Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №183/933/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року

м. Київ

справа № 183/933/19

провадження № 61-14319св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , акціонерне товариство «Мегабанк»,

треті особи: ОСОБА_3 , Новомосковська міська рада Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Мегабанк», треті особи: ОСОБА_3 , Новомосковська міська рада Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради», про виділ нерухомого майна в натурі, визнання права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк»), треті особи: ОСОБА_3 , Новомосковська міська рада, комунальне підприємство «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» ДОР»), про виділ нерухомого майна в натурі, визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі договору дарування від 15 липня 2015 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар 13/100 часток двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - ДМНО) Заверуха Н. І., право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 59876712119, рішення про державну реєстрацію прав індексний номер 22873886 від 15 липня 2015 року.

ОСОБА_1 зазначав у позові, що його право власності у вигляді 13/100 часток двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , деталізоване як: кафе-бар, літ. Б загальною площею 186,3 кв. м, ганок площею 8,3 кв. м, ганок площею 2,8 кв. м. ОСОБА_3 була власником 13/100 часток двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі протоколу проведення прилюдних торгів від 18 квітня 2013 року № 08/219/13/А-28н-1; свідоцтва про придбання майна від 16 травня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Носенко А. Г.

Співвласниками двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом «Терми» та кафе-баром є:

- ОСОБА_2 , якому 20/100 об`єкта нерухомості належить на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 20 березня 2006 року та 35/100 об`єкта нерухомості належить на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 20 березня 2006 року;

- АТ «Мегабанк», якому 32/100 об`єкта нерухомості належить на підставі рішення № 1962949012 від 14 січня 2020 року державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР» Дворецької Ю. О. про державну реєстрацію за АТ «Мегабанк» права власності (індексний номер 47295337 від 11 червня 2019 року) на об`єкт нерухомого майна.

Згідно із висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 16 жовтня 2018 року № 766/18, виготовленого КП «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» ДОР», двоквартирний будинок з оздоровчим комплексом «Терми» та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 може бути поділено згідно часток співвласників на окремі об`єкти нерухомості.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- виділити ОСОБА_1 в натурі зі спільної часткової сумісної власності у двоквартирному будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 186,3 кв. м, основною площею 160,5 кв. м;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на будівлю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » загальною площею 186,3 кв. м, основною площею 160,5 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без прийняття в експлуатацію нерухомого майна;

- стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 31 жовтня 2022 року у складі судді Городецького Д. І. позов задовольнив.

Виділив ОСОБА_1 в натурі 13/100 частин нерухомого майна у двоквартирному будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , АТ «Мегабанк», а саме будівлю «Кафе-Бар», загальною площею 186,3 кв. м, основною площею 160,5 кв. м, ганок - 8,3 кв. м, ганок - 2,8 кв. м.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на будівлю « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 186,3 кв. м, основною площею 160,5 кв. м, ганок - 8,3 кв. м, ганок - 2,8 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинив право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , АТ «Мегабанк» на двоквартирний будинок з оздоровчим комплексом «Терми» та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 та АТ «Мегабанк» право спільної часткової власності на двоквартирний будинок з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

1) 116/500 об`єкта - за ОСОБА_2 , а саме: приміщення оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 287,4 кв. м, ганок - 86,9 кв. м, міст, частина дворового покриття І - 59 кв. м;

2) 203/500 об`єкта - за ОСОБА_2 , а саме - квартири АДРЕСА_2 загальною площею 503,7 кв. м, житловою площею 213,9 кв. м, навісу «а1», ганка - 11,0 кв. м, альтанки «З» - 9,4 кв. м, сарай «І», басейну, огорожі № 2, частини огорожі № 3 - 110,6 кв. м, частини дворового покриття І - 246,6 кв. м, частини дворового покриття ІІ - 100,2 кв. м;

3) 181/500 об`єкта - за АТ «Мегабанк», а саме на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 448,9 кв. м, житловою площею 194,5 кв. м, ганок - 4,3 кв. м, навіс «а», літній торгівельний майданчик «В», літній бар «В1», туалет «Г», котельня «Д», альтанка «Е», вольєр «Ж», частина огорожі № 3 - 110,6 кв. м, частина дворового покриття І - 108,8 кв. м, частина дворового покриття ІІ - 87,2 кв. м.

Залишив в загальному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , АТ «Мегабанк» - ворота № 1, дворове покриття І і ІІІ - 235, 8 кв. м.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 768,75 грн.

Стягнув з АТ «Мегабанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 768,75 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірне нерухоме майно належить сторонам на праві спільної часткової власності. Позивач довів наявність у нього права спільної часткової власності на 13/100 часток об`єкта нерухомості (кафе-бар), набутого на підставі належно оформленого договору дарування та зареєстрованого у встановленому законом порядку; спірне майно є подільним, що підтверджується висновком БТІ про технічну можливість його поділу без втрати цільового призначення; відповідно до статей 183, 356, 364 ЦК України співвласник має право на виділ своєї частки в натурі; надані докази є належними, допустимими та достатніми, а заперечення відповідачів не спростовують можливості такого поділу.

З огляду на це суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для виділу частки позивача в натурі і визнання за ним права власності на окремий об`єкт.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Мегабанк» задовольнив.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року скасував, ухвалив нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» витрати по сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 306,25 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема безпідставно ототожнив поняття поділу і виділу майна; позивач не довів технічну можливість саме виділу частки, оскільки наданий висновок стосується поділу і є неналежним доказом, а також відсутні дані щодо прав на земельну ділянку; не підтверджено наявності спору між співвласниками та факту порушення прав позивача, оскільки він не звертався до них із пропозицією про добровільний виділ; у зв`язку з цим відсутні правові підстави для судового захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

28 листопада 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 445/972/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 361/3991/19, від 27 серпня 2023 року у справі № 128/2735/20 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що домовленість між співвласниками про поділ на побутовому рівні в рамках відповідного договору досягти неможливо, іншого шляху щодо виділення в натурі своєї часткової власності як окремого об`єкта нерухомості діючим законодавством не передбачено.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2023 року АТ «Мегабанк» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що на підставі договору дарування від 15 липня 2015 року, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар 13/100 часток двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 3 договору дарування зазначений опис об`єкта, який подарований - кафе-бар, літ. Б загальною площею 186,3 кв. м, ганок площею 8,3 кв. м, ганок площею 2,8 кв. м, що складає 13/100 часток двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та кафе-баром (об`єкт житлової нерухомості), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Заверуха Н. І., право власності ОСОБА_1 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 59876712119, рішення про державну реєстрацію прав індексний номер 22873886 від 15 липня 2015 року.

Із матеріалів справи відомо, що співвласниками спірного об`єкта нерухомого майна є:

1) 20/100 об`єкта належать ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 20 березня 2006 року на приміщення оздоровчого комплексу «Терми» загальною площею 287,4 кв. м, ганок - 86,9 кв. м, міст, частина дворового покриття І площею 59 кв. м. Частина дворового покриття І, дворове покриття ІІІ - загальною площею 235,8 кв. м, ворота № 1 заходяться в загальному користуванні.

2) 35/100 об`єкта належать ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 20 березня 2006 року на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 503,7 кв. м, житловою площею 213,9 кв. м, навіс «а1», ганок - 11,0 кв. м, альтанка «З» - 9,4 кв. м, сарай «І» - 4,6 кв. м, водний басейн, огорожа № 2, частина огорожі № 3 - 110,6 кв. м, частина дворового покриття І - 246,6 кв. м, частина дворового покриття ІІ - 100,2 кв. м. Частина дворового покриття І, дворове покриття ІІІ - загальною площею 235,8 кв. м, ворота № 1 заходяться у загальному користуванні.

3) 32/100 об`єкта нерухомості належить АТ «Мегабанк», на підставі рішення 1962949012 від 14 січня 2020 року державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації «ДОР» Дворецької Ю. О. про державну реєстрацію за АТ «Мегабанк» права власності (індексний номер 47295337 від 11 червня 2019 року) на об`єкт нерухомого майна, на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 448,9 кв. м, житловою площею 194,5 кв. м, навіс «а», ганок - 4,3 кв. м, літній торгівельний майданчик «В» площею 93,3 кв. м, ганок - 3,1 кв. м, літній бар «В1» - 14,6 кв. м, туалет «Г» - 9,3 кв. м, котельня «Д» площею 13,3 кв. м, альтанка «Е» - 29,0 кв. м, вольєр «Ж» - 27,7 кв. м, частина огорожі № 3 - 110,6 кв. м, огорожа № 5 - 64,7 кв. м, частина дворового покриття І - 108,8 кв. м, частина дворового покриття ІІ - 87,2 кв. м, дворове покриття ІV - 37,3 кв. м. Частина дворового покриття І, дворове покриття ІІІ - загальною площею 235,8 кв. м, ворота № 1 заходяться у загальному користуванні.

4) 13/100 об`єкта належать ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 15 липня 2015 року № 475, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО, зареєстрованого за № 59876712119 на кафе-бар «Б» загальною площею 186,3 кв. м, ганок - 8,3 кв. м, ганок - 2,8 кв. м. Частина дворового покриття І, дворове покриття ІІІ - загальною площею 235,8 кв. м, ворота № 1 заходяться у загальному користуванні.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Частиною першою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Як вбачається із частини другої вказаної статті, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок врегульовано Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041.

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції, поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1) або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2).

Пунктом 3.10 Інструкції передбачено, що суб`єкт господарювання готує висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2) для укладення договору про виділ в натурі частки з об`єкта нерухомого майна або договору про виділ частки з об`єктів

нерухомого майна, що є у спільній частковій власності.

В матеріалах справи наявний висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна КП «Новомосковське бюро технічної інвентаризації» ДОР» від 16 жовтня 2018 року № 766/18, де вказано, що за технічними показниками об`єкт може бути поділено (т. 1 а. с. 13, 14).

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Технічна можливість виділу частки майна може підтверджуватися висновком щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2 до Інструкції), а не висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1 до Інструкції).

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 495/3521/18 зазначено, що виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 також дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статті 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Верховний Суд, переглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, безпідставно ототожнив правові категорії «поділ» і «виділ» майна, які мають різну правову природу, підстави застосування та правові наслідки. Така помилка призвела до неправильного визначення способу захисту права позивача та, як наслідок, до ухвалення необґрунтованого рішення.

Позивач не довів наявності належних і допустимих доказів технічної можливості виділу частки в натурі. Наданий висновок стосувався можливості поділу об`єкта нерухомого майна, що не відповідає вимогам законодавства для вирішення питання про виділ частки. Відповідно до Інструкції, у таких правовідносинах необхідним є саме висновок щодо технічної можливості виділу частки, який має інший зміст і призначення.

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо правового статусу земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до інших співвласників із пропозицією врегулювати питання виділу частки у позасудовому порядку шляхом укладення відповідного договору, як це передбачено законом.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 445/972/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 361/3991/19, від 27 серпня 2023 року у справі № 128/2735/20 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров