застосований відповідачем розрахунок, за яким сума щомісячної страхової виплати потерпілого 24 810,00 грн була поділена на три частки: частку самого потерпілого, частку працездатної особи, яка перебувала на його утриманні, але не має права на страхову виплату, та частку неповнолітньої доньки, яка має право на страхову виплату.

Відповідно розмір щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 становить одну частку від вказаної суми, тобто 24 810,00 грн : 3 = 8 270,00 грн.

Такий розрахунок узгоджується з положеннями частини сьомої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки забезпечує вирахування частки потерпілого та частки працездатної особи, яка не має права на страхову виплату, але враховується при визначенні розміру частини, що припадає на осіб, які мають право на страхові виплати.

Посилання позивачки на право дитини на соціальний захист суд оцінює критично, з огляду на таке.

Суд погоджується, що право на соціальний захист є гарантованим Конституцією України правом, а дитина померлого потерпілого має право на отримання соціальної страхової виплати у випадках, передбачених законом.

Водночас, реалізація цього права здійснюється у порядку і розмірі, визначених спеціальним законом. Конституційні гарантії соціального захисту не усувають необхідності застосування спеціального законодавчого механізму обчислення страхової виплати та не надають суду підстав для визначення виплати у розмірі, який прямо не передбачений законом.

Фактично позивачка ототожнює право на отримання страхової виплати з правом на отримання всієї суми щомісячної страхової виплати потерпілого.

Однак такий підхід суперечить змісту статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки закон встановлює саме частковий порядок розподілу відповідної суми.

Суд також звертає увагу, що відповідачем не було відмовлено у призначенні щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 , відповідач визнав наявність у неї відповідного права та призначив виплату з дати встановлення причинного зв`язку смерті потерпілого з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва.

Отже, спірні дії відповідача не свідчать про позбавлення неповнолітньої дитини права на соціальний захист, а стосуються виключно визначення розміру виплати відповідно до спеціального закону.

Позивачкою, у свою чергу, не надано суду належних доказів, які б спростовували визначений відповідачем склад осіб, врахованих при розрахунку, або підтверджували, що ОСОБА_1 не підлягала врахуванню при визначенні частки відповідно до частини сьомої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Також позивачкою не наведено норми, яка б передбачала можливість призначення неповнолітній дитині повного розміру щомісячної страхової виплати потерпілого без вирахування частки самого потерпілого та частки працездатної особи, яка перебувала на його утриманні, але не мала права на страхові виплати.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області при визначенні розміру щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Розрахунок щомісячної страхової виплати у розмірі 8 270,00 грн, здійснений виходячи з розміру щомісячної страхової виплати потерпілого 24 810,00 грн та з урахуванням трьох часток, є правомірним, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.